Фінансові посередники як інститути розвитку

    3. Інститути спільного інвестування

    Інститути спільного (пайові та корпоративні інвестиційні фонди) є небанківськими посередниками, що здійснюють залучення і управління колективними інвестиціями багатьох розрізнених власників індивідуальних капіталів. Закумульовані ресурси з метою їх капіталізації вкладаються в цінні папери та інші активи фінансового ринку. Оскільки реалізація функції спільного інвестування є переважною в діяльності зазначених посередників, їх об’єднують в одну назву – «інститути спільного інвестування» (ICI). На сьогодні діяльність інститутів спільного інвестування регулюється Державною комісією з цінних паперів і фондового ринку – ДКЦПФР.

    У процесі розвитку фінансової системи, виникнення ICI як спеціальних фінансових установ є об’єктивним явищем, оскільки збільшення кількості дрібних інвесторів, причому здебільшого консервативних, потребує їх індивідуального обслуговування. Необхідність спрямування вільних фінансових ресурсів клієнтів в організоване прибуткове русло є тією комерційною ідеєю-платформою, на якій ґрунтується бізнес спільного інвестування.

    Перші компанії, що запропонували об’єднати індивідуальні ресурси для їх наступного спільного інвестування, з’явились у Європі ще у першій половині XIX ст. у Бельгії (1822 р.) та Великобританії (1831 p.). Проте початком діяльності інвестиційних фондів вважається заснування у 1924 р. американського взаємного фонду Massachusetts Investment Trust. І на сьогодні найбільш поширеною є практика спільного інвестування на фінансовому ринку США. Вирізняються три типи компаній, що пропонують відповідні послуги: FA-компанії (Face Amount Companies), UIT-компанії (Unit Invest Companies), M-компанії (Management Companies). Перші з них емітують сертифікати з зазначеною сумою вкладених коштів; другі розміщують термінові (з фіксацією терміну обігу) цінні папери; треті керують активами довірителів шляхом продажу власних цінних паперів. Останній варіант спільного інвестування оцінюється як більш прийнятний для інвесторів.

    У країнах Європи організації, що інвестують консолідовані кошти співучасників-пайовиків на комерційній основі, також, як і у США, мають різні назви. Це інвестиційні трести у Великій Британії, фонди інвестицій у цінні папери в Іспанії, інвестиційні компанії з незмінним чи зі змінним капіталом у Франції, інвестиційні фонди у Німеччині.

    В Україні основними на сьогодні законодавчими актами, що регулюють діяльність фінансових установ у сфері спільного інвестування, є Закони України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» та «Про недержавне пенсійне забезпечення», чинні відповідно з 25 квітня 2001 р. та з 1 січня 2004 р.

    Згідно з нормами вітчизняного законодавства в Україні ICI є структурами, які об’єднують (залучають) грошові кошти інвесторів для їх наступного прибуткового вкладення в цінні папери інших емітентів, корпоративні права та нерухомість. Узагальнена класифікація і характеристика вітчизняних ICI з виділенням відмінностей за різними параметрами показана в табл. 3.1.

    Таблиця 3.1

Характеристика інститутів спільного інвестування⁴ 

    Корпоративний інвестиційний фонд реєструється як відкрите акціонерне товариство для проведення виключної діяльності спільного інвестування з розміром статутного капіталу, не менше встановленого законодавством, для такого типу господарських утворень.

    Пайовий інвестиційний фонд не є юридичною особою, а являє собою об’єднання активів (індивідуальних заощаджень), які на правах спільної власності перебувають в управлінні компанії з управління активами (КУА). Обсяг активів пайового фонду не може бути меншим початкового статутного капіталу корпоративного фонду.

