Глобалізація в споживанні та торгівлі

Внаслідок всіх цих обставин глобалізація економічної діяльності звичайно захоплює не лише якусь відокремлену частину національної економіки, безпосередньо  залучену до системи зовнішньоекономічних зв’язків, але і набагато більш  глибокі її основи, пронизує в більшій  або меншій мірі всі або майже всі шари економічного життя. Це справедливо насамперед саме для розвинених країн, де на відміну від багатьох країн, що розвиваються немає якогось особливого експортного сектора, ізольованого від іншої економіки, не пов’язаної із зовнішнім світом.

І, звичайно, ця обставина (мультиплікаційний  ефект зовнішньоекономічної діяльності) потрібно в повній мірі враховувати стосовно до сучасної України і її поступової інтеграції в світову економіку. Власне кажучи, сам термін “інтеграція” доречний лише тоді, коли мова йде не про розвиток зовнішньоекономічних зв’язків в окремих секторах економіки і не в якійсь одній переважаючій формі, а про широкі і глибокі зв’язки всієї національної економіки з економіками інших країн і, отже, зі світовою економікою загалом.

Звідси витікає, що вигоди і переваги такої глобалізації і інтеграції ні в якому разі не можна розглядати лише у вигляді одностороннього напрямку і руху, зменшуючи значення іншого напрямку. Тим часом саме це відбувається, коли, наприклад, експорт на відміну від імпорту визнається безумовним благом, і заходи по стимулюванню експорту супроводжуються обмеженнями в області імпорту, або коли проблеми міжнародних кредитних відносин, прямих і портфельних інвестицій розглядаються виключно в розрізі “залучення іноземних ресурсів”.

Загальна тенденція до зростаючої глобалізації не викликає сумнівів. Проте більш ретельний аналіз веде до ряду застережень.

Зовнішньоторгівельні квоти (відношення зовнішньоторгівельного обороту  до валового внутрішнього продукту) в  більшості країн за останні десятиріччя  різко збільшилися. Але в той же час цей показник для Великобританії і Франції зараз лише трохи перевищує рівень 1913 р., а для Японії виявляється навіть нижче за цей рівень.

Особливе місце серед  показників інтеграції і глобалізації займає порівняльна динаміка цін  на однакові товари в різних країнах. Теоретично чим менше бар’єрів в міжнародній торгівлі (а лібералізація якраз і полягає в зниженні, часом навіть усуненні цих бар’єрів), тим більше повинні зближуватися, вирівнюватися ці ціни під тиском конкуренції. Проте значні розходження в цінах продовжують зберігатися.

Поряд з багатьма іншими чинниками (транспортні витрати, відмінності  в податках) певну роль відіграють при цьому і імпортні обмеження.

Навіть в тих не таких  численних випадках, коли торгівля між сусідніми країнами майже  повністю либералізована, як, наприклад, між США і Канадою, все ж  виявляється, що об’єм торгівлі між двома канадськими провінціями в 20 раз більше, ніж між канадською провінцією і сусіднім американським штатом. І це незважаючи на всі розмови про єдиний американський ринок, особливо після створення трьохсторонньої зони вільної торгівлі з участю США, Канади і Мексики. Те ж саме відноситься до і інтеграції, що вже давно розпочалася в рамках Європейського Союзу.

Певних застережень вимагає  і глобалізація фінансових ринків, яка, безсумнівно, просунулася досить далеко, випереджаючи в цьому відношенні і товарні ринки, і сферу прямих інвестицій. Так, за даними англійського журналу “Економіст”, ринки капіталу на початку століття були більше інтегровані, ніж тепер. Протягом багатьох років перед першою світовою війною, в умовах золотого стандарту, що переважав в той час величезні капітали прямували з Західної Європи в Північну Америку, Аргентину і Австралію. Чистий відтік капіталу з Великобританії (тобто активне сальдо її платіжного балансу по поточних операціях) складав в середньому за 1880-1913 рр. 5% валового внутрішнього продукту, досягаючи іноді навіть 10%. Для порівняння можна зазначити, що для сучасної Японії - країни з максимальним активним сальдо платіжного балансу ця цифра в останнє десятиріччя становить лише 2-3%.

Декілька зауважень з  приводу ринків робочої сили. Міра їх інтеграції і глобалізації значно поступається глобалізації ринків товарів і капіталу. Звичайно, десятки мільйонів людей працюють за межами своїх країн. І все ж мобільність трудових ресурсів нині набагато менше, ніж у другій половині XIXст., коли приблизно 100 млн. людей емігрували з Європи в країни Нового світу, передусім в США. Навіть в межах Європейського союзу, де створені найкращі правові умови для трудової міграції між країнами учасниками ЄС, ця міграція не така значна, і ринки праці зберігають свій національний характер.

2.2 Глобальна економічна  система. 

