Ефективність господарсько-фінансової діяльності підприємства

 

       Аналіз  динаміки доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) показав, що реалізація продукції у 2010р. зменшилась на 2566 тис.грн., тобто на 48,98% порівняно з 2008 роком. Відповідно чистий дохід від реалізації зменшився на 2137,8тис. грн., тобто на 48,97%.

     Чистий  прибуток  КП УЗН Дарницького  району міста Києва від’ємний, тобто  підприємство збиткове. 
 

 

3.Напрямки, форми та засоби підвищення ефективності

діяльності  підприємства

    Розглянута  система підходів до визначення ефективності вже сама по собі значною мірою  розкриває основні напрямки пошуку резервів підвищення ефективності діяльності підприємства.

    Узагалі проблема визначення ефективності підприємства та пошуку шляхів її підвищення є складною і такою, що важко формалізується. Адже будь-яке підприємство - це складна система, яку важко спростити, не втративши при цьому її суттєвих характеристик. Тому сподіватися, що можна дістати просту й легко зрозумілу схему аналізу, яка давала б змогу отримувати бажаний результат в усіх випадках, було б не зовсім правильно.

    Схема, що пропонується, окреслює загальні напрямки аналізу об'єкта. Перший з них - ресурсний - відображає першочергову необхідність аналізу ефективності використання наявної матеріальної бази виробництва  та живої праці. При цьому слід враховувати рівень завантаження обладнання в часі, структуру собівартості продукції, що виготовляється, з точки зору співвідношення в ній часток амортизації, матеріальних витрат, витрат на оплату праці. Зазначені показники слід розглянути в динаміці, а також  по можливості порівняти з показниками  найближчих конкурентів. Для оборотних фондів КП УЗН Дарницького р-н найважливішим показником є швидкість їх обороту, отже, слід проаналізувати чинники її збільшення, зокрема такі:

    • зменшення обсягів незавершеного  виробництва;

    • удосконалення системи матеріально-технічного забезпечення з метою оптимізації  виробничих запасів;

    • прискорення реалізації готової  продукції (активізація маркетингової  діяльності);

    • зменшення обсягів дебіторської заборгованості.

    Крім  того, слід звернути увагу і на інші напрямки раціоналізації використання матеріальних ресурсів:

    • проаналізувати основні причини  втрат та нераціонального використання ресурсів;

    • забезпечити обґрунтоване нормування витрат матеріалів;

    • організувати використання вторинних  ресурсів;

    • створити систему заохочення за економію сировини, енергії та матеріалів й  відпрацювати її дійовість;

    • акцентувати увагу на використанні сучасних високотехнологічних матеріалів.

    Що  стосується аналізу ефективності використання трудового потенціалу підприємства КП УЗН Дарницького р-н , то тут слід зосередити увагу на таких аспектах:

    • внутрішньозмінні втрати робочого часу;

    • втрати робочого часу внаслідок плинності  кадрів;

       • аналіз системи стимулювання працюючих;

    • визначення професійно-кваліфікаційної  структури працюючих.

    У межах другого, тобто організаційного, напрямку здійснюється пошук можливостей  підвищення ефективності тих процесів, що відбуваються на підприємстві. При  цьому насамперед увага звертається  на ефективність управління.

    Важливою  складовою ефективності підприємства, а отже, і значним резервом її підвищення, є організація виробничого  процесу. У конкретних умовах підприємства слід проаналізувати всі аспекти, що визначають ефективність організації робіт, від рівня робочого місця окремого робітника чи спеціаліста до рівня підприємства в цілому. Для виробничих підприємств, ураховуючи, звичайно, специфіку їх діяльності, особливу увагу треба звертати на можливості застосування більш ефективних типів виробництва (масового, великосерійного).

    І, нарешті, останнім (але не за важливістю) напрямком пошуку можливостей підвищення ефективності є технологічний.

