Фінансові ринки ринки та особливості формування їх сучасної моделі

РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ СУЧАСНОЇ МОДЕЛІ ФІНАНСОВИХ РИНКІВ

2.1. Моделі фінансових  ринків, характерні риси та перспективи розвитку.

Дослідження процесів формування фінансового ринку є основою для ефективного управління ним, тобто свідомого використання можливостей сформованого механізму та інструментів, адекватних сучасним економічним умовам. Існуючі у світовій практиці принципи організації механізму функціонування фінансових ринків за наявності специфіки  історичного  економічного  розвитку  країни мають  цілий  ряд спільних рис. Історично у світовій фінансовій архітектурі виділяють два основні типи фінансових систем  і відповідно моделей функціонування фінансових ринків, а саме – банкоцентрична модель (континентальна), що характерна для країн континентальної Європи (найчастіше її розглядають на прикладі функціонування фінансового ринку Німеччини) та Японії, та англо-американська, орієнтована на фондовий ринок – характерна для Сполучених Штатів Америки, Англії. Саме поняття “модель” являє собою опис об’єкта (предмета, процесу або явища) на будь-якій формалізованій мові, сформований з метою вивчення його  властивостей. Фактично модель  є своєрідним  інструментом  пізнання, за  допомогою  якого  відбувається  дослідження об’єкта. В даному випадку мова йде про концептуальні моделі розвитку фінансового ринку. Сама по собі модель може бути подана у вигляді схеми, графіка, зображення, опису об’єкта, процесу або явища. “Висхідна модель може існувати в різних формах, мати або не мати математичного опису, передбачати або не передбачати той чи інший момент наочності. Але головна визначальна  її ознака полягає  в тому, що вона являє собою деякий чітко фіксований зв’язок елементів, передбачає певну структуру, яка відображає внутрішні, суттєві відносини реальності”. В науковій економічній термінології, говорячи про моделі економіки, зокрема про моделі фінансового ринку, мають на увазі, теоретичні  конструкції, що  відображають  суттєві  характеристики  складних об’єктів – соціально-економічних систем, що склалися в результаті дії довгострокових, суттєвих за впливом чинників. Для зростання національної економіки розвинутий ринок капіталу настільки ж важливий, як і розвинутий банківський сектор. В той час як важливість розвитку та вплив банківської системи на економічне зростання країни є більш очевидною, вплив ринку капіталу є більш завуальованим, особливо в національній фінансовій системі. Умови, в  яких формувався  ринок  капіталу  на  основі масової сертифікатної приватизації, не дозволили на перших етапах показати значний вплив даного сектора фінансової системи на розвиток економіки. Але  кожен  із  цих  секторів  через  використання  різних механізмів  трансформації  тимчасово  вільних фінансових  ресурсів стимулює нагромадження капіталу та сприяє зростанню продуктивності. Слід зазначити, що деякою мірою банківська система може замінити та виконувати функції ринку капіталу, але не повністю. Фінансові ринки відіграють важливу роль в економіці капіталізму, сприяючи взаємодії між інвесторами та споживачами капіталу. Чим краще вони виконуватимуть свої функції, тим більше ймовірність того, що власники заощаджень будуть зацікавлені в наданні своїх коштів. У результаті цього вартість цих грошових ресурсів для споживачів капіталу зменшуватиметься. Сприяючи формуванню такої ситуації, ефективно працюючі фінансові ринки допомагають у досягненні більших темпів приросту  інвестицій, що призводить до прискорення економічного зростання. Банкоцентрична модель фінансового ринку передбачає, що банківські установи зберігають основну частину заощаджень, що створюється в економіці у формі депозитів юридичних і фізичних осіб. У цій моделі юридичні та фізичні особи напряму інвестування не здійснюють, а фактично передоручають банківським установам прийняття рішень про інвестування коштів. Банки не тільки здійснюють кредитні  операції, але  і  є  основними  покупцями  акцій  та  облігацій підприємств. Вони володіють акціями та контролюють торгівлю ними, а також домінують на ринках капіталу. Структура фінансових продуктів на таких ринках більш консервативна. Для банкоцентричного фінансового ринку характерною є ситуація, коли роль фінансового посередника виконує переважно банківська система, і як наслідок, трансформування тимчасово вільних фінансових ресурсів економічних агентів відбувається шляхом їх перетворення на кредитні ресурси для економіки країни. Доступ до фінансування визначається не через кредитні відносини, а більшою мірою ринковими цінами на фінансові активи. В даному випадку власники заощаджень як юридичні, так і фізичні особи, здійснюють інвестування за допомогою фінансових посередників. Така модель ринку створює умови конкуренції для бажаючих отримати капітал перш за все