Міністерство  освіти та науки України

Хмельницький  національний університет

Кафедра економіки і підприємництва

Реферат на тему :

«Депресивні регіони України та механізми  інвестування їхнього розвитку» 
 
 

               Виконав:

               студентка групи МР-08-1

               Корягін Олена 

               Перевірив: Мацеха Д.С. 
 
 
 
 
 

Хмельницький,2011 
Зміст

       Вступ

       1. Депресивність регіонів України: теорія та практика досліджень та їх рейтинг………………………………………………………………………….3

       2. Механізм інвестування розвитку депресивних регіонів…………10

       3. Напрями подолання кризового стану в депресивних регіонах України...................................................................................................................13

       Висновки

       Використана література

 

Вступ 

     Створення політично стабільного суспільства та стійко зростаючої національної економіки неможливо без вирішення проблем вирівнювання міжрегіональних розходжень, подолання кризових явищ і відставання в розвитку окремих територій. Накопичений світовий досвід застосування з цією метою бюджетних механізмів може виявитися корисним і для України. 
Основними причинами нерівномірного розвитку й економічної відсталості окремих регіонів служать: тривалі циклічні кризи надвиробництва, ламання виробничої й господарської структур, низький рівень галузевої диверсифікованості й залежність від зовнішніх ринків, у тому числі зарубіжних, невідповідність факторів виробництва вимогам сучасного НТР, несприятливі природні й кліматичні умови, екологічні катастрофи й стихійні лиха, історичні й соціокультурні особливості, пов'язані, зокрема, з концентрацією корінного населення, несприятливі демографічні тенденції (наприклад, швидке скорочення чисельності населення). 
Характер й актуальність проблеми значною мірою визначаються загальним рівнем економічного розвитку країни, її історичними й національними особливостями. Більше того, з переходом до якісно нового етапу розвитку змінюються й критерії відсталості. Так, до Другої світової війни у промислово розвинутих країнах до депресивних зараховували аграрні й гірничодобувні регіони. В 1950-ті рр. такими вважалися регіони з переважною орієнтацією на первинну переробку промислової й сільськогосподарської сировини, в 1970-ті рр. - ті, де були зосереджені основні галузі промисловості (металургія, автомобільна промисловість, енергетика), а останніми роками - регіони, що повільно освоюють наукомісткі та ресурсоощадні технології. 

 

      Депресивність регіонів України: теорія та практика досліджень та їх рейтинг 

     Депреси́вний  регіо́н — це у минулому промислово розвинута територія, яка перебуває в процесі структурної перебудови національної економіки або під тиском кон'юнктурних чинників ринку переживає занепад. Такими районами можуть бути:

1. райони, де середній рівень безробіття за останні 3 роки сягав рівня, вищого від середньої величини цього показника в державі загалом;
2. райони, де протягом останніх трьох років спостерігається різке скорочення робочих місць або життєво важливих секторів економіки, що призводить до суттєвого загострення проблем безробіття;райони, де ВВП на одну особу суттєво нижчий середнього показника в державі

       Створення політично стабільного суспільства  та ефективно функціонуючої економіки  неможливі без подолання проблем міжрегіональних відмінностей, ліквідації кризових явищ і відсталості у розвитку окремих територій країни. Основними причинами нерівномірності розвитку регіонів країни є корінна зміна господарських структур, низький рівень галузевої диверсифікації, невідповідність галузевої структури місцевому природно-ресурсному потенціалу, несприятливі демографічні та екологічні тенденції. Найгостріша ситуація склалася у так званих депресивних регіонах, де припинили діяльність районоформуючі галузі, зростає безробіття, зубожіє населення, занепадає соціальна сфера. Розв’язання проблем таких територій є важливим загальнодержавним завданням.

       З одного боку, вивченню проблем депресивних  територій присвячено чимало наукових праць економістів, економіко-географів , управлінців. Водночас маловивченими залишаються теоретико-методичні питання дослідження депресивних територій, їх типологія, методи оцінки гостроти та рівня депресії тощо. Основними завданнями даної статті є обґрунтування поняття “депресивний регіон” та оцінка рівня депресивності адміністративних одиниць України.

       Поняття “депресивна територія” широко увійшло  у наукових обіг у середині 90-х  років ХХ ст. У Законі України  “Про стимулювання розвитку регіонів”  зазначається, що депресивна територія  – це регіон чи його частина, рівень розвитку якого (якої) за показниками, визначеними цим Законом, є найнижчим серед територій відповідного типу. У статті 9 цього документу зазначається, що депресивними можуть бути регіони, промислові, сільськогосподарські райони, а також міста обласного підпорядкування . Поряд з поняттям “депресивна територія” для означення подібних регіонів використовуються й інші терміни. Характерно, що чіткого розмежування понять “депресивна територія”, “проблемний регіон”, “відсталий регіон” у науковій літературі немає, що породжує неоднозначність трактувань цих дефініцій.   

       Так, у Законі Російської Федерації “Об  основах федеральной поддержки  депрессивных территорий Российской Федерации” зазначається, що депресивна територія  Російської Федерації – це територія суб’єкта, в головній галузі (головних галузях) економіки яких має місце спад виробництва . Головна галузь економіки – це галузь промисловості, будівництва, транспорту, торгівлі чи сільського господарства, у якій протягом останніх дванадцяти років було зайнято не менше 15% загальної кількості працюючих, зайнятих в економіці даної території чи частка яких в обсязі валового регіонального продукту становить не менше 20%.    

