Економічні цикли та їх наслідки

    Кожен цикл складається з чотирьох основних фаз: криза, депресія, пожвавлення і піднесення. Основною з них є криза, яка формує цикл. Зобразимо його графічно (мал. 5)

    Причини економічної кризи

    Погляди економістів на причини кризи. З  моменту першої економічної кризи  вчені намагалися з'ясувати головну їх причину, виробити рекомендації для їх відвернення. Було названо до 200 причин виникнення економічних криз. Серед них Поверхові та наукові.

    До  поверхових належать спроби економістів  пояснити кризи появою плям на сонці, ритмом руху Венери та ін. Науковий підхід до з'ясування причин виникнення економічних криз пов'язаний з представниками класичної школи політичної економії. Так, англійський економіст Д. Рікардо такою причиною вважав несправедливість у розподілі багатства. Швейцарський економіст С. де Сісмонді пояснював кризи недоспоживанням народних мас, невідповідністю між виробництвом і споживанням.

    К. Маркс найбільш глибинною причиною кризи називав основну суперечність капіталістичного способу виробництва  — суперечність між суспільним характером виробництва і приватнокапіталістичним  характером привласнення результатів  цього виробництва.

    Видатний  український економіст М. Туган-Барановський причину криз вбачав у диспропорційності розвитку економіки, тобто у нерівномірному розвитку всіх галузей.

    Дж. Кейнс пояснював економічні кризи  дією основного психологічного закону, згідно з яким люди "схильні, як правило, збільшувати споживання із зростанням доходів, але не такою мірою, якою зростає дохід". Деякі сучасні економісти пояснюють кризи різним співвідношенням оптимізму та песимізму в господарській діяльності та іншими причинами.

    Економічна  криза — надзвичайно складе явище. Тому всі наведені наукові причини пояснюють її виникнення з різних боків. Але найбільш об'ємною, глибинною причиною, яка охоплює певною мірою інші другорядні причини, є суперечність між суспільним характером виробництва і приватнокапіталістичною формою привласнення. З'ясуємо коротко її сутність.

    Основна суперечність капіталізму. З часу виникнення капіталістичного способу виробництва (початок XVI ст.) і виробництво, і привласнення мали приватний характер. За майже два століття приватне виробництво перетворилося на колективне, суспільне. Матеріальною основою цього процесу був розвиток великої машинної індустрії. Посилення суспільного характеру виробництва виявилося у розвитку й поглибленні суспільного поділу праці всередині галузей народного господарства (особлива форма поділу праці), у зміцненні зв'язків між підприємствами і галузями промисловості, у зростанні масштабів підприємств, кількості зайнятих на них, збільшенні частки великих підприємств у кожній галузі тощо. Розвиток великої машинної індустрії дав змогу значно збільшити обсяг продукції, що вироблялася.

    Але протягом цього періоду від процесу  постійно зростаючого суспільного  виробництва дедалі більше відставала форма привласнення. Як і 200 років  тому, вона залишалася приватною, тобто  більшість створених благ привласнювали окремі капіталісти. Це призвело до переростання суперечності між суспільним характером виробництва і приватною формою привласнення у конфлікт, який вимагав свого розв'язання. Частково цей конфлікт був вирішений під час першої економічної кризи.

    Конкретною  формою прояву цієї глибинної суперечності було протиріччя між зростаючими  масштабами виробництва і відносним  звуженням платоспроможного попиту населення. Оскільки на той період не було державного регулювання заробітної плати, визначення мінімального її рівня, кожен окремий капіталіст намагався знизити заробітну плату до мінімуму, а тому зменшувався платоспроможний попит населення за неконтрольованого масового виробництва товарів на невідомий ринок. Таким чином виникла криза надвиробництва, яку посилила диспропорційність розвитку економіки.

    Перша економічна криза стимулювала процес еволюції власності. Тому не випадково  в 30-ті роки починають виникати акціонерні компанії — колективна форма капіталістичної  власності. Але еволюція власності відставала від темпів та масштабів усуспільнення виробництва і праці, що призвело до нової кризи, настання нового економічного циклу.

    Причини та види циклічних  коливань.

