Економічне зростання суспільства

 

ВСТУП

Теорія економічного зростання  є одним з найбільш складних розділів економічної науки, присвяченої  дослідженню ринкового господарства. Як визначити внесок кожного з  факторів виробництва в процес збільшення суспільного продукту? Як вимірити якісне удосконалювання праці, капіталу і землі, тобто які показники  можуть відбити ці зміни? Особливе значення аналіз економічного зростання має  в останні десятиліття. Саме по собі економічне зростання має суперечливий характер. Так, можна домогтися збільшення виробництва і споживання матеріальних благ за рахунок погіршення їхньої якості, за рахунок економії на очисних  спорудженнях і погіршення умов життя. Домогтися тимчасового зростання  виробництва можна і за рахунок  хижацької експлуатації ресурсів. Таке зростання або хитливе або  взагалі небажане. Тому економічне зростання має сенс тоді, коли воно сполучиться із соціальною стабільністю і соціальним оптимізмом. Таке зростання  припускає досягнення ряду збалансованих  цілей: збільшення тривалості життя, зниження захворюваності і травматизму; підвищення рівня освіти і культури; більш  повного задоволення потреб і  раціоналізації споживання; соціальної стабільності і впевненості у  своєму майбутньому; подолання убогості і різких розходжень у рівні життя; досягнення максимальної зайнятості; захисті навколишнього середовища і підвищенні екологічної безпеки; зниженні злочинності.

Характер і динаміка економічного розвитку країни є предметом найпильнішої уваги економістів і політиків. Від того, які процеси відбуваються в динаміці і рівні розвитку, які  при цьому відбуваються структурні зміни в національній економіці, залежить дуже багато чого в житті  країни і її перспектив.

Проблеми економічного зростання  особливо гостро постали перед людством у XX ст., але це не означає, що вони нікого не хвилювали раніше. Уперше про економічне зростання заговорили меркантилісти, а більш-менш предметно цю проблему поставив фізіократ Ф. Кене. Протягом останніх десятиліть однією з найважливіших довгострокових цілей економічної політики уряду будь-якої країни є стимулювання економічного зростання, підтримка його темпів на стабільному та оптимальному рівні. Усе це вимагає чіткого уявлення про економічне зростання, фактори його стимулювання і стримування, адже воно є надзвичайно складним явищем. З даного приводу відомий американський історик економічної думки Б. Селігмен зазначав, що теорія економічного зростання повинна враховувати природні ресурси, політичні інститути, законодавство, а також багато психологічних і соціальних факторів. Розробка такої всеохоплюючої теорії, на думку вченого, — майже нездійсненне завдання. Відомі економісти, автори теорій економічного зростання, ясна річ, не претендували на створення всеохоплюючої та універсальної теорії, не робили спроб «обійняти неосяжне». Тому кожна теорія або модель мають відповідні припущення та абстракції, які дозволяють виділити і вивчити найбільш суттєві фактори економічного зростання!

З точки зору етимології (походження) терміну «зростання» близьким є  поняття «розвиток», але останнє  ширше за змістом. Економічний розвиток — це процес переходу країни від  одного стану економіки до іншого, більш досконалого — тобто  якісно нового на основі відповідних  структурних та інституціональних  зрушень, що комплексно проявляється в  якісному вдосконаленні всієї економічної  системи.

 Розділ І

Зміст і типи економічного зростання

Проблеми економічного зростання особливо гостро постали перед людством у XX ст., але це не означає, що вони нікого не хвилювали раніше. Уперше про економічне зростання заговорили меркантилісти, а більш-менш предметно цю проблему поставив фізіократ Ф. Кене. Протягом останніх десятиліть однією з найважливіших довгострокових цілей економічної політики уряду будь-якої країни є стимулювання економічного зростання, підтримка його темпів на стабільному та оптимальному рівні. Усе це вимагає чіткого уявлення про економічне зростання, фактори його стимулювання і стримування.

