Економічний розвиток. Його сутність, цілі та принципи

Основними наслідками глобалізації в індустріальне розвинутих країнах світу є такі:

По-перше, змінюються підходи до розробки і здійснення торговельної, промислової та конкурентної політики.

По-друге, зростання  внутрішньофірмових трансакцій ускладнює  реалізацію економічної й податкової політики.

По-третє, уряди  натрапляють на труднощі електронного управління трансакціями, оскільки зв'язок зростаючого глобального ринку з географічною територією дедалі послаблюється.

По-четверте, урядам стає важче реалізувати цілі соціального  добробуту, адже мобільність капіталу зменшує ефективність трудового  законодавства і стандарти праці.

Важливим елементом  аналізу процесу глобалізації є  розгляд її як багаторівневої, ієрархічної  системи. На рівні окремої країни:

• відкритість економіки;
• частка зовнішньоторговельного обороту чи експорту у ВВП;
• обсяг зарубіжних інвестиційних потоків;
• обсяг міжнародних платежів тощо.

На рівні  компанії:

• міжнародне зосередження надходжень від продажів та головних активів;
• внутрішньо фірмова торгівля та відповідні технологічні трансфери
• рівень використання комп'ютерних і комунікаційних технологій.

 

На рівні  галузей:

• співвідношення обсягів зустрічної внутрішньогалузевої торгівлі до світового виробництва галузі;
• співвідношення обсягів інвестицій у галузь до загальносвітового обсягу інвестицій
• коефіцієнт спеціалізації галузі, розрахований на основі співвідношення національної та міжнародної експортних квот галузі. [10, 9-17]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

Економічний розвиток суспільства являє собою багатоплановий процес, який охоплює економічне зростання, структурні зрушення в економіці, удосконалення  умов та якості життя населення.

  Важливою  умовою та принципом економічного  розвитку є формування таких  цілей функціонування національної економічної системи, завдяки реалізації яких будуть забезпечені не лише рівні стартові умови численних суб’єктів ринку, тобто створені умови для якісної, ефективної конкуренції та досягнення загальної збалансованості у функціонуванні ринкового механізму, усієї ринкової системи, але й системна соціальна рівновага у суспільстві.

  Оскільки  одним із визначальних принципів  розвитку є його універсальність, тобто все загальність і різнобічність, економічний розвиток можна класифікувати, визначати та оцінювати за різними підходами та критеріями. Зокрема, у науковій та навчальній літературі виділяються такі підходи: за критерієм панівної форми власності – первіснообщинна, рабовласницька, феодальна, капіталістична, соціалістична, постсоціалістична економіка; за критерієм ступеню розвитку товарно-грошових відносин – натуральне, просте та капіталістичне товарне виробництво, а в його межах – вільну ринкову, ринкову, соціально-орієнтовану ринкову економіку; за критерієм розвитку технологічного способу виробництва – доіндустріальний, індустріальний і постіндустріальний етапи економічного розвитку. 

  Водночас, ще  раз підкреслимо, що системний економічний розвиток надто складне суспільне явище, його неоднорідність визначається, насамперед, реальним існуванням двосекторної моделі економіки, обмеженими ресурсами, низкою суперечностей між різними суб’єктами економічної діяльності та між різними соціальними групами, національними економічними системами тощо, що часто викликає порушення не лише макроекономічної, але й соціальної, отже системної рівноваги. Такі особливості економічного розвитку вимагають звернути особливу увагу на чинники, які забезпечують його динаміку та системність.

Визначення  типу економічного розвитку, пов’язане  із характеристикою ключових принципів  та ознак функціонування економічної  системи, дозволяє проводити науковий пошук найбільш ефективних, за даних  умов, теоретичних моделей її функціонування. Водночас, слід зауважити, що жодна теоретична модель не має наукового, виваженого характеру поза певною теоретичною концепцією економічного та соціального розвитку.

         Теорія економічного розвитку, його головні моделі викристалізовуються внаслідок широких узагальнень, що стосуються суперечливих процесів світової господарської еволюції. Базові принципи, структура, механізми економічного розвитку формулюються на основі абстрагування від конкретних шляхів господарського поступу окремих країн, статистичних матеріалів, які характеризують динаміку економічного зростання, тощо. В теоретичних моделях розкриваються типові, спільні риси парадигмального, субстанціонального змісту, що не підлягають тимчасовим, кон'юнктурним коливанням і є відносно сталими протягом тривалого часу.

