Фінанси - їх суть, функцшї і структура

    Необхідність  державних доходів зумовлена  появою держави, виконуваних нею  функцій, неспроможністю недержавних організацій та інститутів забезпечити стабільний розвиток суспільства. Основним джерелом витрат у більшості суспільно-економічних формацій були податки. Вони забезпечували 95—97% державних доходів.

    Державні  доходи — виражені у грошовій формі відносини власності (привласнення) між державою та юридичними й фізичними . особами в процесі, вилучення державою частини необхідного та додаткового продукту.

    У рабовласницькому суспільстві значна частина державних доходів формувалася  від привласнення додаткового і  частини необхідного продукту, створеного працею рабів у копальнях, великих державних майстернях тощо, а також від податкових надходжень з громадян. Письмові згадки про податки датовані IV тисячоліттям до н.е. В епоху феодалізму основним джерелом державних доходів були податки у грошовій та натуральній формі, які вилучалися з земельних володінь короля.

    Державні  доходи поділяють на внутрішні й  зовнішні. Внутрішні держава отримує всередині країни, зовнішні — за її межами (кредити, допомога з інших країн). До зовнішніх джерел окремі держави вдаються переважно під час війни, Так, під час Другої світової війни майже третина всіх державних доходів у Німеччині та Японії припадала на зовнішні джерела.

    Кредити з інших країн, міжнародних економічних  організацій отримують Україна, інші держави СНД, країни колишньої соціалістичної співдружності та "третього світу".

    До  внутрішніх державних доходів, як уже  зазначалося, належать різні види податків та неподаткові доходи (доходи від державних підприємств і майна та державний кредит).

    На  початку XX ст, за допомогою податків у розвинутих країнах світу в доходах держави акумулювалося до 10% національного доходу, а наприкінці століття — до 50%. Значні кількісні зміни у розмірі податків супроводжуються серйозними якісними зрушеннями. Податки з суто фіскального явища перетворюються на важливий інструмент регулювання економіки, функціонування сучасної економічної системи, її розвитку. Без їх вилучення і наступного розподілу неможливо було б забезпечити нормальний процес відтворення будь-якого елемента економічної системи, зокрема сучасного працівника (як основної продуктивної сили), науки тощо, сформувати ефективний господарський механізм, забезпечити плюралізм форм власності та ін.

    Сутність  та структура податків. Як уже зазначалося, понад 90% доходів державного бюджету  формується за рахунок податків.

    Податки як економічна категорія — примусове вилучення (привласнення) державою частинні необхідного та додаткового продукту з фізичних та юридичних осіб відповідно до прийнятих законів.

    Більш повно ця сутність розкривається  у виконуваних податками функціях, основними з яких є фіскальна (збирання грошових коштів з фізичних та юридичних осіб для формування фінансових ресурсів держави), регулююча (регулювання грошових доходів, процесу нагромадження, функціонування національного ринку та ін.), стимулююча (стимулювання інвестиційного процесу, прискорення темпів економічного зростання тощо) і розподільча (розподіл і перерозподіл доходів між соціальними верствами І групами, між сферами і галузями економіки).

    Важливими принципами оподаткування, на думку середньовічного арабського мислителя ібн Хальдуна, є справедливість, рівність і платоспроможність. Основними принципами оподаткування А.Сміт називав всезагальність податків та їх встановлення пропорційно доходу; чітке визначення величини податків, часу та способу вилучення; простоту та зручність вилучення у платників податків, а також мінімальність витрат при їх вилученні (тобто недороге утримання податкових служб та податкових інспекторів). Нині основними принципами оподаткування є також стабільність, зменшення кількості податків, корисність (вилучені у трудящих кошти повинні здебільшого повернутися до них у формі соціальних виплат).

    Принципи  оподаткування, основні види податків та механізми їх вилучення становлять податкову систему. В ній насамперед виділяють прямі та непрямі податки. Так, у Німеччині в 1994 р. їх співвідношення становило 55%;45%. Прямі податки переважають у більшості розвинутих країн світу, незважаючи на те, що вилучати їх складніше. Але вони є справедливішими, оскільки встановлюються пропорційно величині доходів і майна. В Україні переважають непрямі податки.

    Об'єктами оподаткування в податковій системі  є доходи, вартість окремих товарів, майно фізичних та юридичних осіб, окремі види діяльності, додана вартість вироблених товарів і послуг та ін.

    Розмір  податку на одиницю оподаткування  — це податкова ставка. У випадку зростання ставок із збільшенням доходів створюються прогресивні ставки оподаткування; якщо ставки оподаткування із зростанням доходів не змінюються, формуються прямо пропорційні ставки оподаткування.

    Основними видами податків у розвинутих країнах  світу є особистий подохідний податок, податок на додану вартість, податок на прибутки компаній та податок на соціальне страхування. Питома вага особистого подохідного податку в державних доходах у розвинутих країнах (державах—членах Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР), до якої входять 24 наймогутніші країни) становила у середині 90-х років до 30%, а в окремих державах (Австрія, Фінляндія, Данія, Німеччина) — майже 46%. На протилежному полюсі за обсягами вилучення цього податку — Франція та Греція, в яких питома вага особистого подохідного податку становить до 12,5%.

    Вилучення цього податку починається із встановлення неоподатковуваного мінімуму. У більшості розвинутих країн світу подохідний податок з фізичних осіб є прогресивним. Так, у США річний дохід до 21450 дол. включно оподатковується за ставкою 15% (мінімальна ставка); до 51900 дол. — за ставкою 3217 дол. плюс 280 з суми, що перевищує 21450 дол.; з суми понад 51900 дол. — за ставкою 11743,5 дол. плюс 31% (максимальна ставка) з суми, що перевищує 51900 дол. Наприклад, річний дохід середнього американця в сумі 35 тис. дол. оподатковується за схемою: 21450 • 0,15 + (35000 - 21450) • 0,28.

    Із  заробітної плати типового працівника у деяких передових країнах світу  вилучають від 26% до 35% подохідного  податку. Водночас у цих країнах  спостерігається зниження максимальної ставки особистого подохідного податку, що приносить найбільшу вигоду крупним капіталістам.

    Податок на додану вартість (як універсальний акциз) у розвинутих країнах світу коливається від 14 до 25% в загальній сумі податкових надходжень до державного бюджету. У більшості цих країн використовують основну ставку цього податку з наступним підвищенням або зниженням на певні види товарів і послуг. Так, у країнах Європейського Союзу основна ставка ПДВ — 15%. Зростання ПДВ в останні десятиріччя супроводжувалося зменшенням у більшості країн частки податку на прибуток компаній. Так, у США з 1955 по 1994 рік питома вага цього податку скоротилася з 20 до 7%, у Канаді — з 17 до 8%. У деяких країнах (Італія, Бельгія) податок на прибуток компаній дещо зріс. Загалом у розвинутих країнах світу сплачували в 1996 р. до 30% податку зі свого прибутку.

    На  третьому місці в структурі податків у розвинутих країнах світу —  податок на соціальне страхування. Його питома вага в середині 90-х років становила до 24%.

    Крім  податків до центрального бюджету, існують, як уже зазначалося, місцеві податки: акцизні збори, податки на нерухомість, податок на прибуток корпорацій (у США, наприклад, він становить від 5 до 10%) та ін. У ФРН надходження від ПДВ розподіляються переважно (на 75%) залежно від кількості жителів.

    В Україні у 1998 р. державні доходи становили 90,2 млрд. грн., податок на прибуток підприємств — до 19%, податок на додану вартість — 29%, подохідний податок з громадян — 13%, акцизний збір — 5%.

    З прийняттям на початку 1998 р. Верховною  Радою України нового закону про  оподаткування дещо зменшаться податки з прибутків підприємств (вони становили 30%), що стимулюватиме їх інвестиційну діяльність. Для оздоровлення державних фінансів уряд повинен скасувати або значно скоротити пільги (їх обсяг — понад 12 млрд. грн.), зменшити витрати на утримання державного апарату та деякі інші непродуктивні статті витрат. 
 