    Строкові і безстрокові ICI створюються, відповідно, на визначений чи невизначений термін функціонування, що відзначається у проспекті емісії. Розподіл ICI на диверсифіковані і недиверсифіковані види базується на ознаках дотримання встановлених у законодавчому порядку вимог щодо структури активів ICI. Емітовані цінні папери – прості іменні акції (корпоративного інвестиційного фонду) та інвестиційні сертифікати (пайового інвестиційного фонду) є фінансовими інструментами для реалізації процедури спільного інвестування. КУА виступає як невід’ємний елемент менеджменту операцій зі збереження і капіталізації інвестованих коштів. Саме така компанія емітує інвестиційні сертифікати пайового фонду. КУА також управляє активами недержавних пенсійних фондів.

Основні показники діяльності ринку ICI на 30.06.2009 року⁵ 

4. Страхові компанії і недержавні пенсійні фонди 

    Страхові компанії і недержавні пенсійні фонди (СК і НПФ) входять до числа провідних інституційних посередників. Акумулюючи значні кошти у формі страхових резервів та пенсійних внесків, ці структури розміщують їх на фінансових ринках.

    Недержавні  пенсійні фонди створюються, як правило, з ініціативи певних фірм, страхових компаній тощо для виплат пенсій та допомоги своїм працівникам⁶. Кошти їх формуються за рахунок відрахувань із заробітної плати працівників, відрахувань з прибутку при його розподілі, з доходів від розміщення коштів в активи. Приватні фонди можуть існувати як самостійні структури, а можуть управлятися самими корпораціями, що їх створили, чи за їх дорученням комерційними банками, трастовими чи страховими компаніями. Переважна частина коштів цих фондів розміщується в цінні папери тих фірм, що їх створили. Тому вони нерідко дістають можливість контролювати самі фірми-засновники.

    Відомі три схеми організації діяльності НПФ: із фіксованими виплатами, з фіксованими внесками, з участю у прибутках. В першому випадку пенсійні виплати нараховуються на інтегрованій базі відповідно до стажу роботи, заробітної плати і вікової градації. Організація діяльності фонду згідно зі схемою з фіксованими внесками передбачає, що роботодавці сплачують періодичні нагромаджувальні суми до фонду, а пенсіонери отримують кошти в залежності від того, наскільки вдало були інвестовані (розміщені) ресурси, і яка їх капіталізація. Така модель організації НПФ застосовується в Україні.

    НПФ визначені неприбутковими організаціями, що провадять виключну діяльність недержавного пенсійного забезпечення з метою накопичення пенсійних внесків на користь своїх учасників із подальшим управлінням пенсійними активами та здійсненням пенсійних виплат. Три можливі види вітчизняних НПФ – відкриті, корпоративні і професійні, мають відмінності в складі засновників, вкладників і учасників (табл. 4.1).

    Таблиця 4.1

    Характеристика видів НПФ⁷

    В НПФ гроші учасників (фізичних осіб) відділені від активів засновників, що вигідно відрізняється від практики функціонування ICI.

    Діяльність НПФ передбачає їх обов’язкову співпрацю з компанією з управління активами (КУА), з адміністратором пенсійного фонду (АПФ), банком-зберігачем та страховою компанією (СК), що разом являють собою єдиний комплекс-квінтет вертикально інтегрованих структур для управління активами НПФ з виплатою довічних пенсій в рамках системи недержавного пенсійного забезпечення.

    Основні показники діяльності ринку НПФ на 30.06.2009 року⁸

    Страхові  компанії умовно поділяються на компанії страхування життя і компанії страхування майна та від нещасних випадків. Компанії зі страхування життя мають можливість досить точно визначити коефіцієнт смертності населення і спрогнозувати на цій підставі розподіл своїх виплат за страховими полісами в часі. Це дає їм можливість переважну частину своїх резервів розміщувати в довгострокові, найбільш дохідні активи – облігації та акції корпорацій, заставні, довгострокові депозити тощо.

    Компанії  зі страхування майна та від нещасних випадків страхують від випадків, настання яких значно менш прогнозоване, ніж смертність населення. Тому вони не можуть розміщувати свої резерви в такі ж активи, як компанії зі страхування життя, а змушені обмежуватися переважно короткостроковими цінними паперами (державними, муніципальними) і тільки частково інвестувати в довгострокові облігації чи акції.