Ефективність реалізації грошово-кредитної політики в Україні

У довгостроковому періоді ефективність грошово-кредитної політики визначається її спроможністю забезпечити досягнення кінцевих цілей, і насамперед підтримувати стале економічне зростання при  стабільних цінах і повній зайнятості в економіці. Але грошово-кредитна політика має час від прийняття  рішення до отримання результату від його здійснення, оскільки вплив  її на розмір ВВП пов'язаний зі змінами  процентної ставки та інвестиційної  активності в економіці. Якщо під  час проведення певної політики економічна ситуація зміниться на протилежну, то грошово-кредитні заходи можуть негативно  вплинути на розвиток економічної системи. Щоб зробити грошово-кредитну політику послідовною та елімінувати її можливу  невідповідність конкретному стану  економіки, треба дотримуватися певних правил грошово-кредитної політики. Ці правила ґрунтуються на визначених номінальних показниках: пропозиції грошей, номінальному ВВП, рівневі цін.

Прихильники монетаризму вважають, що грошово-кредитна політика мусить бути підпорядкована так званому монетарному правилу. Згідно з монетарним правилом, в економіці має підтримуватися постійність темпів зростання пропозиції грошей відповідно темпам зростання реального ВВП, оскільки коливання грошової маси - джерело найзначніших економічних потрясінь. Але монетарне правило не враховує, що грошово-кредитна політика, спрямована на підтримку сталого зростання грошової маси, малоефективна, коли швидкість обігу грошей мінлива або попит на гроші високочутливий до зміни процентної ставки [9].

Обмежити вплив змін швидкості  обігу грошей на сукупний попит дозволяє грошово-кредитна політика, спрямована на постійний темп зростання номінального ВВП. Згідно з відповідним правилом, відхилення фактичних темпів зростання  номінального ВВП від запланованого  рівня коригується за допомогою  зміни пропозиції грошей. Якщо фактичний  темп зростання перевищує запланований, то здійснюється стримувальна грошово-кредитна політика, у зворотному випадку - проводиться стимулювальна політика. Основна проблема, що виникає при проведенні політики стабілізації темпів зростання номінального ВВП, - нестійкість темпів зростання природного рівня випуску.

Альтернативним правилом грошово-кредитної політики є підтримка  стабільного рівня цін. Згідно з  цим правилом, для стабілізації рівня  цін використовується регулювання  кількості грошей в обігу. Пропозиція грошей повинна зростати, коли рівень цін знижується, і навпаки, пропозиція грошей має зменшуватись, коли ціни починають підвищуватися. Але така політика супроводжується значним  падінням реального випуску в  економіці, якщо ціни зростають внаслідок  шоків пропозиції [6].

Отже, хоча запропоновані правила  дають змогу проводити послідовну грошово-економічну політику, жодне  з них не є досконалим і пов'язане  з певними видатками для розвитку економічної системи.

1.2. Інструменти грошово-кредитної політики

Пропозиція грошей регулюється  центральним банком за допомогою  інструментів прямого та непрямого  впливу. До прямих інструментів грошово-кредитної  політики належать: ліміти кредитування для окремих банків; пряме регулювання  процентної ставки; ліміти на обсяг  чи вартість кредитів, що надаються  окремим галузям. До непрямих інструментів регулювання пропозиції грошей належать: операції на відкритому ринку цінних паперів; зміна облікової процентної ставки; зміна вимог до рівня обов'язкових  резервів депозитних інститутів. Прямі  інструменти грошово-кредитної політики традиційно використовуються в країнах, що розвиваються, інструменти непрямого  регулювання застосовуються насамперед в індустріальне розвинутих країнах.

Інструменти прямого впливу є ефективними  лише в короткостроковому плані, як засіб запобігання надмірній  кредитній емісії. Використання їх пов'язане з видатками у сфері розподілу ресурсів: зменшенням конкуренції між банками, викривленням структури їхніх кредитних портфелів, зменшенням посередницької ролі банків в економічній системі тощо.

Ефективність застосування непрямих інструментів регулювання пов'язана  з розвитком грошового ринку, їхнє використання дає можливість банкам вільно розподіляти кредити відповідно до ринкової ситуації. Існує також  безпосередній взаємозв'язок між  політикою управління державним  боргом (зокрема характером фінансування дефіциту державного бюджету) і використанням  інструментів непрямого грошово-кредитного регулювання. Проведення центральним  банком операцій на відкритому ринку  цінних паперів можливе лише за умови, що державний борг фінансується за рахунок емісії державних цінних паперів [13].

Проводячи грошово-кредитну політику, центральний банк не може здійснювати  повного безпосереднього контролю над грошовою масою, оскільки вона містить  депозити, які не є частиною балансу  центрального банку. Непрямі інструменти  грошово-кредитної політики коригують  розмір грошової маси, впливаючи або  на грошову базу, або на грошовий мультиплікатор.

