Фінансові ринки ринки та особливості формування їх сучасної моделі

1. Новітні  інформаційні  технології, що  поєднали  основні   фінансові центри  і  дозволили  досить  суттєво  знизити  трансакційні  витрати фінансових операцій та час, необхідний для їх проведення.

2.  Зміна умов діяльності  фінансових інститутів у зв’язку  із дерегулюванням банківської діяльності.

3. Поява  та  розвиток  нових  інструментів  фінансового   ринку, головним чином на основі  дії механізму хеджування та управління ризиками.

Фінансова глобалізація, як якісно нова тенденція розвитку проявилась у 70-х роках минулого століття, коли обсяг міжнародної ліквідності та незбалансованість поточних платежів різко зросли. Це відбулось у результаті того, що було скасовано золото-девізний стандарт та фіксовані валютні курси, а також як наслідок нафтових “шоків” та багатократного зростання світових цін на нафту, накопичення “нафто-доларів” та поповнення європейських валютних ресурсів, розширення міжнародного банківського кредитування та емісії цінних паперів на міжнародних ринках. Дерегулювання банківської діяльності, що спостерігалося в розвинутих країнах у 80-90-ті роки ХХ століття, стало відповіддю на зростання конкуренції на ринку банківських послуг та зниження рентабельності банківських операцій, пов’язаних з експансією іноземного капіталу на національних фінансових  ринках. Дерегулювання  супроводжувалося розширеною  приватизацією  та  сек’юритизацією  активів, зниженням податків та комісійних зборів з фінансових трансакцій, формуванням мережі  офшорних  банків, що  функціонують  у  пільговому  режимі. У процесі дерегулювання були зняті обмеження на проведення фінансовими установами різнобічних фінансових операцій: інвестиційні банки  отримали  можливість  займатись  комерційним  кредитуванням, комерційні  банки – емісійною  діяльністю, страхуванням, торгівлею ф’ючерсами, опціонами  тощо. В результаті  цього  почали  виникати фінансові холдинги, що пропонують клієнту повний набір послуг у сфері фінансового консультування та посередництва [10]. Саме вони на сьогодні і домінують на світовому фінансовому ринку. Цьому сприяло як формування глобальних фінансових мереж, у центрі яких знаходяться холдинги, синергетичний ефект у зв’язку з об’єднанням в одну систему всіх  видів фінансової  діяльності, так  і  ефект  масштабу, пов’язаний з цілою хвилею злиття крупних фінансових інститутів. Прискорення процесу фінансової глобалізації проявляється у високій динаміці та зростаючому обсязі валютних та євровалютних ринків, банківських  депозитів  в  іноземній  валюті, коштів, залучених з міжнародного фінансового ринку, суттєвої частки іноземних фінансових ресурсів у соціально-економічному розвитку окремих країн. Аналізуючи процес глобалізації у фінансовій сфері, група англійських  та американських експертів  зробила  такий  висновок: “У міру того, як фінансові інститути і фінансовий капітал все більше виходять за межі національного фінансового посередництва, формується нова “постнаціональна” географія. В центрі цієї географії – група все більш могутніх  і впливових фінансових структур, що складаються із густої мережі  фінансових  інститутів  та  ринків, що  розповсюджують  свою владу в глобальному масштабі”. Розвиток фінансової глобалізації стимулюється нерівномірністю економічного розвитку  та розподілу фінансових ресурсів, неврівноваженістю поточних платіжних балансів, нестачею в значній кількості  країн власних фінансових ресурсів для здійснення інвестицій, вирішення  проблем  дефіциту  Державного бюджету, проведення  соціально-економічних реформ, проходження процесів злиття та поглинання як у фінансовому секторі, так і в секторі реальної економіки, виконання боргових зобов’язань як за внутрішніми, так і зовнішніми запозиченнями, а також запровадженням сучасних електронних технологій, що дозволяють проводити операції в режимі реального часу. Слід зазначити, що в умовах глобалізації важливу  і в більшості випадків  визначальну  роль  відіграють  транснаціональні  корпорації, вплив  яких  визначається  концентрацією  контролю  над  фінансами, технологією, робочою силою, поставками сировини, матеріалів, комплектуючих, послугами та збутом продукції. За визначенням ООН до ТНК відносять компанії, в яких не менше 10 % активів розміщено за кордоном. На  сучасному  етапі  під  транснаціональною  корпорацією мають на увазі компанію, в якій на закордонну діяльність припадає близько 25-30 % активів, що мають філіали як мінімум у двох країнах світу. Загальна тенденція до глобалізації світових економічних процесів та  розвиток  найпотужніших  ТНК  взаємодоповнюють  і  підсилюють один одного. Використовуючи свої потужні фінансові та інвестиційні ресурси, ТНК здійснюють безпосередній вплив на розміщення продуктивних сил у світовому масштабі, кардинально впливають на розширення, обмеження, злиття  та  поглинання  ринків  залежно  від  своїх стратегічних інтересів. ТНК наближають виробництво до ринків збуту готової продукції, маневруючи завантаженням виробничих потужностей, що дозволяє їм маневрувати моделями випуску з врахуванням коливань економічної кон’юнктури в окремих країнах та змінами попиту на окремих ринках. Транснаціональні корпорації сприяли створенню міжнародного виробництва, удосконаленню форм менеджменту та системи управління підприємствами. Через свої дочірні підприємства та структурні підрозділи вони діють за єдиною науково-виробничою та фінансовою стратегією. Обов’язковим елементом у структурі ТНК є потужні фінансові  інститути, що  здійснюють міжнародні операції з поглинання  та  злиття, кредитування  та  інвестування. Так  із 300 найпотужніших світових банків – 100 є транснаціональними банками. Приблизно 2/3 своїх операцій вони здійснюють у своїх країнах і 1/3 – за кордоном. Під контроль пов’язаних з ТНК потужних банківських та фінансових структур, зокрема інвестиційних фондів, потрапляють ринки сировини та інші ринки – наприклад, через Лондонську біржу металів – ринок кольорових металів. Частка ТНК США, Японії та країн Єврозони в обсязі прямих іноземних інвестицій складає 73 %, частка міжнародної торгівлі – 76 %. На сучасному етапі розвитку світової економіки відбувається нова хвиля глобальної концентрації, що обумовлена злиттям та поглинанням компаній, особливо у сфері високих технологій, телекомунікаціях, фармацевтиці, фінансовому секторі [11].