Зміни, що відбуваються у  сфері інформаційних технологій, і охоплення ними все нових  територій та регіонів привели не лише до зближення різних цивілізацій, але й до встановлення сталих контактів між ними, тісної взаємодії, а в кінцевому результаті й до звуження життєвого простору на планеті. На кінець XX ст. людство визнало обмеженість й замкнутість середовища проживання людини на Землі та марність територіальних завоювань. Вихід один - підвищення ефективності ви­користання природних та людських ресурсів. Визначальним напрямом сучасного економічного розвитку може бути лише швидке й ефективне використання науково-технічних розробок та підвищення на цій основі економічної конкурентоспроможності країн і народів. Еволюція енергозберігаючих та інших наукоємних галузей економіки, а також розвиток глобальних технологічних систем для інформаційних та інших послуг призвели до зменшення залеж­ності економічного розвитку від природних ресурсів. Нові технології значно менш енергоємні та, як правило, базуються на малих витратах сировини.

В агропромисловому комплексі, завдяки дослідженням і виведенню покращених сортів зернових, обсяг їх виробництва за останні 40 років збільшився майже у 3 рази і складає на кінець XX ст. 1,9-2 млрд т на рік.

Інтенсивний розвиток біотехнологій  дозволяє розраховувати на одержання  ще більших врожаїв і виведення  таких сортів зернових, які будуть краще пристосовані до нових кліматичних  умов і більш суворих методів культивації.

Особливо значний вплив  на розвиток процесів глобалізації справляють новітні інформаційні та телекомунікаційні  технології, що перетворилися з елементів  інфраструктури минулих років в універсальний засіб економічного, культурного, наукового розвитку. Ці технології дозволяють об’єднати в єдине ціле розміщені у різних куточках земної кулі підприємства, що належать глобальним компаніям. З їхньою допомогою з’являється можливість гнучко реагувати на зміни кон’юнктури і перекидати ресурси з метою захоплення нових ринків. Такій новій моделі світової економіки деякі автори дають назву - “нова глобальна інформаційна економіка”.

Використання гнучких  виробничих систем, а також систем автоматичного проектування дозволяє прискорити процес створення виробів, а також скоротити число одиниць виробничого обладнання з метою налагодження гнучкого серійного виробництва.

Нові інформаційні технології дозволяють здійснити створення  децентралізованого виробництва з  централізованим фінансовим контролем. Такі нові технологічні можливості сприяють ще більшій інтернаціоналізації  виробництва, яка веде до збільшення обсягів світової торгівлі. Розвиток більш дешевих транспортних можливостей також сприяє зростанню обсягів комерційної торгівлі на більших відстанях, виконанню прямих замовлень, що надходять з віддалених регіонів, а також розширенню обміну послугами.

На розвиток процесів глобалізації також сильно впливають зміни, що відбуваються у правовому регулюванні  майнових взаємовідносин. Перерозподіл прав власності, що відбувається в глобальному  масштабі в кінці XX ст., як на рівні індивідуума, компанії, так і держави в цілому, являє собою процес упорядкування основних соціальних, економічних та політичних проблем. У міжнародному плані контроль та поділ територій - це головний механізм регулювання розподілу ресурсів між дер­жавами у рамках світової системи.

Глобалізація економічних  відносин сприяла розширенню прав власності  фізичних осіб та корпорацій у географічному  плані. Ідея, згідно якої громадянин однієї держави має можливість реалізувати  права власності за межами своїх  національних кордонів, внесла цілком нове забарвлення у характеристику сучасного світу. Нові підходи до регулювання права власності стали ключовим елементом сучасних міжнародних відносин, функціонально змінили процеси транснаціоналізації та гло­балізації економіки і врешті-решт прискорили формування глобальних господарських комплексів у формі мультинаціональних компаній (МНК), багатопрофільних ТНК, транснаціональних банків (ТНБ) тощо. Ч. Бартлетт бачив відмінність МНК від ТНК у тому, що МНК моделі 1950-1970-х років орієнтувалися на виробництво продукції в рамках своєї головної національної компанії, яка має дочірні торговельні структури за кордоном з метою завоювання ринків. Глобальні компанії моделі 1990-х рр. вже переорієнтувалися на виробництво у тих куточках планети, де воно коштує дешевше. Перекидання виробництва здійснюється, головним чином, через злиття, або аквізиції. На початок третього тисячоліття світ перетворився у глобальну економічну систему, в якій практично не залишилося можливостей для сповідування стихійних ринкових відносин між державами. Виник глобально-функціонуючий світовий виробничо-господарський механізм, складовими якого стали окремі національні економіки.

2.3 Негативні наслідки  глобалізації.

