Феномен транснаціональних корпораций

Старший економіст МЦПД Ільдар Газізуллін звертає увагу на те, що ТНК, які працюють в Україні, мають потужні кузні кадрів і характерну корпоративну культуру, їм притаманне ефективне використання робочої сили: високі вимоги до працівників, насичений графік роботи, а отже, відсутність «зайвих» працівників. При цьому ТНК вкладають у розвиток людського потенціалу – навчання працівників коштом компанії та виплати переважно «білої» зарплати – сприяють кар’єрному зростанню справді найкращих (а не за хабар, як у випадку з багатьма українськими підприємствами, особливо державними). Навіть попри те, що, як каже Ярослав Войтко, наразі українську владу не цікавить проблема корпоративної соціальної відповідальності бізнесу і для цього немає як належних стимулів, так і вимог.

Водночас ТНК в Україні  все ще не відіграють тієї позитивної ролі, яку могли б. «Питання в тому, хто у кому має більшу потребу: ТНК в Україні чи Україна в  ТНК? Глобальні корпорації уже є  в Росії та Польщі, значною мірою  в Грузії, але їх досі фактично немає  в Україні», – констатує Свен Генніґер, член правління Німецького економічного клубу в Україні. Світлана Михайловська ілюструє цю тезу тим  фактом, що в Україні присутні менше  ніж 1% усіх світових ТНК, це сотні компаній, тоді як у сусідніх країнах і навіть маленькій Молдові їх тисячі.

Ільдар Газізуллін відзначає, що діяльність ТНК, що працюють в Україні, спрямована переважно на внутрішній ринок: продаж імпортованої продукції  або виробництво (значно рідше. – Ред.) переважно для українського ринку. Водночас дуже мало компаній зайшли для того, щоб виробляти продукцію на експорт. Причина в тому, пояснює Володимир Лановий, що в очах ТНК ми третьосортна країна, невибаглива до якості продукції та з низьким споживчим попитом. При цьому він критичний щодо продажу наявних підприємств транснаціональним корпораціям, оскільки він це сприяє появі нових виробництв, а отже, має обмежений ефект для розвитку економіки країни. Тому, на його думку, слід робити все, щоб підштовхнути ТНК до створення нових виробничих потужностей в Україні.

Водночас Володимир Лановий  переконаний, що в «залученні продуктивного  іноземного капіталу ключовим є питання  свободи підприємництва, якого ми не маємо. Саме тому до нас не хочуть іти ТНК, які б привносили нові технології, розширювали і створювали виробництва тих чи інших товарів». Ільдар Газізуллін звертає увагу  на те, що сусідні країни часто мають  значно привабливіші умови виробництва  завдяки кращому діловому середовищу. Це призводить до того, що багато ТНК  не схильні переносити свої потужності в Україну. Так вважає і Світлана Михайловська, зауважуючи, що більшість  зареєстрованих в Україні транснаціональних  корпорацій – це компанії з досить швидким обігом капіталу, «тому що дуже ризикована країна». Хоча в нас  і не найвищі податки в Європі, але, за її словами, корупційна складова, яка теж фінансовим тягарем лягає  на плечі підприємств, часто є  непосильною для них.

Не такі суголосні погляди  експертів щодо наявного й потенційного впливу ТНК на олігархічну модель української економіки. Свен Генніґер переконаний, що транснаціональні корпорації на краще змінять тут бізнес-культуру та підприємницьку атмосферу, бо мають довгострокову стратегію, грають за правилами й повною мірою платять податки. Світлана Михайловська також зазначає, що ТНК – це потужний виклик для вітчизняного (насамперед олігархічного. – Ред.) бізнесу, оскільки поглиблюють конкуренцію і сприяють підвищенню низки стандартів. Як приклад вона наводить лобіювання ТНК, що входять до паливно-енергетичного комітету ЄБА, підвищення стандартів якості пального на законодавчому рівні до «Євро-4», «Євро-5», це зустрічає шалений опір із боку українських домінантів на ринку, котрі не хочуть або ж не встигають адаптувати власне виробництво до високих критеріїв. І навіть представник ВО «Свобода» Юрій Левченко, який під час дискусії найкритичніше висловлювався щодо ТНК як таких, що готові за будь-яку ціну максимізувати свої прибутки на шкоду країні перебування, також визнає, що порівняно з нинішніми олігархічними конгломератами в різних галузях транснаціональні корпорації, котрі працюють в України, все ж мають очевидні переваги.

Суттєво розбіжними є думки  експертів із приводу можливості заходу нових ТНК в Україну  за нинішньої влади та їхньої здатності  змінити олігархічну природу  вітчизняної економіки. Зокрема, директор енергетичних програм центру «Номос»  Михайло Гончар погоджується, що в  поєдинку із транснаціональним капіталом  український олігархат приречений на поразку. Однак, на його думку, це не означає, що із приходом ТНК автоматично  зникнуть, не витримавши конкуренції, олігархічні структури – вони адаптуватимуться до нових умов, аби  вижити. Показовим є приклад, який наводить Ільдар Газізуллін: ArcelorMittal приніс в український металургійний  комплекс порівняно високі стандарти  ведення бізнесу, проте порушити домінування кількох вітчизняних  ФПГ в секторі йому все одно не вдалося.

