Глобализация финансовой среды

            Усі розглянуті зміни в основних формах міжнародної економіки сприяють розвитку системи фінансових послуг у світовому масштабі. 

1. Трансформація світового фінансового середовища.

            Світова фінансова система сьогодні є малоконтрольованою і перебуває у стані хаотичної структуризації й оновлення. На часі -- перегляд наявної системи контролю, яку має заступити координувальна архітектура. Роль інституцій у цій архітектурі полягає у напрацюванні й проведенні спільної стратегії регулювання та координації світового ринку на міжнародному рівні. Насамперед ідеться про розробку загальних правових норм, що мають регулювати функціонування фінансових структур [9, с. 41].

            Світова фінансова система сьогодні є малоконтрольованою і перебуває у стані хаотичної структуризації й оновлення. На часі -- перегляд наявної системи контролю, яку має заступити координувальна архітектура. Роль інституцій у цій архітектурі полягає у напрацюванні й проведенні спільної стратегії регулювання та координації світового ринку на міжнародному рівні. Насамперед ідеться про розробку загальних правових норм, що мають регулювати функціонування фінансових структур [9, с. 41].

            Найбільших успіхів у справі спільного координування й управління досяг Європейський Союз, у якому не лише створено єдину валютну систему, а й закладено основи гармонізації фінансової і, в ширшому плані, економічної політики країн-членів. Не чекаючи регіонального чи наднаціонального рішення, а виходячи з сучасної ситуації у фінансовій сфері, фондові біржі Європи продемонстрували новітні тенденції закладення основ/бази нової світової фінансової архітектури. В кінці березня 2000 p., намагаючись створити достойну конкуренцію глобальній фондовій біржі, яка успішно функціонує в Інтернеті, три європейські фондові біржі -- Паризька, Амстердамська та Брюссельська -- оголосили про своє злиття. В результаті досить швидко сформується найбільший у єврозоні торговельний фондовий ринок. На континенті він поступатиметься за розмірами лише Лондонській фон-довій біржі, яка не втратила своїх провідних позицій навіть після невходження Англії в єврозону. Рішенню трьох бірж передувала зустріч представників усіх 11 країн -- членів єврозони. Очікувалося, що ця зустріч покладе початок створенню базової архітектури панєвропейської фондової біржі. Після завершення зустрічі прес-секретар Паризької фондової біржі заявив, що мова йшла не стільки про злиття, скільки про союз. Це об'єднання (Фран-цузької, Голландської та Бельгійської фондових бірж) дістало назву Euro-next і почало операції наприкінці 2000 р.

            Не встигли вщухнути пристрасті навколо злиття трьох бірж, як 26 квітня 2000 р. було оприлюднено плани злиття двох найпотужніших фондових бірж Європи -- Лондонської й Франкфуртської. В результаті об'єднання мав сформуватися єдиний ринок для німецьких і британських компаній, обсяг якого оцінювався приблизно в 6 трлн. дол. США. Він більше ніж удвоє перевищував би розміри аналогічного утворення Euronext і поступався б лише Нью-Йоркській фондовій біржі (обсяг 12 трлн. дол. США).

            Нове утворення мало дістати назву IX («Ай-Ікс») і належати обом партнерам у рівних частках. Однак вже у квітні під питанням опинилася концепція злиття Лондонської та Франкфуртської бірж як «фузії рівних», запропонована Вернером Зайфертом - головою правління Німецької біржі. Акціонери Лондонської фондової біржі (ЛФБ) дали зворотний хід, побоюючись надмірного контролю з боку Німецької біржі. Своєю чергою, у Франкфурті побоювалися втратити свої позиції і перетворитися на філію Лондона, оскільки якщо торгівлю стандартними цінностями «blue chips» буде перенесено в Лондон, то Франкфурт втратить від 80 до 90 % торговельного обсягу. Ще одна прикрість спіткала Лондонську біржу у серпні 2000 p.: шведська технологічна та біржова компанія «ОМ-груп» зробила принизливу для ЛФБ спробу купити її без згоди акціонерів. Після тогорічних потрясінь ЛФБ у будь-якому випадку потребуватиме союзників або злиття з іншими біржами. Однак у січні 2001 р. нова директриса однозначно проголосила: «кооперація, а не злиття».

            У той час як злиття Лондонської та Франкфуртської бірж відкладене, об'єднання бірж Брюсселя, Парижа та Амстердама було успішно проведено. 22 вересня 2000 р. президенти трьох бірж юридичне оформили нову організацію Euronext. Тому три названі біржі зникнуть і функціонуватимуть лише як філії Euronext. Тим самим буде завершено найзначніше дотепер злиття бірж у Європі, і Euronext посяде друге місце в Європі після Лондона перед Франкфуртом за обсягами торгівлі акціями [7, с. 83].

            Як бачимо, континентальна Європа, виходячи з сучасних тенденцій економічної глобалізації, демонструє хороший приклад не стільки безболісних інтеграційних процесів, скільки посилення та укрупнення фінансового капіталу з метою посісти в майбутньому не лише достойне, а й належне їй місце в новітній архітектурі світової валютно-фінансової системи.