Економічне зростання  є надзвичайно складним явищем. З  даного приводу відомий американський історик економічної думки Б. Селігмен зазначав, що задовільна теорія економічного зростання повинна враховувати природні ресурси, політичні інститути, законодавство, а також багато психологічних і соціальних факторів. Розробка такої всеохоплюючої теорії, на думку вченого, — майже нездійсненне завдання. Відомі економісти, автори теорій економічного зростання, ясна річ, не претендували на створення всеохоплюючої та універсальної теорії, не робили спроб «обійняти неосяжне». Тому кожна теорія або модель мають відповідні припущення та абстракції, які дозволяють виділити і вивчити найбільш суттєві фактори економічного зростання.

Економічне зростання  – стан, що характеризує зростаючу  економіку. Воно визначається передусім  як збільшення, загального обсягу національного  продукту або ж як збільшення національного  доходу (ВВП, ЧНП) на душу населення [дод.1]. Проте це не вичерпує суті економічного зростання, під яким розуміється такий розвиток економіки, коли протягом певного періоду кількісно і якісно зростають виробництво і споживання, які перебувають у постійному русі, в динаміці. Економічне зростання – це розширене відтворення суспільного виробництва і національного продукту. 
Економічне зростання дає можливість забезпечувати постійно зростаючі потреби людей і суспільства, вирішуючи болючі економічні і соціальні проблеми, зокрема проблему обмеженості виробничих ресурсів. 
 Основна проблема теорії економічного зростання полягає в тому, яким чином можна збільшити обсяг виробничих потужностей або досягти збільшення потенційного рівня ВВП. У відповідності з цим, економічне зростання графічно можна передати двома способами:

- зміщенням праворуч  лінії довгострокової сукупної  пропозиції LRAS від LRAS1 до LRAS2;[дод.4]); - зміщенням праворуч кривої виробничих можливостей із положення АВ до положення СD. [дод.4Б]

Таким чином, процес економічного зростання відображає довгострокове  зростання сукупної пропозиції, і  саме цим воно відрізняється від  короткострокових коливань випуску  під впливом змін сукупного попиту.[3]

Зростання будь-якої національної економіки забезпечується певними  чинниками, або факторами, серед  яких необхідно виділити такі:

• кількість і якість виробничих факторів (трудових, капітальних, природних ресурсів);
• рівень технології і організації суспільного виробництва;
• рівень сукупного попиту на товари і послуги;
• суспільний розподіл і обмін продукту.

Перші два чинники –  це чинники пропозиції (вони зумовлюють пропозицію продукту), два наступних  – чинники попиту (вони визначають попит на продукт). Чинники пропозиції роблять зростання можливим, а  чинники попиту – реальним. Найбільші  можливості економічне зростання одержує  при повній взаємодії усіх означених  чинників, воно має місце тоді, коли цьому сприяють і фактори попиту і фактори пропозиції. 
Взаємозв'язок між чинниками зростання є складним і суперечливим. Зміна одних зумовлює зміну інших. В залежності від того, за рахунок яких факторів збільшується національний доход (ВВП, ВНП, ЧНП), залежить  
якість економічного зростання.

  Яка б комбінація  чинників зростання не застосовувалась,  зростання національного продукту  і доходу можна забезпечити  лише двома способами: 
1) через використання більшої кількості факторів виробництва; 
2) через підвищення ефективності використання наявних виробничих факторів. 
 Дійсно, головною метою економічного зростання є збільшення обсягів економічних благ, що сприяє поліпшенню життя населення, створенню стабільної сприятливої соціально-політичної ситуації в країні, підвищенню її міжнародного авторитету. З точки зору етимології (походження) терміну «зростання» близьким є поняття «розвиток», але останнє ширше за змістом.

Економічний розвиток —  це процес переходу країни від одного стану економіки до іншого, більш досконалого — тобто якісно нового на основі відповідних структурних та інституціональних зрушень. Комплексно це проявляється в якісному вдосконаленні всієї економічної системи.

В залежності від того, яким способом досягається мета, розрізняють  два типи економічного зростання  – екстенсивний і інтенсивний.[дод.2]  Нині в розвинутих країнах переважає інтенсивний шлях економічного розвитку. В Україні після тривалого спаду виробництва необхідно підготувати матеріальну базу для інтенсивного економічного зростання. Чим раціональніше функціонує процес відтворення, тим вище ефективність суспільного виробництва.

