Ефективність реалізації грошово-кредитної політики в Україні

З метою забезпечення рівноваги  на грошово-кредитному ринку та попередження формування монетарних ризиків стабільності грошової одиниці України Національний банк України протягом 2010 року активно  проводив операції з вилучення надлишкової  ліквідності банків шляхом емісії депозитних сертифікатів Національного банку  України та проведення операцій зворотного репо з державними облігаціями України. Загальний обсяг проведення депозитних операцій у 2010 році становив 248,1 млрд. грн. (у 2009 році – 96,7 млрд. грн.) [23].

Упродовж 2010 року було оголошено 575 тендерів, за результатами яких було розміщено  депозитних сертифікатів номінальною  вартістю 1000 тис. грн. на загальну суму 246,1 млрд. грн. (у 2009 році – 96,7 млрд. грн.). Рівень процентних ставок за коштами, залученими шляхом емісії депозитних сертифікатів, встановлювався залежно від загальної ситуації на грошово-кредитному ринку та строку залучення коштів, а також з урахуванням розміру процентних ставок за кредитами та депозитами на міжбанківському ринку кредитних ресурсів. Середньозважена процентна ставка за випущеними в обіг депозитними сертифікатами у 2010 році становила 3,2% річних (у 2009 році – 6,6% річних).

Загальний обсяг залучення коштів банків шляхом проведення операцій зворотного репо з державними облігаціями України становив 2,0 млрд. грн., а середньозважена процентна ставка (розрахунково) була на рівні 2,1% річних.

З метою регулювання ліквідності  банків у 2010 році було достроково погашено депозитних сертифікатів на суму 503,0 млн. грн.

Розділ 3. Напрямки вдосконалення грошово-кредитної політики в Україні

Досліджуючи сучасну систему грошово-кредитних  відносин в Україні, необхідно зазначити, що в Україні продовжує діяти  різноплановий монетарний устрій (визначається кілька цілей проведення грошово-кредитної  політики, які пов’язані з рівнем обмінного курсу, рівнем інфляції, обсягами окремих монетарних агрегатів). Реалізація грошово-кредитної політики забезпечується змішаним методом (частково з використанням  ринкових інструментів, частково –  адміністративних).

Побудова майбутньої стратегії  грошово-кредитної політики України  повинна базуватися на адекватній оцінці стану економіки, її об’єктивних  тенденцій, ступенях розвитку банківської  системи, фондового ринку, інституційного забезпечення монетарної політики, розвиненості її інструментів, характеру взаємозв’язків макроекономічних і монетарних параметрів тощо. Слід також враховувати чинне  законодавство і не намагатися його змінити лише з метою ефективного  запровадження стратегії, оскільки практика свідчить, що в умовах України  законодавчі зміни – це дуже складний, занадто політизований, довготривалий  процес, наслідки якого можуть суттєво  відрізнятися від початкових намірів. Із світового досвіду відомо, що існує можливість врегулювання всіх питань, пов’язаних із монетарною стратегією, на рівні нормативно-правових актів  і неформальних угод. Тому в майбутньому  Національному банку України  та уряду України слід частіше  звертатися саме до цих методів [22].

Враховуючи специфіку України  щодо розподілу повноважень у  сфері грошової влади, в процесі  розроблення грошово-кредитних стратегій  необхідна тісна взаємодія уряду  і Національного банку України, а якщо точніше – взаємодія  Ради та Правління НБУ, Кабінету Міністрів  України, Міністерства економічного розвитку і торгівлі України та Міністерства фінансів України.

Майбутня монетарна стратегія  має сприяти підвищенню рівня  довіри до національної грошової одиниці, інститутів її забезпечення, створити умови для довгострокової стабільності. Важливою передумовою її ефективної реалізації є незалежність Національного  банку України. НБУ у процесі  взаємодії з іншими органами монетарної влади, політичними силами і суспільством мусить знову і знову доводити спроможність приймати професійні рішення, що відповідають завданням підтримання  стабільності грошової одиниці незалежно  від впливу політичних сил, вчасно і  кваліфіковано справлятися з  дедалі складнішими і відповідальнішими  завданнями, що є однією із запорук  і передумов стабільного розвитку фінансової сфери та економіки. Також  займатися створенням достатньої наукової бази для вироблення і проведення монетарної політики, оволодіти всіма  досягненнями у відповідній сфері  світової науки і практики, здійснювати  підготовку наукових кадрів, здатних  провадити власні дослідження з  урахуванням умов України, створювати центри, спроможні координувати в  масштабах суспільства цю роботу, створити надійну систему комунікації Національного банку України з громадськістю, підвищувати рівень монетарних знань журналістів, широких верств населення, змістовий рівень фахових і науково-популярних публікацій, формувати навички зваженого і відповідального підходу політиків до виголошення різного роду заяв стосовно монетарної сфери та інше [19].