            Наприкінці травня 2000 p. New York Stock Exchange (NYSE) розпочала переговори з низкою потужних європейських бірж про можливе злиття. Конкуренція, що загострюється, змушує одну з найбільших світових фондових бірж потурбуватися про своє майбутнє. NYSE має намір створити союз з альянсом європейських бірж Euronext. До новоутворення можуть приєднатися декілька провідних світових торговельних площадок, серед яких -- фондові біржі майже в усіх світових регіонах. Голова NYSE Piчард Грассо вже заявив, що всередині нового союзу не буде жодних внутрішніх адміністративних бар'єрів і торгуватимуть, найімовірніше, лише первинними фінансовими інструментами. Альянс робить ставку не тільки на стабільні європейські й американські фондові ринки, а й на найбільш перспективні нові ринки в Латинській Америці. Південно-Східній Азії, Східній Європі та Росії .

            Консолідація ринків капіталів по обидва боки Атлантики є наслідком конкуренції, що дедалі більше посилюється та загострюється. В умовах лібералізації і дерегулювання фінансових ринків конкуренція стимулює об'єднавчі процеси (злиття, укрупнення). Нинішній процес створення потужних біржових структур, укрупнених концернів, суперконцернів, банківських та промислових конгломератів як у Західній Європі, так і в Сполучених Штатах можна вважати передоднем формування інфраструктури глобального ринку та упорядкування світового фінансового середовища з урахуванням новітніх потреб усієї валютно-фінансової архітектури. Контури такого ринку окреслилися -- це формування міжатлантичного торговельного простору, де ключовими елементами будуть Німецька, Лондонська фондові біржі, Chicago Board of Trade та NASDAQ, Euronext та NYSE з чітким розподілом спрямованості роботи.

            Вагомість таких процесів визначається високим ступенем світової мобільності капіталу в епоху глибоких зрушень в інформаційних, телекомунікаційних, комп'ютерних технологіях. У цих умовах необхідно шукати способи розумного регулювання міжнародних капіталопотоків, щоб звести до мінімуму їхні руйнівні наслідки [2, с. 102].

            Дедалі чіткіше проявляється троїстість фінансової впливовості в сучасному економічному середовищі таких силових центрів, як США, Європа, Японія. Подібно до економічних циклів, їхній вплив може бути як синхронним, так і асинхронним. Головна небезпека, яка загрожує сьогодні фінансовим ринкам, за словами французького економіста Паскаля Бланке, полягає саме в синхронності циклів у США, Європі та Японії. Аналіз подій періоду 1970--1999 pp. показує, що рівень синхронізації циклів у цих основних економічних регіонах світу є одним із ключових факторів, які визначають організацію і ступінь нестійкості ринків облігацій. Характерні для 90-х років значне зменшення рівня інфляції, зниження довгострокових процентних ставок, посилення міжрегіональних розбіжностей у процентних ставках, різке зниження гнучкості цих показників можна суттєвою мірою віднести на рахунок відставання в економічному зростанні Європи та Японії порівняно зі США. Зміна довгострокових процентних ставок у 90-ті роки була значно меншою, ніж у 80-ті (середньомісячні коливання знизилися з 25 -- 50 до 20 -- 30 базових пунктів). Особливо помітним зниження мінливості грошових ринків було в англосаксонських країнах, хоча найнижчою вона залишилась у Німеччині (в інших промислове розвинутих країнах, за винятком Японії, показник змінності фактично не перевищував рівень початку 70-х років). Коли економічне зростання в Європі та Японії прискорилося і відставання цих регіонів від США скоротилося, показники ставок процента та їхня зміна продемонстрували тенденцію до підвищення, оскільки зростаючі потреби у фінансуванні реального сектора забезпечили поглинання надлишкових коштів у формі як заощаджень, так і збільшення грошової маси (1979, 1982. 1985, 1988, 1990, 1994 pp.). І навпаки, за збільшення розбіжностей у темпах зростання між Європою, Японією та США спостерігалося сповільнення змі-ни як довгострокових ставок процента, так і ножиць між ними (1981, 1984, 1987, 1989, 1992 рр.).

Світова фінансова архітектура еволюціонує  під впливом інтеграції національних фінансових ринків та поступового створення  загальних умов їхнього функціонування.

Фінансова глобалізація руйнує ізольованість  національних ринків і породжує складні  взаємозв'язки різних сегментів єдиної світової фінансової системи [55, c.423].

Перші ознаки глобального ринку капіталу з'явилися ще в 50-- 60-х роках XX ст., коли почав формуватися ринок євровалют. У 70--80-х роках минулого сторіччя зростання міжнародного руху капіталу та інтеграція національних ринків капіталу та ринку євровалют значно посилилися. Нарешті в 90-ті роки ІІі тенденції набрали особливо великого розмаху. Обсяг євровалютного ринку перевищив 2 трлн дол. Потоки облігаційних, банківських позик, інтенсивний рух прямих та портфельних інвестицій між країнами перетворили ринки цінних паперів та позичкових капіталів з локальних на глобальні. Саме завдяки таким міжнародним фінансовим ринкам тимчасово вільні ресурси максимально ефективно і швидко перерозподіляються між країнами та секторами світової економіки.

