2.3 Стратегія фінансової  інтеграції в умовах  сучасного глобалізму 

Сучасний період економічного розвитку характеризується фундаментальними змінами. В останнє десятиліття великий вплив на розвиток світової економіки мають явища глобалізації та інтеграції. Це два процеси, які на перший погляд є автономними, але при глибшому дослідженні з’ясовується не лише взаємозв’язок, а й складне підґрунтя нелінійного, часто-густо суперечливого, нерівномірного процесу. 
Швидкий розвиток світової цивілізації характеризується активізацією глибинних змін в усіх напрямах: від перегляду політичних та економічних пріоритетів до усвідомлення зміни самої сутності нового щабля суспільного розвитку. Світ поступово трансформується у простір глобальної взаємодії усіх його складових. Швидкість розповсюдження та широке використання нових інформаційних та телекомунікаційних технологій стали тепер явищем, загальним для більшості країн, що забезпечує суттєву мобільність їх продуктивних сил та свідчить про безпрецедентну глобальність світу в перспективі. Важливою складовою трансформації сучасної економіки є посилення інтеграційних процесів. 
Глобалізація і локалізація-інтеграція світкової економіки та посилення вимог місцевої автономії є двома важливими фаторами, які визначають розвиток на межі ХХІ століття. Вони, і надалі, впливатимуть на торгівлю, фінансові потоки, глобальне навколишнє середовище, на розвиток міст, а тому вимагатимуть від держав пошуку динамічної рівноваги як на міжнародному так і на субнаціональному рівнях. Сьогоднішньому світу притаманний значний ступінь інтернаціоналізації та інтегрованості, і, зокрема, щодо вивозу, ввозу капіталу, його переливу, руху, обміну в тій чи іншій формі. Зростаюче переплетення економік, інтернаціоналізація фінансових ринків і сучасні тенденції розвитку сприяють процесу економічної інтеграції та глобалізації [29]. 
Під інтеграцією, за словами американського професора О.Бея розуміють процес економічного об’єднання дотепер роз’єднаних частин однієї держави чи низки самостійних держав в одне ціле – фактичну сукупність відносин. Процеси інтеграції притаманні як уже існуючій системі – у цьому випадку вони сприяють підвищенню рівня її цілісності й організованості, так і при виникненні нової системи з раніше незв’язаних елементів. Окремі частини інтегрованого цілого можуть мати різний ступінь автономії. В ході процесів інтеграції у системі збільшується обсяг і інтенсивність взаємозв’язків і взаємодій між її елементами, зокрема, надбудовуються нові рівні управління [67, c.215]. 
З теоретичного боку, інтеграцію поділяють на такі види: 
·        політичну інтеграцію; 
·        соціальну інтеграцію; 
·        економічну інтеграцію. 
З функціонального боку, інтеграцію можна поділити на: 
·        внутрішню інтеграцію (ендогенну); 
·        зовнішню інтеграцію (екзогенну); 
·        суцільну інтеграцію (компактну); 
·        несуцільну інтеграцію. 
Під політичною інтеграцією розуміють наднаціональні об’єднання (як правило) регіонального значення створені з метою вироблення сукупності спільності інтересів, оборони чи співзалежності. У вузькому значенні політична інтеграція проявляється коли роз’єднані політичними, мовними, релігійними чи культурними відмінностями, частини одного народу відновлюють чи формують одне ціле. 
Соціальна ж інтеграція – це ніщо інше, як об’єднання соціальних інститутів, що склалися історично шляхом порозуміння з певними окремими їх частинами з метою подолання соціальних розбіжностей. При цьому об’єднуються загальні інтереси, при чому місцеві відмінності, існуючи деякий час, мають тенденцію зливатися у нову соціальну амальгаму. 
Коли в сенс політичної інтеграції вкладають високі ідеали єдності, то соціальну інтеграцію можна досягнути лише шляхом “співставлення вартостей” і то, лише у тривалому проміжку [67, c.215]. 
Якісно новим етапом інтернаціоналізації господарського життя є економічна інтеграція, яка знайшла втілення у розвитку економічних об’єднань держав і репрезентує більш глибокі, проникаючі економічні зв’язки національних економік різних країн. У ній відображається ступінь інтернаціоналізації продуктивних сил, досягнень науки й техніки. Ще К.Маркс [50, c.426] вказував, що “національна відокремленість і протилежність народів усе більше й більше зникають уже з розвитком буржуазії, із свободою торгівлі, всесвітнім ринком, з однотипністю промислового виробництва і відповідних до нього умов життя” [50, c. 426]. Беласса, свого часу зазначав, що “економічна інтеграція – явище нове; вона є запереченням постулатів класичного капіталізму з урахуванням ролі особистих інтересів одиниці” [74]. 
