Економічні аспекти глобальних проблем

Виникнення екологічної  проблеми пов'язане з високими темпами  науково-технічного прогресу, який посилює  вплив людства на навколишній  світ. Прискорення розвитку продуктивних сил людської цивілізації дало в  розпорядження людини нові засоби впливу на природу. Водночас НТР не тільки породила нові зв'язки між людиною  і природою, але й зумовила нові конфлікти у процесі реалізації цих зв'язків.

Так, за і хв. на планеті  знищують 20 га лісу, а щорічно площа  лісів скорочується на 0,5%, що дорівнює зникненню лісів на всій території  Норвегії. Відбувається зникнення природних  річок, перетворення у пустелю родючих  земель, створення штучних водойм, непомірне використання шкідливих  хімічних добрив, забруднення атмосфери. Внаслідок цього вміст вуглекислого газу в повітрі щорічно зростає  на 0,5%, а з 1960 по 1995 pp. його викиди в  атмосферу зросли у три рази. Майже 80% усіх захворювань людини пов'язані  зі споживанням неякісної води. Внаслідок  екологічної кризи Україна щорічно  втрачає 15-20% ВНП, або 15 млрд крб. (у цінах 1990 p.). Втрати від аварії на Чорнобильській АС до 2000 р. становили приблизно 130 млрд крб. (у цінах 1990 р.) без урахування втрат, пов'язаних із захворюванням  людей3.

Зазначені явища  негативно впливають на тваринний  і рослинний світ Землі. Прогнозується, що в найближчі 20 років може зникнути 1/5 всіх існуючих видів рослин і тварин. Значна загроза існуванню генофонду  тваринного і рослинного світу існує  в нашій державі внаслідок  високого рівня розробленості земель. Площа природного фонду, де заборонено або обмежено господарську діяльність, в Україні становить лише 2 відсотки території, тоді як у США - 7,8 відсотка, Канаді - 4,5 відсотка, Японії - 5,6 відсотка, Норвегії - 12 відсотків. Нині в Україні  перед загрозою знищення перебуває 531 вид диких рослин і грибів, 380 диких тварин1.

До найбільш складних глобальних проблем належить проблема соціально-економічного відставання  країн, що розвиваються. Останнє в  соціально-економічному плані породжене  несправедливим характером взаємовідносин між ними та економічно розвинутими  країнами в недалекому минулому, коли їх ресурси нещадно експлуатувалися, та неоколоніалістською політикою  в нинішніх умовах, зокрема "політикою  дешевої сировини". Остання знекровлює економіку країн, що розвиваються. Якщо 20 років тому для придбання одного трактора країни, що розвиваються, повинні  були продати приблизно 11 т цукру, то наприкінці 90-х- 150 т.2

Отже, глобальні проблеми досить різноманітні за своїм змістом, їх розвиток має суперечливий та багатовимірний характер. Водночас вони мають цілий  ряд загальних специфічних рис, що виділяє їх на фоні інших проблем  світової економіки. Специфіка глобальних проблем полягає в наявності  ряду притаманних їм спільних рис:

1) кожна з цих  проблем і всі разом відіграють  важливу роль для майбутнього  людства. Тому затримка з їх  вирішенням призведе до деградації  умов життя і виробничої діяльності  на планеті, що несе в собі  смертельну небезпеку для існування  людської цивілізації; 

2) у процесах і  явищах глобальних проблем проявляється  поглиблення та ускладнення світогосподарських  зв'язків, інтернаціоналізація інших  суспільних процесів на Землі;

3) розв'язання цих  проблем можливе лише за умови  об'єднання зусиль усіх держав  і народів.

Знайти основні  шляхи та засоби вирішення глобальних проблем - це значить забезпечити  умови виживання всіх народів  і подальший соціально-економічний  розвиток людської цивілізації.

Шляхи розв'язання глобальних проблем

Необхідність пошуку шляхів розв'язання глобальних проблем  людства породжена тими реальними  загрозами, які виникли перед  світовим співтовариством, їх небезпечний  характер для подальшого існування  людства та пошук шляхів розв'язання наштовхує на два висновки.

По-перше, якщо наявні нині тенденції розвитку глобальних проблем збережуться і надалі, то вже упродовж цього століття людство  наблизиться до меж свого економічного зростання. Наслідком останнього буде значне зниження як чисельності населення  Землі, так і виробництва матеріальних благ та надання послуг. З іншого боку, світове господарство та міжнародні економічні відносини набули такого характеру, що є можливість змінити  нинішні тенденції економічного зростання, стабілізувати економічний  та екологічний стан людства і  підтримати його в майбутньому. Глобальну  рівновагу людство може свідомо  спроектувати так, щоб мінімізувати негативні наслідки свого існування  на Землі. У зв'язку з цим слід окреслити основні шляхи розв'язання глобальних проблем.

Шляхи розв'язання таких  глобальних проблем першої групи, як екологічна, паливно-енергетична та сировинна пов'язуються зі швидким  розвитком і використанням основних видів відновлюваної енергії (сонячна, вітрова, океанічна та гідроенергія річок); структурними змінами у використанні існуючих невідновлюваних видів  енергії: зростання частки вугілля  в енергобалансі національних економік та зменшення газу і нафти, адже запасів  останніх на планеті значна менше, а  їх цінність для хімічної промисловості  набагато більша.

Серед інших шляхів розв'язання цих проблем доцільними є розробка усіма країнами світу  сукупності конкретних заходів дотримання екологічних стандартів. Йдеться  про стандарти чистоти повітря, водних басейнів, раціонального споживання енергії, підвищення ефективності енергетичних систем; необхідне також вивчення запасів усіх ресурсів у країнах  світу з використанням найновітніших  досягнень   НТР; розширення у  країнах, що розвиваються, власного сировинно-переробного  виробництва; припинення вирубування  лісів, особливо тропічних, забезпечення раціонального лісокористування; формування екологічного світогляду, що створило б можливості для розгляду всіх економічних, політичних, юридичних, соціальних, ідеологічних, національних, регіональних, кадрових питань як у межах окремих країн  світу, так і на міжнародному рівні  з позицій розв'язання екологічних  проблем людства, надання проблемам  екологічного характеру, пріоритету над  іншими. Позитивний вплив на розв'язання екологічних проблем мала б комплексна розробка законодавства про охорону  довкілля, в т. ч. про відходи, проведення науково-дослідних робіт у цій  сфері, поширення передового досвіду  щодо збереження природного середовища, а також підписання договорів  та угод, спрямованих на розв'язання цих проблем. Певні кроки в  цьому напрямі вже зроблено. У  період з 1992 по 2002 рік країни-члени  ООН підписали ряд договорів  та угод, котрі можуть і повинні  створити основу для довгострокових глобальних рішень. Три договори стали  результатом так званої "Екологічної  конференції в Ріо" - з питань зміни клімату, збереження біорізноманіття  та опустелювання.

Позитивно впливає  на вирішення енергетичної і сировинної проблем економія енергетичних та матеріальних ресурсів.

Глобальний характер проблем економії матеріальних та енергетичних ресурсів потребує реалізації різноманітних  заходів як на національному, так  і на міжнародному рівнях. Найбільш суттєвими серед них є обмін  інформацією, науково-технічне співробітництво, розвиток обміну новими енерго- і матеріалозберігаючими  технікою та технологіями. Це позитивно  вплинуло б на використання енергії  і сировини. В цьому ж напрямку вплинуло б на розв'язання сировинної та енергетичної проблеми усунення тих  причин, які їх породжують. Серед  них слід виокремити такі:–

забезпечення національних економік паливом і сировиною  здійснюється в основному через  їх експорт;–

відбувається постійне порушення зовнішньоекономічних сировинних зв'язків, що являє собою основну  суперечність сировинної проблеми;–

нестійкість попиту і пропозиції, наявність періодів надлишку і дефіциту сировини, стрибкоподібне коливання світових цін;–

суперечності між  країнами щодо експорту та імпорту  сировини. Сировинна та енергетична  проблеми є надто гострими для  України.

Насамперед це стосується постачання нафти, газу, вугілля, деревини, кольорових металів тощо. З іншого боку, українське виробництво є надто  енерго- і матеріаломістким. Так, на 1 дол. ВВП в Україні споживається електроенергії в чотири рази, а  металу в два рази більше, ніж  у середньому в західноєвропейських  країнах.

Тенденція до зростання  обсягів ресурсів, що відволікаються на військові потреби, яка веде до загострення економічних і соціальних проблем у багатьох країнах, їх негативного  впливу на розвиток цивільного виробництва  і рівня життя народів, потребує пошуку шляхів зменшення військових витрат, насамперед у країнах, де мешкає майже 80 відсотків населення планети. Серед них - демілітаризація економіки  країн світу, тобто роззброєння  і ліквідація військових галузей  виробництва. Через те, що мілітаризовані галузі становлять воєнно-промисловий  комплекс національної економіки, то демілітаризація  ВПК - це конверсія його підприємств. Вона передбачає зміну пропорцій  розподілу фінансових, трудових і  матеріальних ресурсів між цивільною  і військовою сферами, перехід у  процесі роззброєння військового  виробництва та інших видів військової діяльності на продукування товарів  і надання послуг для задоволення  потреб населення.

В економічно розвинених країнах та у країнах СНД активно  триває процес конверсії ВПК, на яку  покладались великі надії у зв'язку з вивільненням значної кількості  виробничих потужностей, матеріальних ресурсів та робочої сили. Насправді  конверсія виявилася справою, яка  потребує значних витрат як в економічному аспекті (переоснащення складного  і специфічного обладнання), так  і в соціальному (масове скорочення працівників оборонних галузей  і чисельності збройних сил). Оцінки експертів свідчать, що початкові  витрати на конверсію перевищують  витрати на гонку озброєнь. За таких  умов народам усіх країн необхідно  спільно і організовано здійснити  ядерне роззброєння, суттєво зменшити військові витрати, подолати міжнаціональні та внутрішньо-національні воєнні конфлікти. 

Складним є комплекс проблем, який виникає у сфері  розвитку людини та суспільства, що суттєво  впливають на біологічні і соціальні  аспекти відтворення не тільки робочої  сили, але Й людської популяції  взагалі.

Серед них - ліквідація зубожіння, голоду, хвороби, безробіття і неграмотності, які охоплюють  великі зони сучасного світу. Нині у  світі більше голодуючих, ніж будь-коли в історії людства. Бідність, зубожіння, безробіття, соціально-економічна відсталість  характерні насамперед для країн, що розвиваються, де мешкає майже 2/3 населення  планети, що дає підстави цю глобальну  проблему зарахувати до проблем подолання  відсталості цих країн.

Значні масштаби зубожіння та соціально-економічної  відсталості країн, що розвиваються викликають сумніви у можливості вести мову про нормальний розвиток і прогрес світової спільноти, коли переважна частина жителів планети  опинилася за межею існування.

Основними шляхами  розв'язання глобальних проблем країн, що розвиваються, є такі:–

здійснення системи  заходів, спрямованих на забезпечення динамічного соціально-економічного розвитку цих країн у науково-технічній  і соціально-економічній сферах;–

формування нового світового порядку, який би гарантував реальну допомогу країнам, що розвиваються, у вирішенні їхніх проблем;–

істотне трансформування  у межах світового господарства механізму ціноутворення на природні ресурси шляхом відходу від їх визначення гігантськими ТНК, що контролюють  природні багатства країн, що розвиваються;–

нарощування випуску  готової продукції цими країнами, що дало б змогу навіть за існуючої кон'юнктури на світовому ринку  значно збільшити доходи від експорту;–

надання економічно розвинутими державами світу  країнам, що розвиваються, значних фінансових, людських, технічних та інтелектуальних  ресурсів для розвідування і розробки природних ресурсів, їх переробки, транспортування  та реалізації за трансформованими цінами з метою збільшення валютних доходів, встановлення ними економічного суверенітету над цими ресурсами. Зазначені кошти  спрямувати на інтенсивний розвиток сільського господарства, подолання  його нераціональної монокультури. З  цією метою у 2000 р. країни-члени ООН  ухвалили "Цілі розвитку для нового тисячоліття", а з 2002 р. - "Монтерейський  консенсус", в якому обумовлюються  конкретні зусилля триразового  збільшення допомоги найбіднішим регіонам світу для забезпечення міжнародної  мети: підвищення обсягу зовнішньої допомоги до рівня 0,7% від сукупного ВНП  заможних країн;–

здійснення прогресивних аграрних перетворень у сільському господарстві цих країн та ліквідація неоколоніальних форм господарювання в цій галузі.