Протиріччя глобалізації, її очевидні (а також менш очевидні, але передбачувані) позитивні і  негативні наслідки, природно викликають різноманітні, часом прямо протилежні оцінки і прогнози, аж до самих песимістичних. Одним з характерних прикладів в цьому відношенні є книга, що вийшла в 1996 р., написана двома співробітниками відомого німецького журналу “Шпігель” X. Мартином і X. Шуманом і що стала своєрідним бестселером. Її назва говорить саме за себе: “Пастка глобалізації. Наступ на демократію і добробут”. Декілька ключових фраз розкривають аргументацію і позицію авторів: “Потужність глобалізації об’єднує світ і в той же час руйнує цей об’єднаний світ. Власники величезних інвестиційних коштів і світових концернів диктують свою волю млявим національним державам. При цьому політичні діячі, як і представники ділових кіл, домагаються все більшого дерегулювання економіки. Результатом цього динамічного і жорсткого процесу стають все нові програми економіки і масові звільнення”. У цих міркуваннях, пронизаних страхом перед майбутнім, містяться типові мотиви і побоювання: зростаюча влада транснаціональних господарських структур і послаблення політичних сил, загроза масового безробіття.

Розглянемо, які можливі  загрози несе в собі глобалізація:

1. Перша загроза в зв’язку  з глобалізацією викликана тим,  що її переваги, які зрозумілі  людям, будуть, однак, розподілятися  нерівномірно. У короткостроковій перспективі, як відомо, зміни в обробній промисловості, сфері послуг призводять до того, що галузі, які отримують переваги від зовнішньої торгівлі, і галузі, пов’язані з експортом, відчувають більший приплив капіталу і кваліфікованої робочої сили. У той же час ряд галузей значно програє від глобалізаційних процесів, втрачаючи свої конкурентні переваги через зростання відкритості ринку. Такі галузі змушені докладати додаткових зусиль, щоб пристосуватися до господарських умов, які змінились не в їхню користь.

Це означає можливість відтоку капіталу і робочої сили з цих галузей, що послужить головною причиною для вживання адаптаційних заходів, пов’язаних з дуже великими витратами. Адаптаційні міри чреваті для людей втратою роботи, необхідністю пошуку іншого робочого місця, перекваліфікації, що призводить не лише до сімейних проблем, але і вимагає великих соціальних витрат, причому в короткий термін. В остаточному підсумку відбудеться перерозподіл робочої сили, але спочатку соціальні витрати будуть дуже великі.

2. Другою загрозою багато  хто вважає деіндустріалізацію  економіки, оскільки глобальна  відкритість асоціюється зі зниженням  зайнятості в обробних галузях. 

Насправді, однак, цей процес не є наслідком глобалізації, хоча і протікає паралельно з ним. Деіндустріалізація – нормальне явище, породжуване  технологічним прогресом і економічним  розвитком. Дійсно, частка обробних галузей  в економіці промислово розвинутих країн різко знижується, але це зниження балансується швидким ростом питомої ваги сфери послуг, включаючи фінансовий сектор.

У зв’язку зі зниженням  зайнятості в обробних галузях у  співставленні зі сферою послуг продуктивність буде залежати в першу чергу від  цієї сфери, що традиційно відрізняється її більш низьким рівнем. Це значить, що якщо країна хоче збільшувати свій ВНП, вона повинна використовувати всі можливості для підняття продуктивності в галузі послуг. Труднощі тут полягають у тому, що саме дана сфера завжди відрізнялася осередком великої кількості робочої сили. Тому якщо країна дійсно має намір використовувати всі можливості для підвищення продуктивності в сфері послуг, будуть потрібні заходи для дерегулювання і розвитку конкуренції, включаючи банківсько-фінансовий сектор. 3. Третя загроза, яку таїть у собі глобалізація, пов’язана з помітним збільшенням розриву в рівнях заробітної плати кваліфікованих і менш кваліфікованих працівників, а також із зростанням безробіття серед останніх. Сьогодні, однак, це аж ніяк не обов’язково є наслідком інтенсифікації міжнародної торгівлі. Більш важливо та обставина, що підвищується попит на кваліфіковані кадри в галузях і на підприємствах.

Це викликано тим, що конкуренція  з боку трудомістких товарів, випущених  у країнах з низьким рівнем заробітної плати і невисокою кваліфікацією працівників, спричиняє зниження цін на аналогічну продукцію європейських фірм і скорочення їхніх прибутків. У подібних умовах європейські компанії припиняють випуск збиткової продукції і переходять до виробництва товарів, що вимагають використання висококваліфікованого персоналу. У результаті робітники з більш низькою кваліфікацією залишаються незатребуваними, їхні доходи падають.

На перший погляд може здатися, що така постановка питання носить емоційне забарвлення, однак МВФ  завжди додавав йому скоріше емпіричний характер: чи дійсно ціни на трудомісткі  імпортні товари, вироблені в країнах з некваліфікованою робочою силою, більш низькі в порівнянні з цінами на трудомістські товари, що випускаються з використанням більш кваліфікованого персоналу?

Практичні дані навряд чи можуть підтвердити це. Ціни на промислові товари в індустріальних країнах навряд чи мінялися настільки значно під впливом імпортної продукції. Зміни заробітної плати і масштабів безробіття викликаються переважно не впливом торгівлі, а є результатом зрушень у структурі внутрішнього споживання, а також технологічних змін як у сфері виробництва, так і в сфері послуг.