Фінанси - їх суть, функцшї і структура

    Фонди суб'єктів господарювання використовуються їх авансуванням (оборотні кошти) або проведенням витрат. Отже, у фінансах суб'єктів господарювання відображаються вся їх господарська діяльність, ефективність використання основного та оборотного капіталу, інвестиційна політика, обсяг реалізації продукції протягом певного періоду. За структурою власності фінанси суб'єктів господарювання поділяють на приватні, змішані та державні. Специфіка фінансів визначається також організаційно-правовою формою підприємства. Так, для фінансів орендних підприємств характерний такий важливий елемент, як система орендних платежів. Фінанси акціонерних товариств мають специфіку, що зумовлюється властивим акціонерній формі власності способом мобілізації грошових коштів (продажем акцій та облігацій), розподілу одержаного доходу у вигляді прибутку (дивіденди акціонерам, відсотки власникам облігацій, тантьєми менеджерам тощо).

    4. Фінанси населення - це грошові фонди, які формуються у жителів країни із доходів, отриманих на основі трудової, господарської та інших видів діяльності.

    Наведені  елементи фінансової системи взаємопов'язані. Так, з одного боку, фінанси суб'єктів господарювання та фінанси населення є джерелом ресурсів для державних фінансів, насамперед на них націлені існуючі для цього мобілізаційні механізми - податкова система, система страхових і пенсійних відрахувань, митні, рентні та інші платежі. З іншого боку, ресурси, сконцентровані в державних фінансах, знову спрямовуються в господарство країни у вигляді капіталовкладень, субсидій і дотацій підприємствам, а також населенню у формі різних витрат соціального характеру.

    Фінанси суб'єктів господарювання та населення  пов'язані не лише з державними фінансами, а й між собою. Так, насамперед на підприємстві (фірмі) населення (в  порядку оплати праці) одержує основну  частину своїх фінансових ресурсів.

    5. Позабюджетні фонди, що займають  особливе місце в системі фінансів, класифікують за такими принципами:

    а) за визначенням статусу їх власності (державні, недержавні);

    б) за територіально-галузевою належністю (загальнодержавні, регіональні, наприклад позабюджетні фонди місцевих Рад, галузеві, благодійні);

    в) за цільовою спрямованістю (соціальна  допомога, технічний розвиток, сприяння підприємництву, а також за загальнодержавною і регіональною програмами тощо), Державні позабюджетні фонди (пенсійний, фонд соціального страхування, фонд охорони природного навколишнього середовища, приватизації, підтримки підприємництва, інноваційний, розвитку шляхового господарства та ін.) створюються за рахунок закріплених джерел (в тому числі державного бюджету). Кошти цих фондів спрямовуються на державне соціальне страхування й забезпечення населення, а також на державні програми розвитку відповідних галузей економіки (в тому числі невиробничої сфери).

    Державним фінансам (державні бюджетні та позабюджетні фонди) належить провідна роль у всій фінансовій системі. Це своєрідний барометр, що відбиває загальний стан економіки, потужний чинник, що визначає її розвиток.

    Через державні фінанси перерозподіляється значна частина ВВП країн з  розвиненою економікою: в Японії - 1/3, Франції - більше ніж 1/2, Швеції - 2/3 тощо, в Росії - 1/2. В Україні за роки незалежності мало місце зростання частки ВВП, що розподіляється через бюджет, до половини і більше. В Росії, наприклад, ця частка також становить 1/2. Для порівняння в колишньому СРСР через державний бюджет перерозподілялося понад 70 відсотків ВВП. 

    2.2. Економічне значення фінансової системи 

    Фінансова система — сукупність різних видів  фінансів (та виконуваних ними функцій) у їх взаємодії та взаємозв'язку.

    Основними суб'єктами фінансової системи є  державні фінанси, фінанси підприємств та організацій і фінанси населення.

    Державні  фінанси — сукупність грошових фондів, які акумулюються в руках держави і використовуються для виконання її (держави) соціально-економічних функцій. Складові елементи державних фінансів — державний бюджет, позабюджетні фонди і державний кредит.