Формування ефективної монетарної стратегії потребує також усунення суперечностей стосовно інтерпретації  пріоритетної цілі Національного банку  Радою НБУ в щорічних “Основних  засадах грошово-кредитної політики”  та статусу кількісних прогнозних змінних, які у них наводяться. Складаючи  план на майбутнє, слід враховувати  специфіку взаємозв’язку макроекономічних і монетарних параметрів, притаманну економіці на даному етапі її розвитку, пам’ятати, що розвиток економіки органічно  пов’язаний із певним рівнем інфляції, поєднувати підтримання динамічного  розвитку і структурної перебудови економіки з підвищенням життєвого рівня і добробуту населення.

Проводити заходи щодо забезпечення стабільності гривні як монетарної передумови і фактора економічного зростання  на інвестиційно-інноваційній основі з урахуванням можливих коливань зовнішньої та внутрішньої кон’юнктури  і змін в інституційному середовищі, оскільки стабільність грошової одиниці  включає (як свої складові) внутрішню  і зовнішню стабільність, яка відображається у динаміці інфляції та обмінного  курсу.

Головним орієнтиром грошово-кредитної  політики, що відображає рівень і тенденції  стабільності грошової одиниці, є індекс споживчих цін. Регулювання обмінного  курсу потрібно спрямовувати на підтримання  цінової і фінансової стабільності, а показники монетарної бази і  грошової маси використовувати як проміжний  орієнтир для вирішення поточних завдань монетарного забезпечення макроекономічної рівноваги, а також  досягати довгострокових соціальних, структурних та інституційних цілей.

Протягом найближчих років НБУ  ще не зможе відмовитися від певного  контролю за обмінним курсом як важливим орієнтиром для населення та суб’єктів  господарювання, а також зважаючи на його значну роль у підтриманні  макроекономічної рівноваги і стабільності. Однак удосконалення системи  валютного регулювання повинно  здійснюватися в напрямі поступового  послаблення керованості валютного  ринку та його подальшої лібералізації  забезпечення більшої гнучкості  обмінного курсу, можливого розширення діапазону його середньорічних значень  із подальшою відмовою від встановлення такого діапазону [12].

Безумовно, для згладжування сезонних коливань і шоків необхідно використовувати  інтервенції на міжбанківському  валютному ринку. Водночас потрібно створювати умови і для розвитку інструментів хеджування валютних ризиків, забезпечити прогнозовану динаміку обмінного курсу залежно від стану платіжного балансу та уникнути його значних коливань. Як важливий індикатор курсової політики доцільно використовувати динаміку реального ефективного обмінного курсу гривні. В цьому контексті має бути визначена і роль валютних резервів як інструменту забезпечення виконання стратегічних завдань при збереженні їх достатнього (за міжнародними критеріями) рівня.

Формулювання цілі підтримання  стабільності грошової одиниці як умови  фінансової рівноваги та економічного зростання на інвестиційно-інноваційній основі віддзеркалює особливості макроекономічних умов 2010-2011 рр. Завдання забезпечення фінансової рівноваги значно актуалізується в  цей час у зв’язку з підвищенням цін на енергоносії, погіршенням стану поточного рахунку платіжного балансу, появою в Україні іноземних банків та їх філій, зростанням приватних запозичень іноземної валюти, високим рівнем соціальних виплат із бюджету за недостатнього розширення бази надходжень до нього та іншими ризиками [11].

Підтримка інвестиційно-інноваційного  зростання економіки має для  України стратегічне значення, адже не впоравшись із даним завданням, вона не зможе увійти до когорти сучасних цивілізованих країн. І це має  враховуватися у грошово-кредитній  політиці, наприклад, при вирішенні  питань рефінансування державного банку  другого рівня, який ставить собі за мету кредитування інноваційних проектів. Безумовно, для НБУ пріоритетом  є стабільність грошової одиниці, але  це завдання може бути вирішене різними  шляхами. І формула стабільності в середньостроковій стратегії  орієнтує на вибір тих шляхів, які  надають економічному зростанню  інвестиційно-інноваційного характеру.

Відтак, прийняття монетарної політики в наступні роки потребуватиме формування окремого блоку монетарного аналізу  з метою управління перебудовою  емісійного і трансмісійного механізмів монетарної політики. Це і можна  назвати першою опорою прийняття  монетарних рішень у 2010-2011 роках. Другою опорою буде аналіз широкого кола макроекономічних і фінансових показників з точки зору їх впливу на цінову динаміку.

Проте не слід забувати, що реальним підґрунтям для економічного зростання та стабілізації на грошово-кредитному сегменті ринку  є не лише правильна грошово-кредитна політика, а й створення конкурентоспроможної економіки і пошук суб’єктами господарювання власних ніш як основи для підвищення попиту економіки  на гроші, тобто для розширення товарообороту.

