Добровільні та інституціональні об’єднання підприємств(організацій)

                                   1.Поняття підприємства та його основні ознаки 

     Підприємство - це самостійний суб’єкт господарювання створений компетентним органом державної влади,органом місцевої влади,органом місцевого самоуправління чи іншими суб’єктами для задоволення суспільних чи  особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідницької,торгової,іншої господарської діяльності у порядку, передбаченому Господарським Кодексом та іншими законами України. Підприємство є юридичною особою.

         Правове становище підприємств в українському законодавстві, що почало формуватися після здобуття Україною державної незалежності, вперше було визначено Законом України від 27.03.1991 р. “Про підприємства в Україні, більшість положень якого була врахована при розробці Господарського кодексу України (набув чинності з 01.01.2004 p.). Слід зазначити, що в новому Цивільному кодексі поняття підприємства подається в главі 12 “Загальні положення про об'єкти цивільних прав” у ст. 191 “Підприємство як єдиний майновий комплекс”. Відповідно до цієї статті “підприємство є єдиним майновим комплексом, що використовується для здійснення підприємницької діяльності, і як така є сукупністю нерухомих і рухомих речей, майнових та інших прав, а також може бути в цілому чи в частині об'єктом купівлі-продажу, застави, оренди та інших правочинів. На відміну від Цивільного кодексу, Господарський кодекс (статті 62-72) визначає підприємство самостійним суб'єктом господарювання, якому притаманні такі риси:

      - належність до основної ланки економіки;

     - безпосереднє здійснення виробничої, науково-дослідницької і комерційної діяльності та іншої господарської діяльності - як комерційної (підприємницької), так і некомерційної;

      - можливість функціонування на будь-якій формі власності: державній (державні та казенні підприємства), комунальній (комунальні підприємства), колективній (підприємства у формі виробничих кооперативів, господарських товариств, колективних підприємств), приватній (приватні підприємства);

       - установчий документ - зазвичай статут, якщо інше не встановлено законом (так, для підприємств, що діють у формі повного чи командитного товариства, установчим документом буде засновницький договір - ч. 1 ст. ГК 82);

     - функціонування на базі відокремленого майна, що знаходить вираз у наявності самостійного балансу та рахунку в банку; це майно може бути закріплено за підприємством на праві власності (підприємства у формі господарських товариств і виробничих кооперативів, приватне підприємство, якщо засновник (власник майна) сам (без найманого керівника) управляє цим підприємством), праві господарського відання (державні підприємства, комунальні підприємства, приватні підприємства з найманим керівником, а також підприємства громадських, релігійних, кооперативних організацій, якщо засновник застосував цей правовий титул при закріпленні за підприємством виділеного йому майна), праві оперативного управління (казенні підприємства, а також інші унітарні - зазвичай не комерційні - підприємства, якщо власник для закріплення за останніми майна обирає цей правовий титул), праві користування (може застосовуватися як додатковий правовий титул до одного з вищеназваних, як це має місце, наприклад, в орендному підприємстві);

     - наявність господарської правосуб'єктності, в тому числі статусу юридичної особи з одночасною забороною мати у своєму складі інших юридичних осіб; підприємство може складатися з виробничих структурних підрозділів (виробництв, цехів, відділень, дільниць, бригад, бюро, лабораторій тощо), функціональних структурних підрозділів апарату управління (управлінь, відділів, бюро, служб тощо), а також мати філії, представництва, інші відокремлені підрозділи;

     - індивідуалізація підприємства як самостійного суб'єкта господарювання забезпечується наявністю у нього власного найменування (фірмової назви), що відображається в його вихідних документах, печатці; як платник податку підприємство повинно мати ідентифікаційний код;

     - порядок управління підприємством залежить від типу підприємства - унітарного (управління здійснюється одноособовим керівником, що призначається власником майна підприємства) чи корпоративного типу (управління здійснюється за допомогою створених учасниками органів: збори учасників, виконавчий та контрольний органи);

     - ступінь самостійності підприємства (обсяг його прав та обов'язків) залежить від правового режиму майна підприємства: (а) підприємства-власники майна мають максимальний обсяг прав (затверджують свій статут, вирішують усі питання стратегічного плану - щодо реорганізації і ліквідації підприємства, зміни напрямків діяльності, використання майна (у т. ч. розподіл прибутку тощо) та мінімум обов'язків (сплата податків та інших обов'язкових платежів, ведення бухгалтерського обліку та подання статистичної звітності, внесення змін до відомостей державної реєстрації у разі наявності підстав для цього; дотримання вимог екологічного, трудового, містобудівного та іншого законодавства; виконання умов укладених договорів та дотримання прав і законних інтересів інших осіб); (б) щодо підприємств - не власників (правовий титул майна такого підприємства - або право повного господарського відання, або право оперативного управління) стратегічні питання створення та діяльності таких підприємств вирішуються власниками їхнього майна (їх представниками), які затверджують статут підприємства, призначають його керівника, визначають правовий титул майна та межі майнової самостійності підприємства, в т. ч. порядок використання його прибутку, вирішують питання реорганізації та ліквідації підприємства тощо [13, 208].

          Частина питань погоджується з власником майна (створення філій, представництв підприємства, випуск облігацій підприємства тощо).

Лише деякі  питання вирішуються підприємством самостійно (формування виробничої програми, прийняття (неприйняття) державного замовлення, встановлення господарських зв'язків, наймання та звільнення працівників, організація виробничого процесу і т. ін.). Таке підприємство має додаткові обов'язки, крім вже названих: виконувати вказівки власника або погоджувати з ним питання діяльності підприємства у передбачених законом та статутом підприємства випадках (якщо це не суперечить вимогам законодавства), відраховувати власникові визначену ним частину чистого прибутку підприємства; використовувати закріплене за підприємством майно лише в межах, визначених законом та статутом підприємства.

       Основні умови діяльності підприємства у ринкових умовах:

1.Економічна  самостійність.

2.Самооокупність, рентабельність, самофінансування.

3.Дотримання  законів і рішень законодавчої  і виконавчої бази.

4.Матеріальний  інтерес та відповідальність  за результати діяльності

         Підприємство – основна організаційна ланка господарства України,самостійно господарюючий суб’єкт , який має права юридичної особи і здійснює виробничу, наукову т іншу комерційну діяльність заради отримання прибутку.

     Підприємство  не може містити у собі інші юридичні особи. Сполучення рівноправних юридичних  осіб називається об’єднанням . Підприємство може створювати філіали ,відділення,представництва інші об’єднання, але вони не будуть юридичними особами .У розвинених країнах з ринковою економікою підприємство називається фірмою.

        Функції підприємництва:

а)Творча-народження підприємницької ідеї, врахування ризику.

б)Ресурсна- формування виробничих ресурсів, ефективне використання ресурсів.

в)Організаційно-супровідна - реєстрація підприємства, створення документації, організаційна побудова.

       Статут - збори обов'язкових правил, що регулює діяльність підприємства і його взаємовідносин з іншими суб'єктами господарювання. Стверджується власниками майна. Обов'язковим у цьому документі є наявність таких пунктів: найменування підприємства, адреси його місцезнаходження, предмета діяльності, цілей створення, розміру та порядку утворення статутного фонду, порядку розподілу прибутку, органів управління і контролю, їх компетенції, умов реорганізації та ліквідації.

Майно підприємства - матеріальні активи та оборотні кошти, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства і які належать йому за правом власності або повного господарського відання.  
            Джерела формування майна підприємства включають: грошові, матеріальні внески засновників; доходи від реалізації продукції, інших видів господарської діяльності, цінних паперів; капітальні вкладення, дотації; надходження від приватизації; благодійні внески від підприємств, організацій, громадян.  
        Підприємство як суб'єкт господарювання взаємодіє з:  
   - Державою - початковим етапом є реєстрація. Держава регулює володіння і користування землею та ресурсами, контролює виконання норм з техніки безпеки, екологічного дотримання чистоти;  
   - Місцевими органами самоврядування;  
   - Фінансовими та кредитними організаціями;  
   - Постачальниками матеріальних і технічних ресурсів і споживачами продукції.  
          У ринкових умовах в основі діяльності будь-якого підприємства лежить підприємництво, яке розцінюється як сучасна форма господарювання.  
Підприємництво - це самостійна, ініціативна господарсько-фінансова діяльність громадян, спрямована на отримання доходів і здійснювана від свого імені і під особисту майнову відповідальність або від імені та під майнову відповідальність юридичної особи - підприємства (організації).  
          Підприємці мають право без обмежень самостійно займатися будь-якою підприємницькою діяльністю, яка не заборонена законом. Особливості здійснення окремих видів підприємництва встановлюються законодавчими актами.  
Органам державної влади та місцевого самоврядування забороняється займатися підприємницькою діяльністю.  
           Підприємництво як форма ініціативної діяльності може бути представлено в різних видах (виробнича і торговельна діяльність, посередництво, надання послуг і т.д.).  
           В Україні правове забезпечення підприємницької діяльності підприємств визначається Господарським Кодексом України.  
          Підприємництво здійснюється на основі наступних принципів:  
    - Вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності;  
   - Самостійного формування програми діяльності, вибору постачальників і споживачів вироблюваної продукції;  
    - Вільного найму працівників;  
    - Комерційного розрахунку та власного комерційного ризику;  
    - Вільного розпорядження прибутком, що залишається після сплати податків та інших платежів, передбачених законом;  
   - Самостійного здійснення підприємцем внешнееконо-мічного діяльності.  
Підприємництво в Україні здійснюється за вибором підприємця в будь-яких організаційних формах, передбачених законом. 
                                
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                             2.Цілі і направлення діяльності підприємств 

      Головна мета створення будь-якого підприємства називається місією . Місія визначає причину появи підприємства на ринку. Місія формулюється вищим керівництвом,яке несе повну відповідальність за її втілення у життя шляхом постановки та реалізації цілей організації.

      Існує безліч підходів до визначення місії  і до її змісту. У центрі уваги одного з підходів знаходиться відповідь на питання: яка головна мета організації, де на першому місці, як правило, стоять інтереси, очікування і цінності споживачів, орієнтовані на перспективу. У центрі уваги іншого підходу знаходиться якість - поняття, яке розкривається з різних сторін, даючи уявлення про компанію, її продукцію, стилі керівництва та менеджменту, характер роботи. Примірна формулювання такої місії: досягнення високої майстерності у всіх сферах - в цілях, продукцію, послуги, людях та стиль життя.  
              Господарські цілі формулюються і встановлюються в рамках місії і в її розвитку. При цьому цілі будуть значною, що задає частиною процесу стратегічного планування лише в тому випадку, якщо вони чітко сформульовані і організація поінформована про них. Мета - це кінцевий стан, бажаний результат, якого прагне добитися будь-яка організація. Поставлені менеджментом цілі фірми використовують для встановлення стандартів, для оцінки ефективності організації. Вони дають загальний орієнтир для діяльності. Метою може бути або придбання, або збереження певних чинників. Цілі завжди засновані на гіпотезах розвитку в майбутньому, тому їх обгрунтованість залежить від точності цих гіпотез. Чим більш віддалений період розглядається, тим вище невизначеність майбутнього, тим у більш загальній формі повинні ставитися мети.  
За характером діяльності підприємства цілі бувають комерційними і некомерційними (освіта, культура, медицина).  
На основі загальної місії підприємства формулюються і встановлюються загальнофірмові цілі, які повинні бути:  
          1) конкретними і піддаватися вимірюванню. Формулювання цілей в конкретних формах створює вихідну базу відліку для наступних правильних господарських та соціальних рішень. Завдяки цьому можна більш обгрунтовано визначити, наскільки ефективно підприємство (фірма) діє для здійснення своїх цілей;  
           2) орієнтованими у часі, тобто мати конкретні горизонти прогнозування. Цілі звичайно встановлюються на тривалі або короткі проміжки часу. Довгострокова мета має горизонт прогнозування, що дорівнює 5 років (іноді 7-10 років) - для передових у технічному відношенні фірм; короткострокова - в межах 1 року;  
           3) досяжними і забезпечувати підвищення ефективності його діяльності. Недосяжні або досяжні лише частково цілі призводять до негативних наслідків: блокування прагнення працівників ефективно господарювати, зниженню рівня їх мотивації, погіршення показників інноваційної, виробничої і соціальної діяльності підприємства, зниження конкурентоспроможності його продукції на ринку;