Економічне зростання суспільства

Зміст учення В. І. Вернадського полягає в тому, що поява на Землі  людини започаткувала якісно новий  етап в еволюції планети. Активність людини багаторазово прискорює всі  еволюційні процеси, темпи яких швидко зростають з розвитком продуктивних сил, зростанням технічної озброєності  цивілізації. Подальший неконтрольований, некерований розвиток людської діяльності таїть у собі небезпеки, які нам  важко передбачити. Саме тому незабаром  повинен наступити час, коли подальшу еволюцію планети, а отже, і людського  суспільства, повинен буде спрямовувати Розум. Біосфера поступово перетворюватиметься  на сферу Розуму. Визначальною ідеєю  вчення В. І. Вернадського про ноосферу є обґрунтування єдності людства  й біосфери.

Однією із ключових ідей, що лежать в основі теорії Вернадського про ноосферу, є Шея, що людина не є самодостатньою живою істотою, яка живе за своїми особливими законами: вона співіснує усередині природи і є частиною її. Вернадський як біогеохімік намагався довести, що ця єдність зумовлена насамперед функціональною відокремленістю людини від навколишнього середовища. Людство саме по собі є природним явищем й очевидно, що вплив біосфери відображається не тільки на середовищі життя, алей на ході думок людини.

Але не тільки природа впливає  на людину, існує і зворотний зв'язок. Причому він не поверхневий, що відбивало 6 лише фізичний вплив людини на навколишнє середовище, він набагато глибший. Це доводить той факт, що останнім часом  помітно активізувалися планетарні геологічні сили. У "Філософських думках натураліста" Вернадський писав: "... ми все більше та яскравіше  бачимо в дії навколишні геологічні сили. Це збіглося, навряд чи випадково, із проникненням у наукову свідомість переконання про геологічне значення Homo sapiens, з виявленням нового стану  біосфери — ноосфери — і є  однією із форм її вираження. Це пов'язано, звичайно, насамперед з уточненням місця природної наукової праці  й думки в межах біосфери, де жива речовина відіграє основну роль. Так, останнім часом різко змінюється ступінь впливу живих істот на навколишню природу. Завдяки цьому  процес еволюції переноситься у сферу  мінералів. Різко змінюються ґрунти, води й повітря. Тобто еволюція видів  сама перетворилася на геологічний  процес, тому що в процесі еволюції з'явилася нова геологічна сила. Вернадський  писав: "Еволюція видів перетворюється на еволюцію біосфери".

Геологічною силою є, власне, зовсім не Homo sapiens, а його розум, наукова думка соціального людства, У "Філософських думках натураліста" Вернадський зауважив: "Ми саме переживаємо її яскраве входження в геологічну історію планети. В останні тисячоліття спостерігається інтенсивне зростання впливу однієї видової живої речовини — цивілізованого людства — на зміну біосфери. Під впливом наукової думки й людської праці біосфера переходить у новий стан — у ноосферу".

Перебудова навколишнього  середовища завдяки науковій людській думці за допомогою організованої  праці навряд чи є стихійним процесом. Корені цього процесу — у самій  Природі і були закладені ще мільйони років тому в ході природного процесу  еволюції. Заселяючи всі куточки планети, спираючись на державно організовану наукову думку і на її породження — техніку — людина створила в біосфері нову біогенну силу, що підтримує розмноження й подальше заселення різних частин біосфери. Разом із розширенням ареалу проживання людство починає перетворюватися на все більше згуртовану масу, тому що існуючі засоби зв'язку — засоби передавання думки — охоплюють усю земну кулю. При цьому людина вперше реально зрозуміла, що вона як житель планети може й повинна мислити й діяти в новому аспекті, не тільки в аспекті окремої особистості, родини або роду, держав або союзів, а в планетарному аспекті. Вона, як і все живе, може мислити й діяти в планетарному аспекті тільки у сфері життя — у біосфері, у певній земній оболонці, з якою вона нерозривно, закономірно пов'язана й піти з якої вона не може її існування є її функцією.

Вона несе її із собою  всюди. І вона її неминуче, закономірно, невпинно змінює і з кожним днем соціальна, наукова й культурна  єдність людства лише посилюється  й збільшується. Схоже, що ми вперше опинилися в умовах єдиного геологічного історичного процесу, який охопив одночасно всю планету. Вернадський бачив неминучість утвердження ноосфери, яка була підготовлена як еволюцією біосфери, так і історичним розвитком людства.

Тому економіка та людство  повинні розвиватись у гармонії природою. Еколого-економічна гармонія є запорукою суспільного процесу[8].