    Більшість сучасних економістів вивчають причини  циклічності через аналіз внутрішніх і зовнішніх факторів, які впливають на характер циклу, його тривалість, специфіку проявів окремих фаз.

    До  зовнішніх факторів можуть бути віднесені  об'єктивні та суб'єктивні обставини, які викликають періодичну повторюваність економічних явищ і які знаходяться поза економічною системою:

    - війни, революції, та інші політичні  потрясіння;

    - відкриття крупних родовищ золота, урану, нафти та інших цінних  ресурсів;

    - освоєння нових територій і  пов'язана з цим міграція населення,  коливання чисельності населення планети;

    - потужні  прориви в технології,  винаходи та  інновації,  які  дозволяють    радикально    змінити    структуру    суспільного виробництва.

    Внутрішні фактори притаманні самій економічній  системі, і вони можуть викликати  як підйоми, так і спади економічної активності через певні проміжки часу. Серед них виділяють:

    - фізичний  строк  служби  основного   капіталу  (рухомого  та нерухомого);

    - особисте споживання, скорочення  або зростання якого впливає  на обсяг виробництва та зайнятості;

    - інвестування,    тобто    вкладення    коштів    у    розширення виробництва,  його модернізацію,  створення  нових робочих місць;

    - економічну політику держави  щодо виробництва, попиту та  споживання.

    Пояснити  циклічність руху економіки дією тільки зовнішніх або внутрішніх   факторів   неможливо,   тому   що   економічний   цикл прискорює і гальмуг економічну систему, використовуючи їх разом.

    Розглядаючи економічні цикли та їх причини, австрійський економіст И.Шумпетер висунув ідею про трициклічну схему, тобто про коливальні процеси в економіці, що здійснюються, гак би мовити, на трьох рівнях. Він назвав ці цикли іменами Н.Д.Кондратьєва, К.Жупіяра та Дж.Кітчіна - вчених, що відкрили цикли тривалістю відповідно в п'ятдесят п'ять років, десять років і три роки 4 місяці.

    Головною  причиною довгохвильових коливань М.Д.Кондратьсв вважав наявність у складі сукупного  капіталу особливих частин, що мають  тривалий термін дії: великих засобів  виробництва, споруд, устаткування, а  також кадрів кваліфікованої робочої  сили. У цілому концепція російського науковця визнана як теорія, що містить комплексний опис феномена довготривалих коливань.

    Найчастіше  в економіці розвинутих країн  зустрічаються середні промислові цикли - тривалістю 8-10 років, але на ділову активність впливають і всі інші. Протягом одного великого циклу відбувається декілька середньострокових коливань, матеріальною основою яких є фізичне оновлення основних засобів виробництва, насамперед їхньої найактивнішої частини - знарядь праці.

    Маті  економічні цикли Дж.Кітчіна матеріальною основою мають процеси, що відбуваються у сфері грошових відносин. Малі цикли розмежовуються грошовими кризами, що повторюються з певними закономірностями. Вони характеризуються особливою гостротою та інтенсивністю - або накладаються на промислові кризи, або мають самостійний розвиток.

    Економічні  цикли (цикли ділової активності) означають коливання економічної  активності, рух виробництва від  початку попереднього до початку  чергового кризового спаду.

    Кожен з економічних циклів унікальний, але водночас усім їм притаманні певні загальні риси, передусім однакова послідовність фаз циклу: піднесення; спад або криза (рецесія); депресія; пожвавлення (рис.3.1). На різних етапах економічного розвитку суспільства і за різних конкретних умов відтворення цикл і його фази проявляються по-різному.