3.2. Особливості функціонування фінансових ринків країн, що розвиваються, в контексті фінансової глобалізації.

На  сучасному  етапі  розвитку міжнародного фінансового ринку, як було зазначено вище, країни з ринками, що формуються, починають певною мірою  впливати на  структуру міжнародних фінансових потоків, хоча тенденції в розвитку задають саме економічно розвинуті країни, як було доведено раніше. Суттєве розширення в русі капіталу свідчить про зростання пружності країн, що розвиваються, і тим самим показує, що в зазначених країнах поступово напрацьовується досвід управління ризиками, що виникають на фінансовому ринку. В цілому по країнах, в яких фінансовий ринок знаходиться на стадії становлення та ранніх стадіях розвитку, відстежується така ситуація: на фоні суттєвого зростання обсягу балансового значення спостерігається і зростання даного показника щодо ВВП. Але якщо за показниками, поданими на рис. 5.10, динаміка є досить стабільною та висхідною, то проаналізувавши темпи зростання зазначених показників, бачимо, що такої стабільної динаміки не спостерігається. Слід зазначити, що оскільки надходження капіталу в країну є сильним стимулом для економічного зростання, а його відтік – основна перешкода, необхідно звертати увагу на нерівномірний розподіл інвестицій по різних країнах, а також їх коливання. Для країн із ринками, що формуються, стабільність надходження капіталу має набагато більше значення, ніж для країн, що одержують мало або зовсім не одержують  коштів  із  приватних  закордонних  джерел. Для  зростаючих ринків важливо, щоб вільне надходження капіталу супроводжувалося глобальною  фінансовою  стабільністю, що  є  істотною  передумовою стабільного зростання світових ринків  і їхнього експорту. Крім того, важливого значення набуває те, щоб значне надходження  і, навпаки, швидкий відтік капіталу не викликав нестабільності валютних курсів, коливань цін на  внутрішньому ринку й колапсу фінансової  системи (як  це  траплялося  майже при кожній  кризі з початку 80-х років ХХ ст.). Проте стабільність не можна купувати ціною відмови від національної  автономії  у  сфері  валютно-грошової  політики. Ні  вільно плаваючі, ні тверді валютні курси не є оптимальним варіантом для абсолютної більшості країн, що розвиваються. Обидві системи забезпечують міжнародну конкурентоспроможність країни значною мірою зарахунок факторів, які не перебувають під контролем цієї країни. Варто визнати, що  коливання  надходження  капіталу  надзвичайно ускладнюють управління валютними курсами й забезпечення конкурентоспроможності країни. Тому управління курсами валют неодмінно повинне супроводжуватися регулюванням фінансових потоків  і контролем  заними. Країни, що не беруть активної участі в глобальному приватному  фінансовому  бізнесі, стикаються  з  іншими  труднощами [12,13,14].

