Добровільні та інституціональні об’єднання підприємств(організацій)

      4) взаємно підтримуючими, тобто дії і рішення, необхідні для досягнення однієї мети, не можуть перешкоджати реалізації інших цілей. Інше може призвести до виникнення конфліктної ситуації між підрозділами підприємства (фірми), відповідальними за досягнення різних цілей.  
                 Формулювання цільової функції починається з встановлення місії підприємства, що виражає філософію і сенс його існування. Місія і цілі служать орієнтирами для всіх подальших етапів діяльності і одночасно накладають певні обмеження на напрями діяльності підприємства при аналізі альтернатив розвитку. У місії зазвичай деталізується статус підприємства, декларуються принципи його роботи, заяви і наміри керівництва, дається визначення найважливіших характеристик організації. Місія не повинна залежати від поточного стану організації, форм і методів її роботи. В цілому вона виражає спрямованість у майбутнє, показуючи, на що будуть направлятися зусилля і які цінності будуть при цьому пріоритетними. Місія організації повинна бути поза нею.

      Наприклад, це може бути завоювання ринку; географічне або продуктове розширення ринку, підвищення якості продукції при зниженні цін на неї; соціальні чи екологічні цілі і т.д.

         У місії не прийнято вказувати в якості головної мети отримання прибутку, хоча прибуток - визначальний фактор у функціонуванні підприємства. Прибуток як місія істотно обмежує спектр розглянутих організацією шляхів і напрямків розвитку, вона може призвести до неефективної роботи. Розрізняються цілі загальні і глобальні, що розробляються для фірми в цілому, і цілі специфічні, що розробляються за основними видами та напрямками діяльності виробничо-господарських підрозділів на основі загальних цілей чи орієнтирів. Встановлені цілі повинні мати статус закону для організації, для всіх її підрозділів і всіх членів. Однак з вимоги обов'язковості цілей ніяк не слід їх вічність і незмінність. В силу динамізму середовища цілі можуть змінюватися. Встановлення цілей передбачає проходження трьох обов'язкових фаз: 1) виявлення загальних для організації цілей; 2) побудова ієрархії цілей; 3) встановлення індивідуальних цілей.

                                      Направлення діяльності.

      У практиці господарювання кожне підприємство (фірма) як складна виробничо-економічна система здійснює багато конкретних видів діяльності, які, виходячи з критерію спорідненості, можна об'єднати в окремі основні напрямки:  
    а) Інноваційна діяльність;  
    б) виробнича діяльність; 
    в) комерційна діяльність;

    г) післяпродажній сервіс;  
    д) соціальна діяльність; 
    ж) економічна діяльність; 
    з) вивчення Ринку товарів.  
            Відповідно до логіки і послідовністю процесу відтворення визначальним напрямком діяльності кожного підприємства є вивчення ринку товарів, або ситуаційний аналіз.Такий аналіз повинен передбачати комплексне дослідження ринку, рівня конкурентоспроможності і цін на продукцію, інших вимог покупців товарів, методів формування попиту і каналів товарообігу, зовнішнього і внутрішнього середовища підприємства.  
              Результати вивчення ринку товарів служать базою для обгрунтування конкретних шляхів удосконалення і розвитку інноваційної діяльності підприємства (фірми) на перспективний період. Інноваційна діяльність охоплює науково-технічні розробки, технологічну і конструкторську підготовку виробництва, впровадження технічних, організаційних та інших нововведень, формування інвестиційної політики на найближчі роки, визначення обсягу необхідних інвестицій тощо  
          Наступним напрямком, причому найбільш складним за обсягом організаційно-технічних завдань, є виробнича діяльність підприємства (фірми), її організація та оперативне регулювання в просторі й часі. З усієї сукупності постійно здійснюваних заходів, що складають виробничу діяльність, найважливішими треба вважати: обгрунтування обсягу виготовлення продукції певної номенклатури, асортименту та якості відповідно до потреб ринку; формування маркетингових програм для окремих ринків і кожного виду продукції, їх оптимізацію відносно виробничих можливостей підприємства; збалансування виробничої потужності і програми випуску продукції на поточний і кожний наступний рік прогнозного періоду; забезпечення виробництва необхідними матеріально-технічними ресурсами, розробку та дотримання узгоджених у часі оперативно-календарних графіків випуску продукції.

              Ефективність інноваційно-виробничих  процесів, постійно здійснюваних  на кожному підприємстві (фірмі), визначається рівнем комерційної діяльності підприємства (фірми), значущість якої в умовах ринку істотно зростає. Це очевидно, оскільки від масштабів і якості саме цього напрямку діяльності підприємства найбільшою мірою залежить фінансова результативність виробництва, яку найповніше характеризує величина одержуваного прибутку. Необхідною умовою досягнення бажаного успіху комерційної діяльності є дійова реклама і безпосередня організація збуту своєї продукції, розвиток системи товарних бірж, належне стимулювання покупців.

       Ще  одним важливим напрямком діяльності підприємства (фірми), яке завершує послідовний цикл відтворювального процесу, слід вважати післяпродажний сервіс багатьох видів товарів - машин і устаткування, автомобілів, комп'ютерної, розмножувальної, медичної, складної побутової техніки, інших виробів виробничо-технічного і споживчого призначення. Післяпродажний сервіс охоплює пусконалагоджувальні роботи у сфері експлуатації (використання) куплених на ринку товарів, їх гарантійне технічне обслуговування протягом визна-діленого терміну, забезпечення необхідними запасними частинами, проведення ремонтів під час нормативного терміну служби і т. п. Він є важливим джерелом інформації для продуцентів про надійність і довговічність виготовлених технічних засобів, а також про необхідні експлуатаційних витратах. Ця інформація використовується для вдосконалення продукції, оптимізації строків оновлення її номенклатури і асортименту.

       До  інтегрованого напрямку, що охоплює багато конкретних видів, належить економічна діяльність підприємства (фірми). Зокрема, вона включає: стратегічне і поточне планування, облік і звітність, ціноутворення, систему оплати праці, ресурсне забезпечення виробництва, зовнішньоекономічну і фінансову діяльність та ін Цей напрямок є визначальним для оцінки і регулювання всіх елементів системи господарювання на підприємстві. Зміст окремих видів економічної діяльності підприємства (фірми) детальніше буде освітлено у відповідних лекціях.

Особливе значення має управлінська діяльність, оскільки вона істотно впливає на ефективність усіх інших напрямків і конкретних видів діяльності. Ефективне управління персоналом повинне стати пріоритетним і найбільш важливим напрямком діяльності кожного підприємства (фірми) в умовах соціально орієнтованої ринкової економіки.

                              3.Класифікація і структура підприємств 

               Відповідно до Господарського Кодексу України всі підприємства, що діють на території України, поділяються за такими класифікаційними ознаками. 
По цілям діяльності юридичні особи відносяться до однієї з двох категорій: комерційним і некомерційним підприємствам. 
Комерційні мають на меті отримання прибутку. Вони можуть створюватися у формі господарських товариств і товариств, виробничих кооперативів, державних і муніципальних унітарних підприємств. 
Некомерційні підприємства не ставлять за мету отримання прибутку і не розподіляють отриманий прибуток між учасниками. До них відносяться різні громадські або релігійні об'єднання, благодійні фонди, споживчі кооперативи, некомерційні партнерства та інші організації.

Некомерційні організації можуть вести також підприємницьку діяльність. Прибуток, отриманий такими організаціями, не розподіляється між її учасниками і засновниками, а використовується для їх статутних цілей.

     За формами власності, передбачених законом, в Україні можуть діяти підприємства наступних видів: 
- Приватне - діє на основі приватної власності громадян і суб'єкта господарювання (юридичної особи); 
- Колективне - на основі колективної власності (підприємницької); 
- Комунальне - на основі комерційної власності територіального об'єднання; 
- Державне - на змішаній формі власності (на базі об'єднання майна різних форм власності).

     У разі якщо в статутному фонді підприємства іноземна інвестиція становить не менше 10%, воно називається підприємством з іноземними інвестиціями. Підприємства, у статутному фонді якого іноземна інвестиція становить 100%, вважається іноземним підприємством.

За способом утворення (заснування) та формування статутного фонду в Україні розрізняються  підприємства унітарні та корпоративні. 
            Унітарне утворюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частини. Засновник затверджує статут, розподіляє доходи безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Унітарними є підприємства державні, комунальні, засновані на власності об'єднання громадян, релігійної організації або приватної власності засновника (засновника). 
           У формі унітарних підприємств можуть бути створені тільки державні та муніципальні підприємства. 
Унітарне підприємство має ряд особливостей: 
     - Власником його майна залишається засновник, тобто держава; 
    - Його майно неподільне, тобто ні за яких умов не може бути розподілено за вкладами, часткам, паях, в тому числі між працівниками унітарного підприємства; 
    - На чолі підприємства стоїть одноосібний керівник, який призначається власником майна. 
Унітарні підприємства поділяються на дві категорії: засновані на праві господарського відання та на праві оперативного управління.

          Право господарського відання - це право підприємства володіти, користуватися і розпоряджатися майном власника в межах, встановлених законом або іншими правовими актами. 
        Право оперативного управління - це право підприємства володіти, користуватися і розпоряджатися закріпленим за нею майном власника в межах, встановлених законом, відповідно до цілей його діяльності, завданням власника і призначенням майна. 
       Право господарського ведення ширше права оперативного управління, тобто підприємство, яке функціонує на основі права господарського відання, має більшу самостійність в управлінні. 
      Незважаючи на деякі обмеження в розпорядженні майном, унітарне підприємство володіє великими правами в галузі виробничої та господарської діяльності. 
       Корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним (обопільної) рішенням (договором), діє на основі об'єднання майна та (або) підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, які ними утворюються, та спільного розподілу доходів і витрат підприємства. Корпоративними є кооперативні підприємства, утворені у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб. 
        За кількістю працюючих та обсягу валового доходу від реалізації продукції за рік підприємства можуть бути віднесені до малих, середніх або великих.

     Малими (незалежно від форми власності) називаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний період (фінансовий рік) не перевищує 50 чол., А обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує суми, еквівалентної 5 тис . євро за середньорічним курсом НБУ до гривні. 
            Великими називаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працівників за звітний (фінансовий) рік перевищує 1 тис. чол., А обсяг валового доходу від реалізації продукції за рік перевищує суму, еквівалентну 5 млн. євро за середньорічним курсом НБУ до гривні. 
Всі інші підприємства називаються середніми. 
До малих належать новостворювані та діючі підприємства: 
- У промисловості та будівництві з чисельністю працюючих до 200 чол.; 
- В інших галузях виробничої сфери - до 50 чол.; 
- У науці - до 100 чол.; 
- У галузях невиробничої сфери - до 25 чол.; 
- У роздрібній торгівлі - до 15 чол.

     За ознакою технологічної цілісності і ступеня підпорядкованості підприємства діляться на материнські, дочірні, асоційовані підприємства, а також їх філії та відділення. 
       Материнським називається підприємство, що володіє контрольним пакетом акцій або статутним фондом інших підприємства, саме дочірніми по відношенню до першого. Якщо дочірнє підприємство купує контрольний пакет акцій або засновує нове підприємство, то останнє називають внучатим по відношенню до першого підприємству і дочірнім - по відношенню до другого. Філії та відділення не мають самостійного юридичного статусу. 
       Асоційованим є підприємство, в якому інвестору належать більше 25% акцій і яке не є дочірнім. Філії та відділення не мають самостійного юридичного статусу. 
       По приналежності капіталу підприємства діляться на: національні, іноземність, спільні. 
       За формою господарювання: одноосібні, кооперативні, орендні, господарські товариства.

                         4.Організаційно-правові форми підприємства 

     Ринкова економіка передбачає значне різноманітність організаційно-правових форм підприємств. Це пояснюється тим, що одна частина національного господарства країни належить і управляється приватними громадянами або індивідуально, або колективно, інша частина управляється заснованими урядом або місцевими органами влади організаціями. Крім того, бізнес в будь-якій державі здійснюється в різних масштабах. 
        Індивідуальний підприємець веде справу за свій рахунок, самостійно приймає рішення. Його перевага полягає в оперативності прийняття рішень та моментальному реагуванні на запити споживачів. Однак за такої форми організації бізнесу обмежені фінансові ресурси, що не дозволяє вести виробництво у великих масштабах. Обмеженість масштабів виробництва є причиною високих витрат і низької конкурентоспроможності. 
       Об'єднання фізичних та юридичних осіб для ведення спільної діяльності дозволяє збільшити обсяг залучених виробничих ресурсів. Разом з тим, на підприємствах, що мають кількох власників, невисока оперативність прийняття рішень.