Форми та моделі підприємницької діяльності

     • Державна політика. Здійснювана державою (урядом) економічна і соціальна політика істотно впливає на ефективність суспільного виробництва через: практичну діяльність урядових установ і державних структур; різноманітні види законодавства; фінансові заходи і стимули (податки, тарифи, фінансова підтримка великих науково-технічних і виробничих проектів, фінансування соціальних програм, регулювання процентних ставок для кредитів); установлювані та контрольовані економічні правила і нормативи (регулювання доходів і оплати праці, контроль за цінами, ліцензування зовнішньоекономічної діяльності тощо); створення ринкової, виробничої і соціальної інфраструктури; макроекономічні структурні зміни; програми роздержавлення власності і приватизацію державних підприємств; комерціалізацію організаційних структур невиробничої сфери тощо.

     • Інституційні механізми. Заснування і постійне функціонування організацій (дослідно-впроваджувальних і навчальних центрів, інститутів, асоціацій), діяльність яких зорієнтована на: визначення і розв'язання основних проблем підвищення ефективності (продуктивності) різних виробничо-економічних систем і економіки в цілому; практичну реалізацію стратегії і тактики розвитку народного господарства, здійснюваних на відповідних рівнях управління; підготовки (перепідготовки, підвищення кваліфікації менеджерів і інших кадрів для ринкової економіки.

     • Інфраструктура. Неабиякий безпосередній вплив на результативність діяльності підприємств, рівень ефективності їх виробництва в цілому справляє належний розвиток і високоякісне функціонування виробничої інфраструктури — комунікацій, транспорту, оптової і роздрібної торгівлі, спеціалізованих інформаційних систем тощо.

     • Структурні зміни. На показники ефективності (продуктивності) на різних рівнях господарювання нерідко впливають структурні зміни у суспільстві незалежно від якості управління діяльністю окремих підприємств. Причому така взаємодія у довгостроковій перспективі завжди має двосторонній характер, тобто структурні зміни відбиваються на рівні загальної ефективності, а позитивні зрушення продуктивності можуть сприяти модифікації самої структури суспільного виробництва. Подібні зміни є не лише результатом, але й причиною економічного і соціального розвитку суспільства. Розуміння цих змін дозволяє уникати непотрібних похибок у прийнятті урядових рішень, більш реалістично і цілеспрямовано планувати діяльність підприємства, розвивати ринкову і соціальну інфраструктуру.

     На  закінчення варто зазначити, що обов'язковість  у використанні (урахуванні) зовнішніх  чинників не є такою жорсткою, як по відношенню до внутрішніх чинників ефективності виробництва. Певне ігнорування  підприємствами цієї вимоги може лише загальмувати темпи зростання ефективності. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Висновки

      Отже, підприємництво – це самостійна, ініціативна  господарсько-фінансова діяльність громадян, спрямована на отримання  прибутку (доходу) і здійснюється від  свого імені на власний ризик  та під свою особисту майнову відповідальність або ж від імені і під  майнову відповідальність юридичної  особи – підприємства (організації).

      Якщо  діяльність фізичних або юридичних  осіб не зв'язана з отриманням прибутку, то вона не може вважатися підприємницькою. Головне, що вирізняє підприємця серед  інших агентів суспільне корисної діяльності, – це можливість і обов'язковість  отримання певного зиску.

      Підприємництво  не можна відносити до звичайної  трудової сфери діяльності: воно за своєю сутністю характеризує творчу і активну діяльність бізнесменів. Підприємцям притаманні особлива етика  і навіть своєрідний світогляд, що дозволяє виокремлювати специфічну філософію  підприємництва (бізнесу), яку кваліфікують як практично корисну філософію  системи господарювання. В міру розвитку виробництва і суспільства, зміни  умов його життєдіяльності й загальної  культури філософія бізнесу не залишається  незмінною; вона завжди адаптується  до сучасних вимог господарювання.

      Підприємництво  як форма ініціативної діяльності може бути представлене певними видами:

• будь-якими видами виробничої діяльності;
• різноманітними видами торговельної діяльності;
• діяльністю з надання послуг;
• комерційним посередництвом тощо.

      Підприємницька  діяльність може здійснюватись як в  індивідуальній, так і в колективній формі. Перша означає здійснення її громадянами, тобто фізичними особами, вільними у встановленні своїх прав і обов'язків на основі договору (угоди) і у визначенні будь-яких умов договору (угоди), що не суперечать чинному законодавству. Друга – колективна – передбачає межі та процедури, які окреслені більш строго з участю держави. У таких випадках підприємницька діяльність здійснюється вже на основі і в межах тих завдань і повноважень, котрі відбиті у засновницьких документах та статутах підприємств (організацій) різних форм власності.

      Зазначені вище форми підприємницької діяльності тісно корелюють з можливими  її типами. Основні з них такі:

• малий бізнес, що базується на особистій власності або оренді;
• спільне підприємництво або партнерство, засноване на колективній власності;
• корпоративне підприємництво, засноване на акціонерній власності.

      Багаторічний  досвід господарювання у країнах  з розвиненою ринковою економікою свідчить про те, що традиційно існують дві  моделі підприємництва: класична та інноваційна, але на практиці можливе їх поєднання.

      Із  зміною технологічного способу виробництва  економічна поведінка підприємців  змінюється. Перехід від індустріальних до інформаційних технологій зумовлює перехід підприємницької діяльності від класичної до інноваційної моделі.

      При формуванні системи показників ефективності виробництва, виробничо-господарської i комерційної  діяльності  підприємства  бажано  дотримуватись певних принципів. До них можна віднести: 

  - забезпечення взаємозв'язку критерію i  системи конкретних показників ефективності виробництв;

 - відображення ефективності  використання ycix  видів  застосовуваних  у виробництві pecypciв;

  - важливість застосування показників ефективності в управлінні різними 
ланками виробництва на підприємстві;

- виконання найбільш важливими показниками стимулюючої функції  у процесі використання наявних резервів зростання ефективності виробництва,того чи iншoгo виду діяльності підприємств.

      Основні показники ефективності підприємницької  діяльності такі:

• рівень задоволення потреб ринку
• коефіцієнт зростання валового прибутку
• рентабельність виробництва
• показник продуктивності праці
• фондовіддача
• матеріалоємність продукції
• зарплатоємність продукції
• зарплатовіддача
• поточні витрати на одиницю товарної продукції

      Під резервами підвищення економічної  ефективності виробництва розуміють  невикористані можливості збільшення випуску продукції в розрахунку на одиницю сукупних витрат завдяки  більш раціональному використанню усіх видів ресурсів підприємства.

     Основні фактори підвищення ефективності виробництва - це підвищення його технічного рівня, вдосконалення управління, організації  виробництва і праці, зміна обсягу і структури виробництва, поліпшення якості природних ресурсів та інші. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

      Список  використаної літератури:

1. Андрушків М. І., Раєвська Т. О., Реверчук Н. Й. Економіка фірми. – К.: НБУ, 1998. – 438 с.
2. Барр Р. Политическая экономия: В 2-х т. – М.: Международные отношения, 1995. – Т.1 – 608 с., Т.2 – 750 с.
3. Башнянин Г.І. та ін. Політична економія: Підручник для вузів / Г.І. Башнянин, П.Ю. Лазур, В.С. Медведєв. – К.: Ніка-Центр, Ельга, 2000. – 442 с.
4. Бойчик М. І., Харів П. С., Хопчан М. І. Економіка підприємства. – Львів: Сполом, 1998. – 212 с.
5. Борисов Е.Ф. Экономическая теория: Учебник для вузов. – М.: Юристъ, 1999.
6. Бусыгин А.В. Предпринимательство. Основной курс: Учеб. для вузов. – М.: ИНФРА-М, 1997. – 608 с.
7. Варналій З.С. Основи підприємництва: Навч. посіб. – К.: Знання-Прес, 2002. – 239 с.
8. Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічної теорії: Підручник. – К.: Вища школа, 1995. – 471 с.
9. Економічна теорія: Політекономія: Підручник / За ред. В.Д. Базилевича. – К.: Знання-Прес, 2001. – 581 с.
10. Загальна економіка: Підручник / За ред. І.Ф. Радіонової. – К.: Знання, 1995. – 234 с.
11. Крутик А.Б., Пилянова А.А. Введение в предпринимательство: Учеб. пособ. – СПб.: Политехника, 1995. – 583 с.
12. Кураков Л.П. Экономическая теория: Учеб. пособ. – М.: Прес-сервис, 1998. – 328 с.
13. Курс экономической теории: Учебник для вузов / Под ред. М.И. Плотницкого, А.Н. Тура. – Мн.: Мисанта, 1999. – 432 с.
14. Макконнелл Р., Брю С.Л. Экономикс. – К.: Хагор-Демос, 1993.
15. Орищак Я.О., Стебло М.І. Основи економіки: Навч. посіб. – Тернопіль: Підручники і посібники, 2000. – 112 с.
16. Основи економічної теорії / За ред. С.В. Мочерного. – К.: Академія, 1998. – 464 с.
17. Основи економічної теорії: політекономічний аспект: Підручник / За ред. Г.Н. Климка, В.П. Нестеренка. – К.: Вища школа – Знання, 1997. – 743 с.
18. Основи підприємницької діяльності / За ред. С.В. Мочерного. – К.: Академія, 1998.
19. Основы предпринимательской деятельности / Под ред. Ю.Осипова.– М.: Прогресс 1992. – 432 с.
20. Покропивний С.Ф., Колот В.М. Підприємництво: стратегія, організація, ефективність. – К.: КНЕУ, 1998. – 352 с.