    Фінанси підприємств та організацій —  сукупність грошових ресурсів для здійснення процесу відтворення (тобто виробництва, обміну, розподілу і споживання) у межах підприємства або організації (фінанси тих організацій, які не займаються комерційною діяльністю).

    Фінанси населення — грошові ресурси, що формуються у жителів країни з доходів, отриманих від трудової та господарської діяльності або зі спадщини і спрямовуються на примноження їх власності. Складовою ланкою фінансів населення є фінанси домашніх господарств.

    Крім  названих суб'єктів фінансової системи, виділяють фінанси, пов'язані з особистим та майновим страхуванням громадян. У процесі взаємодії всіх сфер і ланок фінансових відносин, пов'язаних з комплексом відповідних форм і методів їх акумулювання, перерозподілу та використання формується цілісна фінансова система.

    Найважливішу  роль з-поміж державних фінансів відіграє державний бюджет.

    Державний бюджет (з погляду суспільної форми) — відносини власності між  державою, з одного боку, фізичними та юридичними особами — з іншого з приводу вилучення (привласнення) в останніх частини необхідного та додаткового доходу й розподілу його відповідно до функцій держави.

    З погляду речового змісту державний  бюджет є річним планом акумуляції державних доходів та їх витрат згідно з вимогами закону про бюджет. Як частина фінансів, бюджет виконує розподільчу та контрольну функції. Перша полягає в акумуляції грошових коштів у руках держави та їх використання для виконання загальнодержавних, регіональних та місцевих функцій держави. Контрольна функція бюджету виявляється в контролі за фінансовим забезпеченням програми соціально-економічного розвитку країни на кожний фінансовий рік, за ефективністю державного регулювання економіки з допомогою фінансів (зокрема регулювання темпів економічного зростання, здійснення структурної перебудови народного господарства,, проведення раціональної регіональної політики та ін.

    Бюджетна  система — сукупність усіх бюджетів країни, в к взаємодії.

    Цілісність  бюджетної системи забезпечується докладним ув'язуванням доходів та видатків уряду, закріплених у юридичних нормах. Ця система залежить від державного устрою країни (унітарна чи федеративна держава), її економічної, політичної та інших підсистем і складається з двох або трьох ланок. Так, бюджетна система унітарних, тобто єдиних, держав (Великобританія, Франція) складається лише з двох — державного і місцевого — бюджетів. До бюджетної системи федеративних держав входить ще третя, середня ланка — бюджети членів федерації: у США — це бюджети штатів, у Німеччині — земель, у Швейцарії — кантонів, у колишньому СРСР — республік. Таким чином, державний бюджет складається з центрального бюджету та бюджету інших рівнів державної влади.

    Після проголошення державної незалежності України її бюджетна система стала змішаною. Наявність Автономної Республіки Крим, уряд якої складає і затверджує бюджет через власні виборчі органи, робить бюджетну систему України частково триступінчастою, Всі інші ланки бюджетної системи двоступінчасті.

    На  державний бюджет (бюджет центрального уряду) покладаються функції оборони, управління народним господарством, зовнішні зв'язки держави, охорона кордонів, пошта, зв'язок, залізниці, грошовий обіг та ін. Зростає роль центрального бюджету в розвитку освіти, охорони навколишнього середовища, соціального забезпечення, у перерозподілі національного доходу тощо.

    На  місцеві бюджети покладається функція  розвитку комунального господарства, будівництво певних об'єктів економічної та соціальної інфраструктури, розвиток охорони здоров'я, освіти (частково), утримання поліції та ін.

    На  початкових етапах виникнення бюджетної  системи характерною була підпорядкованість державного (центрального) бюджету місцевим бюджетам. Загалом до Першої світової війни за обсягом акумульованих коштів переважали місцеві бюджети (частка бюджетів штатів і місцевих органів влади сягала майже 73%).

    В Україні в часи існування Запорозької  Січі (Козацької держави) обсяг бюджету в 1775 р. (останній рік існування) становив майже 200 тис. крб. або приблизно 11 млн. дол. в доларовому еквіваленті початку 90-х років XX ст.

    Після Другої світової війни на федеральний  бюджет припадало вже майже 86% витрат бюджетної системи США. В останні десятиріччя частка місцевих бюджетів у 9 розвинутих країнах Заходу і Японії зростає, а центральних дещо зменшується.