довгостроковий, та максимально задіяти заощадження як інвестиції. Розміщення капіталу на умовах конкуренції дозволяє отримувати капітал як новоствореним компаніям, так і усталеним. Ринок з широкою участю вимагає залучення багатьох інвесторів як з високим, так і з середнім рівнем доходу, як на короткостроковій, так і на довгостроковій основі. Разом з тим акумульовані заощадження невеликих інвесторів можуть дати кошти, необхідні для фінансування масштабних підприємств. Відповідно для такого ринку є необхідність високого рівня законодавчого захисту інтересів невеликих інвесторів та наявності значної кількості висококваліфікованих фахівців у сфері проведення операцій з цінними паперами. У будь-якому випадку основна роль фінансового ринку в економіці країни є незмінною – забезпечення трансформації тимчасово вільних фінансових ресурсів у капітал. Наявність різних моделей функціонування фінансового ринку обумовлюється перш за все тим, кому належить домінуюча роль в інвестуванні реального сектора економіки – банківській системі шляхом кредитування чи ринку капіталу через емісію та обіг  цінних  паперів. Тобто  в  основі принципових  відмінностей між моделями знаходяться їх домінуючі характеристики. На наш погляд, необхідно більш детально ознайомитись з характерними рисами кожної моделі фінансового ринку, для того, щоб мати змогу сформувати стратегічну модель розвитку національного фінансового ринку.     Фінансовий ринок України знаходиться на стадії вирішальних зусиль  для  переходу  із  статусу  механізму  обслуговування  процесів перерозподілу капіталу в повноцінний сегмент економіки, який є  індикатором розвитку та багатства країни, механізмом залучення та збереження коштів населення, засобом нагромадження та перерозподілу активів від неефективних до  ефективних  галузей  та  суб’єктів господарювання. Механізм функціонування фінансового ринку країни базується на ефективній діяльності фінансових  інститутів. Саме вони здійснюють акумулювання та трансформацію заощаджень або тимчасово вільних  коштів  одних  економічних  агентів  у  інвестиції  інших  і  сприяють сталому економічному розвитку. Основними  фінансовими  посередниками  є  банки (як  кредитні установи), небанківські  фінансові  установи  та  професійні  учасники фінансового ринку, які пропонують інвесторам альтернативні варіанти розміщення їх заощаджень. Банки залежать від стану повернення кредитів, оскільки їм необхідно  повернути  пул  коштів, призначених  для  видачі  кредитів, при цьому  відсотки  формують  прибуток  і  лише  частково  компенсують кредитний  ризик. У зв’язку  з цим банки уважно  оцінюють  кредитоспроможність своїх позичальників і видають позики тим, хто має високий  рівень платоспроможності. Для  того, щоб  захистити  інтереси своїх вкладників, банки при наданні кредиту, як правило, вимагають заставу. Крім того, отримати кредит позичальнику, що не має кредитної історії, досить складно, і можливо, як правило, в більш жорстких умовах та за наявності гаранта. У процесі розвитку механізму перерозподілу тимчасово  вільних фінансових ресурсів виникли альтернативи банківським установам – фінансові  інститути, які  не  формують  депозитної  бази. Форми  небанківських фінансових  інститутів у  світовій практиці досить різноманітні: брокерські та дилерські компанії, інвестиційні банки, венчурні фірми, недержавні пенсійні фонди, страхові та інвестиційні компанії, лізингові та факторингові компанії, компанії, що надають послуги андерайтингу та  інші. В цілому небанківські фінансові установи використовують інші умови залучення та розміщення тимчасово вільних фінансових ресурсів в економіці. Саме фінансові інститути зацікавлені в появі  інноваційних фінансових продуктів, які б дозволяли контролювати ступінь ризику та час використання наявних грошових коштів. Наявність конкурентного середовища між банками та небанківськими фінансовими установами, між самими банківськими установами та між самими небанківськими фінансовими установами сприяє максимально  ефективному  розміщенню  заощаджень  та  ефективному використанню капіталу, пошуку нових джерел фінансування, проведення нетрадиційних операцій банківськими установами у вигляді інвестиційного банкінгу, банківського брокериджу, послуг андерайтингу та  інших. У світовій практиці прийнято вважати, що фінансовий ринок, який  базується  на  використанні механізму  ринку  капіталу, є ключовою ланкою системи, заснованої на конкуренції. Слід зазначити, що якщо європейський ринок цінних паперів формувався протягом декількох століть, то сучасний американський ринок свої базові фундаментальні характеристики отримав у 30-х роках ХХ сторіччя і завдячує кейнсіанським економічним ідеям про державну ініціативу у відродженні фондового ринку як основи інвестиційного процесу в країні. За оцінками аналітиків на початку ХХ сторіччя європейський фінансовий ринок мав більш