Отже економічну інтеграцію можна окреслити як об’єднання ринків, торгових відносин, підприємницької діяльності окремих секторів в одне ціле у відношенні до зовнішнього світу; процес зближення і зрощення декількох національних господарств у регіональну економічну систему, який забезпечується подальшою концентрацією й переплетенням капіталів, проведенням державами, котрі інтегруються узгодженої зовнішньої й внутрішньої політики. 
Економічну інтеграцію поділяють на: внутрішню і зовнішню [37]. 
Внутрішня інтеграція об’єднує внутрішні ринки, в яких основним елементом є інтереси загальнодержавного порядку одного народу чи групи народів. 
На відміну від цього виду, зовнішня інтеграція – це об’єднання окремих суверенних країн (націй, народів), при якому метою є момент економічних вигод чи поліпшення обміну товарами, послугами, інформацією. При такій формі інтеграції немалу роль відіграє геополітичний та геостратегічний фактор, оскільки інтегрувати можна сусідні чи співзвучні із собою території (США, Канада, країни ЄС та ін.); територіально роз’єднані одиниці інтегрувати важко, хіба, що існують соціально – політичні причини, для інтеграції (наприклад, Британська спільнота, суспільний добробут). Але і в такому випадку об’єднуються загальні мотиви, які у свою чергу допускають децентралізаційні впливи. У поняття економічної інтеграції завжди вкладають елемент цілісного цільового здійснення завдань та торгових вигод із метою досягнення найбільш раціонального розподілу ресурсів і вищих темпів зростання. 
Після Другої світової війни на арену економічних відносин виходить такий процес як міжнародна інтеграція. З погляду міжнародних відносин інтеграцію можна охарактеризувати як об’єктивний, усвідомлений і напрямлений процес взаємопристосування і зрощування національних господарських систем, який володіє потенціалом саморегулювання і саморозвитку. В основі інтеграції лежить економічний інтерес самостійних господарюючих суб’єктів і міжнародний поділ праці, процес інтернаціоналізації господарського життя, зближення економік низки країн у багатонаціональний субстрат, несуцільний за своєю сутністю у внутрішніх відносинах, однак суцільний, коли йдеться про інші держави. 
У випадку міжнародної інтеграції суцільність неможлива не тільки на початку об’єднання, а й пізніше. Тому явище сучасних інтеграційних процесів, що віддзеркалюють внутрішньо-приховані суперечності між учасниками, репрезентує поняття феномену конвергенції (погодження) сутності інтересів у здовженому часовому проміжку й базоване на співпраці. Поки що, із зрозумілих причин, міжнародна інтеграція не є суцільною інтеграцією, але з моментом зближення зростає суцільність і довіра. З вищезазначеного випливає, що інтеграція є раціональною основою, яка прямує до узгодженості не шляхом диктату, а домовленостей, економічно-політичного діалогу і прагматичного унапрямлення загальних інтересів даного угруповання, регіону [37]. 
Враховуючи “аберацію близькості”, описану Левом Гумильовим, яка порушує масштабність явищ, коли недавні події видаються значно давнішими, можна сказати, що економічна єдність (інтегративність) світу сьогодні переживає друге після 1890 – 1913 рр. народження. І як доводить історія цей процес у тривалій перспективі має циклічний (“пульсуючий”) характер [34]. Іншими словами періоди інтеграції змінюються періодами дезінтеграції. Щоправда ці зміни відбуваються у тривалому часовому проміжку і, як правило, зв’язані з “кардинальними” змінами в характері розвитку економіки, які спричинені науково-технічною революцією, зрушеннями чи докорінними змінами в характері виробництва, проблемами енергетичного забезпечення світу, розвитку фінансового середовища та відносинами, що формуються та функціонують у ньому.  
Міжнародна ж інтеграція виступає як комплексне явище, що охоплює розвиток продуктивних сил і виробничих відносин. У формуванні цього процесу необхідно бачити інтернаціоналізацію не лише продуктивних сил, але і виробничих відносин, які й визначають соціальний характер суспільства, дозволяють зробити висновок щодо соціально-політичної сутності міжнародної інтеграції. 