    Вирішення проблеми технологічного відставання  особливо актуальне для українських  підприємств. Причому проблема ця є  комплексною і має, принаймні, два  компоненти: матеріальний та нематеріальний. Перший з них - це удосконалення технічної бази, а другий - організаційно-правові проблеми. На думку багатьох економістів, подолання технічного і технологічного відставання потребує не просто переходу на сучасні технології, а впровадження комплексу відносин, що називається корпоративною культурою. Така культура має запозичуватись, звичайно, у найпередовіших компаній з тривалим досвідом роботи в ринковому середовищі.

    У зв'язку з цим виникає необхідність конкретизації напрямків дії  та використання головних внутрішніх і зовнішніх чинників підвищення ефективності діяльності суб'єктів  господарювання.

    1. Технологія. Технологічні нововведення, особливо сучасні форми автоматизації  та інформаційних технологій, справляють  найістотніший вплив на рівень  і динаміку ефективності виробництва  продукції (надання послуг). За  принципом ланцюгової реакції  вони спричиняють суттєві (нерідко  докорінні) зміни в технічному  рівні та продуктивності технологічного  устаткування, методах і формах  організації трудових процесів, підготовці та кваліфікації кадрів  тощо.

    2. Устаткуванню належить провідне  місце в програмі підвищення  ефективності передовсім виробничої, а також іншої діяльності суб'єктів  господарювання. Продуктивність діючого  устаткування залежить не тільки  від його технічного рівня,  а й від належної організації  ремонтно-технічного обслуговування, оптимальних , строків експлуатації, змінності роботи, завантаження  в часі тощо.

    3. Матеріали та енергія позитивно  впливають на рівень ефективності  діяльності, якщо розв'язуються проблеми  ресурсозбереження, зниження матеріаломісткості та енергоємності продукції (послуг), раціоналізується управління запасами матеріальних ресурсів і джерелами постачання.

    4. Вироби. Самі продукти праці, їхня  якість і зовнішній вигляд (дизайн) також є важливими чинниками  ефективності діяльності суб'єктів  господарювання. Рівень останньої  має корелювати з корисною  вартістю, тобто ціною, яку покупець  готовий заплатити за виріб  відповідної якості. Проте для  досягнення високої ефективності  господарювання самої тільки  корисності товару недостатньо.  Пропоновані підприємством (організацією) для реалізації продукти праці  мають з'явитися на ринку в  потрібному місці, у потрібний  час і за добре обміркованою  ціною. У зв'язку з цим суб'єкт  діяльності має стежити за  тим, щоб не виникало будь-яких  організаційних та економічних  перешкод між виробництвом продукції  (наданням послуг) та окремими  стадіями маркетингових досліджень.

    5. Працівники. Основним джерелом і  визначальним чинником зростання  ефективності діяльності є працівники  — керівники, менеджери, спеціалісти,  робітники. Ділові якості працівників,  підвищення продуктивності їхньої  праці багато в чому зумовлюються  дійовим мотиваційним механізмом  на підприємстві (в організації), підтриманням сприятливого соціального  мікроклімату в трудовому колективі.

    6. Організація і системи. Єдність  трудового колективу, раціональне  делегування відповідальності, належні  норми керування характеризують  добру організацію діяльності  підприємства (установи), що забезпечує  необхідну спеціалізацію та координацію  управлінських процесів, а отже, вищий рівень ефективності (продуктивності) будь-якої складної виробничо-господарської  системи. При цьому остання  для підтримування високої ефективності  господарювання має бути динамічною  та гнучкою, періодично реформуватися  відповідно до нових завдань,  що постають за зміни ситуації  на ринку.

    7. Методи роботи. За переважання  трудомістких процесів досконаліші  методи роботи стають достатньо  перспективними для забезпечення  зростання ефективності діяльності  підприємства (організації). Постійне  вдосконалення методів праці  передбачає систематичний аналіз  стану робочих місць та їхню  атестацію, підвищення кваліфікації  кадрів, узагальнення та використання  нагромадженого на інших підприємствах  (фірмах) позитивного досвіду.