високий рівень розвитку, ніж ринок США. Європейський  континентальний  ринок, зокрема  в Німеччині, представлений значною кількістю банківських установ, що мали можливість акумулювати значні обсяги заощаджень. Водночас банківська система Сполучених Штатів Америки була значно слабкішою і не могла задовольнити зростаючі потреби американських корпорацій, які за десять років у кінці ХІХ – на початку ХХ сторіччя збільшились у десятки разів. Якщо  в  континентальній  Європі  основну  частину  кредитних ресурсів  підприємства  отримували  від  банків, то  значні  потреби в капіталі в США у зв’язку з бурхливим розвитком таких галузей, як електроенергетика, зв’язок, залізничний транспорт, сприяли розвитку ринку корпоративних боргових зобов’язань та акціонерного капіталу. Саме  в  цей  час  у  промисловості  розвинутих  країн  пройшла  хвиля злиття та створення крупних корпорацій. Це був період технічних новацій, бурхливого розвитку нових галузей промисловості. Велика економічна депресія, що вибухнула в США в 30-ті роки ХХ ст. значно  вплинула на  розвиток фінансового  ринку. Цей час називають “похміллям після грандіозного кредитного гуляння”. Банкрутство значної кількості компаній, правопорушення та зловживання з кредитами викликали справедливе незадоволення кредиторів та інвесторів, які вимагали упорядкувати зовнішню звітність компаній та посилити контроль за махінаціями в бізнесі. Саме в цей період досить швидкими темпами  удосконалюється  система  зовнішньої фінансової звітності, інформація стає більш надійною та відкритою. Обов’язкове публікування звітності великих компаній надало можливість аналізувати та порівнювати фінансове становище різних компаній. Сучасна форма фінансового ринку та  і в цілому фінансової системи США була сформована після Великої депресії. Саме в цей період були  розроблені  та  закріплені  законодавчо  норми, що  визначали спрямованість розвитку фінансового ринку як орієнтованого на ринок капіталу. Саме в цей період було схвалено Закон про цінні папери (Securities Act, 1933 р.), який  регламентує питання випуску цінних паперів в обіг та визначає вимоги до розкриття  інформації для інвесторів. В 1933 році був  також  прийнятий  Закон Гласса-Стігала (Glass-Steagall Act), який функціонував до 1999 року, і фактично дозволив тримати банки “на відстані витягнутої руки” від ринку капіталу. Положеннями цього Закону було визначено, що банки не мали права поєднувати традиційні банківські операції з операціями на ринку цінних паперів, для того, щоб здійснювати такі операції, банки повинні були провести реорганізаційні процедури та чітко поділитись на комерційні та інвестиційні. Це дозволило усунути один із фундаментальних конфліктів інтересів, які і на сучасному етапі виникають у системі універсальних банків, які  одночасно  є  і  інвесторами, і  кредиторами щодо одного і того ж позичальника – реципієнта інвестицій. В  цей  же  період  було  прийнято  Закон  про  фондові  біржі (Securities Exchange Act, 1934 р.), яким  було  закріплено  регулюючі функції федерального  уряду над  вторинним ринком цінних паперів. Професійні учасники ринку цінних паперів – інвестиційні  інститути та  фондові  біржі  повинні  були  проходити  реєстраційні  процедури в Комісії з цінних паперів та бірж. Закон вводив обмеження на купівлю цінних паперів у кредит, на торгівлю власними цінними паперам  інсайдерами, на продаж цінних паперів без покриття. У 1938 році був прийнятий Закон Мелоні (Maloney Act), який дозволив контролювати  і позабіржовий ринок шляхом створення саморегулівних асоціацій дилерів позабіржового ринку, що повинні були контролювати правила гри на цьому ринку, але при цьому були підзвітні Комісії з цінних паперів та бірж. У результаті виникла організація Національна  асоціація  дилерів  фондового  ринку NASD (National Association Of Securities Dealers). Процедуру випуску корпоративних облігацій регламентує Закон про  довірчий  договір (Trust Indenture Act, 1939 р.). Крім  того, було прийнято цілий ряд  інших законодавчих документів, що суттєво поширювали  та  закріплювали  регулювання  фінансового  ринку  США.                Таким чином, всі зазначені документи забезпечили контроль над різними сегментами фінансового ринку: первинним та вторинним, ринком дольових та боргових цінних паперів, а також суттєво посилили вимоги до фінансової інформації, що надавалась інвесторам, та відповідальність за її правдивість. Суттєві зміни були внесені в законодавчі документи в 60-70-ті роки ХХ ст. після  біржової  кризи, які  надавали ще  більше  повноважень Комісії з цінних паперів та бірж. У 1978 році була введена в дію Intel-market Trading System, за допомогою якої всі біржі, а також NASDAQ, були об’єднані в єдину  інформаційну мережу. Дана подія дозволила працювати в режимі реального часу, здійснювати операції котирування з цінних паперів на всіх ринках [6,7]