       Багато  вчених депресивними вважають саме промислові райони. Так, у дослідженні російських вчених (І. Лексин та ін.) зазначається, що “к депрессивным относятся территории с достаточно высоким уровнем накопленного экономического потенциала, значительной долей промышленного производства в структуре хозяйства и относительно высоким уровнем квалификации местных трудовых ресурсов, которые в результате низкой конкурентоспособности профильных отраслей попали в глубокий и устойчивый экономический кризис, имеют существенно более высокий уровень безработицы, низкую степень инвестиционной активности и сравнительно низкий среднедушевой уровень бюджетной обеспеченности .    

       М.Н. Ляшевська розглядає старопромислові  райони з розвитком видобувної промисловості  та старопромислові райони з високим  рівнем обробної промисловості як різновид депресивних територій.    

       Такої ж думки притримуються автори монографії “Стратегія соціально-економічного розвитку регіону (на прикладі Волинської області)”. За їх визначенням “депресивні  регіони – це такі просторово-локальні утворення, у яких через економічні, політичні, соціальні, екологічні та інші причини перестають діяти стимули саморозвитку, а отже, немає підстав розраховувати на самостійний вихід із кризової ситуації” . За тривалістю вони виділяють дореформені і нові депресивні території, за галузевою структурою - старопромислові, аграрно-промислові та добувні.    

       В.Я. Шевчук для означення депресивних  територій використовує термін “депресивні  територіальні суспільні системи”. На його думку до депресивних відносяться  переважно ті території (регіони), у  яких в силу дії політичних, економічних, соціальних, екологічних та інших факторів перестає працювати механізм саморозвитку .    

       За  визначенням А.М. Новикової слаборозвиненими є наприклад Полісся чи Поділля, а під “депресивними слід розуміти промислово розвинену територію, кризовий стан якої є виявом структурної кризи економіки та нерівномірності розвитку промислового виробництва за галузями та регіонами України”.    

       Науковцями  також запропонована ціла низка  показників, які можуть використовуватися  для ідентифікації депресивних територій. Найбільш широкий їх спектр відображений у роботах Ф.Д. Заставного , Куперштох В.Л. та ін. , А.М. Новикової . Критичний аналіз запропонованих критеріїв виділення депресивних територій показує, що головними серед них є валова додана вартість на одну особу, рівень безробіття, доходи населення, душові показники виробництва промислової та сільськогосподарської продукції, показники забезпеченості населення товарами і послугами.    

       При відборі показників важливо дотримуватися  таких правил: по-перше, перелік показників має бути якомога ширшим, проте не надмірним; по-друге, показники повинні мати статистичну представленість у регіональному розрізі; по-третя, важливо використовувати як стабільні показники, так і показники динаміки.    

       У даному дослідженні для визначення регіональних відмінностей рівня депресивності  адміністративних одиниць України  використовувалися затверджені  Законом України “Про стимулювання розвитку регіонів” показники, зокрема  валова додана вартість на одну особу (Х₁), рівень безробіття (Х₂), середня заробітна плата (Х₃), виробництво промислової продукції на одну особу (Х₄) та основні засоби виробництва на оду особу (Х₅). Вони визначені Законом “Про стимулювання розвитку регіонів” для ідентифікації депресивних промислових регіонів (за винятком останнього).    

       Визначення  рівня депресивності регіонів України  включало кілька послідовних ітерацій: 1) нормування показників, оскільки абсолютні  показники незіставимі між собою; 2) врахування того, що одні показниками  є стимуляторами, а інші – дестимуляторами рівня депресивності; 3) визначення рівня депресивності територій як суми нормативних значень окремих показників з урахуванням їх позитивного чи негативного впливу на кінцевий результат; 4) групування регіонів України за рівнем депресивності території.    

       Першим  етапом аналітичних досліджень стало  нормування вихідних показників. Воно здійснювалося за формулою середнього квадратичного відхилення . : 

       

       , де  - нормоване значення вихідного показника;  

       X_ij- вихідний показник; 

        - середнє арифметичне вихідних  показників j-ї ознаки;

        - середнє квадратичне відхилення  значень j-ї ознаки.    

       Важливим  моментом забезпечення об’єктивності  результатів дослідження є врахування форми впливу показників на кінцевий результат. При визначенні інтегрального  індексу було враховано, що рівень безробіття є дестимулятором, тобто чим більше його значення, тим гіршою є ситуація, а душові показники валової доданої вартості, промислового виробництва, основних засобів та заробітної плати – стимуляторами, тобто чим вище значення цих показників, тим краще.    

       Інтегральний  показник рівня депресивності регіонів визначався як сума часткових нормованих показників: 

       

       де  - нормоване значення вихідних показників, n – кількість показників.  
    

       Інформаційною основою проведеного дослідження  стали дані статистичного збірника “Регіони України, 2005” [11, 12]. Результати обрахунків представлені в табл. 1. Загалом інтегральний показник депресивності території варіює в досить широких межах – від - 4,041 для Тернопільської області до +12,639 для м. Києва. В одинадцяти регіонах він має позитивне значення, у шістнадцяти – негативне. Найгіршими показниками депресивності території вирізняються переважно західні та північні регіони України. Помітно краща ситуація на сході України та в столиці.    

       За  величиною інтегрального показника  рівня депресивності всі регіони України були розділені на п’ять груп (табл. 1).    

       До  першої групи увійшли адміністративні  області заходу та півночі України, де пересічне для групи значення показника депресивності становить -3,213 од. Ці області формують суцільний ареал депресії в межах Північно-Західного та частково Подільського і Карпатського економічних районів.  
 
 
 
 
 

       Таблиця 1.

       Групування  регіонів України за рівнем депресивності  території