Економічні стратегії

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Національний авіаційний університет

Інститут економіки та менеджменту

Факультет економіки підприємства

Кафедра міжнародної економіки

 

 

 

Контрольна робота

з дисципліни : «Міжнародні стратегії  економічного розвитку»

Варіант № 5

 

 

 

 

 

Виконала: студентка

групи ФЕП 501

Петренко О.О.

 

 

 

 

 

 

Київ-2012

Зміст

Вступ............................................................................................................................3

1. Економічна стратегія як категорія сучасної економічної науки............................4

2. Вплив глобалізації на формування економічної стратегії держави..........................10

3. Оцінка ефективності економічної стратегії................................................................15

Висновки.............................................................................................................................27

Список літератури.............................................................................................................29

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Стратегія завжди посідала чільне місце в будь-яких політичних моделях  і діях. У разі успішного досягнення поставлених цілей головним чинником цього успіху зазвичай проголошується вірно обрана стратегія, а її автори та ревні прибічники увічнюються в історії як творці цього успіху. Поразки та невдачі, навпаки, списуються на нерозважливість виконавців, які своєю недолугістю призвели до краху “блискучого” стратегічного задуму.

Сьогодні термін “стратегія”  пустив уже надто глибоке коріння  в суспільній свідомості, щоб ставитися  до нього лише як до явища ідеального світу. Саме цей термін досить часто  вживається для визначення довгострокових концептуальних планів впливових економічних сил, які мають достатню потужність для того, щоб втілити (чи принаймні спробувати втілити) ці плани у життя. Стратегічну програму дій представляє новоутворений уряд. Довгострокові стратегії досягнення певних цілей, розвитку галузей економіки, народного господарства в цілому, інших складових суспільства розробляються, оприлюднюються, обговорюються, легітимізуються та реалізуються на найвищих суспільних рівнях.

Державні органи надають гарантії для іноземних інвесторів, що не тільки сприяє інтенсифікації потоків  міжнародного капіталу, а й забезпечує зростання національної економіки. Держава бере все активнішу участь у розвитку науково-технічного потенціалу; звичайно під реалізацію першої черги  великих проектів надаються державні кошти. Важливість ролі держави як на міжнародних, так і внутрішніх економічних  теренах визначив свого часу навіть президент Світового банку Дж. Вулфенсон: «Історія неодноразово демонструвала, що добрий уряд - не розкіш, а життєва необхідність. Без ефективної держави стійкий розвиток, і економічний, і соціальний, неможливий».

 

 

 

1. Економічна стратегія як категорія сучасної економічної науки

 

Поняття стратегії досить широко обговорюється дослідниками як в теоретичній, так і в прикладній сферах. Генетично воно походить з  суто військової сфери і саме в  аналізі перебігу воєнних операцій набуло найбільшого поширення. В. Даль визначає стратегію як вчення про найкраще розміщення й використання усіх військових сил і засобів. За визначенням видатного воєнного теоретика фон Клаузевіца, “тактика навчає, як використовувати військові сили в битвах, а стратегія – як використовувати самі битви для досягнення військових цілей”.

Слід зазначити, що поняття  “стратегія” досить часто спрощено розуміється як характеристика плану дій, який розрахований на довгостроковий період. Між тим вже воєнними теоретиками було доведено, що його слід розуміти ширше. Адже саме значний ступінь невизначеності в перебігу воєнних операцій, пов’язаний із непередбачуваністю дій противника, поставив питання щодо необхідності певного ідеологічного “стрижня”, який би скеровував дії військових сил відповідно до визначених цілей та намірів. Отже, на відміну від плану як жорсткого переліку обов’язкових до виконання дій, стратегія розглядається ними як логіка поведінки, що може (і повинна) модифікуватися залежно від поведінки супротивної сторони. Зокрема прусський генерал Гельмут Мольтке характеризував стратегію як “еволюцію первинної керівної ідеї відповідно до обставин, які постійно змінюються”.

Принагідно зазначимо, що теоретичне осмислення воєнних стратегій  має завдячувати саме другій половині XIX та першій половині ХХ ст., коли воєнні операції набували дедалі більшого розвитку за недостатніх технічних можливостей розвідувальних операцій. Нині, коли театри воєнних дій набувають дедалі більшої прозорості, а потужність засобів винищення практично звільняє військових від інструментальних обмежень, стратегія у воєнній сфері стає більш схожою зі звичайним планом заходів.