2.2. Передумови формування стратегічної моделі фінансового ринку України.

Як було зазначено вище, фінансовий ринок України належить до ринків, що  знаходяться на ранніх  стадіях розвитку, і  від  того, яким чином формуватиметься  законодавча  база  та  наскільки  стабільною буде економічна та політична ситуація в країні, залежатиме, по-перше, наскільки інтенсивно відбуватиметься його розвиток, по-друге, в якому саме напрямку (маємо на увазі модель – банкоцентрична чи орієнтована на ринок капіталу) він рухатиметься. В Україні на сучасному етапі виникла певна неузгодженість між діючими законами, які в переважній більшості спрямовані на регулювання ринків цінних паперів та інших фінансових інструментів і відтворюють англійську систему права, та практикою їх функціонування, яка більш характерна для континентальної системи права. Якщо англійська система права орієнтована на народний капітал, де зростання потужності  акціонерних  корпорацій  відбувається  за  рахунок  додаткових випусків акцій, а рівень біржових котирувань корпоративних цінних паперів  є  свідченням  успішності  менеджменту  та  є  підставою  для прийняття відповідних рішень акціонерів у процесі управління, то континентальна система права передбачає концентрацію великих (контрольних) пакетів акцій у небагатьох власників. При цьому розвиток акціонерних корпорацій відбувається за рахунок розвинутої та потужної банківської системи, що забезпечує отримання кредитів для їх потреб. Будь-яка країна, що розвивається чи має перехідну економіку, отримає шанс на включення до глобальної фінансової системи лише в разі безумовного врахування новітніх тенденцій формування ринків капіталу. Так званим “природним” шляхом ринки капіталу в Україні не сформуються за браком необхідного часу  і відсутності тривалого досвіду функціонування “традиційних” форм ринкових відносин. Реалізація як однієї, так і іншої моделі фінансового ринку, тісно пов’язана з процесом інвестування реального сектора економіки – визначальна роль належить банківському кредитуванню чи ринку капіталу. На сучасному етапі розвитку фінансового ринку України можна виділити такі характерні риси:

• відсутність  нормального  та  симетричного  розподілу  дохідності  та цін на цінні папери;
• незначна капіталізація ринку;
• суттєвий вплив макроекономічних факторів;
• повільне пристосування ринку до нової інформації;
• висока волатильність ринку;
• синхронність у русі цін на акції.

Внаслідок коливальних рухів  фондових цінностей фінансові ринки являють собою ризикований спосіб інвестування. Даний ризик може бути адекватно оцінений учасниками фінансового процесу в тому випадку, якщо динаміка цін акцій та облігацій, а також рух премії за ризик у ціні фінансових інструментів отримують характер нормального стандартного симетричного розподілу. Невисокі кількісні параметри ринків, що розвиваються, не дають можливості повною мірою проявитись  загальним  закономірностям розвитку фінансового ринку в процесі трансформації тимчасово вільних фінансових ресурсів  у  капітал. При  невисокому  рівні  капіталізації фінансовий  ринок матиме спекулятивний характер. Саме так характеризують фінансовий ринок більшість аналітиків. Підтвердженням цього є те, що на ринку переважають операції короткострокового характеру, а серед інвесторів перш за все інвестори, що зацікавлені у короткостроковому використанні капіталу. Такі операції не мають суттєвого впливу на економічне зростання. Поступово починають проводитись операції довгострокового характеру. Саме ці операції слід вважати продуктивними, оскільки саме вони забезпечують приріст у довгостроковому періоді. Цільове використання довгострокового капіталу спрямовано перш за все на оновлення технології виробництва, що створює стабільну основу розвитку реального сектора виробництва. А це, в свою чергу, створює основу конкурентоспроможності  як  окремих  суб’єктів  господарювання, так і економіки країни в цілому. Стосовно даної характерної риси національного фінансового ринку необхідно відзначити, що на сьогодні в економіці країни створюється ситуація, в якій виникає значний попит саме на довгострокові фінансові ресурси. Як було зазначено  вище, як банківські установи, так і суб’єкти господарювання реального сектора економіки сьогодні є недокапіталізованими, а отже, для підтримки високих темпів зростання валового внутрішнього продукту в країні найближчим часом повинні суттєво зрости обсяги довгострокових фінансових ресурсів, а саме – повинно відбутись суттєве зростання власного капіталу та довгострокового позикового капіталу. Для того, щоб підтвердити дані прогнози, нами було проведено аналіз балансу суб’єктів господарювання реального сектора економіки та розраховано показники фінансової стійкості, що визначають перспективну платоспроможність. Базовим показником є коефіцієнт  автономії, що  свідчить  про  фінансову  незалежність суб’єктів господарювання [8]. Отже, в цілому в реальному секторі економіки на сьогодні створюється ситуація, коли суб’єкти господарювання входять в зону фінансової залежності від зовнішніх джерел фінансування. Безперечно, що залежність є ще не настільки високою, але формується  негативна тенденція – за 2010-2011 роки  коефіцієнт знижується з 0,47 до 0,45 при нормативному значенні на рівні 0,5. Такі коефіцієнти  свідчать про  те, що  на  сьогодні  суб’єкти  господарювання реального сектора економіки не можуть повністю покрити залучені кошти. Слід зазначити, що така ситуація не характерна для всіх галузей економіки. Як видно з даних, наведених у таблиці, у суб’єктів господарювання більшості видів економічної діяльності коефіцієнт автономії є достатньо високим.