Незважаючи  на такі швидкі, динамічні зрушення, що свідчать про об'єднання "оншорних" (національних) та "офшорних" (євровалютних) ринків капіталу, процес глобалізації світової фінансової системи ще далекий від свого завершення. Національним ринкам грошей та капіталу притаманна певна специфіка. Оскільки країни світу мають свої власні валюти, фінансова інтеграція є неповною. Міжнародний ринок капіталу лишається сегментованим на сфери різних національних валютних систем, тому існують відмінності у процентних ставках між країнами. Хоча інституційні бар'єри на шляху міжнародного руху капіталу значно зменшуються, валютні ризики переміщення фінансових активів між локальними ринками зберігаються, а отже має місце розходження в національних процентних ставках [55, c.424].

Інформаційна  революція і нові фінансові технології полегшують доступ до міжнародних ринків капіталів широкому колу інвесторів. Однак міжнародна диверсифікація активів  інвесторів провідних країн з ринковою економікою відбувається відносно повільно. Наприклад, переважна частина пакетів цінних паперів інвесторів США, Японії, Британії, Німеччини має форму національних цінних паперів. Це стосується і найбільших пенсійних та інвестиційних фондів.

Слід  також зазначити, шо фінансові ринки  перехідних країн та країн, що розвиваються, відносно менш інтегровані у світову фінансову архітектуру, ніж фінансові ринки промислове розвинутих ринкових економік [68, c.311]. Лібералізація контролю, який обмежує міжнародні потоки капіталу, та дерегуляція ринків цінних паперів у цих країнах тільки розпочалися. Це свідчить про проміжний характер сучасного етапу формування глобальної фінансової системи. Водночас події останніх років яскраво демонструють посилення процесу глобалізації фінансової сфери. Ця тенденція, очевидно, становитиме одну з головних рис світової економіки XXI ст.

Могутній  імпульс подальшій глобалізації фінансів дає успішне функціонування валютного союзу країн ЄС. Введення єдиної валюти евро, створення наднаціонального Європейського центрального банку, скасування всіх обмежень на вільний  рух капіталів усередині Європейського  Союзу, а також між Європейським Союзом і третіми країнами, проведення країнами-- членами Євросоюзу єдиної грошово-кредитної політики -- все це сприяє динамізації міжнародних валютних, кредитних, фондових ринків і формуванню на Європейському континенті надпотужного сегмента глобальної фінансової архітектури [68, 312].

Формування  глобальної фінансової архітектури супроводжується стрімким зростанням світових фінансових потоків, різким збільшенням обсягів міжкраїнного переливу капіталу, гігантським розширенням масштабів міжнародних кредитних та фондових ринків. Для сучасного світового фінансового ринку характерне справді вибухоподібне зростання обсягу операцій у всіх його сегментах. Сумарна вартість міжнародних облігацій уже в середині 90-х років XX ст. перевищила 2 трлн дол., а обсяг міжнародних банківських позик -- 4 трлн дол. Обсяг міжнародного кредитування за останні 20 років збільшився у 20 разів. Щоденний обсяг операцій на світовому валютному ринку підвищився до 1,5 трлн дол., що вдвоє перевищило валютні резерви всіх країн світу. Розмір ринку євровалют збільшився за 80--90-ті роки XX ст. в 4 рази. Обсяг євровалютних депозитів наближається до 10 трлн дол. Неухильно збільшується питома вага акцій корпорацій (переважно транснаціональних), емісія яких здійснюється на глобальному рівні. Тільки в другій половині останнього десятиріччя обсяг таких операцій подвоївся. Капіталізація світового ринку в цей час досягла 20 трлн. дол. [55, c.114].

Стихійні процеси  глобалізації не перетворюють світову економіку в інтегральне ціле, а навпаки посилюють її диспропорції. Збільшується контраст між високорозвинутим центром, в якому проживає менше ¹/₆ населення і Пери-ферією, у якій концентрується основна маса населення всієї планети. Розгортання процесу глобалізації вирізняється суперечливим впливом на національні економіки та на весь перебіг сучасного світового господарсько-го розвитку.

У світі все ж таки відбувається не стільки інтернаціоналізація соціаль-ного простору і економіки (корелянтом якої могли б слугувати політичні і соці-альні об'єднання глобального співтовариства), але, перш за все, уніфікація певних правил гри, широкомасштабна інформатизація, забезпечення транспа-рентності економічного простору, формування світової комунікаційної сітки і т.д. В економіці глобалізація охоплює перш за все фінансову сферу (переваж-но в секторі короткострокових інвестицій і “гарячих грошей”) [55, c.254]. Інтернаціона-лізація ж виробничих і торгових трансакцій у значній мірі зв'язана з внутрі-регіональними процесами, а також з феноменом ТНК і операціями, здійснюва-ними між їх філіям; сучасним процесом корпоративного злиття, поглинання, так званою “корпоративною дипломатією” сучасності, появою глобальних фірм.