Економічні потреби, їх класифікація і роль у сучасному виробництві

За способом задоволення виділяють:

• індивідуальні - це потреби в одязі, житлі, їжі та ін.;
• колективні - ті, що спільно задовольняються у трудовому колективі (підвищення кваліфікаційного рівня працівників, будівництво спільних баз і будиночків відпочинку, колективне управління виробництвом та ін);
• суспільні - це потреби у забезпеченні громадського порядку, захисті навколишнього середовища тощо.

За ступенем реалізації потреби можна класифікувати  на:

• абсолютні потреби - визначаються максимально можливим обсягом виробництва матеріальних благ і послуг (за найбільш сприятливих умов), які могли бути спожиті суспільством;
• дійсні потреби - відповідають рівню розвитку економіки певної країни;
• платоспроможні - потреби, які людина може задовольнити відповідно до власних доходів та рівня цін (тобто вони визначаються співвідношенням цін на предмети споживання і грошових доходів населення).

Численні потреби  людини за спільністю ознак можна  об'єднати у такі групи:

• матеріальні і духовні;
• загальні і конкретні;
• поточні та перспективні;
• задоволені і незадоволені;
• дійсні та абсолютні.

Потреби характеризують лише можливість споживання, але щоб  ця можливість перетворилася в дійсність, слід виробити життєві засоби. Величезна  роль економічних потреб полягає  в тому, що вони спонукають людей  до дії. Отже, виробництво забезпечує різноманітні блага, які становлять необхідні умови життя і розвитку людського суспільства на будь-якому  історичному щаблі його існування. Інакше кажучи, блага, створені в процесі  виробництва, утворюють різноманітні потреби, які становлять предмет  інтересу. Економічні потреби відображають відношення соціальних суб'єктів (людина, колектив, суспільство) до можливого  споживання вартостей, опосередкованих  економічними формами їх реалізації. Вони виявляються як необхідність у  життєвих благах, як стимул до споживання.

Сукупність суспільних потреб можна розглядати під різним кутом зору. Наприклад, професор А.С.Гальчинський виділяє економічні та неекономічні, виробничі та невиробничі потреби. На його думку, структура економічних (особистих) потреб складається із фізичних, інтелектуальних та соціальних потреб.

Якщо в 1990 СРСР харчувався в основному м'ясом власного виробництва (20.006 тис. тонн проти 1.298 тис. тонн імпорту, тобто 6%), то в 2002 виробляється 4.690 тис. тонн, імпорт - 2.668 тис. тонн, тобто36%. Це говорить про руйнування свого  сільського господарства й закупівлях низькоякісного мороженого м'яса (типу окороків Буша), які без нестатку не закуповує жодна поважаюча  себе країна миру.

Громадяни СРСР мали підстави бути незадоволеними системою розподілу продуктів харчування (перебої в постачанні, черзі, нерівномірність  у поставках деяких продуктів  по регіонах та ін.). Крім того, після  досягнення рівня харчування, що задовольняє  базові потреби людини, у суспільстві  виникли нові вимоги - до розмаїтості  продуктів, їхній розфасовці, упакуванню й т.д.

Однак сприйняття цих недоліків багато в чому залежало від ідеологічного тиску. Наприклад, в 1989 р. молока й молочних продуктів  у середньому по СРСР споживали 363 кг у рік на людину, що є винятково  високим показником (у США в  той рік - 263 кг), але при опитуваннях 44% опитаних жителів СРСР відповіли, що споживають молока недостатньо. Більше того, у Вірменії, де велася особливо сильна антирадянська пропаганда, невдоволено  своїм рівнем споживання молока й  молочних продуктів було 62% населення. А тим часом їхнє споживання становило  у Вірменії в 1989 р. 480 кг на людину. І  самий красномовний випадок - цукор. Його споживання становило в СРСР 47,2 кг у рік на людину (у США - 28 кг), але 52% опитаних уважали, що споживають занадто мало цукру (а в Грузії незадоволених було навіть 67%).

Отже, економічні інтереси і потреби — рушійні  сили соціально-економічного розвитку.