  В сучасній  науці виділяють кілька головних  моделей економічного розвитку, які тісно пов'язані з господарським  зростанням:

• модель лінійних стадій розвитку (зростання);
• теорія структурних трансформацій;
• теорія зовнішньої залежності;
• неокласична модель вільного ринку;
• теорія ендогенного зростання;
• модель сталого розвитку.

  Слід зазначити,  що перелічені моделі й теорії  на час їхнього виникнення  стосувалися переважно країн,  що звільнились від колоніальної  залежності, – так званих молодих незалежних держав, або країн, що розвиваються.

  Підвищення  національної свідомості посилює  роль  національних  традицій  та цінностей, які  відіграють  важливу  роль  при  виборі  моделі  економічного розвитку  України.

  Величезною мірою темпи та глибина економічного  прогресу України буде залежати від того, який шлях  вибере  українська  нація,  що відроджується. Слід усвідомити те, що наша держава не може просто  перейняти  і повторити чужий історичний досвід.

  Економічні  системи є типологічними, а економічні  закони  –універсальними. Проте це не означає, що загальні  економічні  закономірності та тенденції не мають  особливих  специфічних  форм  свого  прояву. Причому останні багато в чому  обумовлені  національною  специфікою тієї  чи  іншої країни.

  Тільки на основі власної національної економічної моделі Україна  зможе знайти своє місце в світовій спільноті. Використовуючи  досвіт  інших  країн слід врахувати конкретну суспільно-економічну ситуацію.

  При виборі  національної економічної моделі слід враховувати, що Україна є  складовою  частиною  європейської  цивілізації  як  певної  соціально-економічної та культурно-історичної  цілісності.  Безперечним  є  те,  що відмежування  національної  української  економіки  від  тенденцій  розвитку всесвітнього  господарства  буде  призводити  до  відставання  від   поступу  світової цивілізації.

 

 

 

 

 

Список  використаної літератури

 

1. Глобальні форми економічного розвитку: історія і сучасність / А.С. Філіпенко – К.: Знання, 2007 – 607 с.
2. Економічний розвиток: інституціональний погляд / О.Ф.Івашина // Економіка. Фінанси. Право – 2009 - № 2 – с. 11 – 14.
3. Практикум з макроекономіки: навч. посібник / В.Д.Базилевич, К.С.Базилевич, Л.О.Баластрик; Київський нац. ун-т ім. Тараса Шевченка – К.: ВПЦ «київський ун-т», 2008 – 351с.
4. Вісник Тернопільського державного економічного університету: науковий журнал / ред. А.Ф.Мельник – Тернопіль: Економічна думка 1996 – вип. 2 (квітень – червень) – 2006 – 231 с.
5. http://www.me.gov.ua/control/uk/publish/article/info_boxes?art_id=38501&cat_id=38506
6. Глобальна економічна інтеграція: онографія / Д.Г.Лук'яненко; М-во освіти і науки України, ДВНЗ «Київський нац. економічний ун-т ім. В.Гетьмана» - К.: Нац. Підручник, 2008 – 220 с.
7. Сталий чи гармонійний (з екосистемою) розвиток – чому віддати перевагу? / О. Єфремов // Економіка України – 2008 - № 2 – с. 85-90.
8. Шляхи незалежного економічного розвитку України: досягнення та проблеми / Т.Т.Ковальчук // Економічна безпека та політика – 2004 – с. 14 – 23.
9. Економіка: навч. посібник / Л.Й.Аведян; М-во освіти і науки України, Харківський нац. економічний ун-т – Х.: Вид-во ХНЕУ, 2009 – 288 с.
10. Економічний розвиток України // Бюллетень Національного банку України – 2010 - № 5 – с. 9 – 19.
11. Загрози економічної кризи для України та шляхи її попередження: аналітична доповідь / Експертно-аналітичний «соціум» - К.: [б.и.], 2005 – 61 с.
12. http://uk.wikipedia.org/wiki/Сталий_розвиток

 

13. Удовік С. Нашу інноваційну політику краще назвати

деінноваційною // Дзеркало тижня, № 39 (414) 12 – 18 жовтня 2002.