Епресивні регіони України та механізми інвестування їхнього розвитку

     Рис. 1. Види депресивних територій в  Україні та критерії їх ідентифікації.

     Умовою  ефективного регулювання розвитку регіонів України в напрямі недопущення  масової появи депресивних регіонів і територій є, на нашу думку, наступне:

     - законодавче закріплення нової  типології регіонів;

     - розробка індикаторів та ознак  (показників) віднесення тих чи  інших території до депресивних,  відсталих (слаборозвинених), кризових  або інших проблемних регіонів;

     - визначення масштабності проблем,  які притаманні території;

     - залучення світової спільноти  до тотального та проблемно-орієнтованого  моніторингу стану кризових депресивних  територій;

     - розробка методів їх державної  підтримки та санації, строків  і процедур контролю за використанням  спрямованих у проблемні регіони державних фінансових та інших ресурсів.На нашу думку, загальна концептуальна схема подолання кризового стану в депресивних регіонах України може бути представлена наступним чином (рис. 2).

     Рис. 2.  Загальна схема подолання кризового стану в депресивних регіонах України  

     Територіальні відмінності соціально-економічного розвитку притаманні кожній країні світу. У зв'язку з цим, одним з пріоритетів  дієвої регіональної політики стає завдання не допустити входження окремих  територій до стану депресивності, вчасно запровадити заходи щодо подолання їх прояву. Особливо ці питання актуальні для України. Ситуація, що формується в Україні, не лише містить загрози для стабільного розвитку окремих територій (старопромислових регіонів, віддалених від обласних центрів периферійних територій, гірських районів тощо), але й погіршує загальну макроекономічну ситуацію. Для забезпечення добробуту населення та підтримки соціальних стандартів життя економічно-проблемних (депресивних територій) держава традиційно виділяла цільові бюджетні ресурси, надавала таким територіям гарантовану бюджетно-фінансову підтримку. Водночас в умовах кризи та хронічного дефіциту державного бюджету впровадження такої практики стає проблематичним та не дає очікуваних позитивних результатів. Одним з пріоритетних завдань сучасної регіональної політики у світі стає відмова від прямих бюджетних дотацій регіонам та перехід до формування інституційних засад державного регулювання депресивних територій з метою стимулювання їх розвитку за допомогою ринкових методів господарювання. Ці загальносвітові тенденції регіональної політики має враховувати і Україна. 2. Загальна характеристика стану вирішення проблеми в Україні. Офіційне визначення «депресивні території» представлено у Законі України «Про стимулювання розвитку регіонів» (від 8 вересня 2005 р.). Закон нормативно визначає механізми державної регіональної політики щодо мінімізації диспропорцій соціально-економічного розвитку територій держави, вводить поняття «депресивна територія». Законом визначено, що депресивна територія це регіон чи його частина (район, місто обласного (республіканського) значення або кілька районів, міст обласного (республіканського) значення, рівень розвитку якого (якої) за показниками, визначеними статтею 9 Закону України «Про стимулювання розвитку регіонів» є найнижчим серед територій відповідного типу. 

         Інституційним забезпеченням державної регіональної політики має здійснюватися через:

     5) кластери;

     6) торгово-комерційні та промислові  палати;

     7) технополіси;

     8) бізнесові та інноваційні центри;

     9) регіональні фінансові компанії;

     10) профспілки;

     11) бізнес-інкубатори;

     12) венчурні фонди; 

     13) заклади вищої освіти та регіональні  наукові центри». 

     Все ці розробки зроблено на основі світового  досвіду. В цілому, розвиток кластерів має сприяти виходу національної економіки з кризового стану. 

     Це  все короткий звіт з документів які  видавали учасникам круглого столу.  

       Аналіз того що робить нинішня  держава, на мій погляд, добре  але не достатньо для того  щоб через деякий час, в перспективі Україна позбулася депресивних територій, вийшла із кризового стану і перейшла до сталого розвитку всіх регіонів, всієї економіки України. Для переходу до сталого розвитку економіки України потрібно перш за все використати можливості електронної економіки для збалансування попиту і пропозиції по галузях і регіонах. Даючи преференції для СЕЗ (Спеціальних Економічних Зон), кластерів, бізнесових центрів потрібно запроваджувати механізми електронного ведення економіки ( електронне підприємство). Таким чином сприяючи становленню електронній економіці і сталому розвитку в цілому .

