Форми і методи організації виробництва

                                                             ЗМІСТ

 

Вступ……………………………………………………………………….…….5

Розділ 1. Загальні основи організації виробництва……………………6 
1.1.             Техніко-технологічна база виробництва: складові та тенденції 

          розвитку……………....…………………………………….... …...6

 1.2.            Фактори і принципи розміщення виробництва………….……....7

Висновки до розділу 1 ......................................................................................10

Розділ 2. Форми і методи організації виробництва ………………….……11

 2.1.            Організаційні типи виробниіцтва ………...……………..….....11

 2.2.           Методи організації виробництва ……………………………......15

3.         Форми суспільної організації виробництва………..……...........19

Висновки до розділу 2 ………………………………………..………………21

Розділ 3.    Територіальна організація продуктивних сил……………....….23 

1.         Поняття про територіальний поділ праці. Вплив територіального

                   поділу   праці на структуру господарства…….………….……..23

2.            Основи економічного районування……….………………….….26

Висновки до розділу 3 …………………………………………………….….29

Висновки …………………………………………………….…………………31

Список використаних джерел……………………………………..…..33

Додатки………………………………………………….………………….….35

Додаток А.1   Порівняльна характеристика традиційного та інноваційного

                     типів виробництва…………………………………………...…36

Додаток Б.2   Характеристика організаційних типів виробництва……..…..38

Додаток В.3   Економічне районування України (за Ф.Д.Заставним)………39

 

 

 

 

 

                                                      Вступ

Проблема територіальної організації продуктивних сил для будь-якої країни є визначальною, бо вона лежить в основі господарського управління територією. Кожна держава, перш ніж розробити концепцію розвитку в довколишньому просторі, оцінює власні економічні, демографічні, природні, територіальні можливості, шукає нішу в територіальному й міжнародному поділі праці, визначає галузі спеціалізації як між внутрішніми територіями, так і щодо обміну товарами на світовому ринку, це і зумовило актуальність даної роботи.

Об’єктом дослідження в курсовій роботі виступають процеси організації виробництва, а предметом дослідження – організація територіальної діяльності.

Проблеми розвитку форм територіальної організації виробництва розглядалися у працях вітчизняних та зарубіжних вчених: Є. П. Качан,     В. В. Папп, В. П. Нагірна, Л. Л  Тарангул.  Праці цих та інших авторів склали джерельну базу при написанні даної роботи.

Мета написання даної курсової роботи полягає в дослідженні питань, пов’язаних з поняттям, сутністю, видами, методами та формами організації територіального виробництва.

Основними  завданнями  курсової роботи є:

• вивчення та узагальнення теоретико-методологічних засад з питань територіальної організації виробництва;
• дослідити основні форми організації виробництва;
• визначити вплив   територіального поділу   праці на структуру господарства.

Курсова робота включає вступ, основну частину (три розділи), висновки до кожного із розділів, загальні висновки, список використаних джерел, додатки.

 
 

Розділ 1. Загальні основи організації виробництва

1.1 Техніко-технологічна база виробництва: складові та тенденції розвитку

Можливості випуску продукції (надання послуг) за обсягом та якістю вирішальною мірою залежать від рівня розвитку техніко-технологічної бази підприємства. Техніко-технологічна база (ТТБ) підприємства виробничої сфери — системна сукупність найбільш активних елементів виробництва, яка визначає технологічний спосіб одержання продукції (виконання робіт, надання послуг), здійснюваний за допомогою машинної техніки (устаткування, приладів, апаратів), різноманітних транспортних, передавальних, діагностичних та інформаційних засобів, організованих у технологічні системи виробничих підрозділів і підприємства в цілому.   ТТБ кількісно та якісно відрізняється від основних виробничих фондів (виробничого апарату) підприємства [15, с.3].      До складу технічної компоненти бази входять лише ті види знарядь і засобів праці, які беруть безпосередню участь у реалізації виробничих технологій. Це дає можливість: по-перше, виокремлювати особливі сукупні характеристики, що випливають з об'єктивно необхідного техніко-технологічного розвитку виробництва; по-друге, виявляти взаємозв'язки, пріоритети, чинники і способи оновлення та підвищення ефективності системного функціонування технологічних процесів і відповідної таким виробничої техніки.