Економічний інтерес  — це реальний, зумовлений відносинами  власності та принципом економічної  вигоди, мотив і стимул соціальних дій щодо задоволення потреб. Економічний  інтерес є породженням і соціальним виявом потреби, це усвідомлені потреби  існування різних суб'єктів господарювання.

Економічні потреби  — це ставлення людей до економічних  умов їх життєдіяльності, яке характеризується відчуттям нестачі певних благ та послуг, бажанням володіти ними, щоб  подолати це відчуття. Отже, потреби  мають об'єктивно-суб'єктивний характер.

Кожний крок у розвитку суспільства — це одночасно  задоволення потреб на новому, вищому рівні. Суспільство завжди жорстко  обмежене економічними ресурсами, тому на кожному етапі свого розвитку воно висуває як двоєдину мету задоволення  однаково пріоритетних соціальних та економічних потреб, виділяючи для  цього необхідні частини сукупного  фонду робочого часу.

1.3. Економічний інтерес  і потреби. Економічні  суперечності в  системі інтересів

Економічні інтереси і потреби — рушійні сили соціально-економічного розвитку.

Економічні інтереси нетотожні потребам, їхньому задоволенню. По-перше, економічні інтереси знаходять  своє вираження у поставлених  цілях та діях, спрямованих на задоволення  потреб. По-друге, економічний інтерес  завжди виражає відповідний рівень і динаміку задоволення потреб. Наприклад, не може, окрім специфічних випадків (схимники тощо), бути інтересом суб'єкта зниження рівня задоволення потреб.

Не всі люди мають інтерес щодо задоволення  власних потреб. Об'єктивна потреба  живого організму людини в повноцінному харчуванні може не збігатися із суб'єктивним інтересом людини щодо споживання алкоголю, наркотиків тощо. Отже, інтереси - це усвідомлені  потреби (умови) існування суб'єктів  господарювання. У сфері економічних  відносин потреби виявляються як інтереси. Останні виступають як мотив  до діяльності, спрямованої на задоволення  потреб.

Економічні інтереси можна класифікувати за суб'єктами їх реалізації як: державні, групові  та особисті; у структурі інтересів  виділяють виробничі (пов'язані з  організацією виробництва) і невиробничі (пов'язані з задоволенням особистих  потреб виробника та його потреб як члена суспільства).

Розрізняють також  інтереси власника, підприємця та найманого  працівника.

У системі економічних  інтересів можна виділити основний інтерес суспільства, який повинен  відповідати таким критеріям: а) віддзеркалювати сутність економічної  системи, найхарактерніші риси її; б) бути рушійною силою економічного розвитку всієї системи.

Відповідно до цих критеріїв основним інтересом  сучасної ринкової економіки є особистий  інтерес, а саме - особистий інтерес  споживача[23, c. 73-75].

Основним інтересом  планової економіки є суспільний інтерес, або інтерес суспільства  як асоціації власників засобів  виробництва й асоціації робітників.

В адміністративно-командній  економіці існує жорстка ієрархія інтересів: інтереси держави мають  перевагу над регіональними, регіональні  — над колективними, колективні — над особистими. Засобом забезпечення субординації інтересів було централізоване директивне планування економіки.

Другорядне значення особистого інтересу в адміністративно-командній  економіці призвело до серйозних  збочень в економіці й утворило гальма її розвитку: 1) позбавило людину економічних стимулів до праці; 2) породило психологію утриманства та ін.

У системі економічних  інтересів на кожному конкретному  історичному етапі економічного розвитку, крім основного, можна виділити головний інтерес. В Україні головний інтерес суспільства полягає  в здійсненні ринкових реформ, що є  передумовою подальшого економічного і соціального прогресу суспільства.

Розвиток суперечностей  — джерело прогресу. Регель називав  суперечність основою будь-якого  розвитку, саморуху. І справді, існувати — означає перебувати в русі. З цього погляду рух — це суперечність, єдність суперечностей.

Суперечність (в  тому числі економічна) — це джерело  саморуху і процес взаємодії протилежних  сторін і тенденцій у предметах, явищах і процесах, форма зв'язків  між цими сторонами.

