Глобалізація в споживанні та торгівлі

Міністерство освіти та науки, молоді та спорту   

Державний вищий навчальний заклад

Національний гірничий університет

Інститут економіки

Факультет менеджменту

 

Кафедра менеджменту  виробничої сфери

 

 

 

 

Індивідуальна робота

на тему: «Глобалізація  в споживані та торгівлі»

 

 

 

Виконала                                                            

студентка групи МЛ-08-1

    

 

 

 

 

 

 

 

 

м. Дніпропетровск

2012 р.

 

Особливості та характерні риси глобалізації

1. Що означає глобалізація?

Глобалізація – це процес всесвітньї економічної, політичної  і культурної інтеграції та уніфікації.

Економічна глобалізація - процес посилення по всьому світу  економічної взаємозалежності національних економік, у зв'язку зі збільшенням швидкості руху та обсягів товарів, послуг, технологій і капіталів через державні кордони. Процес посилення економічної інтеграції між країнами, приводить до злиття окремих національних ринків в один всесвітній ринок.

Глобалізація світової економіки  складна, багатоаспектна проблема, що постійно породжує численні наукові  дискусії і тому на сьогодні вона не має простого і однозначного тлумачення. За цим поняттям переховується велика кількість явищ і одночасно протікаючих процесів, а також проблем, які торкаються всього людства і які прийнято називати глобальними проблемами сучасності. Семантично це поняття пов’язане з англійським словом “Globe” (земна куля), яке не залишає шансів на існування іншим термінам іншого семантичного коріння типу “мировизация” (рос.) або “мондиалізація” (фр.). З множини вимірювань поняття глобалізації можна виділити два найбільш очевидних.

1. Загальнопланетарний масштаб  інтернаціоналізації світової економіки  як логічний результат взаємодії  національних економік, які постійно  розширювались, коли ця взаємодія  набула вигляду транснационалізації,  тобто їх взаємного проникнення  і переплетіння.

2. Універсалізація або  гомогенізація економічного життя,  яка під впливом обміну знаннями, людьми, товарами, культурними цінностями  і т.п. все більш тяжіє до  єдиних стандартів, принципів і  цінностей. 

Глобалізація, з ростом, змінювалася  опір як природне (величезні масштаби планети, обмеженість можливостей  людини), так і виявляє стикаються між собою індивідами, громадами, цивілізаціями і т. д.

 Деякі риси глобалізації проявилися вже в епоху античності. Зокрема, Римська імперія була однією з перших держав, які затвердили свою гегемонію над Середземномор'ям і призвело до глибокого переплетення різних культур і появі міжрегіонального розподілу праці в Середземномор'ї.

 Витоки глобалізації  знаходяться в XII-XIII ст., Коли одночасно з початком розвитку ринкових (капіталістичних) відносин в Західній Європі почалося бурхливе зростання європейської торгівлі і формування "європейської світової економіки" (відповідно до визначення Валлерстайна). Після деякого спаду в XIV-XV вв. цей процес продовжився в XVI-XVII ст. У ці сторіччя стійкий економічне зростання в Європі поєднувався з успіхами в мореплаванні і географічними відкриттями. У результаті португальські та іспанські торговці поширилися по всьому світу і зайнялися колонізацією Америки. В XVII столітті Голландська Ост-Індська компанія, яка торгувала з багатьма азіатськими країнами, стала першою справжньою міжнаціональної компанією. В XIX столітті швидка індустріалізація призвела до зростання торгівлі та інвестицій між європейськими державами, їх колоніями і США. У цей період несправедлива торгівля з країнами, що розвиваються носила характер імперіалістичної експлуатації.

У перші десятиліття XX століття процеси глобалізації тривали, чого не змогла завадити навіть Перша світова війна. В цілому за період з 1815 р. по 1914 р. обсяги сукупного експорту країн Європи виросли приблизно в 40 разів. Але зростання міжнародної торгівлі тривав і в 1920-і роки, коли відбулася навіть деяка лібералізація зовнішньої торгівлі західноєвропейських країн. Різкий обвал міжнародної торгівлі і згортання глобалізації відбулися в 1930-і роки, після початку Великої депресії і введення провідними західними державами в 1930-1931 рр.. високих імпортних мит.

Після Другої світової війни глобалізація відновилася в прискореному темпі. Їй сприяли покращення в технології, які привели до швидких морським, залізничним і повітряним перевезень, а також доступності міжнародного телефонного зв'язку. Усуненням бар'єрів для міжнародної торгівлі з 1947 займалося Генеральна Угода з тарифів і торгівлі ( GATT) - серія угод між основними капіталістичними і країнами, що розвиваються. Але дійсний прорив у цьому напрямку відбувся після "Кеннеді-раунду" (серії міжнародних конференцій в рамках GATT в 1964-1967 рр..). Як пише економічний історик П. Байрох, "в Західній Європі дійсна лібералізація торгівлі відбулася після Кеннеді-раунду". В 1995 75 учасників GATT утворили Всесвітню торговельну організацію (ВТО). З тих пір 153 країни є членами Світової організації торгівлі, і 29 країн, включаючи Росію, ведуть переговори про вступ.

 Є також великі регіональні  зони економічної інтеграції. В 1992 Європейський союз став єдиним економічним простором після укладення Маастріхтських угод. Цей простір передбачає скасування митних зборів, вільний руху праці та капіталу, а також єдину грошову систему на основі євро. Менш тісний інтеграція спостерігається між учасниками Північноамериканської зони вільної торгівлі : США, Канадою і Мексикою. Більшість колишніх радянських республік вступили після його розпаду в Співдружність Незалежних Держав, що забезпечує елементи загального економічного простору.

Сьогодні термін “глобалізація” отримав виражене емоційне забарвлення. Одні вважають, що це корисний процес, що має ключове значення для розвитку світової економіки в майбутньому, і що він неминучий і необоротний. Інші ж відносяться до нього вороже, навіть зі страхом, вважаючи, що глобалізація веде до збільшення нерівності між країнами й у їхніх межах, породжує загрозу зростання безробіття і зниження рівня життя та служити гальмом на шляху соціального прогресу. Дуже важливо визначити шляхи, що відкривають усім країнам можливість користуватися плодами процесу глоблізації, зберігаючи при цьому тверезість в оцінці його потенціалу і ризиків. Глобалізація справді відкриває найширші можливості для всесвітнього розвитку, однак темпи її поширення нерівномірні. Процес інтеграції у світову економіку відбувається в деяких країнах швидше, ніж в інших. У країнах, що зуміли досягти інтеграції, спостерігаються більш високі темпи зростання і скорочення бідності. Політика зовнішньої орієнтації принесла динамізм і процвітання значної частини Східної Азії, цілком перетворивши цей регіон, який 40 років тому знаходився в числі найбідніших у світі. У свою чергу, підвищення рівня життя створило можливості для розвитку демократії і просування вперед у рішенні таких економічних питань, як захист навколишнього середовища і поліпшення умов праці.

На відміну від цього, для багатьох країнах Латинської Америки й Африки, що проводили  в 70-і і 80-і роки ХХ століття політику внутрішньої орієнтації, були характерні застій чи спад економіки, зростання  бідності і високі темпи інфляції, що стали нормою. У багатьох випадках, особливо в Африці, проблеми збільшувалися через несприятливий розвиток зовнішніх умов. Після того як ці країни змінили свою політику, рівень їхніх доходів почав зростати. В даний час відбувається процес їхньої трансформації. Необхідно сприяти збереженню цієї тенденції, а не спробам переломити її, і це стане найкращим способом сприяння економічному зростанню, розвитку і скороченню бідності.

Кризи, що вибухнули в  країнах з перехідною економікою, у 90-і роки ХХ століття, із всією очевидністю  продемонстрували, що можливості, які  відкриваються глобалізацією не застраховані від небезпек, які пов’язані  з нестійким рухом капіталу, а  також із загрозою соціальної, економічної й екологічної деградації, яка породжується бідністю.

Економічна «глобалізація» являє собою історичний процес, що є результатом новаторства людей  і технічного прогресу. Цим терміном називають усе зростаючу ступінь інтеграції країн в усьому світі, обумовлену насамперед торговими і фінансовими потоками. Іноді під ним мається на увазі також рух людей (праці) і знань (технологій) через міжнародні кордони. Глобалізації властиві також більш широкі культурні, політичні й екологічні параметри.

У своїй основі глобалізація не таїть нічого загадкового. Цей термін став широко використовуватися починаючи з 80-х років ХХ століття у відповідь на прогрес у технологічній області, що дозволив спростити і прискорити проведення міжнародних операцій, пов’язаних як з торговими, так і з фінансовими потоками. Він означає поширення за меж національних кордонів тих же ринкових сил, що вже протягом багатьох сторіч пронизували всі рівні господарської діяльності людей, будь то сільські ринки, промислові підприємства в містах чи фінансові центри.

Ринки сприяють зростанню  ефективності завдяки конкуренції  і поділу праці - спеціалізації, в  результаті якої люди і країни можуть зосереджувати свої зусилля над  тим, що їм вдається найкраще. Глобалізація ринків відкриває додаткові можливості для виходу країн на нові і більш широкі ринки в усьому світі, а це означає розширення їхнього доступу до потоків капіталу, технологіям, більш дешевому імпорту і більш широким експортним ринкам. Однак ринки не обов’язково є гарантією того, що блага, принесені підвищенням ефективності, дістануться усім без винятку. Країни повинні виявити готовність до проведення необхідної політики, а у випадку найбідніших країн може знадобитися підтримка з боку міжнародного співтовариства.

