Фінансові посередники як інститути розвитку

Автор: Пользователь скрыл имя, 23 Ноября 2011 в 14:59, реферат

Описание работы

Фінансові ринки еволюціонують як ринки фінансових послуг. Зазначена трансформація спонукає до вивчення економіки як клієнтоорієнтованої системи, де одним з основних товарів виступає фінансова послуга. При цьому фінансові посередники – банки і небанківські установи є інституційними учасниками ринку і структурують спектр фінансових послуг відповідно до потреб економічних контрагентів.

Содержание

Вступ…………………………………………………………….....1
1. Сутність та класифікація фінансових посередників….………2
2. Функції фінансових посередників….........................................5
3. Інститути спільного інвестування.…….....................................8
4. Страхові компанії і недержавні пенсійні фонди…………….11
Висновки………………………………………………………….14
Список літератури.........................................................................17

Работа содержит 1 файл

Реферат з НЕ.doc

— 170.00 Кб (Скачать)

    3. Інститути спільного інвестування

    Інститути спільного (пайові та корпоративні інвестиційні фонди) є небанківськими посередниками, що здійснюють залучення і управління колективними інвестиціями багатьох розрізнених власників індивідуальних капіталів. Закумульовані ресурси з метою їх капіталізації вкладаються в цінні папери та інші активи фінансового ринку. Оскільки реалізація функції спільного інвестування є переважною в діяльності зазначених посередників, їх об’єднують в одну назву – «інститути спільного інвестування» (ICI). На сьогодні діяльність інститутів спільного інвестування регулюється Державною комісією з цінних паперів і фондового ринку – ДКЦПФР.

    У процесі розвитку фінансової системи, виникнення ICI як спеціальних фінансових установ є об’єктивним явищем, оскільки збільшення кількості дрібних інвесторів, причому здебільшого консервативних, потребує їх індивідуального обслуговування. Необхідність спрямування вільних фінансових ресурсів клієнтів в організоване прибуткове русло є тією комерційною ідеєю-платформою, на якій ґрунтується бізнес спільного інвестування.

    Перші компанії, що запропонували об’єднати індивідуальні ресурси для їх наступного спільного інвестування, з’явились у Європі ще у першій половині XIX ст. у Бельгії (1822 р.) та Великобританії (1831 p.). Проте початком діяльності інвестиційних фондів вважається заснування у 1924 р. американського взаємного фонду Massachusetts Investment Trust. І на сьогодні найбільш поширеною є практика спільного інвестування на фінансовому ринку США. Вирізняються три типи компаній, що пропонують відповідні послуги: FA-компанії (Face Amount Companies), UIT-компанії (Unit Invest Companies), M-компанії (Management Companies). Перші з них емітують сертифікати з зазначеною сумою вкладених коштів; другі розміщують термінові (з фіксацією терміну обігу) цінні папери; треті керують активами довірителів шляхом продажу власних цінних паперів. Останній варіант спільного інвестування оцінюється як більш прийнятний для інвесторів.

    У країнах Європи організації, що інвестують консолідовані кошти співучасників-пайовиків на комерційній основі, також, як і у США, мають різні назви. Це інвестиційні трести у Великій Британії, фонди інвестицій у цінні папери в Іспанії, інвестиційні компанії з незмінним чи зі змінним капіталом у Франції, інвестиційні фонди у Німеччині.

    В Україні основними на сьогодні законодавчими актами, що регулюють діяльність фінансових установ у сфері спільного інвестування, є Закони України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» та «Про недержавне пенсійне забезпечення», чинні відповідно з 25 квітня 2001 р. та з 1 січня 2004 р.

    Згідно з нормами вітчизняного законодавства в Україні ICI є структурами, які об’єднують (залучають) грошові кошти інвесторів для їх наступного прибуткового вкладення в цінні папери інших емітентів, корпоративні права та нерухомість. Узагальнена класифікація і характеристика вітчизняних ICI з виділенням відмінностей за різними параметрами показана в табл. 3.1.

    Таблиця 3.1

Характеристика інститутів спільного інвестування4 

Категорія Статус Тип Строк Вид
Корпоративний інвестиційний фонд Юридична особа Відкритий Строковий, безстроковий Диверсифікований
Інтервальний
Закритий Строковий Диверсифікований Недиверсифікований
Пайовий інвестиційний фонд Не юридична особа Відкритий Строковий, безстроковий Диверсифікований
Інтервальний
 
 

    Корпоративний інвестиційний фонд реєструється як відкрите акціонерне товариство для проведення виключної діяльності спільного інвестування з розміром статутного капіталу, не менше встановленого законодавством, для такого типу господарських утворень.

    Пайовий інвестиційний фонд не є юридичною особою, а являє собою об’єднання активів (індивідуальних заощаджень), які на правах спільної власності перебувають в управлінні компанії з управління активами (КУА). Обсяг активів пайового фонду не може бути меншим початкового статутного капіталу корпоративного фонду.

    Строкові і безстрокові ICI створюються, відповідно, на визначений чи невизначений термін функціонування, що відзначається у проспекті емісії. Розподіл ICI на диверсифіковані і недиверсифіковані види базується на ознаках дотримання встановлених у законодавчому порядку вимог щодо структури активів ICI. Емітовані цінні папери – прості іменні акції (корпоративного інвестиційного фонду) та інвестиційні сертифікати (пайового інвестиційного фонду) є фінансовими інструментами для реалізації процедури спільного інвестування. КУА виступає як невід’ємний елемент менеджменту операцій зі збереження і капіталізації інвестованих коштів. Саме така компанія емітує інвестиційні сертифікати пайового фонду. КУА також управляє активами недержавних пенсійних фондів.

    Основні показники діяльності ринку ICI на 30.06.2009 року5 

  на початок 2009 року на кінець червня 2009 Приріст
Кількість КУА
Кількість ICI 409 397 -2,93%
Відкриті 32 33 3,13%
Інтервальні 42 48 14,29%
Закриті (невенчурні) 133 156 17,29%
Венчурні 681 727 6,75%
Всього 888 964 8,56%
ВА ICI, грн.
Відкриті 593 309 927 158 729 788 -73,25%
Інтервальні 185 052 303 224 088 729 21,09%
Закриті (невенчурні) 3 785 991 524 5 098 251 347 34,66%
Венчурні 58 694 296 602 69 825 019 022 18,96%
Всього 63 258 650 356 75 306 088 886 19,04%
 

4. Страхові компанії і недержавні пенсійні фонди 

    Страхові компанії і недержавні пенсійні фонди (СК і НПФ) входять до числа провідних інституційних посередників. Акумулюючи значні кошти у формі страхових резервів та пенсійних внесків, ці структури розміщують їх на фінансових ринках.

    Недержавні  пенсійні фонди створюються, як правило, з ініціативи певних фірм, страхових компаній тощо для виплат пенсій та допомоги своїм працівникам6. Кошти їх формуються за рахунок відрахувань із заробітної плати працівників, відрахувань з прибутку при його розподілі, з доходів від розміщення коштів в активи. Приватні фонди можуть існувати як самостійні структури, а можуть управлятися самими корпораціями, що їх створили, чи за їх дорученням комерційними банками, трастовими чи страховими компаніями. Переважна частина коштів цих фондів розміщується в цінні папери тих фірм, що їх створили. Тому вони нерідко дістають можливість контролювати самі фірми-засновники.

    Відомі три схеми організації діяльності НПФ: із фіксованими виплатами, з фіксованими внесками, з участю у прибутках. В першому випадку пенсійні виплати нараховуються на інтегрованій базі відповідно до стажу роботи, заробітної плати і вікової градації. Організація діяльності фонду згідно зі схемою з фіксованими внесками передбачає, що роботодавці сплачують періодичні нагромаджувальні суми до фонду, а пенсіонери отримують кошти в залежності від того, наскільки вдало були інвестовані (розміщені) ресурси, і яка їх капіталізація. Така модель організації НПФ застосовується в Україні.

    НПФ визначені неприбутковими організаціями, що провадять виключну діяльність недержавного пенсійного забезпечення з метою накопичення пенсійних внесків на користь своїх учасників із подальшим управлінням пенсійними активами та здійсненням пенсійних виплат. Три можливі види вітчизняних НПФ – відкриті, корпоративні і професійні, мають відмінності в складі засновників, вкладників і учасників (табл. 4.1).

    Таблиця 4.1

    Характеристика видів НПФ7

Види НПФ Засновники Вкладники Учасники
Відкритий Будь-які юридичні особи Будь-які вкладники Будь-які учасники
Корпоративний Одне або кілька підприємств Засновники й інші підприємства, учасники Працівники підприємств-вкладників
Професійний Професійні

об’єднання

Засновники й інші підприємства за договором, учасники Члени професій них об’єднань
 

    В НПФ гроші учасників (фізичних осіб) відділені від активів засновників, що вигідно відрізняється від практики функціонування ICI.

    Діяльність НПФ передбачає їх обов’язкову співпрацю з компанією з управління активами (КУА), з адміністратором пенсійного фонду (АПФ), банком-зберігачем та страховою компанією (СК), що разом являють собою єдиний комплекс-квінтет вертикально інтегрованих структур для управління активами НПФ з виплатою довічних пенсій в рамках системи недержавного пенсійного забезпечення.

    Основні показники діяльності ринку НПФ на 30.06.2009 року8

  на початок 2009 року на кінець червня 2009 Приріст
ВА НПФ, грн.
Відкриті 1 070 825 612 337 649 954 -68,47%
Корпоративні 70152 480 72 524 921 3,38%
Професійні 65 155 412 68199 457 4,67%
Всього 1 206133 503 478 374 332 -60,34%
Кількість НПФ
Відкриті 72 74 2,78%
Корпоративні 11 11 0,00%
Професійні 9 9 0,00%
Всього 92 94 2,17%
 

    Страхові  компанії умовно поділяються на компанії страхування життя і компанії страхування майна та від нещасних випадків. Компанії зі страхування життя мають можливість досить точно визначити коефіцієнт смертності населення і спрогнозувати на цій підставі розподіл своїх виплат за страховими полісами в часі. Це дає їм можливість переважну частину своїх резервів розміщувати в довгострокові, найбільш дохідні активи – облігації та акції корпорацій, заставні, довгострокові депозити тощо.

    Компанії  зі страхування майна та від нещасних випадків страхують від випадків, настання яких значно менш прогнозоване, ніж смертність населення. Тому вони не можуть розміщувати свої резерви в такі ж активи, як компанії зі страхування життя, а змушені обмежуватися переважно короткостроковими цінними паперами (державними, муніципальними) і тільки частково інвестувати в довгострокові облігації чи акції.

Информация о работе Фінансові посередники як інститути розвитку