    Головною  фазою циклу вважають кризу (спад, рецесію, скорочення ділової активності). Вона ніби підводить підсумок попередньому циклу і відкриває новий цикл. Головні особливості кожного  циклу (його загальна тривалість, співвідношення між окремими фазами) визначаються перш за все характером і глибиною кризи. Без кризи не було б циклу, оскільки саме періодичне повторення кризи надає економічному відтворенню циклічного характеру. Однак, розглядаючи кризу як вирішальний момент циклу, не можна ігнорувати інші фази циклу. В кожній фазі циклу містяться умови її перетворення в іншу фазу, і, отже, увесь розвиток циклу заснований на саморусі. Економічна криза - це більш або менш регулярно повторювані тимчасові падіння виробництва, що виникають внаслідок порушення економічної рівноваги. Вона характеризується: порушенням макроекономічної рівноваги, розбалансуванням взаємодіючих структур; перевиробництвом з наступним падінням обсягів виробництва, нагромадженням товарних мас в оптовій торгівлі; падінням товарних цін; зростанням безробіття, збільшенням незайнятих виробничих потужностей; падінням рівня реальної заробітної плати, інших доходів, прибутків підприємств, життєвого рівня населення; зниженням платоспроможного попиту населення, зменшенням обсягів оптової та роздрібної торгівлі; крахом грошово-кредитних зв'язків; наростанням системи взаємних неплатежів; кредитною напругою, злетом норми позикового відсотка; нестачею грошової маси, високими темпами інфляції; масовим знеціненням капіталу, завмиранням інвестиційних процесів; падінням курсу акцій, біржевою панікою; масовим банкрутством підприємств; зростанням соціальної напруженості у суспільстві тощо. Скорочення виробництва у період кризи триває доти, поки не буде встановлена рівновага, тобто відповідність попиту та пропозиції, припинення кризовою падіння та розсіювання товарних запасів відбувається внаслідок зниження цін, виробничих потужностей і товарних запасів (у вартісному вираженні), а також шляхом посилення вивозу товарів на зовнішні, в основному колоніальні ринки. Після цього кризове падіння припиняється, а економічна система входить у фазу депресії.

    Депресію, застій або дно економічної активності справедливо порівнюють з післяшоковою ситуацією. Рух капіталу в'ялий і  нечіткий, він ніби набирається сил перед новим штурмом. Цьому сприяють поступове відновлення перерваних кризою зв'язків, переливання капіталу у більш перспективні сфери застосування, а головне - масове оновлення основного капіталу досягає таких розмірів, що виникає його надлишок або така його кількість, для якої зниження норми прибутку не врівноважується зростанням її маси. У цьому випадку додаткові інвестиції не приносять додаткового прибутку. Іншими ознаками депресії є: стабілізація виробництва на найнижчому рівні; призупинення інфляційних процесів; збереження високого рівня безробіття; норма позикового відсотка висока; починають відновлюватися господарські зв'язки; стабілізуються і поступово зменшуються товарні запаси. Внаслідок цього - поступове поширення реанімаційних процесів, наростання позитивних тенденцій. Зв'язок депресії з кризою полягає передусім у відновленні основного капіталу (який під час кризи був зруйнований фізично), але вже на новому, більш високому технічному рівні. Тому у наступному циклі економіка досягає більш високої точки піднесення.

    Депресія  переходить у наступну фазу циклу - пожвавлення (розширення ділової активності), яка характеризується тим, що тут  уперше після початку кризового  падіння відбувається розширення попиту на засоби виробництва та робочу силу; оновлюється основний капітал; починається модернізації виробництва; відновлюється економічне зростання; зростають прибуток, заробітна плата, позиковий відсоток; скорочується безробіття. У суспільній свідомості посилюються позитивні сподівання, розширюється бізнесова активність. У ході пожвавлення відновлюється докризовий рівень економічного розвитку і готується майбутнє піднесення. Відновлюється докризовий стан економіки (точка С на рис.3.1, яка відповідає точці А - піку розвитку попереднього економічного циклу).

    Піднесення, або пік ділової активності характеризується тим, що економіка виходить на рівень, який перевищує всі попередні  рубежі. Економічне зростання прискорюється, поліпшуються всі показники ринкової кон'юнктури, передусім збільшується платоспроможність попиту. Це сприяє зростанню товарних цін, збільшує прибутки, стимулює пропозицію. Особливо великих розмірів досягають кредитно-фінансові операції, а також спекулятивні операції на біржах. Але саме у цей, найбільш сприятливий для економіки період, в її надрах зріють передумови майбутнього падіння. До певного часу розвиток цих передумов приховується багатоланковою та розгалуженою торговельною мережею, розвинутою кредитною системою, створенням штучних дефіцитів у результаті спекуляцій на зростанні цін. І лише у період кризового падіння виявляється дійсний стан речей, справжні масштаби нерівноваги ринкової економіки.