    РОЗДІЛ  ІІІ. ОСОБЛИВОСТІ ФІНАНСОВОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ 

    Основним  критерієм оцінки фінансового стану  країни є рівень збалансованості  в розподілі фінансових ресурсів між. суб'єктами господарювання, які  формують фінансові ресурси, і тими суб’єктами, хто ці ресурси використовує. Отже, збалансування доходів і витрат є складовою фінансовою стабілізації.

    За  роки незалежності фінансова система  України практично не розбудовувалася. До 1996 р. в Україні була практично відсутня концепція фінансової системи країни, що пояснюється насамперед як розбалансованістю бюджету в умовах кризового стану економіки, так і відсутністю конституційних засад формування фінансової системи в умовах ринку. В цілому можна виділити такі особливості функціонування фінансової системи в зазначений період.

    1. Мало місце інфляційне зростання фінансових ресурсів. Кошти на фінансування витрат бюджету, з одного боку, отримуються за рахунок додаткової емісії платіжних засобів, не забезпечених зростанням виробництва товарів і наданням послуг. З іншого боку, мало місце також інфляційне зростання доходів суб'єктів господарювання.

    2. Зростаюча частка національного  доходу формувалася у сфері обігу. Так, обсяг сформованих фінансових ресурсів в 1990-1994 рр. збільшувався насамперед за рахунок введення нових видів централізованих надходжень до бюджету і позабюджетних фондів, а також надання бюджетові кредитів НБУ.

    3. Розбалансування фінансової системи  в розрізі ланок як формування, так і використання фінансових ресурсів країни унеможливлює фінансову стабілізацію в економіці. З одного боку, мало місце збільшення витрат на соціальні програми при відсутності коштів на їх фінансування, з другого - спад виробництва.

    4. Зниження частки фінансових ресурсів, сформованих у суб'єктів господарювання відносно національного доходу. Це свідчить про переміщення акценту у формуванні фінансових ресурсів зі сфери виробництва до сфери обігу. Надходження фінансових ресурсів від суб'єктів господарювання зменшилось при одночасному зростанні абсолютної маси фінансових ресурсів у державі. Очевидно, що таке зростання не є прямим результатом продуктивності суспільної праці.

    5. Регіони (області) України істотно  диференційовані за величиною виробленого національного доходу на душу населення. Тому має місце перерозподіл фінансових ресурсів між центром та регіонами. Так, частка місцевих бюджетів в консолідованому бюджеті України становить 30 відсотків (решта припадає на обласні бюджети).

    6. Фінансова система не забезпечує  недержавним структурам рівноправності, оскільки зберігаються неоднакові підходи до оподаткування підприємницьких структур різних форм власності. Головним недоліком фінансової системи є те, що вона стала гальмом у розвитку виробництва на підприємствах державної форми власності.

    Викладені особливості функціонування фінансової системи в Україні в умовах кризового стану економіки підтверджують велике значення фінансово-грошової стабілізації, міцної фінансової системи як основної складової частини процесу економічних реформ.

    Фінансова система України має досить складну й багаторівневу структуру. Складовими трирівневої системи фінансів є: фінанси первинних структурних ланок економіки, тобто фінанси підприємств і організацій; державні фінанси; фінанси населення.

    Основними принципами побудови даної трирівневої системи фінансів стали:

    а) повна економічна самостійність  фінансів підприємств і їхнє відокремлення  від державних фінансів;

    б) самостійність і відособленість державного бюджету від позабюджетних  фондів, у тому числі й фонду  соціального страхування, пенсійного та інших;

    в) самофінансування усіх господарських  суб'єктів;

    г) формування незалежної бази місцевих і регіональних бюджетів;

    д) право ведення незалежної фінансової політики для всіх суб'єктів господарювання;

    е) розробка і реалізація бізнес-планів кожним з учасників фінансово-господарської діяльності. Реалізація цих та інших принципів допомогла б фінансам зайняти належне їм місце у всій економічній системі, обслуговувати оборот і кругообіг фондів, підвищувати ефективність виробництва, продуктивність праці і якість продукції.