Складові й тенденції розвитку ТТБ      На сучасному етапі трансформації суспільного виробництва об'єктивно існують певні тенденції поступального розвитку ТТБ підприємств виробничої сфери.

Визначальними з них є: 
1) підвищення наукомісткості засобів праці, рівня фундаментальності втілюваних у них знаь; 

2) зростання масштабів і розширення спектра застосування сучасного мікроелектронного устаткування; 
3) перетворення засобів праці на технічну цілісність більш високого порядку; 
4) трансформація техніко-технологічних засобів у все більш універсальні системи; 
5) поглиблення інтеграції окремих елементів ТТБ та організаційно-управлінських компонентів виробництва; 
6) підвищення ступеня автоматизації техніки й технічних систем, поступовий перехід до гнучкої автоматизації виробництва, зумовленої його кількісним урізноманітненням і зменшенням серійності [14, с.164].   Ці тенденції якісної зміни ТТБ виробництва визначають ті основні вимоги, які треба враховувати за формування технічного базису підприємств та обґрунтування стратегії його оновлення.     Детальнішу характеристику переваг, зв’язаних із переходом до інноваційного типу виробництва, подано у Додатку А.1.

 

1.2.  Фактори і принципи розміщення виробництва

На розміщення підприємств і установ господарського комплексу країни впливають певні чинники, які зумовлюють найефективніше функціювання їх у даному місці, найменші затрати на виробництво і транспортування продукції. Їх називають факторами розміщення господарства. Вивчаючи окремі галузі господарства, Ви ознайомитесь з факторами, які є визначальними для розміщення кожної з них. Вони безпосередньо залежать від виробничих особливостей окремих галузей. Фактори розміщення групують, виділяючи серед них: 
а) природні (паливний, сировинний, водний, природних умов); 
б) техніко-економічні (енергетичний, сировинних ресурсів, транспортний, споживчий,  економіко-географічного положення, виробничої інфраструктури); 
в) демосоціальні (трудових ресурсів, споживчий, соціальної інфраструктури).            Під сировинним у групі а) необхідно розуміти природну сировину, а в групі б) — матеріали, які виготовлені на підприємствах (метал, пластмасу), що йдуть на подальшу переробку. Споживчий фактор у групі техніко-економічних стосується підприємств-споживачів, а у групі демосоціальних — населення.            З розвитком науки, впровадженням в економіку досягнень науково-технічного прогресу, вплив деяких чинників на розміщення господарства (особливо природних) поступово зменшується.      У процесі розвитку суспільства, при плануванні будівництва нових підприємств держава має певні загальні інтереси, які часто не узгоджуються з факторами розміщення окремої галузі. Нею розробляються певні принципи територіальної організації промисловості, сільського господарства, транспорту, сфери послуг. Це головні напрямки розвитку господарства і суспільства в цілому щодо їх розміщення або принципи територіальної політики держави [4, с.243].

Українська соціально-економічна географія обґрунтовує такі принципи розміщення  господарства: 
1. Наближення виробництва до джерел сировини, палива, енергії, районів споживання готової продукції й зосередження трудових ресурсів. 
2. Вирівнювання соціально-економічного розвитку всіх регіонів країни, активніше освоєння нових чи пожвавлення розвитку депресивних районів. 
3. Комплексний розвиток і раціональне поєднання різних галузей виробництва та сфери послуг. 
4.Врахування екологічних проблем. 
5. Обмеження розвитку великих міст, активізація розвитку малих і середніх міст. 
6.Врахування міжнародних зв'язків. 
7. Максимальне врахування досягнень науково-технічного прогресу.  Деякі з цих принципів розміщення господарства не узгоджуються з факторами і призводять спочатку до зростання собівартості продукції й послуг. Однак у країнах з ринковою економікою через надання пільгових кредитів, зниження податків тощо, заохочують підприємців споруджувати нові господарські об'єкти там, де зацікавлена держава. Наприклад, найвигідніше побудувати сучасне підприємство машинобудування у великому місті, де у достатній кількості наявні висококваліфіковані трудові ресурси, надійні транспортні шляхи. Однак державі необхідно забезпечити роботою і підвищити рівень життя мешканців малого міста. Тоді вона створює за рахунок власних коштів сприятливі умови для будівництва об'єкту саме в ньому. У перспективі це дасть позитивний економічний результат як суспільству, що подбало про жителів малого міста, так і самому підприємству, що з часом буде добре забезпечене кваліфікованими кадрами, транспортними магістралями, спорудженими при підтримці держави.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки  до розділу 1

1. Теорія організації виробництва органічно пов'язана з розвитком продуктивних сил і виробничих відносин, вона розвивається під впливом науки, техніки і практики виробництва.

Організація виробництва оперує такими поняттями як відношення, принципи, структура, система, процес, проміжні і кінцеві результати. Організація виробництва базується на кількісному, якісному, просторовому і часовому співвідношеннях основних елементів праці - знарядь праці, предметів праці і самого трудового процесу.

Суспільне виробництво  базується на закономірностях кооперації, концентрації, розподілу загального виробничого процесу на складові частини та їхньому синхронному функціонуванні. В організації виробництва вирішальне значення мають виробничі відносини, що включають відносини власності на засоби виробництва, відносини щодо мети виробництва, виробничо-технічні відносини до засобів виробництва, функціональні відносини, відносини всередині колективу і між колективами, ієрархічні відносини.

Організація виробництва  ґрунтується па принципах пріоритету мети організації, концентрації, спеціалізації, кооперації, стандартизації і комплексного системного підходу [5, с. 42].

2. Особливе значення у організації виробництва займають фактори розміщення господарства, тобто певні чинники, які зумовлюють найефективніше функціювання їх у даному місці, найменші затрати на виробництво і транспортування продукції.

3. Держава розробляє певні принципи територіальної організації промисловості, сільського господарства, транспорту, сфери послуг. Це головні напрямки розвитку господарства і суспільства в цілому щодо їх розміщення [1, с. 22].   

 

 

Розділ 2. Форми і методи організації виробництва

2.1 Організаційні типи виробництва

Можливості розвитку виробничої системи, удосконалення процесів виробництва, їх спеціалізація та кооперування, ефективність використання живої праці та устаткування значною мірою залежать від структури та обсягів продукції, що випускається, широти та сталості її номенклатури. Залежно від цих чинників робочі місця, дільниці, цехи та промислові підприємства поділяються на кілька організаційних типів. Основоположною ознакою поділу виробництва на організаційні типи є рівень спеціалізації робочих місць, який кількісно вимірюється за допомогою коефіцієнта закріплення операцій.

Коефіцієнт закріплення операцій (Кзо) являє собою відношення кількості всіх різноманітних технологічних операцій, що виконуються або мають виконуватися протягом місяця на даному робочому місці, до кількості робочих місць: 

де п — кількість найменувань деталей, що обробляються на робочому місці, дільниці, у цеху; 

mi — кількість операцій, що проходить i-та деталь у процесі обробки на робочому місці дільниці, у цеху;

РМmj — кількість робочих місць на даній j-й операції, дільниці, у цеху. 
Організаційний тип виробництва може визначатися показником рівня серійності (Кс): 

Показник рівня серійності (Кс) обернений коефіцієнту закріплення операцій (Кзо).

Для масового виробництва його розмір становить 0,8…1, для серійного —  0,2…0,8 і для одиничного — < 0,2.

Організаційний тип виробництва може визначатися через:

• коефіцієнт серійності      Кс = t / Тшт ср,

де t - такт випуску виробів, хв/шт;

t  = Феф : Nj; 
Феф — ефективний фонд часу роботи робочого місця, дільниці, цеху за певний період, хв/міс.; 
Nj — обсяг випуску деталей (виробів) j-ї номенклатури за відповідний період; 
Тшт ср — середній штучний час по операціях технологічного процесу, хв;