Економічна безпека на підприємстві

У сукупності всі складові економічної безпеки підприємства взаємопов'язані і є основою національної програми антикризового господарювання. Реалізація цієї національної програми є запорукою ефективної економічної безпеки будь-якого суб'єкта господарювання. [4, 11, 16, 18]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Взаємозв’язок національної економічної  безпеки з економічною безпекою підприємств

Під національною економічною безпекою, розуміється стан економіки, що забезпечує достатній рівень соціального, політичного  й оборонного існування і прогресивного розвитку країни, невразливість і незалежність її економічних інтересів стосовно можливих зовнішніх і внутрішніх погроз і впливів.

Погроза економічній безпеці може бути визначена в кінцевому вигляді  як деякий збиток, інтегральний показник якого характеризує ступінь зниження економічного потенціалу за визначений проміжок часу. Під погрозою розуміється сукупність умов, процесів, факторів, що перешкоджають реалізації національних економічних інтересів і які створюють небезпеку для них і суб'єктів господарської діяльності.

Причини погроз економічній безпеці  багато, вони обумовлені не тільки минулим розвитком, але і помилками проведеного за роки реформ економічного курсу, аморфністю поточної науково-промислової політики, втратою керованості економіки. До них варто віднести наступні:

• відсутність концепції, стратегії і програми соціально-економічного розвитку з реально досяжними цілями;
• перманентне відставання в розробці, безсистемність і недосконалість нормативно-правового забезпечення регулювання економіки;
• високоризикована кредитно-грошова політика уряду в банківській сфері, на фондовому і валютному ринках, неефективна податкова система;
• фетишизація фінансових технологій у процесі трансформації економіки, яка сприяє їх відриву від її реального сектора, заміну реальних грошей їхніми сурогатами чи бартером, що фактично перерозподіляють національний доход від товаровиробника головним чином на користь спекулятивного фінансового ринку;
• руйнування системи відтворення виробничого потенціалу (у першу чергу, його активної частини) унаслідок низької інвестиційної активності;
• ріст інфляції і відсутність нормального інвестиційного клімату в реальному секторі економіки, перевага поточних витрат на шкоду капітальним;
• неефективна і несправедлива приватизація державної власності, загальнонародного надбання;
• створення умов, що сприяють присвоєнню і вивозу фінансових ресурсів за рубіж;
• втрата державного контролю природних монополій, ослаблення регулюючої ролі держави в їхній ціновій політиці;
• несумлінність дій багатьох економічних суб'єктів на ринках України, їх низька правова дисципліна, нестача чи повна відсутність економічної етики на всіх рівнях менеджменту;
• посилення регіонального і національного сепаратизму;
• слабка убудованість у світову економіку (невідповідність науково-технічного рівня більшості видів промислової продукції передовим закордонним зразкам, низька частка іноземних субсидій у національному багатстві);
• дискримінація (а по суті економічна війна) з боку ряду країн міжнародного співтовариства в торгівлі з Україною й у її прагненні вийти на світові ринки.

Форми прояву погроз економічної безпеки на різних рівнях ієрархії організаційно-економічних структур мають відмінності, незважаючи на спільність дії дестабілізуючих факторів в умовах єдиного економічного простору. До числа таких глобальних факторів варто віднести загальний спад виробництва, розлад фінансової системи, ріст соціальної напруженості, криміналізацію суспільства й економіки, подальше ослаблення конкурентноздатності і т.д.

Тому характеризувати універсальним  набором показників стан економічної безпеки потенціалу суб'єкта, що хазяює, на різних рівнях ієрархії структур типу “галузь”, “корпорація”, “підприємство” - некоректно. Для цього необхідні більш детальні оцінки і більш точний інструментарій, а саме поняття економічної безпеки такого суб'єкта, що хазяює, повинне формулюватися з урахуванням специфічних особливостей його функціонування. [5,6,9,13]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Захист інформації на підприємстві

 

Головною особливістю  комерційної таємниці підприємства є те, що відомості, які вона містить, пов'язані з діяльністю конкретного підприємства і мають комерційну цінність. Комерційна цінність визначається тим, що підприємство, яке володіє інформацією, що потрапляє під ознаки комерційної таємниці, може з її допомогою витягувати прибуток, або розголошування цієї інформації может спричинити для підприємства певні збитки. На відміну від інших об'єктів права інтелектуальної власності, комерційна таємниця підприємства закріплює виняткове суб'єктивне право на цю інформацію. Для того, щоб віднести ту або іншу інформацію до комерційної таємниці, не потрібна її державна реєстрація, офіційна признание охраноспособности або дотримання спеціальних формальностей. Щоб та або інша інформація знайшла статус комерційної таємниці, вимагається, перш за все, рішення власника  підприємства або його керівника.

До комерційної таємниці може бути віднесений інформація, пов'язана з  виробництвом, технологічною інформацією, управлінням, фінансами, і іншою діяльністю суб'єкта господарювання, розголошування якої може завдати збитку інтересам цього суб'єкта. Проте, об'єм відомостей, котрі складають комерційну таємницю, не може визначатися на розсуд керівника. Згідно Постановою Кабінету Міністрів України від 09.08.1993 р. №611, «Про перелік відомостей, що не становлять комерційну таємницю» , не можуть бути визнані комерційною таємницею дані, необхідні для перевірки нарахування і сплати податків і інших обов'язкових платежів; інформація по всіх  встановлених формах державної звітності; засновницькі документи підприємства; відомості про кількість і склад працюючих,  їх заробітній платні; документи, що дозволяють займатися підприємницькою або господарською діяльністю і її окремими видами;  документи про платоспроможність; відомості про участь посадовців підприємства в інших організаціях, що займаються підприємницькою  діяльністю та інші відомості, що підлягають оголошенню згідно чинному законодавству.

Більш повне розуміння поняття «комерційна таємниця» може бути розкрито через наступні його положения. Комерційна таємниця - це: будь-яка ділова інформація, що має дійсну або потенційну цінність для підприємства, витік якої може завдати збитку підприємству;  інформація, яка не є загальновідомою або загальнодоступною на законних підставах; інформація, яка не є державним секретом  і не захищається авторським і патентним правом; інформація, відносно якої підприємством здійснюються певні заходи по збереженню її конфіденційності; інформація, яка не є негативною діяльністю підприємства, здатною завдати збитку суспільству (порушення законів, неефективна робота, дміністративні помилки, забруднення навколишнього середовища та інше) . Керівники підприємств

часто постають перед фактами просочування інформації з офісів. В результате зриваються договори, не виконууться контракти і т.п. Як вважають західні фахівці, витік 20 % комерційної інформації в 60 % приводить до банкрутства фірми. Наприклад, жодна навіть передова фірма США не проіснує більше трьох діб, якщо її інформація, що становить комерційну таємницю, стане відомою конкурентам. Для керівників підприємства власна інформація складається з відомостей, які дають можливість вигідно провести і продати товар. Це можуть бути характерні особливості технології і организація виробництва, список клієнтів, потребуючих в товарі і аналіз конкурентоспроможності фірми, результаты маркетингу і ін. З погляду приватної особи, власна інформація - це ті ідеї, які можна продати або реалізувати на практиці. В цю категорію можуть входити найзвичайніші на перший погляд речі. Наприклад, метод, яким підприємство розраховує ціни. Це може здатися незначним, але якщо володіння цією інформацією дає переваги перед конкурентами вона є комерційною таємницею.

Практичне значення має розподіл інформації на дві групи: інформація про технологію і ділова інформація. Інформація про технологію відрізняється від ділової інформації конкретною виробничою сферою її реалізації. Прикладом власної технології може служити схема збірки виробу, метод приготування суміші, програмне забезпечення розрахунків на ЕОМ спосіб контролю виробничого процесу та ін. На відміну від власної технології, пов'язаної з виробами, специфікою вживаних засобів, предметів праці, технологічних процесів   власна ділова інформація, по суті забезпечує відповідь на два питання: за рахунок чого планувати отримання грошей і як їх витрачати найбільш економно. Вона не так загальновідома, як технологічні знання, є більш специфічною. Прикладом власної ділової інформації можуть служити: список клієнтів; план маркетингу; аналіз конкурентоспроможності; фінансові звіт і т.п.

Визначення відомостей, що становлять комерційну таємницю, є однією з центральних ланок в системі заходів, здійснюваних підприємством по захисту своєї інтелектуальної власності. Неправильне або невчасне виділення предмету захисту істотно знижує ефективність цієї системи. Побудова системи визначення секретів і забезпечення їх збереження починається із створення моделі секретності відповідаючої конкретним особливостям володіння, користування і розпорядження информацией даним підприємством - суб'єктом господарської діяльності. При цьому слід мати на увазі, що своєчасне засекречення наукових досліджень і розробок в результаті яких очікується створення унікальних технологій і виробів, здатних згодом стати предметом патентування і ліцензійної торгівлі може забезпечити ефективну протидію витоку і безвідплатному використанню що проводяться на підприємстві розробок іншими фірмами - конкурентами.

Тому весь процес визначення відомостей, що становлять комерційну таємницю підприємства доцільно розділити наступні складові частини:

• Складання попереднього списку відомостей для включення їх в список секретних;
• Оцінка можливого збитку підприємству при їх розсекреченні;
• Перевірка того, що вказані відомості не є загальновідомими або загальнодоступними;
• Перевірка можливостей підприємства зберегти конфіденційність вказаних відомостей;
• Перевірка того, що вказані відомості не є державними секретами, не захищені авторским і патентним правом;
• Перевірка того, що засекречення відомостей не сприяє нанесенню збитку суспільству.

Для первинного складання списку конфіденційних відомостей необхідно привернути спеціалістів різного профілю із числа головних працівників підприємства. На другому етапі потрібено визначити і оцінити можливі негативні наслідки для підприємства у разі витоку секретної інформації. Для профілактики просочування інформації через співробітників підприємства, перш за все, треба зареєструватиув Статуті підприємства доповнення, які регламентуватимуть механізм захисту комерційної таємниці, оскільки підприємство може здійснювати лише ті види діяльності, які відповідають меті, передбаченій в його Статуті. Зокрема в розділ «Права і обов'язки підприємства» слід ввести пропозицію: «Підприємство має право: визначати склад, об'єм і порядок захисту відомостей, складаючих комерційну таємницю, вимагати від співробітників підприємства забезпечення її збереження.

Внесення цих доповнень  дає право адміністрації підприємства створювати організаційні структурі по захисту комерційної таємниці або покладати ці функції на посадовців відповідних підрозділів, а також видавати нормативні і розпорядливі документи, що визначають порядок виділення відомостей, що становлять комерційну таємницю і механізм їх захисту. У зв'язку з тим що захист комерційної таємниці направлений на забезпечення інтересів всього колективу і в забезпеченні її конфіденційності повинні брати участь всі співробітники підприємства, в колективний договір необхідно також внести відповідні доповнення.

Практика організації  захисту комерційної таємниці свідчить про те, що вона буває завжди ефективною, якщо виконується відповідно  до програми, яка передбачає, по-перше, визначення складу відомостей складових комерційної таємниці підприємства, і, по-друге, заходи щодо запобігання витоку секретних відомостей. Наявність такої програми на підприємстві обов'язково, оскілки саме на основі таких відомостей програми і аналізу фактичної ситуації виносяться судові скарги розгляду по позовах до викрадачів фірмових секретів.

Розробка конкретних заходів на кожному підприємстві по захисту комерційної таємниці включає аналіз можливих каналів, по яких йде витік секретних відомостей. Для захисту інформації необхідно заздалегідь скласти схему інформаційних потоків підприємства, визначити склад її користувачів, матеріальних носіїв секретних відомостей, виділити найуразливіші місця в потоках такої інформації.

По відношенню до персоналу  підприємства необхідно передбачити  наступні способи обмеження витоку секретних відомостей:

· обмеження кола осіб, що допускається до об'єктів комерційної таємниці;

· перевірка надійності працівників, їх морального вигляду, ступені доброчесності;

· розвиток і підтримка у персоналу відчуття фірмового патріотизму, пильності, розуміння важливості захисту комерційної таємниці в забезпеченні високоефективної діяльності підприємства;

· проведення спеціальних інструктажів працівників перед проведенням переговорів, публічних виступів, виставок та інших аналогічних заходів;

· введення ідентифікаційних карток співробітників, що допускаються до об'єктів комерційної таємниці.

Захист секретних відомостей, що містяться в документах, здійснюється наступними міроприємства:

організація спеціального діловодства з тими документами, які містять відомості закритого типу (привласнення цим документам грифа «таємно», «комерційна таємниця»); запобігання несанкціонованого доступу до ЕОМ через дозвіл користуватися персоналу тільки тими масивами інформації, до яких він допущений або які він створює особисто.