2.3. Модель стратегічного розвитку фінансового ринку України та її характерні риси.

З огляду на сучасний стан розвитку фінансового ринку країни назріла  суттєва  необхідність  перегляду  принципових  підходів  щодо шляхів і методів його реформування. Для цього необхідно сформувати комплексну модель  розвитку фінансового  ринку, яка  б  враховувала і особливості функціонування різних структурних елементів фінансового ринку, насамперед грошового ринку та ринку капіталу, які розглядаються як визначальні при виконанні головної функції фінансового ринку – перетворення заощаджень в інвестиції і особливості розвитку інститутів ринкової інфраструктури та особливості державного регулювання. У  вітчизняному науковому  та політичному  середовищі  існують різні, інколи  зовсім  полярні  думки  щодо  стану  фінансового  ринку України. Зрозуміло, що представники державних органів влади, в цілому визнаючи  існування певних проблем, намагаються акцентувати максимальну увагу на позитивних моментах. У свою чергу безпосередні учасники ринку наводять величезну кількість аргументів, що свідчать про слабкий розвиток вітчизняного фінансового ринку. На наш погляд, необхідно максимально об’єктивно оцінити реальну ситуацію, використати  основні  досягнення  і  підтримувати  їх  з  одного  боку, окреслити ряд найбільш суттєвих проблем та запропонувати шляхи їх вирішення  з  іншого  боку. Все  це  можливо  дослідити  в  комплексі, сформувавши стратегічну модель розвитку фінансового ринку країни та остаточно визначившись, в якому напрямку в подальшому розвиватиметься як безпосередньо діяльність на ринку, так і його законодавче забезпечення. Слід  зазначити, що  з  огляду  на  ефективне  виконання  основної функції фінансового ринку – трансформації тимчасово вільних фінансових ресурсів в інвестиції, необхідних для суб’єктів господарювання, зрештою, не стільки важливо за допомогою якого механізму – банківського  чи  ринкового, відбувається процес  трансформації. З точки зору макроекономіки питання більшою мірою розглядається з позиції наскільки фінансова архітектура економіки – банкоцентрична чи ринково орієнтована – впливає на економічну роботу в реальному секторі економіки. Так, на  думку Соломона Тадессе, відносна  ефективність фінансової архітектури економіки, заснованої на банках чи на ринках капіталу, залежить  від  зовнішнього  середовища  та рівня проблем, притаманних  економічним  агентам. Ринково  орієнтовані  моделі  є більш  ефективними  в  країнах  з  розвинутим  фінансовим  сектором, водночас  банкоцентричні  моделі  є більш  ефективними  в  країнах  із слаборозвинутим фінансовим  сектором. Отримані  результати  дозволили зробити висновок, що тенденції в розвитку фінансової політики та  рекомендації  країнам  з  перехідною  економікою  використовувати ринково орієнтовану модель є неефективними. На нашу думку, економіка країни повинна бути зацікавлена в наявності як ефективного грошового ринку, так і ефективного ринку капіталу, оскільки  банківські  установи  самі  зацікавлені, по-перше, в ефективному  розміщенні  емісій  власних  цінних  паперів, по-друге, в можливості диверсифікувати свою діяльність, здійснюючи операції з цінними паперами, по-третє, знижувати свої ризики через операції сек’юритизації та роботу з деривативами. Для того, щоб представити стратегічну модель розвитку фінансового ринку країни, перш за все необхідно дослідити основні чинники, що впливають на розвиток як грошового ринку, так і ринку капіталу країни. Комплексна стратегічно орієнтована модель розвитку фінансового ринку країни повинна бути представлена як архітектура ринку банкоцентричного  або ринково орієнтованого характеру, на  основі якої визначається ефективний тип фінансування економічного розвитку в довгостроковому періоді. Всі чинники, що впливають на формування моделі розвитку фінансового  ринку  країни, на  наш  погляд, необхідно  поділити  на  дві групи, а саме – чинники, що формуються під впливом стану інституціонального  середовища  країни, та  чинники, що  формуються  під впливом специфіки економічних відносин країни. Інституціоналізація є складним багатоплановим процесом. Ключовим для  аналізу  економіки  в перехідному періоді  є виокремлення формальної та реальної інституціоналізації. Реальна інституціоналізація базується на процесах ендогенного розвитку (тобто внутрішнього саморуху) системи. В  її  ході  зароджуються, визрівають  і  утверджуються формально або  закріплюються неформально  інституційні ролі суб’єктів і функціональні ролі об’єктів і сегментів ринку, необхідних для його нормального функціонування. Навпаки, формальна інституціоналізація  ґрунтується на  прийнятті законів, нормативних актів і може  спричинити  створення  суб’єктів, які фактично  не  відіграють тих інституційних ролей, які відповідають їх призначенню. Особливістю формальної  інституціоналізації  в умовах  ринкової трансформації  є  те, що вона є  засобом  екзогенного розвитку (тобто такого, за якого напрям змін задається ззовні щодо економічної системи). В умовах ринкової трансформації вона значно випереджає процеси реальної  інституціоналізації. Внаслідок цього виникають істотні відмінності між ходом процесів формальної та реальної інститут ціоналізації [9]. Разом з тим завершення  інституціоналізації передбачає досягнення високого ступеня відповідності  її формальних  і реальних процесів. З точки зору процесу інституціоналізації фінансового ринку можна стверджувати, що він знаходиться в незавершеному стані. Це перш за все пов’язано з незавершеністю процесів ринкових перетворень в економіці країни. Ринкова трансформація має бути спрямована на  перехід  до моделі  розвинутої  ринкової  економіки. Це  стосується і тих функцій, які виконує фінансовий ринок в економіці. Слід зазначити, що на сьогодні в національній економіці він не виконує всіх характерних функцій. Для того, щоб визначити рівень інституційної зрілості фінансового ринку, необхідно розглянути, яким чином на його функціонування впливають чинники саме інституційного характеру. Всі  інституційні  чинники  необхідно  групувати  в  три  блоки:

1. Чинники, обумовлені  рівнем законодавчої та політичної  стабільності.

2. Чинники обумовлені  відкритістю суб’єктів господарювання.

3. Чинники обумовлені  рівнем розвитку ринкових інститутів.

В першому блоці чинників найбільш вагомим чинником є стабільність  політичної  системи  країни, яка  б  дозволила  знизити  ризик економічної діяльності в країні в цілому. Це створило б ситуацію більшої впевненості перш за все у власників тимчасово вільних фінансових ресурсів, і забезпечило б суттєве надходження коштів як до банківських установ, так  і до  інститутів ринку  капіталу  з метою  їх подальшого  фінансування. На  нашу  думку, всі  фактори, подані в першому  блоці, мають  певну функціональну  залежність  та  підпорядкованість, оскільки  стабільність  політичної  системи  сприяла б і формуванню  стабільних  і “державницько” зрілих  органів державної влади, що гарантували б створення  ефективних умов для розвитку фінансового ринку країни у стратегічному періоді. Відповідно стабільність та  зрілість  органів  державної  влади  як  законодавчої, так  виконавчої і судової, дозволяє створити ефективну правову систему в державі та високий рівень законодавчого регулювання.

РОЗДІЛ 3. ФІНАНСОВИЙ РИНОК  УКРАЇНИ ЯК СКЛАДОВА СВІТОВОЇ ФІНАНСОВОЇ СИСТЕМИ

3.1. Особливості розвитку міжнародного фінансового ринку на сучасному етапі.

В останні десятиріччя  головною рушійною силою інтернаціоналізації світової економіки стали міжнародні фінанси, розвиток яких значною мірою випереджає зростання світового виробництва та експорту. Саме зустрічні потоки прямих інвестицій, диверсифікація, розширення та інтеграція міжнародних фінансових ринків вивели світову економіку на якісно новий рівень інтернаціоналізації – глобалізацію. Безперечно, що в процесі глобалізації міжнародна торгівля продовжує виконувати роль фактора, що сприяє поглибленню міжнародного розподілу праці та посиленню  взаємозалежності  національних  економік. Проте  вона віддає позицію лідера міжнародним  валютно-кредитним та фінансовим відносинам в інтенсифікації процесів глобалізації. В умовах зростаючого впливу глобалізаційних процесів все більш важливу роль відіграє міжнародний фінансовий ринок, який  є перерозподільним механізмом світових фінансових потоків. Масштабність переливу капіталу відображається на подальшому відокремленні сфери обігу від сфери виробництва. Відбуваються помітні структурні зміни складових ринку, все більш глибоке взаємопроникнення та взаємодоповнення. При цьому певний  вплив на  зміни, що  відбуваються  на міжнародному  фінансовому  ринку, мають  нові  ринки  капіталу, що сформувались за останні роки в країнах, що розвиваються, до яких також належить і Україна. Дійсно з початку, коли фінансові ринки, лише обслуговували в першу чергу реальний сектор економіки: вони допомагали страхувати корпорації від валютного ризику, за їх допомогою фінансувались реальні інвестиційні проекти, розвиток фінансового ринку був підпорядкований розвитку економіки країни, і темпи розвитку реального сектора економіки визначали темпи його розвитку. Але поступово ситуація почала змінюватись, і на сучасному етапі ми маємо абсолютно протилежну картину, оскільки у світовому просторі саме розвиток  фінансового  ринку  обумовлює  темпи  розвитку  економіки країни. Загальновизнаним  є  той факт, що  обсяг фінансових  потоків світової  економіки  значною  мірою  перевищує  обсяги  матеріальних потоків, що пов’язані з реальними ринками товарів та послуг. Тобто існує вивільнений грошовий капітал, що не має матеріального підкріплення та має щосекундні біржові операції на мільярди доларів, обсяг яких за останні 20 років зріс майже на два порядки. Міжнародний фінансовий ринок розвивається в умовах фінансової глобалізації. Фінансова глобалізація є одним із процесів глобалізації, який розуміють як вільний та ефективний рух капіталів між країнами та регіонами, функціонування глобального ринку, формування системи наднаціонального регулювання міжнародних фінансів, реалізацію глобальних фінансових  стратегій ТНК  та  транснаціональних  банків. Виходячи з вищезазначеного, процес фінансової глобалізації є складовим елементом процесу світової глобалізації. Необхідно зазначити, що процес глобалізації у світовому просторі розвивається досить нерівномірно. Це  стосується  як  окремих  напрямків  діяльності, так і окремих країн, а також макроекономічних регіонів, що об’єднують країни як за географічною ознакою, так і за рівнем розвитку. Так наприклад, у  документах  Світового  банку  виділяють  такі  регіони  за географічним розташуванням: Східна Азія  і Тихоокеанський регіон, Європа і Центральна Азія, Латинська Америка та Карибські острови, Середній Схід та Північна Африка, Південна Азія, Африка (район Сахари) – таким  чином  за  географічної  ознакою  групують  країни, що розвиваються. Окремою групою країн йдуть так звані країни G-7, тобто  країни  Великої  сімки – високорозвинуті  країни  світу – Канада, Франція, Німеччина, Італія, Японія, Сполучене Королівство Велико-британії та США. На сьогодні найвищий рівень глобалізації досягнуто саме у фінан совій сфері. Основними факторами, що спричинили дану ситуацію, є: