Фінансова система

Ланками цієї сфери виступають процеси фінансування основних засобів, оборотних активів, формування статутного капіталу тощо.

Метою господарської діяльності є виробництво товарів чи надання  послуг (місія підприємств). Метою  фінансової діяльності є залучення  фінансових ресурсів, фінансування витрат та отримання доходів, формування прибутку.

Дана сфера поділяється  на фінанси комерційних підприємств  та неприбуткових організацій. Особливістю  фінансів комерційних підприємств  є те, що вони працюють на засадах  госпрозрахунку, який передбачає відшкодування  витрат за рахунок власних коштів, отримання прибутку та фінансування розширеного відтворення.

До некомерційних належать:

- установи, які надають  послуги безкоштовно або за  символічну плату (лікарні, школи  тощо) - головним джерелом фінансування  їх видатків є бюджетні кошти;

- громадські організації  та доброчинні фонди – джерелом  їх доходів є членські внески, пожертвування.

 

Фінанси підприємств, або фінанси суб'єктів господарювання, призначені для забезпечення їхньої виробничої діяльності. Основою фінансів підприємств є формування фінансових ресурсів та отримання і розподіл доходів із метою забезпечення відтворення виробництва, отримання прибутку для власників.

Фінансова діяльність підприємств  відображається в грошових потоках, які характеризують різноманітні й  різнобічні відносини.

В основі фінансової діяльності підприємств лежить здійснен­ня  витрат і формування доходів. Проведення витрат забезпе­чується за рахунок  фінансових ресурсів, які перебувають  у розпорядженні підприємств. Підсумки фінансової діяльності відображаються у фінансових результатах — прибутках  чи збитках.

Фінансові ресурси підприємств  спрямовуються на формуван­ня основних фондів і оборотних коштів. За рахунок  фінансових ресурсів здійснюються витрати  підприємств на виробництво та реалізацію товарів, робіт і послуг, а також  інші витрати, пов'я­зані з діяльністю підприємства.

За рахунок отриманих  доходів забезпечуються фінансові  відносини з державою—платежі в  бюджет і цільові фонди, з банків­ською системою — погашення кредитів і  сплата відсотків. Ці відносини опосередковуються  вихідними грошовими потоками.

Після відшкодування проведених витрат, виплати заробітної плати, розрахунків  із бюджетом, цільовими фондами і  банками визначаються фінансові  результати — прибуток чи збиток. Прибуток — це перевищення валових доходів  над валовими витратами. Збиток —  це перевищення валових витрат над  валовими доходами.

Отриманий прибуток підлягає подальшому розподілу і використанню. Сума прибутку після сплати податку  на прибуток характеризує чистий прибуток підприємства. Частина чистого прибутку може спрямовуватись у централізовані корпора­тивні фонди, якщо підприємство входить до певного корпора­тивного  об'єднання (внутрішньокорпоративні грошові  потоки). Певна частина чистого  прибутку може бути спрямована на по­повнення  статутного фонду — капіталізацію  прибутку (внут­рішні грошові потоки).

З чистого прибутку формуються фонди і резерви підприємств, за рахунок яких проводяться певні  витрати. У такому разі здійснюється фондовий рух грошових потоків. Крім того, мож­ливий канальний рух  грошових потоків, коли фонди не створю­ються, а оплата передбачених витрат проводиться  безпосеред­ньо за рахунок прибутку. З фондів та безпосередньо з чистого  прибутку може проводитись оплата праці  у вигляді премій і допомог (внутрішні  грошові потоки).

Тимчасово вільна частина  чистого прибутку може бути розмі­щена на фінансовому ринку, на якому підприємство може також отримати інвестиції для  свого розвитку, як у багатьох країнах  світу. В Україні в цьому плані  поки є багато невирішених проблем.

Внаслідок процесів роздержавлення в Україні сформувався недержавний  сектор економіки, на який у 2004 р. припадало 75,7 % промислового виробництва та 48,8 % інвестицій в основний капітал. Швидкість  обертання грошей у підприємств  недер­жавного сектору в 1,8 рази перевищувала відповідний показник державних підприємств. Проте і  нині держава залишається власником  великих пакетів акцій вітчизняних  акціонерних товариств. Державні корпоративні права становлять лише 8 % власності  акціонерних товариств, але державі  належить 48,3 % кор­поративних прав, які  перевищують 5 % від статутного фонду. У 2004 p. держава мала частку в статутному фонді 2304 акціонер­них товариств, більшість з яких становили підприємства промисловості (45,1 %) та транспорту (18,9 %).

 

Фінанси населення — це грошові фонди, які формуються у жителів країни із доходів, отриманих на основі трудової, господарської та інших видів діяльності.

 

3. Правові й  організаційні засади функціонування  державних фінансів в Україні.

Правове регулювання  фінансових відносин, що виникають при створенні та використанні фондів фінансових ре¬сурсів, є однією з форм управління з боку держави еконо¬мічним і соціальним розвитком. Усі дії держави в сфері фі¬нансів мають грунтуватися на правових актах. Ці акти ви¬конують такі основні функції: визначають коло юридичних і фізичних осіб, на яких в конкретний період поширюється дія правової норми, права і обов'язки юридичних і фізичних осіб щодо мобілізації та використання фондів фінансових ресурсів; є основою для прийняття відповідних дій з вико¬нання правових норм.

Так, Декретом Кабінету Міністрів "Про прибутковий податок з громадян" регулюються конкретні правові відно¬сини, що виникають між державою і громадянами при сплаті прибуткового податку. Якщо він не сплачений у строк за відповідний період, то в дію вступають юридичні засоби забезпечення прав як держави, так і громадян.

Суб'єктами фінансових правових відносин є держава, громадяни і  підприємницькі структури. Всі фінансово-правові відносини виникають і припиняються на законодавчій основі. Вони можуть припинятися також у випадках, вста¬новлених законом, наприклад у разі сплати платежів, вико¬ристання передбачених асигнувань тощо.

Правові норми, що регулюють фінансові відносини, ста¬новлять систему фінансового права, яка грунтується на Кон¬ституції України. На основі Конституції приймається ряд законів, що регулюють окремі сфери фінансових відносин. Це насамперед Закони "Про бюджетну систему України", "Про систему оподаткування України" та ін.

Від імені держави організаційну  роботу з виконання чин¬ного законодавства здійснюють фінансові органи. Систему фінансових органів очолює Міністерство фінансів. Воно несе відповідальність за фінансове становище держави, розробку і реалізацію фінансової політики. Для оперативного керів¬ництва створюється колегія, яку затверджує Кабінет Міні¬стрів України.

На колегії розглядаються  проекти нового фінансового законодавства, звіти керівних працівників міністерства і підзвітних йому фінансових органів, проекти бюджету і питан¬ня контролю його виконання. В апараті міністерства ство¬рюються управління і відділи. На Міністерство фінансів покладено такі основні функції:

• підготовка проекту державного бюджету України, подан¬ня його Кабінету Міністрів, а після схвалення ним — Вер¬ховній Раді;
• організація виконання бюджетів, підготовка звіту про їхнє виконання і подання його на затвердження Верховній Раді;
• розробка проектів нового фінансового законодавства і нормативних актів з фінансових питань;
• обгрунтування основних положень фінансової політики держави і подання на розгляд Уряду і Парламенту України концепції бюджетної та податкової політики;
• розгляд і реалізація управлінських рішень, пов'язаних з використанням фінансових ресурсів;
• здійснення контролю за дотриманням фінансового зако¬нодавства всіма органами управління;
• керівництво оперативною роботою фінансових органів різних рівнів;
• контроль, ревізія, перевірка фінансово-господарської ді¬яльності всіх державних організацій, установ і підприємств. Фінансові органи державної адміністрації, а також ви¬конкомів місцевих Рад базового рівня виконують свої функції відповідно до чинного законодавства.

 

Потребує дальшого удосконалення система управління державними фінансами, підвищення ефективності виконання бюджету на всіх рівнях. Для цього треба забезпечити:

— підвищення якості основних макроекономічних прогнози? з обов'язковим  проведенням попередньої незалежної експертизи їх коректності;

— здійснення розрахунки балансу  фінансових ресурсів держави та вдосконалення  на цій основі бюджетно-фінансових та грошово-кредитних пропорції! економіки  України;

— перехід до середньострокового бюджетного планування як основи формування державного бюджету на визначений рік;

— перехід від багатоканальної  до одноканальної системи фінансування закладів, установ та організацій  бюджетної сфери, а також окремих  бюджетних програм, зокрема в  частині передачі функцій фінансування лише одному головному розпоряднику;

— здійснення витрат державного та місцевих бюджетів виключно на конкурсній основі;

— поглиблення реформи  міжбюджетних відносин як необхідної умови залучення потенціалу регіонів до забезпечення сталого економічного зростання та підвищення життєвого  рівня населення;

— удосконалення касового виконання державного та місцевих бюджетів;

— реальне запровадження  бюджетів розвитку на державному, регіональному  та місцевому рівнях;

— визначення критеріїв  оцінки ефективності бюджетних видатків, які здійснюються головними розпорядниками бюджетних коштів, зокрема нижчого  рівня;

— децентралізацію оплати рахунків бюджетних установ.

Для поліпшення прозорості та обґрунтованості бюджету в  частині конкретних видатків державних  органів, підвищення ефективності діяльності розпорядників бюджетних коштів, а також посилення зв'язку між  їхніми завданнями та бюджетним фінансуванням  проект державного бюджету на 2002 рік  має складатися на основі програмно-цільового  методу.

Обов'язковими напрямами  реалізації бюджетної політики повинні  стати удосконалення системи  фінансового контролю, запровадження  нових механізмів забезпечення повної прозорості, посилення контролю за формуванням та ефективним використанням  бюджетних ресурсів, залучення до цього широкої громадськості, ЗМІ, громадських організацій. Це передбачає:

— створення цілісної системи  фінансового контролю в Україні  та її законодавче забезпечення;

— визначення і розмежування функцій внутрішнього і зовнішнього  фінансового контролю, організацію  їх ефективної взаємодії;

— створення системи фінансового  контролю за дотриманням чинного  законодавства органами місцевого  самоврядування у використанні бюджетних  коштів;

— створення правових механізмів залучення громадськості до контролю за ефективним використанням державних  фінансових ресурсів;

— скорочення кількості  головних розпорядників коштів державного бюджету;

— приведення у відповідність  з міжнародними стандартами функціональної класифікації видатків бюджетів;

— переведення всіх операцій державного бюджету на казначейську систему обслуговування[9, c. 165-168].

 

4. Управління фінансовою  системою.

5. Органи управління  фінансами, їх функції.

Ефективність функціонування фінансової системи залежить від  двох факторів:

o налагодженості фінансових відносин у суспільстві (вибору основної фінансової моделі, досконалості фінансового законодавства);

o від організації управління.

Система управління фінансами - це комплекс заходів, інструментів та інститутів, які забезпечують стабільне  та ефективне функціонування фінсистеми в цілому та окремих її ланок, що сприяє розвитку соц-економічних процесів в суспільстві.

Метою управління фінансовою системою є (Миляков, § 1.5, с.30) збалансованість  бюджету, оптимізація державного боргу, стійкість національної валюти, гармонізація інтересів держави і суб’єктів  господарювання.

Організаційна структура  фінансової системи – це сукупність фінансових органів та інституцій, які забезпечують управління фінвідносинами в державі.

Управління фінансовою системою держави покладено на фінансовий апарат.

За організаційною структурою до складу фінансової системи України  входять наступні групи фінансових органів та інституцій:

1 група – фіноргани,  що контролюють виконання бюджету  держави (Мінфін, ДПАУ, Держказначейство, Контрольно-ревізійне управління, Рахункова  палата);

2 група – фіноргани,  які виконують контрольно-регулюючі  функції в окремих сферах фінансів (ДКЦПФР, Аудиторська палата, НБУ,  Антимонопольний комітет, Комітет  з фінансового моніторингу та  фінансової розвідки, Фонд держмайна);

3 група – інституції, що функціонують на фінансовому  ринку (комерційні банки, фінансово-кредитні  установи, Міжбанківська валютна  біржа, фондові біржі, страхові  компанії, пенсійні фонди, інвестиційні  трасти, інші інститути);