Висновок

     Проведені дослідження показали, що в межах  України склалися значні відмінності  у рівні депресивності окремих  регіонів, які з роками посилюються. Найбільшим рівнем депресивності вирізняються західні та північні області України, де поряд з традиційно низькими показниками індустріального розвитку помітних втрат зазнало і сільське господарство, яке є головною сферою економіки цих регіонів. Значно кращою є ситуація на сході України та в столиці.  
   Наведені в Законі України “Про стимулювання розвитку регіонів” показники визначення депресивних територій не зовсім правильно відображають реальний стан справ. Їх перелік має включати також показники фінансової самостійності регіонів, забезпеченості населення товарами і послугами тощо.  
   Пошук шляхів відродження депресивних територій залишається важливим загальнодержавним завданням. Очевидно, що єдиного “рецепту” відновлення таких територій немає, оскільки причини кризового стану у них різні. Основна увага має бути приділена не стільки пасивним заходам підтримки депресивних територій, скільки стимулюючим заходам активізації господарства, побудові ефективної економічної моделі розвитку з продуманим механізмом державного управління.  
 

     Отже, узагальнюючи досвід різних з погляду економічного розвитку й державного устрою зарубіжних країн щодо підйому господарства "проблемних" територій, можна виділити ряд аспектів, важливих для формування української програми розвитку депресивних і відсталих регіонів: 
1. Як показує світова практика, найбільший ефект досягається при комплексному використанні різних бюджетних механізмів. 
2. В Україні, де фактично кожен регіон може розглядатися як депресивний або відсталий, особливо важливо знайти оптимальне сполучення загальнонаціональних та регіональних інтересів. 
Створюючи систему бюджетної допомоги територіям на сучасному етапі розвитку країни, мабуть, слід виходити із пріоритетів стабілізації та прискорення загальноекономічного зростання щодо вирівнювання міжрегіональних розходжень. Це припускає більшу орієнтацію на бюджетну самостійність регіонів у розв'язанні їх внутрішніх соціально-економічних проблем. 
3. Формуючи нові бюджетні механізми, важливо додержуватися принципів відкритості, "прозорості" відносин між центром й окремими територіями, обмежуючи використання індивідуально-договірних форм. У зв'язку із цим особливе значення має вдосконалювання нормативно-розрахункових бюджетних методів. 
4. Загальний трансферт (який вирівнює соціально-економічний стан регіонів) може стати корисним механізмом підтримки депресивних і відсталих регіонів.

     5. Українська практика використання цільових (спеціальних) трансфертів вимагає проведення кардинальної реформи. Необхідно створити якісно нову систему адресних трансфертів, що матиме міцну правову основу та механізми контролю, замість діючої непрозорої та неефективної системи взаємних розрахунків і бюджетних дотацій. Може знайти застосування такий бюджетний метод підтримки відсталих регіонів, як фонд спеціальних інвестиційних трансфертів, сформований за рахунок засобів держави та економічно сильних регіонів. Це підвищило б зацікавленість регіонів-донорів у контролі за витратами фінансових ресурсів, виділених у вигляді допомоги з бюджету, і відповідальність тих територій, які одержують ці кошти.

      
Використана література 

     1. Игнатов В.Г. Регионоведение и управление / В.Г. Игнатов, В.И. Бутов. - М. : Тесса, 2000. - 416 с. 
2. Коломійчук В.С. Стратегічні засади соціально-економічного розвитку регіону / В.С. Коломійчук, Л.Т. Шевчук, С.Л. Шульц. - Тернопіль, 2002. - С. 71-72. 
3. Лексин В.Н. Государство и регионы. Теория и практика государственного регулирования территориального развития / В.Н. Лексин, А.Н. Швецов. - изд. стереотип. - М. : Эдиториал УРСС, 2003. -368 с. 
4. Лексин В. Общероссийские реформы и территориальное развитие. Депрессивные территории: прежние проблемы и новые варианты их решения / В. Лексин, А. Швецов // Российский экономический журнал. - 2001. - № 9. - С. 41-47. 
5. Трансформація структури господарства України. Регіональний аспект / [за ред. Г.В. Балабанова, В.П. Нагірної, О.М. Нижник]. - К., 2003. - 341 с. 
6 Лексин В., Швецов А. Общероссийские реформы и территориальное развитие. Ст. 8. Депрессивные территории: прежние проблемы и новые варианты их решения //Российский экономический журнал. - № 2001. – С. 35-63.  
7. Ляшевская М.Н. Проблемы выделения депрессивных территорий России //Вестник Московс. универс. Серия: география. – 1994. – С.16-19.  
8. Новикова А.М. Депресивні території: європейський досвід та проблеми України //Стратегічна панорама. - №3-4, 2000. – С. 115.  
9.Закон України “Про стимулювання розвитку регіонів”. – www. rada.gov.ua