На думку ряду аналітиків, 100 років тому глобалізація світової економіки була нітрохи не меншої, ніж зараз. Однак на відміну від того часу сьогодні значно зріс ступінь розвитку і глибина інтегрованості комерційних і фінансових послуг. Найбільш виразним прикладом цього є інтеграція фінансових ринків, досягнута завдяки сучасним засобам електронного зв’язку.

 

1.3. Причини та рушійні  сили глобалізації.

 

Що стосується причин і  рушійних сил глобалізації світової економіки, то в основі цього явища лежать декілька чинників, що відносяться до ведучих сфер сучасного життя.

По-перше, це економічний  чинник. Величезна концентрація і  централізація капіталу, зростання  великих компаній і фінансових груп, які в своїй діяльності все більше виходять за межі національних кордонів, освоюючи світовий економічний простір.

По-друге, політичний чинник. Державні кордони поступово втрачають своє значення, стають все більш прозорими, дають все більше можливостей для свободи пересування.

По-третє, міжнародний чинник. Динаміка глобалізації пов’язується з датами великих міжнародних подій. Так, називають три такі віхи, що стимулювали процеси глобалізації. Це, передусім, конференція Європейських співтовариств в Люксембурзі в 1985 р., яка прийняла Європейський акт (набрав чинності в 1987 р.), що проголосив чотири свободи в міжнародному русі товарів, людей, послуг і капіталу.

Далі, це конференція ГАТТ в Пунта-дель-Есте в 1986 р., що відкрила Уругвайський раунд переговорів (про  зниження тарифів і інших обмежень в торгівлі).

І нарешті, це возз’єднання Німеччини і ліквідація СЄВ і Варшавського пакту.

Серед причин, що прискорили процеси глобалізації колишній (протягом багатьох років) міністр закордонних справ ФРН X. Д. Геншер надає важливе значення закінченню “холодної” війни і подоланню ідеологічних розбіжностей між Сходом і Заходом, які не лише розколювали Німеччину і Європу, але і торкалися так чи інакше й інших частин світу.

По-четверте, це технічний  чинник. Засоби транспорту і зв’язку  створюють досі небачені можливості для швидкого поширення ідей, товарів, фінансових ресурсів.

По-п’яте, суспільний чинник. Послаблення ролі традицій, соціальних зв’язків і звичаїв сприяє мобільності людей в географічному, духовному і емоційному значенні.

По-шосте, лібералізація, дерегулювання  ринків товарів і капіталу посилили тенденцію до інтернаціоналізації  економічної діяльності.

Сучасні процеси глобалізації розгортаються передусім між промислово розвиненими країнами і лише у другу чергу захоплюють країни, що розвиваються (в минулому в більшості - колоніальні володіння).

Головною формою інтернаціоналізації  господарського життя тривалий час  була міжнародна торгівля, а точніше, торгівля між метрополіями і колоніями  у вигляді обміну готових виробів на колоніальні аграрно-сировинні товари.

Основні напрямки і товарний склад міжнародної торгівлі істотно змінилися: переважаюче місце зайняв товарооборот між найрозвинутішими країнами, а його товарне наповнення складають машини, обладнання, науковоємкі, високотехнологічні предмети і інші готові вироби. За своїм змістом це переважно не міжгалузева, а внутрішньогалузева торгівля, заснована на внутрішньогалузевій спеціалізації окремих країн.

Далі основою глобалізації стала інтернаціоналізація не обміну, а виробництва, інституціональною  формою якого виступають транснаціональні корпорації. Міжнародна торгівля як така значною частиною реалізує процеси  спеціалізації і кооперування або  в рамках однієї і тієї ж ТНК (між  її головним підприємством і філіали в інших країнах або між різними філіали), або з іншими ТНК, або між ТНК і звичайними компаніями різних країн. В основі цієї торгівлі все частіше лежать не разові комерційні операції, а довгострокові виробничі зв’язки на базі відповідних альянсів, угод про співпрацю і т.п. Ця загальна тенденція, хоча і в меншій мірі, простежується і в економічних зв’язках з участю країн, що розвиваються, а також країн з перехідною економікою.

Абсолютно нове явище, характерне для сучасних процесів глобалізації, - становлення і прогресуюче зростання  фінансових ринків (валютних, фондових, кредитних), що величезним чином впливають  на всю сферу виробництва і  торгівлі в світовій економіці.