Якісно новий імпульс отримала і міжнародна економічна інтеграція. Яку можна охарактеризувати як процес, зумовлений розвитком і поглибленням міжнародного поділу праці. Від простого обміну товарами – до стійкої масштабної міжнародної торгівлі товарами і послугами – до інтернаціонального переміщення капіталів і створення нових виробництв – до тісної виробничої і науково-технічної кооперації – до сучасного ведення виробництва і управління. Поступово формуються і стають особливо тісними всебічні світогосподарські регіональні зв’язки, які охоплюють багато країн. Процеси інтеграції досліджені у фундаментальних працях зарубіжних і вітчизняних економістів [16], [51], [74]. 
Інтеграцію розглядають по-різному. Одні, так як Ян Тінберген, притримуються думки, що інтеграція – це лише інша форма “вільної торгівлі”, і, усунувши торговельні бар’єри, гармонізація відносин прийде в наслідок вільного пересування (плину) факторів виробництва, товарів та ін. 
Бела Беласса вбачає в інтеграції значніші зміни. На його думку, для інтеграційного об’єднання не вистачає ліквідації кордонів і тарифних бар’єрів, бо це є лише першим кроком, а інтеграція – це всезростаючі взаємини і їх перетворення в статичну узгоджуваність інтересів держав – учасниць. 
Німецький економіст Рипке розглядає інтеграцію як метод лібералізації торговельного обміну, а французький економіст Моріс Аллей в інтеграційному об’єднанні вбачає “взаємно встановлені правила у напрямі стислого кооперування між демократичними державами, що й є головним принципом вільного ринку” [75]. Для Рипке причиною інтеграційних мотивів стали дезінтеграційні елементи довоєнної Європи. Цьому сприяв “класичний капіталізм” А.Сміта з егоцентричною настановою, що стала причиною міждержавної конкуренції, непорозумінь і дефензивних воєн. Не виключено, як пише Ян Тінберген, що в інтеграції можуть бути закладені елементи політики дискримінації щодо третіх країн. Така політика не виправдовує себе. Простіше, інтеграція може також означати повернення до меркантильних відносин й до прямого ізоляціонізму. 
Якщо більшість економістів схиляються до думки, що інтеграційне об’єднання сприяє полегшенню обміну між державами, інші ж вважають, що інтеграція містить у собі елемент “дирижизму”. Низка французьких економістів переконана, що в інтеграцію вкладається елемент повсюдного втручання держави чи наддержавних інституцій. 
Як і будь-яке явище, інтеграція має, як видно із вищезазначеного, і своїх прихильників і опонентів. Однак ніщо не може заперечити її існування, розвиток, поглиблення, вдосконалення форм, інструментарію, інституційних основ і механізмів, які притаманні тій чи іншій схемі інтеграції. Зокрема, останнє й є найбільш важливим для економіки, оскільки з адміністративного боку існування суцільної чи несуцільної схеми не викликає особливих проблем. 
З огляду внутрішньої організації виробничих процесів, інтеграційні схеми поділяють на: 1)горизонтальну інтеграцію; 2)вертикальну інтеграцію та 3)створення конгломератів [38].  
Горизонтальна інтеграція притаманна, як правило, фірмам, підприємствам на тій стадії конкурентної спроможності, коли вони продукують та реалізуються на одному, або споріднених ринках, або ж коли мова йде про амальгамацію підприємств, установ. При горизонтальній (може вживатися термін horizontal чи lateral) інтеграції всі компанії здійснюють діяльність на одній і тій же стадії виробничого процесу чи виробляють однакові товари і послуги; таким чином вони конкурують одна з одною. Випадок монополії означає повну горизонтальну інтеграцію, а олігополія – значну горизонтальну інтеграцію.  

  
 
де, ПР – пропозиція (або сума граничних і (маргінальних) затрат);  
ПО – лінія попиту;  
МД – маргінальний дохід;  
S МС – сума граничних собівартостей (низки фірм-членів даного картелю);  
А, Ц₁ і К₁ означають відповідно рівновагу. Ціну й кількість одиниць при умові стислої конкуренції.  
При стислій конкуренції трикутник між Ц₁ОБА – це «надбавка споживача», яку він отримує в наслідок нижчої ціни, більшої кількості продуцентів і еластичної ситуації на ринку.  
Вертикальна інтеграція є об’єднанням фірм на різних етапах продуктивної діяльності в єдине ціле, і метою її є зменшення ризику в наслідок технологічних змін, запобігання змінам у ринкових відносинах; забезпечує вільний доступ до факторів продукції, гарантує збут готових товарів. При вертикальній інтеграції (vertical integration) компанія контролює своїх постачальників (інколи використовується термін backward integration (інтеграція вниз)) або концерни, які купують її продукцію чи отримують послуги (forward integration (інтеграція вверх)). [Див. 34, С.8, 10]