2.4 Концепція інноваційного  економічного зростання

Інноваційний процес є  процесом, який органічно поєднує  науку, технології, техніку, економіку, підприємництво й управління з метою  гарантованого досягнення нового результату, що має комерційний успіх . Він  охоплює комплекс відносин від розробки ідей і технологій до виробництва, обміну і споживання кінцевого продукту. Зрозуміло, що інновації не є самодостатніми, тому очікуваний позитивний результат  досягається лише за умови інституційної  підтримки і реалізації їх у виробничому  процесі через адекватні управлінсько-організаційні  технології та певну комплементарну комбінацію ресурсів виробничо-економічних  систем. Це зумовлено тим, що, на відміну  від традиційної, інноваційна економіка  характеризується складними і динамічними  зв'язками між її елементами та учасниками інноваційного процесу від створення  й удосконалення нових технологій та продуктів до масового впровадження їх у реальному секторі.

Дієвість інститутів оцінюється з точки зору швидкості донесення  інформації про сигнали ринку, здатності  допомагати економічним агентам  автономно застосовувати інновації, мінімізувати трансакційні витрати . Історичний розвиток інноваційних систем у розвинених країнах свідчить, що на певному  етапі значно підвищується ступінь  впливу держави на інноваційну сферу, що сприяє прискоренню її зростання.

При розумінні всієї важливості системного підходу до реалізації інноваційної моделі розвитку економіки та з огляду на наведені обставини і методичні  міркування, для розгляду в даній  статті пропонується визначення й обґрунтування  державної підтримки інноваційних процесів, здійснення інноваційної політики, покликаної створити необхідні умови  для інноваційної діяльності, орієнтованої на розвиток інтелектуальної сфери  та підвищення конкурентоспроможності виробництва.

В інноваційному процесі  велике значення має інноваційна  інфраструктура. Вона виконує роль елемента, який створює умови для  плідної інноваційної діяльності шляхом надання різноманітних послуг: централізоване накопичення інформації щодо інноваційних продуктів, налагодження каналів одержання  технологічної, маркетингової, комерційної  і фінансової інформації, акумуляція фінансових ресурсів та їхнє використання на інноваційні потреби, формування баз даних спеціалістів, які працюють в інноваційному бізнесі, підготовка висококваліфікованого персоналу  з досвідом комерціалізації інновацій  тощо. Для цього необхідна велика кількість спеціалізованих організацій, насамперед венчурних та інноваційних компаній; інформаційних банків; фондів, які забезпечують зв'язок дрібного та середнього бізнесу з великими виробниками, і повноцінний розвиток усіх форм підприємництва, а також  набуття майнових прав інтелектуальної  власності, формування культурних традицій у сфері інновацій. Підприємства-організатори інноваційної інфраструктури перебирають  на себе частину функцій інноваційного  підприємства і таким чином вивільняють  час і зусилля для здійснення основної діяльності щодо створення  і впровадження нововведень [9].

Економічний розвиток залежить від ефективної дії багатьох чинників, найважливішими серед яких є науково-технічна діяльність, накопичення наукових результатів  і масове застосування нововведень. До першочергових завдань формування ефективно функціонуючої інноваційної моделі економічного розвитку також  належать:

• розробка і законодавче ухвалення засад та стратегічних орієнтирів розбудови в Україні економіки знань і суспільства знань, формування й забезпечення реалізації державної програми підвищення інноваційної культури суспільства;
• створення й удосконалення законодавчої та нормативно-правової бази регулювання діяльності в інноваційній сфері і формування сприятливого для інновацій бізнес-середовища;
• удосконалення системи органів управління інноваційним розвитком, створення ефективних механізмів реалізації пріоритетних напрямів інноваційної діяльності із застосуванням програмно-цільових методів, концентрації на цих напрямах наукового потенціалу, фінансових та інформаційних ресурсів; індикативного планування соціально-економічного та науково-технологічного розвитку на інноваційній основі;
• формування ефективної інноваційної інфраструктури впровадження інновацій, створення за участі держави венчурного інноваційного фонду і системи регіональних венчурних фондів, удосконалення механізмів комерціалізації та трансферу технологій;
• вивчення світових тенденцій науково-технологічного та інноваційного розвитку, аналіз реальних можливостей потенціалу України, формування пріоритетів і перспективних напрямів практичних дій.

 Таким чином, ефективне функціонування інноваційної моделі економічного розвитку ґрунтується на відповідному інституційному забезпеченні, передбачає виважену державну інноваційну політику, поєднану з визначеними напрямами активізації інноваційної діяльності, дозволяє досягти поставлених цілей інноваційного розвитку і зайняти вищі позиції у світовому постіндустріальному економічному просторі [10].