Зміщення головного акценту  геополітичного суперництва в економічну сферу обумовило відповідне перенесення  до цієї сфери термінологічного апарату. “Конверсія” терміна “стратегія” відбулася саме завдяки розвитку науки менеджменту. Активним діючим суб’єктом стратегії в даному контексті виступає фірма, роль супротивної сторони (об’єкта) відіграють інші суб’єкти економічного процесу, дії яких зазвичай достатньо об’єктивізовані, щоб сприйматися як певне знеособлене цілісне середовище, що визначає рамки та формує реакції у відповідь на дії фірми. Американський дослідник Дж. Б. Куїнн вважає, що стратегія – це “план, який інтегрує головні цілі організації, її політику та дії у певне узгоджене ціле”. При цьому термін “план” не є ознакою жорсткості дій організації. Йдеться скоріше про його узгоджувальну роль. На доказ цієї думки Куїнн звертається також до “конверсованого” терміна “тактика”. Тактика, на його думку, це “короткострокові, адаптивні, активно-інтерактивні дії, які використовуються для досягнення цілей”.

Отже, саме адаптивність є головною критеріальною ознакою та головною функціональною характеристикою тактики. Стратегія ж, розвиваючись навколо певної концепції, відповідно, створює основу для впорядкування такої адаптації, оскільки є підгрунтям для узгодження складових функціонування організації. Відтак суть стратегії – в тому, щоб “вибудувати концепцію, достатньо потужну та потенційно гнучку для того, щоб організація досягла поставлених цілей наперекір усім непередбачуваним втручанням зовнішніх сил”. Такі формулювання співзвучні також поведінковим трактуванням стратегії. Зокрема в теорії ігор стратегія трактується як “складний план, план, що визначає вибір в будь-якій імовірнісній ситуації”.

Слід підкреслити, що у  наведених визначеннях значна увага  приділяється аспекту забезпечення адекватних дій організації у відповідь на втручання з боку зовнішніх сил чи обставин. Відповідно мета стратегії розглядається як забезпечення реалізації цілей організації незважаючи на це втручання. Як зазначається в економічному словнику за редакцією С. В. Мочерного, економічна стратегія – це „довгостроковий курс економічної політики, який передбачає вирішення великомасштабних економічних і соціальних завдань”.

Це, в свою чергу, потребує якнайповнішого врахування усього комплексу  впливів та включення реакції  на нього до програми стратегічних дій. Власне, якби такі впливи були повною мірою передбачуваними, це дало б  можливість звести стратегію до функціонального плану, тобто безпосередньої послідовності наперед визначених дій, які виходять з критерію оптимального поєднання ресурсів. Це й відбувається досить часто за побудови стратегії організацій, які діють в умовах сталого середовища, наприклад – пересічних фірм у розвиненій стабільній ринковій економіці. Зачіпаючи проблему визначення поняття стратегії підприємства, Г. Мінцберг трактує його як “уніфікований, вичерпний, цілісний план… який забезпечує виконання основних завдань підприємства”. Водночас стратегія такого типу видається непродуктивною вже тоді, коли підприємство прагне здійснити певний інноваційний прорив, освоюючи нові ринки, продукти, організаційні чи виробничі технології. У цьому разі невизначеність реакції середовища зростає достатньо для того, щоб унеможливити врахування апріорі усього спектра можливих дій фірми. Йдеться, скоріше, про визначення загальних підходів, які організація використовує для виконання завдань. Як вказує Б. Будзан, стратегія – це „набір правил, якими керуються в ухваленні управлінських рішень, щоб забезпечити здійснення місій і досягнення цілей організацій”.

Дж. Томпсон, аналізуючи структуру стратегії як поняття сучасного менеджменту, виділяє корпоративну, конкурентну та функціональну стратегії. Корпоративна стратегія зосереджується на забезпеченні системної цілісності суб’єкта, конкурентна – на здатності протистояти негативним впливам та збуренням, функціональна – на досягненні поставлених суб’єктом специфічних завдань.

Структурно стратегію  прийнято розглядати одразу в трьох  аспектах: як передбачення майбутнього становища (що в англомовній літературі визначається терміном “vision”), безпосередній план власних дій і поведінку відповідно до цих передбачень і планів. Таким чином, стратегія визначає не лише основні пріоритети, цілі та напрями розвитку держави, формує бажану модель майбутнього, але й роль та місце суб’єктів суспільного життя у процесі її втілення.

Отже, економічна стратегія - це цілісна система дій суб’єкта, спрямованих на реалізацію мети, завдань та пріоритетів його економічного відтворення з урахуванням комплексу впливів ендогенних та екзогенних чинників, розрахована на тривалий період часу.

