Фіскальна політика держави та її ефективність

Зараз в нашій країні склався  величезний дефіцит державного бюджету, що приводить до фінансової розбалансованості  народного господарства і тому вимагає  особливо ретельного планування витрат, добиваючись максимальної ефективності. Значну роль в поповненні бюджету може зіграти не стільки розумна податкова політика, скільки міри по посилюванню податкової дисципліни. Це стосується перш за все кооперативів, орендних і спільних підприємств і особливо комерційних структур, які часто ухиляються від сплати податків, знаходячи всілякі лазівки в законах і інструкціях. Це свідчить про вельми низький рівень організації нашої фіскальної політики як по державних витратах, так і по оподаткуванню. У останньому випадку спостерігається, з одного боку, дуже високі податки на прибуток і додану вартість, що не дає можливості розвернути виробництво товарів народного споживання, а з іншого, - держава дуже багато втрачає від несплати тих цілком законних і обгрунтованих податків, від яких ухиляються багато комерційних структур, не говорячи вже про пряме розкрадання мільярдних сум з банків по підроблених документах і сприянні корумпованих посадовців.

Мабуть, багато недоліків  в нашій податковій системі пояснюються  тим, що у нас по суті справи вона тільки почала складатися. Багато законів  і інструкції виявилися недосконалими  і їх довелося уточнювати і доповнювати, особливо після розпаду Радянського  Союзу; апарат податкової інспекції  виявився мало підготовленим для  боротьби з порушниками законів. Успішному проведенню податкової політики заважають і старі погляди  і психологічні установки, згідно яким податки вважалися типово буржуазним інструментом господарювання. Незайве  нагадати, що в 60-і роки у нас був  виданий закон про поступову  відміну всіх податків, який, звичайно, ніколи не був введений, оскільки всякому  ясно, що без податків ніяка держава  існувати не може.

Оподатковуються доходи (майна) фізичних і юридичних осіб. Як нормативна форма, що накладається на доходи, податки  характеризуються обов'язковістю і  терміновістю платежу. Тому всяке ухилення від податків і невчасна їх сплата ведуть до відповідних юридичних  і адміністративно-фінансових санкцій.

Принципово новим в  нашому законодавстві є введення податку на прибуток, який більше відповідає структурі ринкового господарства, ніж існуючі раніше платежі, особливо ті, які йшли міністерствам. Хоча податки  на прибуток все ще залишаються високими, проте поступово законодавчі  органи починають усвідомлювати, що їх розміри повинні бути понижені, і поступово вони дійсно починають  переглядатися. Разом з цим підприємствам  надаються різні пільги, наприклад, при проведенні науково-дослідних, дослідно-конструкторських робіт і  освоєнні нових і наукоємких технологій.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.2 Дискреційна і автоматична  фіскальна політика

Фіскальна політика як спосіб фінансового регулювання економіки  здійснюється за допомогою могутніх важелів - оподаткування і державних  витрат. У зв'язку з цим проводяться  два види фіскальної політики: дискреційна  і автоматична (вбудованих стабілізаторів).

При дискреційній політиці держава свідомо регулює оподаткування  і бюджетні витрати для поліпшення економічного стану країни. Це регулювання  різне на різних фазах економічного циклу. При підйомі виробництва, що супроводжується інфляцією, держава  стримує ділову активність. Під час  спаду бюджет стає дефіцитним, бо доходи фізичних і юридичних осіб зменшуються  і відповідно скорочуються податкові  надходження, а видатки з державного бюджету, наприклад виплати з  безробіття, зростають. Для подолання  спаду уряд може використати один із трьох основних варіантів фіскальних заходів:

1) збільшити державні  видатки; 

2) знизити податки;

3) застосувати певну комбінацію  першого та другого.

Фіскальна політика, заснована  на вбудованих стабілізаторах, використовує такий механізм, який без участі держави усуває несприятливе положення  на різних фазах економічного циклу. Так, на фазі підйому економіки, коли ростуть доходи підприємств і  працівників завдяки прогресивному  оподаткуванню, ще швидше збільшуються суми податків. Одночасно зменшується  безробіття і поліпшується положення  малозабезпечених сімей, унаслідок  чого зменшуються виплати посібників з безробіття і ряд соціальних виплат. У результаті зменшується  загальна величина сукупного попиту, чим стримується непомірне економічне зростання. На фазі кризи суми податкових надходжень автоматично зменшуються, а соціальні виплати зростають. В результаті зростає купівельна спроможність населення, що сприяє виходу з кризи.