    Всупереч  цій прогресивній тенденції, в бюджеті  України зменшено доходи місцевих бюджетів, які формуються за рахунок власних джерел, і значно збільшено дотації центрального бюджету більшості регіонів країни, що свідчить про посилення централізму в процесі перерозподілу національного доходу.

    Акумульовані  державою у бюджеті всіх ланок  величезні кошти (у США — до 40% національного доходу, в Німеччині, Франції та інших країнах —  від 50 до 55%) — найважливіший узагальнюючий показник розвитку соціально-економічних функцій держави, одержавлення власності, регулювання макроекономічних процесів тощо. В період розгортання НТР держава здійснює також розвиток науки (насамперед фундаментальних наукових досліджень), наукомістких галузей і виробництв, проводить активну структурну політику. 
 
 

    2.3. Формування фінансової та бюджетної систем 

    Джерелом  державних бюджетів є такі види податків: податок з доходів фізичних осіб, податок на прибутки компаній, акцизи, митні збори, доходи від державних позик, які випускає центральний уряд, а також доходи від об'єктів державної власності, державної торгівлі. Окремий вид доходів державного бюджету — внески до державних фондів соціального страхування, пенсійний та інші фонди. Доходи місцевих бюджетів формуються за рахунок окремих податків (здебільшого майнового), від муніципальної власності (наприклад, ренти від будинків), окремих акцизів, випуску позик, що розміщуються через різні фінансові інститути (банки, страхові компанії та ін.) тощо. На нижчій стадії капіталізму основна маса грошових ресурсів акумулювалася за допомогою непрямих податків, на вищій — прямих.

    Доходи  бюджетів членів федерації також  формуються за рахунок податків (у США непрямих, у Німеччині — прямих), випуску позик.

    Витрати центральних бюджетів спрямовуються  переважно на соціальні цілі (виплату  пенсій, допомогу в разі безробіття, розвиток освіти, охорони здоров'я, на субсидії бюджетам місцевих органів влади на такі ж цілі), суто економічні витрати (на розвиток енергетики, комунального господарства, проведення регіональної політики, охорону навколишнього середовища), дотації державним підприємствам, субсидії сільському господарству та ін.). На ці дві статті витрат у розвинутих країнах світу витрачають понад 50% всіх доходів, у тому числі майже 80% — на соціальні та 20% — на економічні цілі. Третя стаття витрат державного бюджету — військові витрати, четверта — сплата відсотків по державному боргу. П'ята — адміністративно-управлінські витрати (утримання органів влади, міліції, судів тощо). В останні десятиріччя військові витрати дещо скорочуються, а соціальні та економічні зростають.

    В унітарних державах питома вага центральних  бюджетів становить майже 75% всіх витрат, у федеративних значно менше: у США — приблизно 60%, у Німеччині — понад 40%. В унітарних державах бюджетна система є централізованою, затверджується центральними урядами, які надають відповідні кошти на витрати місцевих органів влади. У Великобританії такі кошти надають у формі дотацій, цільових субсидій та позик, в Японії — субсидій. Держава, крім того, виділяє цільові кошти місцевим органам влади на будівництво портів, гідроелектростанцій, ліквідацію наслідків стихійного лиха та ін.

    Проект  бюджету готує центральний уряд, затверджує законодавча влада. У США процес формування федерального бюджету починається за 18 місяців до початку фінансового року, а його проект президент подає до Конгресу за 9 місяців до початку фінансового року. В Україні цей документ на розгляд Верховної Ради подає Кабінет Міністрів переважно за 2—3 місяці до початку фінансового року.

    В Україні бюджети регіонів формуються з різним ступенем централізації. Так, у 1992 р. Кіровоградська область отримала всі 100% податкових надходжень, а Запорізька — лише 14,5% зібраного податку на додану вартість і 20% податку на прибуток. У 1994 р. всім областям були встановлені єдині нормативи відрахувань від прибутку в обсязі 50%, в 1995—1996 рр. — в обсязі 70%. Єдиний норматив відрахувань від ПДВ було встановлено в 1994 р., в 1997 р. цей податок був повністю централізований в державному бюджеті.