Відповідно економічна тактика - це форма реалізації економічної стратегії, комплекс адаптивних заходів впливу суб'єкта на перебіг конкретних економічних процесів з метою надання їм параметрів, визначених завданнями економічної стратегії.

Сучасні дослідження у  сфері менеджменту та аналізу  практики економічної політики дозволяють також сформулювати визначення економічної стратегії, її суб'єкта й об'єкта, стратегічної мети, напрямів, завдань та пріоритетів.

Суб'єктом економічної  стратегії може виступати будь-який суб'єкт, що здатен впливати на процеси власного відтворення завдяки своєму місцю в інституційній системі, розробляє і здійснює власну стратегію. Таким суб’єктом можуть бути особа, фірма, корпорація, ділове об'єднання, держава, міждержавне економічне об’єднання тощо.

Об'єкт економічної  стратегії визначається сферою дії суб'єкта і може бути уособленим іншим суб’єктом, суспільним інститутом (системою відносин між суб’єктами) або суспільною системою в цілому.

Стратегічна мета – це орієнтир діяльності суб'єкта, сенс його розвитку. В узагальненому вигляді вона полягає у забезпеченні тривкого збалансованого економічного відтворення суб'єкта стратегії та конкретизується залежно від системних характеристик суб’єкта. Стратегічна мета є надсистемною характеристикою і може передбачати значну структурну модифікацію суб’єкта.

Стратегічні напрями деталізують мету, визначають шляхи її досягнення, виходячи із системних характеристик суб'єкта.

Стратегічні завдання являють собою конкретні цілі на довготерміновий період, що реалізують стратегічні напрями та виходять з характеристик об'єкта стратегії. Стратегічні завдання можуть становити основу стратегічного плану.

Стратегічні пріоритети визначають вагу окремих стратегічних завдань у

у формуванні економічної стратегії суб'єкта.

Звертаючись до економічної  стратегії рівня держави, слід насамперед звернути увагу на конкретизацію  її об’єкта й суб’єкта. Суб’єктом державної економічної стратегії є держава. У класичній захiднiй економiчнiй науцi за розгляду державної активностi в економiцi прийнято застосовувати щодо дiючого суб'єкта термiн "уряд". Проте, доцiльнішим є використання терміна "держава". Адже у реалізації економiчної стратегії бере участь весь комплекс інститутів державної законодавчої і виконавчої влади, а також, певною мірою, всього громадянського суспільства. Поняття суб'єкта державної економічної стратегії, таким чином, набуває повнішого трактування, що дозволяє розглядати особливості інституційної структури держави як один з чинників процесу суспільної саморегуляції.

Об’єктом державної економічної  стратегії є соціально-економічна система в цілому, що є категорією значно більш широкого порядку, ніж держава. Відтак специфіка суб’єкт-об’єктних відносин в державній стратегії полягає у взаємодії складових, які керуються принципово різними системами цінностей. З одного боку, в той час як економічні суб’єкти виходять з інтересів власного відтворення і розвитку, держава реалізує інтереси, делеговані їй суспільством загалом через систему демократичного устрою чи окремими корпоративними групами через інститути легального і нелегального впливу (від впливу політичних партій та груп на коаліційному принципі – до безпосереднього “проштовхування” рішень через механізми корупції). З другого боку, навіть найліпша система демократичного устрою не забезпечує повного відображення всього розмаїття інтересів, представлених у суспільстві, тому стратегія держави обов’язково носитиме певний відбиток корпоративізму. Отже, специфічність суб'єкт-об'єктних відносин і значна роль суб'єкта зумовлює взаємопов'язані проблеми орієнтирів економічної стратегії держави та структури суб'єкта, що формує і втілює їх у життя. Зазначені розбіжності можуть викликати суперечність між стратегічними напрямами і завданнями, що негативним чином відбивається на дієвості економічної стратегії держави.

Стратегічною метою державної економічної політики є забезпечення стійкого відтворення та всебічного розвитку соціально-економічної системи. У цьому контексті держава, виступаючи суб’єктом стратегії, розглядається як тотожне цілого суспільства, оскільки власне існування держави як елементу суспільної системи обумовлене стабільністю та гармонійним розвитком останньої.

Відповідно до цієї мети напрями державної економічної стратегії мають забезпечувати адекватне середовище координації розвитку складових соціально-економічної системи, підтримку пропорцій суспільного відтворення, створювати інституційні механізми реалізації стратегічної мети. Реалізація напрямів економічної стратегії тісно корелює з політичною, соціальною, гуманітарною та іншими стратегіями держави, які входять до загальної стратегії суспільного розвитку.