Автоматична фіскальна політика - це автоматична зміна величини державних витрат, податків і сальдо державного бюджету в результаті циклічних коливань сукупного доходу. Недискреційна фіскальна політика припускає автоматичне збільшення чистих податкових надходжень до державного бюджету в періоди зростання  ВНП, яке надає стабілізуючу дію  на економіку. Ці зміни відбуваються під дією вбудованих стабілізаторів.

Вбудований стабілізатор - це економічний механізм, що дозволяє понизити амплітуду циклічних коливань рівнів зайнятості і випуску, не вдаючись до частих змін економічної політики уряду. Вбудовані стабілізатори  економіки відносно пом'якшують  проблему тривалих тимчасових недоліків  дискреційної фіскальної політики, оскільки ці механізми включаються без  безпосереднього втручання уряду.

Такими автоматичними  стабілізаторами є:

• прогресивна податкова система, яка стримує зростання сукупного попиту в періоди економічного зростання, оскільки у міру зростання доходу населення піддається вищій ставці податків, і, навпаки, при зменшенні доходу, викликаного економічним спадом, відбувається стимуляція сукупного попиту, оскільки відбувається збільшення доходу, що розташовується, унаслідок зниження податкової ставки;
• посібники з безробіття і інші соціальні виплати, які в ситуації економічного спаду збільшуються унаслідок збільшення числа безробітних, і, навпаки, за наявності економічного зростання, в результаті якого відбувається зниження безробіття, дані виплати автоматично знижуються.

Вбудовані стабілізатори  не усувають причин циклічних коливань рівноважного ВНП навколо його потенційного розміру, а тільки обмежують розмах цих коливань.

 

 

 

 

 

 

1.3. Фіскальна політика з урахуванням пропозиції.

 

Ми розглядали кейнсіанський варіант фіскальної політики, згідно з яким її об’єктом є сукупний попит. Впливаючи фіскальними заходами на сукупний попит, держава залежно від фази економічного циклу стимулює або стримує економіку. Але прихильники теорії економіки пропозиції переконані в тому, що заходами фіскальної політики можна впливати не лише на попит, але й на пропозицію. На їхню думку, вплив фіскальної політики на сукупну пропозицію досягається через податки. Щоб розглянути механізм впливу податків на сукупну пропозицію, припустимо, що економіка набула тенденції до скорочення виробництва і збільшення безробіття. За цих умов держава має застосовувати стимулюючу фіскальну політику у вигляді зниження податкових ставок. До яких наслідків це приведе?

Для відповіді на це питання звернемося до моделі “сукупний попит - сукупна пропозиція” (мал. 1).

 

 

 

 

На цьому рисунку криві СПо₁ і СПр₁ характеризують відповідно сукупний попит і сукупну пропозицію до початку застосування стимулюючої фіскальної політики. Зазначеним умовам відповідає рівноважний ВВП, який дорівнює О₁, і рівноважні ціни на рівні Ц₁.

   Тепер припустимо, що держава знизила рівень  податкових ставок. Згідно з кейнсіанською  теорією цей захід вплине на  сукупний попит і викличе його  збільшення. Внаслідок цього крива  сукупного попиту переміститься  вгору. Таке її переміщення  збільшить рівноважну величину  реального ВВП з О₁ до О₂ й одночасно підвищить рівноважну ціну з Ц₁ до Ц₂, тобто викличе інфляцію.

Але згідно з теорією економіки  пропозиції податковий варіант стимулюючої  фіскальної політики не обмежується  цими наслідками, а доповнюється збільшенням  сукупної пропозиції. Виникає питання: як зниження податкових ставок впливає на сукупну пропозицію? Логіка прихильників теорії економіки пропозиції виглядає таким чином:

По-перше, зниження особистих податків збільшить величину безподаткового доходу. У зв’язку з цим збільшаться заощадження домогосподарств, які перетворюються в інвестиції.

По-друге, зменшення податку на прибуток підприємств підвищить чисту прибутковість інвестицій, що за даної відсоткової ставки викличе зростання інвестиційного попиту. В кінцевому підсумку це підвищить норму нагромадження капіталу й створить передумови для зростання виробництва.

Водночас зниження особистих та продуктових податків збільшить  реальну заробітну плату і  таким чином посилить стимули  до праці. Так, тимчасово безробітні збільшать пропозицію на ринку праці, а уже зайняті робітники отримають  стимули працювати більш інтенсивно і якісно, що позитивно вплине на продуктивність праці.

Перелічені чинники викличуть  збільшення сукупної пропозиції, що спричинить переміщення її кривої вправо і вниз в положення СПр₂ (рис. 1). У результаті цього відбудеться подальше зростання реального ВВП, тобто від О₂ до О₃. Одночасно знизяться ціни з Ц₂ до Ц₃.

