Економічна ефективність використання основних виробничих фондів і шляхи її підвищення(на прикладі СТВ ім. Б. Хмельницького)

Серед напрямів підвищення ефективності використання основних засобів на підприємствах чільне місце повинно бути відведено заходам, спрямованим на поліпшення їх екстенсивного використання. Зокрема, важливе значення повинно надаватися насамперед таким, які спрямовані на підвищення змінності роботи устаткування. Підвищення змінності роботи устаткування є важливим фактором зростання обсягів виробництва продукції і підвищення ефективності використання основних засобів. У зв'язку з цим, на підприємствах необхідно домагатися оптимальної структури складових засобів праці, досягнення пропорцій між робочою силою і відповідними видами машин і устаткування, тобто повинна зростати питома вага прогресивного нового устаткування, удосконалюватись організація функціонування виробничої інфраструктури, що сприятиме поліпшенню технічного обслуговування основних підрозділів підприємства, перерозподілу працюючих в його межах, вивільненню робітників в допоміжних виробництвах і залучення їх після відповідної підготовки до роботи в основних цехах, щоб підвищити змінність наявного у них устаткування.

Для підвищення економічної ефективності необхідно:

- реалізувати усі можливості  виробництва продукції, поліпшення  її якості, збільшення конкурентоспроможність, забезпечити велику окупність  засобів та капітальних вкла-день;

- скоротити терміни будівництва  та обсягу не завершуваного  будівництва; 

- поліпшувати комплектування  основних засобів, а головне  направлення оптимізації відношення  між окремими їх видами, групами, а також між трудовими ресурсами та зворотними засобами;

- забезпечить своєчасність  обновлення основними засобами, що дає можливість збільшити  їх експлуатаційні можливості;

- своєчасно вводити у  експлуатацію нові споруди, будинки та інше;

- поліпшити використання  основних засобів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3.3.Відтворення основних засобів,оренда основних засобів

Відтворення основних засобів  — це процес їх безперервного поновлення (відновлення). Відтворення буває  просте та розширене. Просте відтворення основних засобів — це їх відновлення в тому самому обсязі, у якому вони були зношені та вибули. Воно здійснюється шляхом заміни окремих зношених частин основних засобів шляхом ремонтів або придбання нових засобів на заміну зношених. Головним джерелом простого відтворення основних засобів в умовах переходу до ринкових відносин є амортизаційні відрахування.

Ремонт основних фондів —  це усунення ушкоджень, поломок, вад  основних засобів з метою відновлення  їх експлуатаційних якостей. Розрізняють  поточний, середній і капітальний  ремонти основних засобів.

Поточний ремонт — це ремонт, при якому заміняються  зношені деталі машин, устаткування, ліквідуються незначні дефекти, несправності і поломки з метою підтримки в робочому стані машин, устаткування тощо.

Середній ремонт — це ремонт, при якому заміняються  зношені деталі, вузли, конструкції  обмеженої номенклатури без повного  розбирання об'єкта, що ремонтується.

Капітальний ремонт — це ремонт, що передбачає повне розбирання об'єкта, що ремонтується, заміну всіх зношених вузлів, деталей, конструкцій  тощо з метою відновлення робочого ресурсу, поліпшення експлуатаційних  показників об'єкта, що ремонтується

Розширене відтворення —  це таке відтворення, яке передбачає розширення діючих основних засобів  за рахунок збільшення їх кількості  та поліпшення або придбання більш  продуктивних та економічних основних засобів. Розширене відтворення  може здійснюватися у вигляді  нового будівництва, технічного переозброєння, реконструкції або розширення діючих підприємств, модернізації обладнання або його придбання тощо. Основним джерелом розширеного відтворення основних засобів в умовах переходу до ринкових відносин та самофінансування підприємств є прибуток.

До нового будівництва  належить будівництво комплексу  об'єктів основного, підсобного й обслуговуючого призначення новостворюваних підприємств, будівель, споруд, а також філій і окремих виробництв, які після введення в експлуатацію перебуватимуть на самостійному балансі, що здійснюється на нових площах з метою створення нової виробничої потужності. До розширення діючих підприємств належить будівництво додаткових виробництв на діючому підприємстві, а також будівництво нових і розширення діючих окремих цехів і об'єктів основного, підсобного й обслуговуючого призначення на території діючих підприємств або на площах, що до них прилягають, з метою створення додаткових або нових виробничих потужностей.

До реконструкції діючих підприємств належить переобладнання діючих цехів і об'єктів основного, підсобного й обслуговуючого призначення, як правило, без розширення діючих будівель і споруд основного призначення.

До технічного переозброєння діючих підприємств належить комплекс заходів щодо підвищення техніко-економічного рівня окремих виробництв, цехів і дільниць на основі впровадження передової техніки і технології, механізації й автоматизації виробництва, модернізації і заміни застарілого та фізично зношеного устаткування на нове, більш продуктивне, а також щодо вдосконалення загальнозаводського господарства і допоміжних служб.

Технічне переозброєння діючих підприємств здійснюється, як правило, без розширення виробничих площ за проектами і кошторисами на окремі об'єкти або види робіт, що розробляються на основі техніко-економічного обґрунтування.

Ступінь оновлення основних засобів вимірюється відношенням  суми основних засобів, що надійшли за аналізований період до їх кількості на кінець року.

За період свого становлення  і розвитку оренда набула певних різновидів. Тому в законодавствах деяких країн  зустрічаються визначення не тільки загального поняття оренди (лізингу), а й окремих її видів. При цьому  трактування однозначних термінів не збігається, і угоди, які характеризуються подібністю деталей, деколи мають різну  назву.

Лізинг (англ. leasing — оренда, майновий найм) — підприємницька діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні лізингодавцем у виключне користування на визначений строк лізингоодержувачу майна. Таке майно є власністю лізингодавця або набувається ним у власність за дорученням і погодженням з лізингоодержувачем у відповідного продавця майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.    Лізинг – це довгострокова оренда машин і обладнання, видача обладнання напрокат. Лізинг дозволяє промисловим, торговим, транспортним та іншим підприємствам (орендаторам) отримувати в комерційних банках і лізингових компаніях (орендодавців) за певну орендну плату в довгострокове користування широкий перелік основних засобів.

З наших міркувань, правильно було б лізингові операції поділити на два принципових  види:

1) оперативний (лізинг з неповною окупністю);

2) фінансовий (лізинг з повною окупністю).

Оперативний лізинг (оренда) - господарська операція фізичної чи юридичної особи, що передбачає передачу орендарю права користування основними фондами на термін, що не перевищує термін їхньої повної амортизації, з обов'язковим поверненням таких основних фондів їхньому власнику після закінчення терміну дії лізингового (орендного) угоди[4, ст.287-290].

Оперативний лізинг це договір лізингу, у результаті укладання якого  лізингоотримувач по своєму замовленню одержує в платне користування від  лізингодавця об'єкт лізингу на термін менше терміну, за який амортизується 90 відсотків вартості об'єкта лізингу, визначеного в день укладання договору.

До оперативного лізингу належать всі угоди, в яких затрати орендодавця, що пов’язані з придбанням зданого  в оренду майна, не окупаються повністю протягом так званого початкового  терміну оренди.

При цьому важливо, що:

1. орендодавець не планує покрити всі свої затрати за рахунок надходжень від одного орендаря;
2. строки псування не охоплюють повного періоду фізичного зносу майна;
3. ризик псування або втрати майна лежить в основному на орендодавцю;
4. по закінченні встановленого терміну майно, як правило, повертається орендодавцю, який  пізніше продає або здає його в оренду іншому клієнту.

Оперативний лізинг, у свою чергу, охоплює рейтинг і хайринг.       Рейтинг - короткострокова оренда від одного дня до одного року без права наступного придбання орендарем майна.

Хайринг - середньострокова оренда, яка передбачає здачу в найом товарів, обладнання і машин на термін від одного до трьох років.

Операції по рейтингу і хайрингу передбачають багаторазову передачу машин  і обладнання від одного орендаря до іншого. Їх об’єктом є стандартне обладнання, яке відповідає вимогам  численних орендарів.

Фінансовий лізинг (оренда) - господарська операція фізичної чи юридичної особи, що передбачає придбання орендодавцем за замовленням орендаря основних фондів, з подальшою їхньою передачею в користування орендарю на термін, що не перевищує термін повної амортизації таких основних фондів, з обов'язковою подальшою передачею права власності на такі основні фонди орендарю [1, ст. 480].

Фінансовий лізинг являє собою  договір лізингу, у результаті укладання  якого лізингоотримувач по своєму замовленню одержує в платне користування від лізингодавця об'єкт лізингу на термін не менше терміну, за який амортизується 60 відсотків вартості об'єкта лізингу, визначеної в день висновку договору.

Фактично фінансовий лізинг являє  собою форму довгострокового  кредитування купівлі і має такі різновиди:

• лізинг з обслуговуванням;
• ліверидж у лізинг;
• лізинг у “пакеті”;

  Лізинг з обслуговуванням поєднує фінансовий лізинг з договором підряду і передбачає надання певних податкових послуг, які пов’язані з утриманням і технічним обслуговуванням  зданого у найом майна.

Ліверидж лізинг - особливий вид  фінансового лізингу. За цією угодою велика частка ( за вартістю) зданого  в оренду обладнання береться у найом  у третьої сторони (інвестора) і  в першій половині терміну оренди здійснюються амортизаційні відрахування за орендоване обладнання.

Лізинг у “пакеті” - лізингова  система фінансування магазину, заводу, лікарні та ін. у цілому. Як правило,  будинок, інтер’єр, інвентар даються  у кредит, обладнання ж дається  по договору лізингу.

Розглянуті два принципових  види лізингових операцій мають однакові можливості для  використання у нашій  економіці ринкових відносин, які  лише започатковуються[3, ст. 48].

Кінцева ефективність використання основних фондів характеризується показниками  фондовіддачі, фондоємкости, рентабельності, відносної економії фондів, підвищення обсягу продукції, підвищення продуктивності праці працюючих, зниження собівартості продукції і витрат на відтворення  основних фондів, підвищення термінів служби засобів праці й ін.

 

 

 

 

3.4.Режим економії та  матеріальна зацікавленість при  використанні фондів

Використання основних фондів визнається ефективним, якщо відносний  приріст фізичного обсягу   продукції чи прибутку перевищує  відносний приріст вартості основних фондів за аналізований період.

Ріст фондовіддачі веде до відносної економії виробничих основних фондів і до збільшення обсягу  продукції, що випускається. Розмір відносної  економії ресурсів і частка приросту продукції в результаті росту  фондовіддачі визначаються спеціальним  розрахунком.

Так, відносна економія основних фондів визначається як різниця між  величиною середньорічної вартості основних фондів звітного періоду і  середньорічною вартістю основних фондів базового року (попереднього року), скоректованої  на ріст обсягу виробництва продукції. Частка приросту продукції за рахунок росту фондовіддачі визначається по методу ланцюгових підстановок: приріст фондовіддачі за аналізований період збільшується на середньорічну фактичну вартість основних виробничих фондів[13,ст. 134-137].            Матеріальне стимулювання   праці   -  це  засіб  забезпечення матеріальних потреб працюючих  у  залежності  від  результатів  їх колективної  та  індивідуальної  праці через систему законодавчих, нормативних,  економічних, соціальних та організаційних чинників і заходів, пов'язаних з виробництвом.        Система матеріального   стимулювання   праці   -   сукупність основних  та   додаткових   показників   оцінки   колективних   та індивідуальних результатів праці,  за якою працюючим здійснюються різні виплати заохочувального характеру  понад  основну  заробітну плату  з  метою  використання  їх  матеріальної зацікавленості для  підвищення їх мотивації  до  праці,  продуктивності  і  ефективності  виробничої діяльності  та  забезпечення  конкурентоспроможності підприємств у ринкових умовах господарювання[11, ст. 51].