Висновки

Державне регулювання ринку  грошей здійснює центральний банк за допомогою грошово-кредитної політики. Грошово-кредитна політика впливає  на обсяг і структуру виробництва, загальний рівень цін, інвестицій та зайнятості, на стан зовнішньоекономічної рівноваги, змінюючи пропозицію грошей в економіці. Цілі грошово-кредитної  політики: кінцеві (економічне зростання, повна зайнятість, стабільність цін, життєздатний платіжний баланс) та проміжні (процентна ставка, грошова  маса, валютний курс).

Пропозиція грошей регулюється  центральним банком за допомогою  інструментів прямого та непрямого  впливу. До прямих інструментів грошово-кредитної  політики належать: ліміти кредитування для окремих банків; пряме регулювання  процентної ставки; ліміти на обсяг  чи вартість кредитів, що надаються  окремим галузям. До непрямих інструментів регулювання пропозиції грошей належать: операції на відкритому ринку цінних паперів; зміна облікової процентної ставки; зміна вимог до рівня обов'язкових  резервів депозитних інститутів.

Дослідження дієвості грошово-кредитної політики показало, що реалізація грошово-кредитної  політики у 2010 році відбувалася в  умовах посткризового відновлення  економіки. Основними її завданнями в цей період були стабілізація функціонування валютного ринку, зниження інфляційного тиску та посилення кредитної  підтримки банками процесів відновлення  економічного зростання. Водночас на економічний  розвиток у звітному році значний  вплив мали загальносвітові тенденції, пов'язані з наслідками фінансової кризи. За таких умов Національний банк України в цілому забезпечив виконання  цілей та завдань, визначених Основними  засадами грошово-кредитної політики на 2010 рік. Заходи, що здійснювалися Національним банком України, сприяли збереженню стабільності національної валюти, закріпленню тенденції до збільшення депозитів як населення, так і юридичних осіб, що свідчило про відновлення довіри до банківської системи України, а також забезпечували загальну рівновагу на грошово-кредитному ринку.

Проведене дослідження дає підстави констатувати, що зовнішні аспекти стабільності національної грошової одиниці мають розглядатимуться не лише з точки зору утримання  обмінного курсу гривні в певних межах, а й з урахуванням необхідності забезпечення таких умов і параметрів функціонування валютного сегменту ринку, які не мають негативного  впливу на інвестиційні рішення та очікування економічних агентів, дають  змогу мінімізувати вплив зовнішніх  шоків фінансового характеру. Такі критерії можуть бути забезпечені через  використання режиму керованого плавання обмінного курсу (з переходом  у перспективі до режиму вільного плавання обмінного курсу), що має  супроводжуватися: посиленням гнучкості  обмінного курсу гривні через  розширення діапазону його можливих коливань; забезпеченням прозорості та транспарентності функціонування валютного  сегменту ринку через удосконалення  правил роботи на ньому учасників  ринку та дотримання чітких принципів  і процедур; створенням та постійним  удосконаленням механізмів хеджування валютних ризиків; розбудовою комплексної системи моніторингу валютних ризиків, удоскона-ленням механізмів контролю та протидії спекуляціям, застосуванням пруденційних процедур для упередження валютних ризиків та недопущення формування інших дисбалансів, пов’язаних із здійсненням операцій капітального характеру в іноземній валюті; послідовним і системним здійсненням лібералізації валютного ринку на основі чітко визначених принципів, підходів та етапності; ужиттям інших ринкових заходів, спрямованих на зниження рівня доларизації економіки, зовнішніх ризиків та удосконалення засад функціонування валютного сегменту грошово-кредитного ринку.

Список використанної літератури

1. Конституція України – К.: «Преса України», 1997. – с. 80.

2. Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000.

3. Закон України «Про Національний банк України» від 20 травня 1999.

4. Артемова Т.І. Монетарна політика в системі економічних відносин перехідного суспільства: методологічні аспекти аналізу // Стратегія монетарної політики: проблеми вибору та застосування. Матеріали науково-практичної конференції. – К.: «Вепр, НАНУ», 2010. - с. 71–73.

5. Базилевич В., Базилевич К. Макроекономіка. Підручник. –К.: «Знання», 2006.

6. Будаговська С., Кілієвич О., Луніна І. та інші. Макроекономіка. Навчальний посібник. – К.: «Основи», 2003.

7. Буніна М.К., Семьонов В.А. Макроекономіка. Підручник. – К., 2007.

8. Воробйова О. І. Оцінка рівня кредитно-інвестиційного потенціалу банків України // Економіка та держава. – 2010. – № 11. – с. 10-12.