Через очевидні конкурентні  загрози для свого бізнесу  впливові олігархи намагаються будь-що протидіяти приходові ТНК в більшість сфер української економіки або принаймні обмежити його. Володимир Лановий узагалі вважає, що в країні з олігархічним капіталізмом та олігархоекономікою не може бути нормальних ТНК. Адже олігархи просто не впускають нікого, не дають ліцензій тощо. А ті підприємства, які є, зайшли сюди до режиму Януковича. Ярослав Войтко оцінює ситуацію як своєрідний «економічний націоналізм» (швидше «сімейний ізоляціонізм». – Ред.), який проявляється в обмеженні доступу до українського ринку не лише західних, а вже навіть і російських компаній.

Однак Юрій Левченко уточнює, що нинішній олігархічний режим усе  ж пускатиме в Україну ТНК, але лише ті, з якими можна домовитися про відкат за входження, а по-друге, які не заважатимуть бізнесу олігархів. А спектр таких сфер, де ТНК не створюють йому проблем, в Україні  доволі великий: чимало ринків залежні  від імпорту.

Водночас, Юрій Левченко переконаний, що прихід ТНК за нинішньої влади  лише сприятиме консервації статус-кво. Вони підлаштовуватимуться під наявну систему, співпрацюватимуть із ФПГ. Водночас транснаціональні корпорації не створюють реальної конкуренції олігархам, оскільки розуміють, що в такому разі їх миттю звідси витіснять. Тож різниця між ними й українськими олігархічними ФПГ розмивається. Зокрема, той факт, що «Надра Юзівська», з якою Shell створить СП для розробки нетрадиційного газу в Україні (див. стор. 28) містить у своєму складі маловідому компанію «СПК-Геосервіс», (яку пов’язують із інтересами «Сім’ї»), на думку Юрія Левченка, підтверджує, що в Україні згадана ТНК вбачає таку собі африканську економіку, де «є вождь, якому можна подарувати намисто й дістати безперешкодний доступ до природних ресурсів країни».

Небезпечні ТНК

Головний мотив будь-якої ТНК, як і будь-якого бізнесу, –  це все ж таки отримати максимальний прибуток, тому це треба сприймати  як даність, – переконаний Ільдар Газізуллін. І якщо прихід у країну, де низька вартість робочої сили або  слабке природоохоронне законодавство дає змогу заробити більше, то транснаціональні корпорації з цього обов’язково скористаються. За його словами, законодавство України щодо захисту, наприклад, працівників та довкілля може бути дієвим, хоча й потребує удосконалення. Проте державні інститути є порівняно слабкими, що означає можливість суттєвого впливу на уряд із боку великих компаній. А якщо держава не є сильною, ТНК (як і будь-який інший великий бізнес) може домогтися таких умов діяльності для себе, що будуть на шкоду суспільству загалом. «Немає таких людей у керівництві держави, які були б готові не лише створювати відповідні правила гри, а й, що найголовніше, їх виконувати», – зазначає Юрій Левченко. Перед тим як «відчиняти двері» для ТНК, він пропонує спочатку створити відповідні правила, за яких вони б були змушені виконувати свої соціальні й податкові зобов’язання, а для цього, своєю чергою, потрібне якісне оновлення влади.

Важливу роль у  контексті приходу ТНК також  мають відіграти євроінтеграція та імплементація в Україні європейського  законодавства. Це, на думку декотрих учасників дискусії, може зняти багато проблем. Зокрема, Михайло Гончар зазначає, що ми відчуваємо нині, яку ціну заплатили  за свою «багатовекторність», бо двозначності в законодавстві ТНК використовують для своєї вигоди незалежно від  того, в якій сфері вони працюють. Прихід великих компаній, на його думку, має послужити стимулом для форсованої євроінтеграції. Він вважає зайвим винаходити велосипед, а імплементувати європейське законодавство, бо для багатьох ТНК, зокрема Shell, воно є зрозумілим, адже це компанії, які активно працюють у Європі. Ільдар Газізуллін, своєю чергою, відзначає, що необхідно не лише застосувати європейські директиви щодо захисту довкілля (наприклад, проведення екологічної експертизи) та правил гри на енергетичних ринках (Третій енергетичний пакет), а й у майбутньому передати частину функцій антимонопольного нагляду на європейський рівень.