    8. Стиль управління, що поєднує  професійну компетентність, діловитість  і високу етику взаємовідносин  між людьми, практично впливає  на всі напрямки діяльності  підприємства (організації). Від

    9. Державна економічна й соціальна  політика істотно впливає на  ефективність суспільного виробництва.  Основними її елементами є:  а) практична діяльність владних  структур; б) різноманітні види  законодавства (законотворча діяльність); в) фінансові інструменти (заходи, стимули); г) економічні правила  та нормативи (регулювання доходів  і оплати праці, контроль за  рівнем цін, ліцензування окремих  видів діяльності); д) ринкова,  виробнича й соціальна інфраструктури; е) макроекономічні структурні  зміни; є) програми приватизації  державних підприємств (організацій); ж) комерціалізація організаційних  структур невиробничої сфери.

    10. Інституціональні механізми. Для  безперервного підвищення ефективності  діяльності всіх суб'єктів господарювання  держава має створити відповідні  організаційні передумови, що забезпечуватимуть  постійне функціонування на національному,  регіональному чи галузевому  рівнях спеціальних інституціональних  механізмів — організацій (дослідних  і навчальних центрів, інститутів, асоціацій), їхню діяльність треба  зосередити на: 1) розв'язанні ключових  проблем підвищення ефективності  різних виробничо-господарських  систем та економіки країни  в цілому; 2) практичній реалізації  стратегії і тактики розвитку  національної економіки на всіх  рівнях управління. Нині у світі  функціонує понад 150 міжнародних,  національних і регіональних центрів (інститутів, асоціацій) з продуктивності та управління.

    11. Структурні зміни в суспільстві також впливають на показники ефективності на різних рівнях господарювання. Найважливішими є структурні зміни економічного та соціального характеру. Головні з них відбуваються в таких сферах: а) технології, наукові дослідження та розробки, супроводжувані революційними проривами в багатьох галузях знань (пропорція імпортних та вітчизняних технологій); б) склад та технічний рівень основних фондів (осповного капіталу); в) масштаби виробництва та діяльності (переважно за деконцентрації з допомогою створення малих і середніх підприємств та організацій); г) моделі зайнятості населення в різних виробничих і невиробничих галузях; д) склад персоналу за ознаками статі, освіченості, кваліфікації тощо.

    Лише  вміле використання всієї системи  перелічених чинників може забезпечити  достатні темпи зростання ефективності виробництва (діяльності) КП УЗН Дарницького р-н.

  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

 

Висновок

    Дослідження показали, що фактично визначення ефективності виробництва полягає в оцінці його результатів. Такими результатами можуть бути обсяги виготовленої продукції  в натуральному чи вартісному (за оптовими цінами або за собівартістю) виразі або прибуток.

    Економічний ефект відображає різноманітні вартісні показники, що характеризують проміжні й кінцеві результати виробництва  на підприємстві. Формами прояву економічної ефективності є різноманітні економічні ефекти: зростання продуктивності праці, зниження собівартості продукції, що виготовляється, збільшення прибутку, зниження матеріаломісткості, фондомісткості, трудомісткості продукції тощо.

    Класифікацію  чинників зростання ефективності (продуктивності) виробничо-економічних та інших  систем діяльності доцільно здійснювати  за трьома ознаками: 1) видами витрат і  ресурсів (джерелами підвищення); 2) напрямами розвитку та вдосконалення  виробництва (діяльності); 3) місцем реалізації в системі управління виробництвом (діяльністю).

    При аналізі ефективності господарської  діяльності за показниками фінансової звітності ставлять такі основні завдання: вивчити обсяг і структуру абсолютної величини чистого прибутку підприємства; визначити показники відносної прибутковості або рентабельності, котрі можна поділити на дві групи: показники прибутковості вкладених коштів (ресурсів) у підприємницьку діяльність (активи підприємства) та прибутковості понесених підприємством витрат в процесі господарювання.