3.3. Розвиток фінансового ринку України в контексті міжнародних фінансових відносин.

На  сучасному  етапі  розвитку  економіки  України  створення  та ефективне функціонування фінансового ринку, здатного забезпечувати фінансовими ресурсами суб’єктів господарювання країни, є однією з передумов забезпечення тривалого економічного зростання. Розвиток фінансового  ринку  є  важливим  компонентом  ринкових  перетворень, що відбуваються в країні. Україна на сьогодні є учасницею глобалізаційних процесів, що відбуваються у світовій економіці. Розвиток глобалізаційних процесів у світі оцінюється відповідним індексом глобалізації  країн, що щорічно публікується журналом “Foreign Policy”. Зазначений  показник  відображає  розвиток  політичної, економічної, персональної та технологічної глобалізації в 62 країнах світу, на які випадає 96 % світового ВВП  та 84 % населення. Розрахунок даного індексу базується на 14 групах показників, які формують чотири блоки – показники економічної  інтеграції, показники персональних контактів, показники  технологізації  та  показники  участі  в міжнародній політиці. Показники  економічної  інтеграції  включають  в  себе  обсяг міжнародної торгівлі, прямі іноземні та портфельні інвестиції, міжнародні платежі, обсяг кредитів в економіку країни в іноземній валюті та інші. Показники персональних контактів включають показники міжнародного  туризму, міжнародних  телефонних  переговорів, поштові відправлення, перекази  тощо. Показники  технологізації – кількість користувачів Інтернету, інтернет-серверів. Показники, що характеризують участь у міжнародній політиці, – це кількість посольств, участь у міжнародних організаціях. За результатами 2011 року найвищий рейтинг глобалізації мають Ірландія, Сінгапур та Швейцарія. Ірландія є найглобалізованішою країною світу за період 2010-2011 років. Україна посідає 43-тє місце та є останньою з усіх країн Центральної та Східної Європи. Дана позиція обумовлена перш за все відставанням у телекомунікаційному секторі, політичною нестабільністю, високим рівнем корупції [15]. Лідером серед країн Центральної та Східної Європи є Чехія, вона має 14 позицію. Оцінюючи  рівень  розвитку  фінансового  ринку  України, необхідно враховувати його вплив на рівень фінансової глобалізації України. Як  зазначалось  раніше, фінансовий  ринок  повинен  ефективно перетворювати  заощадження  на  інвестиції. В  середньому  в  світовій економіці динаміка  заощаджень  є досить стабільною  і  суттєво не коливається, а знаходиться в межах від 20,4 до 22,8 %. Рівень заощаджень у країнах з розвинутою економікою є дещо нижчим порівняно із  середньосвітовими показниками. Протягом 2009-2011 року частка заощаджень у ВВП поступово скорочувалась, але з 2011 року відзначається стабільне зростання показника щорічно. Слід зазначити, що США мають найнижчий рівень заощаджень по регіонах світової економіки. Частка заощаджень щодо ВВП у даній країні має значення в межах від 13,4 до 18,0 %, при цьому спостерігається протилежна тенденція щодо показника по економічно розвинутих країнах в цілому, якщо в групі країн збільшення заощаджень починається з 2010 року, то в США з 2006 року починає формуватись така ж тенденція. Найвищий рівень заощаджень спостерігається в країнах Близького Сходу, де починаючи з 2009 року, частка заощаджень у ВВП в динаміці суттєво зростає, що пов’язано перш за все із динамікою цін на нафту, оскільки саме в країнах цього регіону знаходяться найбільші поклади нафти в світі. Крім того, стрімке зростання зазначеного показника відбувається і в регіоні Азії серед країн, що розвиваються. Якщо розглянути зазначений показник по економічно розвинутих країнах, то він є досить стабільним і суттєвих коливань не має. Динаміка коефіцієнтів валового заощадження за секторами економіки країн “Групи-7” має різну тенденцію. Так, якщо приватний сектор та сектор домогосподарств поступово  скорочує  обсяги  заощаджень, то  корпорації  на  сучасному етапі їх нарощують, що ще раз підтверджує висновки, зроблені вище. Між різними регіонами та загальносвітовою тенденцією існують і різні зв’язки за показником частки заощаджень у відсотках до ВВП відповідного регіону чи країни. Розраховані нами значення коефіцієнта кореляції, що подані в  таблиці 5.9, свідчать про те, що  за період з 2009 по 2012 рік взаємозв’язки між обсягами заощаджень по різних регіонах мали різний рівень залежності від максимального, тобто на рівні функціонального зв’язку, до оберненого. Тобто повністю протилежної тенденції щодо окремого регіону чи світової економіки в цілому. Якщо розглянути взаємозв’язок динаміки світового заощадження та різних регіонів, то маємо, що за аналізований період максимальний взаємозв’язок простежувався з показниками. Канади – 0,981, тобто взаємозв’язок з даною країною можна оцінювати як функціональний. У США показник заощаджень у відсотках до ВВП має досить слабкий рівень кореляції із світовим показником і є одним із найнижчих показників по регіонах. При цьому в економічно розвинутих країнах, таких як: Франція, Італія, Великобританія, спостерігається  обернений  зв’язок, оскільки  коефіцієнти  кореляції  мають від’ємні значення, тобто це означає, що із зростанням показника заощаджень у світі зазначений показник у цих країнах навпаки зменшується. Розглянувши  показники  кореляції  по  країнах  Центральної  та Східної Європи та країн СНД, до яких належить Україна, щодо інших регіонів, можна відзначити, що найбільший рівень зв’язку, майже функціональний  країни СНД  мають щодо Японії  та  всього  світу. З майже всіма  іншими регіонами у зазначених країн є пряма кореляція, лише  з  Італією  та Великобританією маємо  обернений  характер зв’язків. На відміну від цих країн, в Україні спостерігається найбільш тісний зв’язок саме з Італією, коефіцієнти кореляції зміни заощаджень в Україні та Італії мають майже функціональний зв’язок. Слід також зазначити, що високий рівень зв’язку заощаджень в Україні спостерігається з країнами Єврозони – 0,711. Наряду  з  показниками  заощаджень  обов’язково  повинні  бути проаналізовані показники інвестицій, оскільки вони створюють основу подальшого розширеного відтворення. Слід зазначити, що в даному випадку рівень взаємозв’язків між регіонами досить суттєво відрізняється від показників по заощадженнях у різних країнах і регіонах. В цілому найвищий рівень інвестицій щодо валового внутрішнього продукту спостерігається в країнах Азії, що розвиваються, значення даного  показника  вище 30 % і протягом 2010-2011 років зростає з 30,3 до 39,2 %. Певною мірою це свідчить про те, що в цих країнах відбувається досить швидкими темпами розширене відтворення. Крім того, значний рівень показник інвестицій щодо ВВП має регіон нових індустріальних країн світу, він знаходиться на рівні близько 30 %. В економічно розвинутих країнах рівень інвестицій у середньому за період 2010-2011 років склав 21,74 %, тобто значно нижчий від вищезазначених регіонів. У США рівень показника обсяг інвестицій щодо ВВП дещо нижчий, ніж у країнах Єврозони, відповідно 19,57 та 20,77 %. У  країнах  Центральної  та Східної  Європи  зазначений  показник дещо вищий від економічно розвинених країн і в середньому становить 23,6 %. Країни Співдружності Незалежних Держав мають значення на рівні 20,3 %. В Україні середнє значення даного показника знаходиться на рівні 24,4 %. Стосовно показника по країнах СНД, то на відміну від попереднього аналізу, рівень зв’язку є оберненим, хоча при цьому по заощадженнях спостерігався сильний зв’язок. Для  сучасного  стану фінансової  глобалізації  характерним  є постійне здійснення угод  із  злиття та поглинання компаній [16]. У країнах Центральної та Східної Європи на сучасному етапі спостерігається та ж сама тенденція, що і в країнах Західної Європи та Великобританії, в яких у 2009 році було зафіксовано максимальну кількість угод злиття та поглинання підприємств. Обсяг ринку зріс практично в 2 рази порівняно з 2011 роком і в 3 рази порівняно з 2010 роком. Тобто в країнах Центральної та Східної Європи спостерігається висока інвестиційна активність. Найбільший  за  обсягом  ринок  являє  собою  Росія, в  якій. Як  бачимо, в  трійках  лідерів  за  основними параметрами  ринку знаходиться Росія, вона займає перше місце у двох категоріях, а саме – за кількістю укладених угод та за їх вартістю. За темпами ростання обсягу угод вона знаходиться на другому місці після України, а за темпами зростання вартості угод – на третьому місці. Все  вищезазначене  є  підтвердженням  того, що Україна  наряду з іншими країнами Центральної та Східної Європи, а також з іншими країнами різних регіонів світу, що знаходяться на стадії формування своїх фінансових ринків, поступово залучаються, і останнім часом все більш інтенсивно, до процесів глобалізації в цілому та фінансової глобалізації зокрема. Важливим показником розвитку фінансового ринку країни є показник ринкової капіталізації. Проведений нами вище аналіз дозволив зробити  висновок, що  акції  є переважаючим  активом як  за обсягом емісії, так і за обсягами торгів [17].

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

1. Фінансовий  ринок  є  важливою  складовою  ринкової  економіки, оскільки саме з його допомогою відбувається перерозподіл тимчасово вільних  фінансових  ресурсів  між  основними  секторами  економіки країни. Необхідно зазначити, що в країнах з перехідною економікою фінансові ринки є досить слабко розвинутими через цілий ряд причин, а саме – у цих країнах невисокий рівень виробництва, невелика частка ВВП у розрахунку на душу населення, слабкий приватний сектор, недостатньо розвинута економічна інфраструктура, приховане безробіття, значні  темпи  інфляції, величезні  обсяги “тіньової” економіки, політична нестабільність. Усе це  неминуче призводить до  того, що  при переході  до  ринку економіка країни  неспроможна залучити  кошти іноземних інвесторів, перетворити велику  частку  внутрішніх  заощаджень в інвестиції і спрямувати капіталовкладення у перспективні галузі. Результатом цього є те, що фінансовий ринок в перехідний період слабкий та неефективний. Крім того, у багатьох країнах з перехідною економікою, зокрема і в Україні, фінансові ринки і, насамперед, така їхня складова, як ринки цінних паперів, були побудовані на масовій (безкоштовній) приватизації, що  призвело  до  розпорошення  прав власності, і як наслідок, створення неефективної  системи власності.

2.Фінансовий ринок є складовим елементом фінансової системи держави. Розвиток  фінансового  ринку  значною  мірою  відображає  гнучкість фінансової системи та швидкість, з якою вона може пристосовуватися до змін в економічному та політичному житті країни, а також до різноманітних процесів, які відбуваються за її межами. Наявність ефективного фінансового ринку сприяє тому, що фінансова система країни здатна виконувати функції, які їй притаманні саме з точки зору ринкової економіки, тобто, по-перше, спрямовувати тимчасово вільні фінансові ресурси від тих, у кого вони в надлишку, до тих, кому їх не вистачає, по-друге, зменшувати ризик і заощадників, і позичальників, по-третє, забезпечувати  необхідний  рівень  ліквідності, по-четверте, надавати  об’єктивну  та  прозору  інформацію  суб’єктам фінансового ринку.

3.Фінансовий ринок можна класифікувати за функціональним при значенням, і відповідно, виділити, по-перше, грошовий ринок, складовими елементами якого є валютний, депозитний та кредитний ринок. По-друге, ринок капіталу, до складу  якого необхідно  віднести ринок боргових цінних паперів та ринок акцій і в рамках якого відбувається мобілізація та перерозподіл тимчасово вільних фінансових ресурсів на потреби суб’єктів господарювання. По-третє, ринок похідних фінансових  інструментів, основним завданням якого є фактично продаж фінансових ризиків як окремих об’єктів, але прив’язаних до базового фінансового інструмента. Ефективне функціонування фінансового ринку в умовах ринкової економіки повинно базуватись на чітко розроблених засадах державного  регулювання  відносин, що  складаються  в межах  даного  ринку серед його учасників. Саме держава повинна визначати і контролювати  правові  основи  ринкових  відносин, насамперед  права власності, установлювати базові правила економічних відносин учасників ринку. Слід  зазначити, що державне регулювання фінансового ринку  і грошового  обігу – одне  з  найважливіших і водночас  складних  завдань держави.

4. В  Україні  поступово  нарощуються  обсяги  виробництва, що створює додаткові можливості для посилення ролі фінансового ринку в економічному розвитку країни, оскільки виникає необхідність в залученні  додаткових  обсягів  фінансових  ресурсів. Необхідний  обсяг фінансових ресурсів може бути надано або у вигляді довгострокового банківського кредитування, або через механізм ринку капіталу.

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Азаренкова Г.М. Фінансові потоки  в системі  економічних  відносин: Монографія. – Харків: ВД “ІНЖЕК”, 2006. – 328 с.

2. Азаров Ю. Сек’юритизація – передові фінансові технології з управ-

ління  дебіторською  заборгованістю // Юр.газета. – 2009. – № 3 // www.yur-gazeta.com.

3. Алферов В., Головин М. Роль финансового рынка в развитии банковс-

кой системы России и стран СНГ // Международный опыт. – 2008. – № 9. – С. 10-14.

4. Архієреєв С.І., Зінченко Я.В. Посттрансформаційна ринкова економі-

ка: інституціоналізація фондового ринку // Економічна теорія. – 2010. – № 3. – С. 43-54.

5. Афонина А.О. Регулирование фондового рынка в России и за рубежом //

Государственное управление. Электронный вестник. – 2007. – № 10 // e journal.spa.msu.ru.

6. Банковский кодекс Республики Бєларусь от 25 октября 2009 г. № 441-3 // www.brb.by.

7. Берегуля А.Я. Сбережения населения в странах, ориентированных на

фондовый рынок и банковский сектор // Экономические науки. – 2011. –

С. 12-17.

8. Білоус О.А. Ринок  облігацій як сегмент фондового  ринку // Фінанси

України. – 2007. – № 2. – С. 123-128.

9. Блага Н.В. Інформаційна  прозорість фондового ринку України // Фінанси України. – 2009. – № 3. – С. 90-95.

10. Бланк  И.А. Основы  финансового  менеджмента. – Т. 1. – К.: Ника- Центр, Эльга, 2001. – 592 с.

11. Буй Т.Г. Кредитні  рейтинги як інструмент оцінки  корпоративних бор-

гових цінних паперів // Формування ринкових відносин в Україні. –

2008. – № 3. – С. 69-73.

12. Бурмака М. Розвиток фондового ринку і політика державного дирижизму в Україні // Ринок цінних паперів України. – 2005. – № 1-2. – С. 3-10.

13. Бутко В. Один совсем один // Киевский телеграф. – 2005. – № 256.

14. Бюлер  К., Притч Г. Обуздание  риска // The McKinsey Quarterly. –

2003. – № 4 // www.vestnikmckinsey.ru.

15. Василик О.Д. Теорія  фінансів: Підручник. – К.: НІОС, 2009. – 416 с.

16. Васюренко  О.В., Азаренкова  Г.М. Фінансове управління  потребує