Розділ ІІІ

Екстенсивні та інтенсивні фактори економічного зростання  суспільства

Політико-економічний аналіз змісту рушійних сил економічного зростання (прогресу) передбачає врахування не лише дії базисних економічних категорій, але й функціонування надбудови держави, політичних, ідеологічних, правових, культурно-духовних та інших відносин і відповідних інституцій. Таким чином, економічне зростання виступає завжди як результат дії економічних і неекономічних факторів.

Аналізуючи рушійні сили економічного розвитку, потрібно враховувати вплив  таких факторів, як стан суспільної свідомості та рівень розуміння народними  масами об'єктивних проблем і напрямів економічної динаміки, культура праці  та спілкування, панівні морально-етичні, релігійні настанови, а також  національні традиції.

У цілому дієвий вплив політичних, правових, моральних, духовно-культурних та інших факторів на економічний прогрес знаходить своє вираження в тому, що вони детермінують розкриття можливостей і рушійних сил, які закладені в тій чи іншій економічній системі.

Нагромадження та його норма. Визначальну роль в обумовленості (детермінації) як типів, так і темпів економічного зростання відіграє процес нагромадження капіталу, у ході якого відбуваються суттєві зміни в структурі капіталу, пов'язані з науково-технічним прогресом.

Норма нагромадження (виражена у процентах) характеризує відношення частки чистого доходу (прибутку), яку господарюючий суб'єкт (підприємець, фермер, держава) спрямовує на розвиток виробництва або будь-якої власної справи, до загальної суми отриманого ним прибутку (доходу).

На макроекономічному рівні  норма нагромадження — це відношення фонду чистого нагромадження (тобто інвестицій, що йдуть на розширення виробництва) до загального обсягу національного доходу, створеного за відповідний період.

  Вплив НТР на економічний розвиток. До основних факторів економічного зростання, як відомо, належать: капітал, земля (у тому числі природні ресурси), праця (функція трудових ресурсів), а також підприємницькі здібності. Усі вони різною мірою впливають на створення ВНП, і кожний з них становить сукупність факторів «органічно взаємозв'язаних». До капіталу в узагальненому вигляді можна віднести і НТР, вплив якої на темпи, характер економічного зростання постійно посилюється. Дані фактори матеріалізуються як у кількісних, так і в якісних параметрах, ще їх називають факторами пропонування. Кожний з них постійно змінюється залежно від інших, а також від характеру соціально-економічного розвитку суспільства.

Головною особливістю сучасного  етапу НТР є зрощування нових  індустріальних технологій з мікроелектронікою  та комп'ютерною технікою. Усе це різко підвищує ефективність виробництва, а також зумовлює його урізноманітнення та динамічне пристосування до запитів споживачів.

Нова якість економічного розвитку тісно пов'язана зі зміною його напряму, що знаходить своє виявлення у  посиленні соціальної спрямованості економічного зростання. Особливо це виявляється в зростанні ролі людини у виробничому процесі, що є першою характерною рисою нової якості економічного розвитку.

Другою ознакою цього процесу  є докорінна зміна його джерел і факторів, що безпосередньо пов'язано  з інтенсивними трудо-, матеріале- та фондозберігаючими факторами.

Чинники такого небувалого падіння  обсягу виробництва в Україні можна поділити на дві групи:

1. ті, що склалися внаслідок перебування України у складі Радянського Союзу;

      2. ті, що виникли  вже після проголошення незалежності, або, інакше кажучи, суб'єктивні  прорахунки

а) Україна, порівняно з іншими пострадянськими  країнами, зробила перші незалежні кроки чи не за найнесприятливіших умов: дві світові війни, роки голодоморів забрали життя понад 20 мільйонів українців.

Вагомою причиною нинішнього стану  економіки України стало багаторічне  втілення в життя догми про  випереджувальне зростання виробництва  засобів виробництва порівняно  з виробництвом предметів споживання. Внаслідок такої політики Україна успадкувала ' від СРСР украй нераціональну структуру промисловості, три чверті виробництва якої становила продукція важкої промисловості і лише чверть — продукція, призначена для задоволення потреб споживачів.

Ще однією причиною безпрецедентного спаду виробництва в Україні  є незавершеність виробничого циклу  в національній економіці. Ступінь її інтегрованості в колишній радянський господарський комплекс був набагато вищий, ніж економік держав Центральної й Східної Європи в економічний простір РЕВ. Однією з суттєвих причин падіння обсягів виробництва в Україні є успадкований від імперії чималий військово-промисловий комплекс, який поки що не вдається перепрофілювати на виробництво цивільної продукції.

На стані української економіки  вкрай негативно позначається катастрофічна  екологічна ситуація. Внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС радіонуклідного забруднення зазнали понад 12 млн. гектарів земель. Це забруднення доповнюється промисловим, зокрема, в Донбасі та Придніпров'ї останнє у 20—30 разів перевищує допустимі норми.