Отже, згідно з уявленнями прихильників теорії економіки пропозиції зниження податків викликає набагато більший  стабілізаційний ефект, ніж це випливає із кейнсіанської теорії. Але незважаючи на це, зазначена теорія не є переконливою. До основних її недоліків можна віднести слідуючі:

По-перше, вона не забезпечує практику інструментарієм, за допомогою якого можна вимірювати еластичність ВВП стосовно податків у тій частині, в якій його приріст здійснюється за рахунок збільшення сукупної пропозиції.

По-друге, більшість опонентів даної теорії вважає, що зниження податків справить набагато більший вплив на попит, ніж на пропозицію. Внаслідок цього дефляційний ефект від сукупної пропозиції буде маловідчутним.

По-третє, опоненти цієї теорії вказують на той факт, що в КП зниження податків негативно впливає на державний бюджет. Тому доцільність їх суттєвого зниження може мати місце лише за умов адекватного скорочення державних витрат. Якщо розумних резервів для цього в державному бюджеті немає, то неминучим наслідком їхнього зниження є виникнення бюджетного дефіциту. Це створює державний борг або викликає необхідність проведення грошово-кредитної емісії, яка породжує інфляцію.

Але останній аргумент прихильники  теорії економіки пропозиції відхиляють. Вони вважають, що зниження податків не завжди призводять до скорочення податкових надходжень та виникнення бюджетного дефіциту. На їхню думку, за певних умов зменшення рівня оподаткування до певної межі може викликати збільшення ВВП як податкових надходжень до бюджету. Цю гіпотезу висунув американський економіст Артур Лаффер. Тому її графічна модель отримала назву кривої Лаффера.

Крива Лаффера (мал. 2) відбиває зв’язок між податковими ставками (ПоС) і податковими надходженнями (ПН).

 

Основна ідея Лаффера полягає в  тому, що за умови зростання податкової ставки від 0 до 100% податкові надходження  спочатку збільшуються від нуля до певної максимальної величини (ПН₂), а потім зменшуються знову до нуля. Згідно з кривою Лаффера, точка ПоС₁ відображає такий стан в економіці, коли діючі податкові ставки є надмірними. Це означає, що стримують ділову активність, тобто не створюють необхідних стимулів для збільшення ВВП як податкової бази до такого рівня, за яким податкові надходження могли б досягти свого максимального значення.

Крім надмірної податкової ставки, тобто ПоС₁, в інтервалі від 0 до 100% є також оптимальна податкова ставка, за якої забезпечується максимальна величина податкових надходжень. на даному рисунку такою податковою ставкою є ПоС₂. Згідно з кривою Лаффера, якщо податкові ставки знизити до оптимального рівня, то це викличе сприятливе для бюджету економічне зростання.

Нижчі податкові ставки створюють  більш високі стимули до праці, заощаджень, інвестицій і прийняття ділових  ризиків, внаслідок чого збільшується ВВП як податкова база. Причому  за цих умов податкова база збільшується швидше, ніж зменшується рівень податкових ставок. Тому, незважаючи на зниження податкових ставок, податкові надходження не зменшуються, а зростають до свого максимального значення, тобто до ПН₂.

При зниженні податкових ставок нижче  ПоС₂ стимулюючий ефект, який справляє на економіку зниження податкових ставок порівняно з оптимальним рівнем, істотно зменшується. Внаслідок цього податкова база зростає повільніше, ніж зменшуються податкові ставки. Тому податкові надходження зменшуються.

Отже, згідно з кривою Лаффера, якщо діючі податкові ставки є надмірними, то їхнє оптимальне зниження дозволить збільшити виробництво за умов незмінності або навіть зростання податкових надходжень. Але такий подвійний ефект від зниження податкових ставок – це лише гіпотеза, певне логічне припущення. Для перетворення цієї гіпотези в теорію потрібно дістати відповідь на декілька принципових питань: як знайти ту точку на кривій Лаффера, де знаходиться економіка в даний момент; як визначити той оптимальний рівень податкових ставок, який здатний забезпечити максимальну величину податкових находжень.

Досвід “рейганоміки”, в межах  якої ідея Лаффера дістала певне  практичне втілення, не дав однозначної  відповіді на ці питання. Тому застосування кривої Лаффера на практиці є певним політичним ризиком, на який політикам  слід зважуватись лише за умов, якщо існують тверді переконання, що діючі  податкові ставки дійсно є надмірними і стримують ділову активність. Але  навіть і за цих умов слід враховувати, що в КП зниження податків неминуче викличе бюджетний дефіцит або  примусить скорочувати державні витрати.