Рушійними силами економічного розвитку є, насамперед, суперечності економічної системи. З самого початку існування людства  такою є суперечність між досягнутим рівнем виробництва і зростаючими  потребами людей, їхнім прагненням покращити свій життєвий рівень.

Згодом такими стають суперечності між різними  сферами суспільного відтворення (виробництвом і розподілом, обміном  і споживанням та ін.), між різними  підсистемами (продуктивними силами і відносинами власності, техніко-економічними і виробничими відносинами та ін.), між окремими елементами підсистем (наприклад, між основною продуктивною силою і рівнем розвитку техніки).

Найважливішою силою економічного прогресу в межах  суспільного способу виробництва  є суперечність між продуктивними  силами та виробничими відносинами, або відносинами економічної  власності. Найдинамічніші елементи продуктивних сил у сучасних умовах — це робоча сила, наука, засоби виробництва.

Тому в процесі  свого розвитку вони першими вступають  у суперечність, конфлікт з відносинами  власності.

У цілому економічні суперечності виступають як суперечності між економічними інтересами: державними (суспільними) і колективними (груповими); державними (суспільними) й індивідуальними (особистими); колективними (груповими) й індивідуальними (особистими); між  інтересами різних підприємств й  організацій; між інтересами окремих  осіб. Окремо виділяють суперечність інтересів власників капіталу (роботодавців) і власників робочої сили (людей  найманої праці).

У цілому інтереси останніх не збігаються: якщо інтерес  власника (роботодавця) зводиться до одержання прибутку, то інтерес людини найманої праці — до одержання  заробітної плати. Перші часто задовольняють  свої інтереси за рахунок інтересу других: зростаючі прибутки одержують  за рахунок зниження заробітної плати.

Економічний прогресу цілому зумовлюється виникненням і  розвитком системи економічних  суперечностей, у тому числі між  окремими її підсистемами і всередині  цих підсистем, між окремими сферами  суспільного відтворення (виробництвом і споживанням, виробництвом і розподілом та ін.). Розвиток суперечностей відбувається, як правило, завдяки дії більш  активної революційної сторони (у межах  суспільного способу виробництва  такою стороною є продуктивні  сили; при взаємодії речових і  особистих чинників виробництва - особисті чинники тощо)[22, c. 43-48].

Розділ  ІІ. Дослідження структури  потреб населення

2.1. Структура потреб  населення

Економічні потреби  — це ставлення людей до економічних  умов їх життєдіяльності, які дають  їм задоволення, насолоду або втіху  і спонукають їх до діяльності, до того, щоб мати і володіти такими умовами.

Отже, потреби  мають об'єктивно-суб'єктивний характер.

Різноманітні  потреби можна певним чином класифікувати, насамперед за суб'єктами і об'єктами.

За суб'єктами потреби поділяють на:

• індивідуальні, колективні та суспільні;
• домогосподарств, підприємств і держави;
• суспільно-економічних класів і соціальних груп.

За об'єктами потреби класифікуються так:

• породжені існуванням людини як біологічної істоти;
• матеріальні і духовні;
• першочергові і непершочергові.

Потреба в національних цінностях виступає важливим фактором соціальної активності нації, яка формується. Потреба у національній культурі – це процес прагнення до збереження і забезпечення духовних запитів  нації за рахунок власних, внутрішніх потенціалів та їх відтворення. Звичайно, у цьому процесі матеріальне  виробництво робить визначальний вплив  на зростання потреб. Будучи первинним  стосовно духовного виробництва, матеріальне  виробництво обумовлює його зміст  і засоби задоволення духовних потреб. Але духовне виробництво відносно самостійне. У своєму русі духовне  виробництво визначає потреби розвитку цілісного суспільного виробництва, які фіксуються у функціональних зв’язках його галузей: соціально-культурному  середовищі, кристалізованому у мові і духовних цінностях.

Зростання потреб у духовних цінностях (у тому числі  у цінностях національної культури) сприяють збагаченню і відтворенню  культури в цілому й окремо[16, c. 27-28].