Фінансова система

4 група – органи управління  цільовими фондами (соціальне  страхування, УДІК, Укрлізинг тощо).

Завдання загальним управлінням  фінсистемою держави покладено  на Мінфін.

Регіональні фінансові органи мають систему подвійного підпорядкування. Вертикально вони підпорядковані відповідному фіноргану вищого рівня (наприклад, райфінвідділи - облфінуправлінню). Горизонтально  фіноргани підпорядковані місцевим органам держуправління і входять  до складу відповідних держадміністрацій.

Основні функції Міністерства фінансів:

- розробка напрямів фінполітики  держави та заходів щодо їх  реалізації:

- організація бюджетного  процесу, складання проекту бюджету  та його виконання;

- організаційне регулювання  фінансової діяльності суб'єктів  господарювання через установлення  правил здійснення фінансових  операцій, форм фінансових документів. порядку і стандартів ведення  бухгалтерського обліку і фінансової  звітності;

- організація функціонування  ринку цінних паперів;

- мобілізація коштів через  систему держкредиту та управління  державним боргом;

- забезпечення фінансових  відносин держави з іншими  країнами, міжнародними організаціями  і фінансовими інституціями;

- організація і здійснення  фінансового контролю в країні.

До складу Мінфіну входять  два відособлені підрозділи:

- ДКРУ, яке спеціалізується  на здійсненні фінконтролю по  питаннях складання і виконання  бюджету, ефективного і цільового  використання бюджетних асигнувань  у розпорядників бюджетних коштів, ревізій та перевірок фінансово-господарської  діяльності підприємств і організацій  держсектора, стану збереження  коштів та ТМЦ;

- Держказначейство - створене  з метою ефективного управління  бюджетними коштами, підвищення  оперативності фінансування видатків. Основними завданнями казначейства  є ефективне і оперативне управління  коштами Держбюджету:

- організація виконання  бюджету і здійснення контролю  за ним;

- управління наявними  коштами бюджету у межах встановлених  видатків;

- ведення обліку касового  виконання бюджету, складання  звітності;

- управління держборгом  відповідно до чинного законодавства;

- розподіл між Держбюджетом  та місцевими бюджетами відрахувань  від загальнодержавних податків  за нормативами, затвердженими  Верховною Радою;

- здійснення контролю  за використанням коштів позабюджетних  фондів.

ДПАУ - організовує справляння і здійснює контроль за дотриманням податкового законодавства і виконує такі функції:

- роблення проектів податкового  законодавства;

- контроль за правильністю  обчислення податків і своєчасністю  їх сплати;

- облік платників податків  та надходжень платежів до  бюджету;

- накладення штрафних  санкцій і адміністративних стягнень;

- проведення масово-роз'яснювальної  роботи серед платників податків.

Рахункова Палата України – основним завданням якої є здійснення контролю за виконанням дохідної і видаткової частин Держбюджету, використання бюджетних коштів, у сфері державного кредиту. Основними її завданнями є:

- організація і здійснення  контролю за своєчасним виконанням  дохідної та видаткової частини  Державного бюджету України, 

- витрачанням бюджетних  коштів, у тому числі коштів  державних цільових фондів за  обсягами, структурою та їх цільовим  призначенням;

- контроль за утворенням  і погашенням внутрішнього і  зовнішнього боргів;

- визначення ефективності  та доцільності використання  державних коштів.

Рахункова палата виступає в ролі експертного органу Верховної  Ради, даючи відповідні заключення і рекомендації з питань фіндіяльності  органів управління.

 

6. Перебудова управління  фінансами в умовах фінансової  нестабільності.

Фінансовий контроль — одна з форм контролю з боку ді-ржави та інших уповноважених законодавством органів за лаконністю і обгрунтованістю виконання фінансових операцій з визначення результатів господарської та управлінської д^яльності, створення і використання фондів фінансових ресурсів на цілі економічного і соціального розвитку держави.

Фінансовий контроль здійснюють органи державної влади в особі постійних комісій Парламенту, Національного банку, органів державного управління в особі міністерств економіки, фінансів, статистики, органів внутрішньовідомчого контролю міністерств, відомств, корпорацій, об'єднань, а також державні та приватні аудиторські організації.

Фінансовий контроль виступає в трьох формах: попередній, поточний і наступний.

Попередній здійснюється на стадії розробки прогнозних розрахунків бюджету і плану. Його метою є перевірка об-ірунтованості розрахунків і пошук можливостей ефективнішого їх використання.

Поточний контроль застосовують у ході виконання про-інозних і планових передбачень. На цій стадії ставиться за-і «дання домогтися найбільш раціонального використання фінансових ресурсів і виявити резерви збільшення доходів і 'меншення видатків.

Наступний контроль здійснюється при розгляді бухгал-і срської та статистичної звітності. Його завданням є оцінка

 

Фінансова криза — глибокий розлад фінансової системи держави, зумовлений економічними і політичними явищами. В історії розвитку суспільства відомі фінансові кризи, які були викликані багаторічними війнами, спадом виробництва в результаті порушення світових фінансових і кредитних зв'язків, стихійними явищами природи.

, Основними ознаками кризи є зростання витрат при скороченні доходів, насамперед через зниження накопичень у галузях народного господарства. Показником наявності кризи є дефіцит державного бюджету. Глибина кризи залежить від того, які заходи вживаються для її регулювання. Якщо держава зуміє своєчасно скоротити видатки бюджету і зупинити спад виробництва, фінансова криза не завдасть серйозного руйнівного впливу. Практика свідчить, що вжити заходів вдається не завжди, тому при реалізації антикризових заходів переплітаються інтереси різних суспільних і політичних сил, які приходять у протиріччя. Тому криза набуває затяжного характеру, і весь її тягар лягає на доходи населення. Щодо нинішньої фінансової кризи в Україні, то вона насамперед пов'язана зі спадом виробництва і будівництвом нової економічної системи. Спад виробництва зумовлений деформованою структурою економіки, низьким технічним рівнем виробництва.

Основними напрямами локалізації  кризи можуть бути заходи щодо скорочення витрат бюджету, передусім на воєнні витрати, фінансування збиткових і низькорентабельних виробництв, різних видів дотацій. Потребує перегляду також фінансування окремих соціальних витрат. Проте насамперед слід припинити грошову і кредитну емісію, прискорити приватизацію і роздержавлення.

 

 

7. Фінансові ресурси  та складання зведеного балансу  фінансових ресурсів.

Фонди фінансових ресурсів є об'єктивно необхідною умовою здійснення процесу розширеного відтворення на всіх й.,і-о стадіях і у всіх формах. Джерелом фінансових ресурсів витупає валовий національний продукт.

Створення і використання фінансових ресурсів одночасно означає  їх рух. При переміщенні фінансових ресурсів вони від¬окремлюються від матеріальних цінностей. Проте рухові ма-теріальних цінностей завжди передує рух фінансових ресурсів.

Фінансові ресурси — це грошові фонди, які створюються її процесі розподілу, перерозподілу і використання валового національного продукту за певний період. Фінансові ресур¬си держави охоплюють ресурси всіх секторів економіки. В кісному секторі фінансові ресурси розподіляються за рівня-м ц управління. Проте не всі ресурси в державі є фінансови-м ц ресурсами, якими розпоряджається держава. У її розпо¬рядженні знаходяться ресурси бюджетної системи, різних іі'іігралізованих і децентралізованих фондів, а також дер-ж і "них фінансових інституцій (Національного банку, дер-жащих страхових органів, державних кредитних установ).

Більшість фінансових ресурсів є грошовим вираженням вартості чистого  доходу, створеного в державі. Це прибуток, відрахування до Пенсійного фонду. Фонду соціального стра-хування, Фонду Чорнобиля, Фонду сприяння зайнятості на¬селення, Фонду конверсії, позабюджетних фондів місцевого самоврядування, доходи від зовнішньоекономічної діяльності.

Друга частина фінансових ресурсів є частиною фонду і'ппживання, що перерозподіляється за допомогою  фінансів. Сюди входять прямі та непрямі податки з населення, в тому числі прибутковий податок  з громадян, податок на добавле¬ну вартість, акцизний збір, плата за землю, податок з влас¬ників транспортних засобів, місцеві податки і збори.

Третю частину фінансових ресурсів становлять різні від¬рахування, що включаються в собівартість продукції. Серед них амортизаційні відрахування, відрахування на геолого¬розвідку, плата за воду, плата за землю тощо.

Розгляд структури джерел фінансових ресурсів у тісно¬му взаємозв'язку з структурою валового національного про¬дукту має важливе теоретичне і практичне значення. По-перше, це дає можливість визначити рівень участі фінансів у розподільчих процесах і на цій основі дати оцінку ефек¬тивності функціонування фінансового механізму. По-друге, значно розширюється інформаційна база для розробки фі¬нансових показників ефективності економіки і розробки на їх основі напрямів фінансової політики держави.

Структура створення фінансових ресурсів визначає на¬прями їх використання. В результаті використання фінан¬сових  ресурсів завершується формуванням структури спо¬живання і нагромадження в державі.

Використання фінансових ресурсів можна згрупувати за такими основними напрямами: поповнення основного  і обо¬ротного капіталу — капітальний  ремонт, дотації планово збит¬ковим підприємницьким структурам, поповнення недостачі оборотних коштів; формування фонду споживання — ви¬плати з фонду соціального захисту населення, видатки на соціально-культурні заходи, задоволення соціальних потреб працівників виробничої сфери, соціальна підтримка окре-мих верств населення, видатки на оборону і управління; фор¬мування фонду нагромадження — капітальні вкладення, при¬дбання обладнання та інвентаря в бюджетних устано¬вах, приріст нормативу власних оборотних коштів, витрати по зовнішньоекономічних зв'язках, створення резервних фондів.

У цілому обсяг фінансових ресурсів держави залежить від величини валового національного продукту, його внут¬рішньої структури, динаміки складових  частин. Правильне і науково обгрунтоване прогнозування величини фінансових ресурсів, напрямів використання їх — одна з основних пере¬думов активізації впливу фінансів на економічний і соціаль¬ний розвиток держави.

 

Зведений фінансовий баланс держави — це система показників, що характеризують величину створених і вико¬ристаних фінансових ресурсів за відповідний період. Його головні функції такі:

• забезпечення узгодженості вартісних і натуральних показників ресурсів за джерелами створення і напрямами використання;
• виявлення можливостей зростання фінансових ресурсів на основі підвищення ефективності господарювання;
• посилення впливу фінансового механізму на підвищення раціонального використання всіх видів ресурсів;
• обгрунтування меж централізації фінансових ресурсів у державному бюджеті та інших' ланках фінансової системи.

Зведений фінансовий баланс включає фінансові ресурси, що створюються  і використовуються у всіх секторах економі¬ки незалежно від форми  власності, а також добровільні  та обов'язкові платежі, сплачувані населенням, довгострокові кредити банків, доходи від зовнішньоекономічної діяльності. У видатковій частині балансу  наводять загальну суму витрат, здійснюваних госпрозрахунковими підприємствами, устано¬вами  і організаціями, а також по лінії  бюджетної системи.

Зведений фінансовий баланс України розробляється за встановленою формою. Його показники за 1990—1995 рр. характеризуються даними табл. 3.

Джерелами фінансових ресурсів у державі є, %•. прибуток різних сфер прибуткової діяльності — 44,4, прямі та непрямі податки з  населення — 18,2, інші доходи бюджету  — 4,8, амортизаційні відрахування — 6,4 % загальної суми ресурсів.

Понад 32 % фінансових ресурсів держави спрямовують¬ся на розвиток економіки. Видатки на соціальну  сферу і соціальні гарантії населення  в цілому становлять 32,7 % за¬гальних витрат держави. Такий рівень витрат є для держави обтяжливим і  не сприяє зростанню ефективності економіки. Потрібні заходи щодо докорінного перегляду  напрямів ви¬користання коштів на цю мету.

Баланс буває плановий і звітний. Він розробляється  в цілому по Україні, а також в  розрізі областей і районів. Скла¬дання балансу на майбутній рік здійснюється в два етапи. На першому Міністерство економіки разом з Міністерством  фінансів на основі концепції економічного і соціального роз¬витку України  прогнозують загальноекономічні показники, такі як обсяг валового національного  продукту, обсяг капі¬тальних вкладень, фонд оплати праці тощо.