 

Екстенсивне зростання означає просте розширення поля виробництва, чисто кількісне нарощування виробничих ресурсів за їх якісної незмінності. Екстенсивне розширене відтворення визначається лише обсягами факторів виробництва і співвідношення між ними. За цих умов, коли ефективність виробництва не зростає, збільшення обсягу продукту відбувається у тих же пропорціях, що й збільшення кількості застосованих факторів виробництва. 
Інтенсивне зростання пов'язане із якісним удосконаленням виробничих факторів (засобів виробництва і робочої сили), з підвищенням ефективності суспільного виробництва (застосуванням більш досконалих виробничих ресурсів, технології і організації праці).

Переважно екстенсивний тип  має такі ознаки: 
кількісне нарощування виробничих факторів і епізодичне впровадження більш ефективних ресурсів;

• активний розвиток галузей і виробництв, що застосовують традиційні технології і виробничі ресурси;
• застосування традиційних методів організації виробництва.

Переважно інтенсивний тип  має такі ознаки:

• якісне удосконалення засобів виробництва і робочої сили, підвищення ефективності суспільного виробництва;
• безперервне впровадження виробничих факторів ефективності, зростання темпів НТП;
• активний розвиток галузей і виробництв, прогресивні технології і  виробничі ресурси;
• застосування новаторських методів організації виробництва.

Поряд з чинниками економічного зростання є чимало факторів і  причин, що гальмують економічний  розвиток, спричиняють його застій або й спад[2].

До таких факторів належать:

• неефективне застосування і комбінування чинників виробництва (трудових, капітальних і природних ресурсів);
• розлад фінансово-кредитної системи і інфляція;
• циклічність економічного розвитку і неповна зайнятість;
• недосконалість законодавчої бази з економічних питань;
• надмірне виробниче споживання (зокрема, військові витрати);
• нестабільність політичної системи і соціальні конфлікти [дод.3].

Ці чинники можуть викликати  довгострокову депресію економіки, або її стагнацію. Стан економіки, коли стагнація супроводжується посиленням інфляції, назвали стагфляцією. За умов стагфляції існують економічний спад чи депресія, зростання цін, зубожіння населення.

 

 

 

 

 

 

Розділ ІІ

Наукові концепції  економічного зростання

Аргументи «за»

Аргументи «проти»

Економічне зростання – це, насамперед, зростання ВВП на одну особу, що э запорукою покращання добробуту. За умов зростання економіка здатна вирішувати  не тільки економічні, а й соціальні проблеми. Зростання ВВП дає змогу вирішувати екологічні проблеми, боротися з бідністю, забезпечувати суспільний спокій. Економічне зростання вирішує проблему обмеженості ресурсів. Країни, які досягли економічного зростання виграють на міжнародній арені політично, ідеологічно та економічно

У суспільстві і нині виробляється достатньо економічних благ. Проблема полягає у збільшенні обсягів виробництва і доходу, а в неправильному здійсненні розподілу та перерозподілу виробленого. Постійна гонитва за приростом виробництва виснажує і навіть марнує природні ресурси, які строго обмежені. Економічне зростання завдає шкоди природному довкіллю(тільки США, де проживає близько 5% населення світу, споживає близько 40% ресурсів і спричиняє 60-70% забруднень)

Концепції економічного зростання різняться між собою, насамперед, позицією дослідників цієї проблеми стосовно того, бажаним чи небажаним є економічне зростання. Розглянемо аргументи на користь економічного зростання і аргументи проти нього.

Різне ставлення до перспектив і наслідків економічного зростання  відобразилось у таких концепціях:

• нульового економічного зростання;
• сталого економічного розвитку;
• ноосферного розвитку;
• інноваційного економічного розвитку.[4]

2.1. Концепція нульового  економічного розвитку

Однією з проблем , висунутих  на початку 70-хх рр.., стала проблема негативних наслідків швидкого зростання, пов'язаного із залученням і переробкою дедалі більшої кількості сировинних ресурсів. Сировина та паливо стають дефіцитними, в той час як потреби населення в них безперервно зростають. Виходячи з цього протиріччя, група дослідників під керівництвом Денніса і Донелл Медоуз зробила парадоксальний висновок про небезпеки "глобальної катастрофи». Ресурси виснажуються, і фаза зростання повинна закінчитися в найближчі 100 років.