Важливий аспект – обмеження в допуску на внутрішній ринок державних корпорацій авторитарних, технологічно відсталих країн, як-от Китаю чи Росії, які, на відміну від  ТНК підприємницького типу, заснованих бізнесменами-інноваторами, несуть переважно загрози. Володимир Лановий, зокрема, звертає увагу на ризики, які походять від корпорацій, що прагнуть отримання прибутків за рахунок ренти, монополістичних переваг. В енергетичній сфері яскравими прикладами таких ТНК є російські нафтові компанії та «Газпром». Останній не приховує свого прагнення до встановлення монопольного контролю над газотранспортною системою, нафтові компанії – над НПЗ, роздрібними мережами реалізації нафтопродуктів, щоб потім мати можливості маніпулювати цінами та умовами постачання. Ці компанії переважно пригнічують збільшення виробництва в Україні продукції, аналогічної їхній, аби посилити залежність вітчизняних ринків від інших своїх підрозділів (зазвичай материнської компанії), розширити збут вироблених ними товарів тощо. Наприклад, практика показала, що російські нафтові монополісти купували в Україні нафтопереробні заводи, щоб потім їх зупинити, прагнуть зайти в проекти з видобутку газу, щоб загальмувати їх. Аналогічну поведінку демонструють й інші російські компанії, як-от гігант РУСАЛ, який купив Запорізький алюмінієвий завод просто для того, щоб прибрати з ринку українського конкурента. Михайло Гончар звертає увагу на те, що державі в енергетичному секторі варто остерігатися ТНК на кшталт «нових семи сестер» – потужних корпорацій, в основі яких лежить державний капітал або які фінансуються держбанками: йдеться про «Газпром», «Роснефть», Китайську національну нафтогазову компанію, бразильську Petrоbras... Експерти, крім того, наголошують, що в майбутньому варто обмежити доступ на українські ринки транснаціональним корпораціям, головною метою яких є використання виключно природних ресурсів і продовольства: зокрема, таку стратегію експансії нині сповідують китайські державні корпорації в Африці.

Таким чином, бачимо дві основні точки зору експертів  на проблематику впливу ТНК на економіку  України: прихід деяких ТНК в кінцевому результаті не лише не створює нових робочих місць, доданої вартості, не сприяє приростові ВВП, поліпшенню торговельного балансу або посиленню конкуренції на внутрішньому ринку, а й, навпаки, погіршує ці показники, транснаціональні корпорації не створюють реальної конкуренції олігархам, оскільки розуміють, що в такому разі їх миттю звідси витіснять. Тож різниця між ними й українськими олігархічними ФПГ розмивається. При цьому ТНК, які працюють в Україні, мають потужні кузні кадрів і характерну корпоративну культуру, їм притаманне ефективне використання робочої сили: високі вимоги до працівників, насичений графік роботи, а отже, відсутність «зайвих» працівників. Вони вкладають у розвиток людського потенціалу – навчання працівників коштом компанії та виплати переважно «білої» зарплати – сприяють кар’єрному зростанню справді найкращих. Навіть попри те, що, наразі українську владу не цікавить проблема корпоративної соціальної відповідальності бізнесу і для цього немає як належних стимулів, так і вимог.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

1. ТНК багато в чому визначають динаміку і структуру, рівень конкурентоспроможності на світовому ринку товарів і послуг, а також міжнародний рух капіталу і передачі технології (знань). Вони також визначають пропорції економіки країни базування головної компанії та економіки приймаючих країн. ТНК відіграють провідну роль в інтернаціоналізації виробництва, який отримує все більш широке поширення процесі розширення і поглиблення виробничих зв'язків між підприємствами різних країн.

На частку ТНК  припадає: 40% світового товарообігу послугами, 90% продажів патентів, ліцензій, ноу-хау.

2. Найбільш великі ТНК мають 40-50 відсотків всіх зарубіжних активів. Якщо порівняти активи 100 компаній із загальною сумою у всьому світі, які можна оцінити в $ 20 трлн., То вийде, що ці 100 компаній мають приблизно 16% світових продуктивних активів усього світу, а 300 найбільш великих компаній контролюють, ймовірно, 25% всіх активів.

Сьогодні ТНК-реальний показник того, що рівень концентрації капіталу і виробництва переріс  національні кордони, що вона стала  займати міцні позиції не тільки в національній, а й світовій економіці.

3. дві основні точки зору експертів на проблематику впливу ТНК на економіку України: прихід деяких ТНК в кінцевому результаті не лише не створює нових робочих місць, доданої вартості, не сприяє приростові ВВП, поліпшенню торговельного балансу або посиленню конкуренції на внутрішньому ринку, а й, навпаки, погіршує ці показники, транснаціональні корпорації не створюють реальної конкуренції олігархам, оскільки розуміють, що в такому разі їх миттю звідси витіснять. Тож різниця між ними й українськими олігархічними ФПГ розмивається. При цьому ТНК, які працюють в Україні, мають потужні кузні кадрів і характерну корпоративну культуру, їм притаманне ефективне використання робочої сили: високі вимоги до працівників, насичений графік роботи, а отже, відсутність «зайвих» працівників. Вони вкладають у розвиток людського потенціалу – навчання працівників коштом компанії та виплати переважно «білої» зарплати – сприяють кар’єрному зростанню справді найкращих. Навіть попри те, що, наразі українську владу не цікавить проблема корпоративної соціальної відповідальності бізнесу і для цього немає як належних стимулів, так і вимог.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. http://www.relbanks.com/worlds-top-banks/assets