Операції на відкритому ринку - це купівля центральним банком державних цінних паперів на фінансових ринках і продаж їх комерційним банкам, фірмам та населенню, спрямовані на зміну розміру або структури резервів комерційних банків і, таким чином, на регулювання пропозиції грошей. Операції центрального банку на відкритому ринку прямо впливають на обсяг грошової бази, оскільки змінюють обсяг банківських резервів. Купівля цінних паперів збільшує пропозицію грошей за рахунок збільшення резервів комерційних банків. Додатково створені банківські резерви становлять основу подальшої кредитної мультиплікації грошей, а отже, визначають розширення грошової маси. Продаж цінних паперів вилучає ліквідні кошти з економіки. Якщо операції з купівлі або продажу цінних паперів здійснюються з небанківським сектором, то зміни в пропозиції грошей відбуваються безпосередньо, за рахунок зміни кількості депозитних грошей.

Центральний банк може проводити операції з цінними паперами як на первинному, так і на вторинному ринку. Операції на вторинному ринку проводяться  у двох формах: угоди репо та угоди аутрайт. Операції у формі угоди репо - угоди про зворотний викуп цінних паперів - використовуються для поточного коригування змін у структурі банківських резервів і пропозиції грошей. Такі операції чинять лише тимчасовий вплив на розмір банківських резервів. Після завершення операції з цінними паперами обсяг банківських резервів встановлюється на попередньому рівні. Операції у формі угоди аутрайт - остаточної купівлі цінних паперів з негайною оплатою - спрямовані на остаточну зміну обсягу грошової маси в економіці. Пропозиція грошей змінюється на величину, що дорівнює добуткові грошового мультиплікатора і обсягу купівлі/продажу цінних паперів: .

Операції на відкритому ринку бувають  динамічними і захисними. Динамічні  операції спрямовані на зміну банківських  резервів з метою впливу на розвиток економічної системи. Захисні операції направлені на компенсацію небажаних  змін у структурі банківських  резервів, динаміці грошового мультиплікатора  тощо [21].

Використання операцій на відкритому ринку цінних паперів має такі переваги порівняно з іншими інструментами  грошово-кредитної політики: ініціатива з проведення операцій належить центральному банкові; операції з цінними паперами забезпечують центральному банкові  гнучкість щодо обсягів і часу його втручання у грошовий ринок; комерційні банки здійснюють угоди  з цінними паперами добровільно, їхній доход визначається ринковою кон'юнктурою. Тому операції на відкритому ринку є основним інструментом грошово-кредитної  політики.

Облікова процентна ставка - це ставка процента, під яку центральний банк кредитує комерційні банки. Ринок, на якому центральний банк надає позики комерційним банкам під оголошену облікову ставку, має назву "дисконтне вікно". Специфіка кредитів, які надаються через "дисконтне вікно", полягає в тому, що вони, як правило, надаються комерційним банкам для рефінансування їхньої діяльності. Позики центрального банку відіграють захисну роль у короткостроковому плані - вони надаються для підтримки обов'язкових резервів комерційних банків на необхідному рівні (адаптаційні позики) та підтримки ліквідності комерційних банків в умовах банківської кризи (центральний банк є кредитором в останній інстанції).

При отриманні комерційними банками  позикових резервів у центральному банку зростають як зобов'язання комерційних банків, так і грошова  база. Центральний банк контролює  обсяг запозиченого капіталу, отже, і грошову базу, через облікову процентну ставку. Зниження облікової  ставки стимулює комерційні банки частіше  позичати у центрального банку, збільшуючи банківські резерви і кредитний  потенціал банківської системи. Оскільки резервні вимоги на ці позики не поширюються, то всі нові резерви  є надлишковими. Підвищення облікової  ставки стримує "дисконтні позики" комерційних банків і, отже, сприяє скороченню пропозиції грошей в економіці [17].

Обсяг позичок комерційних банків у центральному банку визначається не лише обліковою ставкою, але й  динамікою ринкової процентної ставки та вартістю отримання коштів з альтернативних джерел, зокрема на міжбанківському  ринку. Якщо ставка процента на міжбанківському  ринку нижча за облікову, то обсяг  позик комерційних банків у центральному банку зменшується. Чим вища ринкова  процентна ставка, яка визначає доход  банку від кредитних та інвестиційних  операцій, порівняно з обліковою  ставкою процента, тим більшим  буде обсяг "дисконтних позик" комерційних  банків.

Наслідки зміни облікових ставок досить невизначені для фінансово-економічної  системи, оскільки центральний банк не може точно передбачити обсяг  кредитів, які візьмуть комерційні банки через "дисконтне вікно". Загалом зміна облікової ставки процента створює інформаційний ефект щодо напрямку грошово-кредитної політики.

Резервні вимоги впливають на здатність  комерційних банків змінювати пропозицію грошей двома шляхами:

1) змінюючи обсяг надлишкових  резервів комерційних банків;

2) змінюючи розмір (величину) грошового  мультиплікатора. 

Зменшення резервних вимог переводить обов'язкові резерви в надлишкові й тим самим збільшує можливість банків створювати нові гроші. Водночас при зменшенні резервних вимог  відбувається зростання грошового  мультиплікатора. Обов'язкові резерви  не дають прибутку комерційним банкам, тому їх часто розглядають як податок  на грошові активи приватного сектора. Скорочення неприбуткових резервів дає змогу комерційним банкам підвищити процентну ставку по депозитах, а також залучати додаткові депозити у банківську систему. Це все призводить до збільшення пропозиції грошей в  економіці. І навпаки, збільшення резервних  вимог скорочує пропозицію грошей за рахунок зменшення грошового  мультиплікатора і скорочення надлишкових  резервів [14].

Завдяки багатосторонній дії, норма  обов'язкових резервів є потужним засобом впливу на пропозицію грошей. Зміна резервних вимог безпосередньо  впливає на структуру резервів комерційних  банків. Але часта зміна норми  обов'язкового резервування вимагає  від комерційних банків підтримувати значний рівень надлишкових резервів, щоб мати змогу в будь-який момент виконати підвищені резервні вимоги. Існування значних надлишкових  резервів не дає можливості центральному банкові ефективно застосовувати  інструменти грошово-кредитного регулювання. Тому резервні вимоги не використовуються для поточного контролю за розміром грошової маси в економіці. Вони є  інструментом довгострокової дії і  застосовуються найрідше.

1.3. Передатний механізм грошово-кредитної політики

Канали, через які зміни в  пропозиції грошей впливають на реальний сектор економіки, мають назву передатного  механізму грошово-кредитної політики, або механізму грошової трансмісії.

В кейнсіанській моделі механізм грошової трансмісії діє через прийняття  підприємницьких рішень щодо інвестиційних  витрат, а основною ланкою передатного  механізму є вплив процентних ставок на планові інвестиції. Зростання  пропозиції грошей (М) зменшує процентні  ставки (і), знижуючи тим самим вартість капіталу і впливаючи таким чином  на підвищення рівня інвестиційних  видатків (↑). Оскільки економіка не перебуває в умовах повної зайнятості ресурсів, зростає реальний обсяг виробництва (Y) при незмінних цінах. Схематично традиційний кейнсіанський передатний механізм виглядає таким чином:

Монетаристський передатний механізм містить інші засоби впливу грошово-кредитної політики на зміну рівня економічної активності. Згідно з цим підходом, зростання пропозиції грошей (М) безпосередньо підвищує сукупний попит (AD) і таким чином впливає на зростання номінального обсягу виробництва . Оскільки економіка перебуває в умовах повної зайнятості ресурсів (Y=Y*) зростання номінального обсягу виробництва відбувається за рахунок підвищення рівня цін (Р). Схематично монетаристський передатний механізм може бути відтворений таким чином: сучасне розуміння механізму грошової трансмісії містить широкий діапазон каналів впливу грошово-кредитної політики на економічну систему. Найважливіші з них: ефект процентних ставок, ефект валютного курсу, ефект багатства [7].

Ефект процентних ставок. Зміна процентних ставок впливає на всі планові  компоненти витрат, як інвестиційні (планові  інвестиції фірм, інвестиції в житлове  будівництво), так і неінвестиційні (купівля в кредит споживчих товарів довготривалого користування, капітальні вкладення держави - державні закупки). Збільшення цих витрат призводить до підвищення інвестиційного та споживчого попиту і, отже, до зростання сукупного попиту і сукупної пропозиції в економіці. Схематично цей ефект збігається з кейнсіанським передатним механізмом [12].

Ефект валютного курсу. Зміна пропозиції грошей (М) і короткострокових процентних ставок (і) впливають на динаміку обмінного  курсу національної валюти (Е). Зростання  пропозиції грошей і відповідне падіння  процентних ставок зменшують попит  на національні гроші з боку нерезидентів. В результаті цього відбувається падіння валютного курсу національних грошей. Зниження валютного курсу сприяє зростанню експорту і зменшенню імпорту, що збільшує попит з боку чистого експорту (NX) і стимулює зростання реального обсягу виробництва (Y). Схематично ефект валютного курсу виглядає так: ефект багатства. Цей ефект пов'язаний з впливом процентної ставки на ціну таких фінансових активів, як акції та облігації. Зменшення ставки процента (г) збільшує курсову вартість цінних паперів (Р5). Наслідком цього є: