Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Японії

  Недавно міжнародні рейтингові агентства «Moody’s» і «S&Р» знизили рейтинг японських облігацій державної позики, однак у результаті цього їхня вартість, навпаки, зросла. Людям, які інвестують власні кошти, властива обережність, і те, що інвестори здобувають традиційно низькоприбуткові облігації японської держпозики, свідчить про високий рівень їхньої надійності.  Японські кредитно-фінансові установи дійсно акумулювали значні обсяги ризикованої заборгованості. Незважаючи на те, що кожен рік ця заборгованість частково погашається, у цілому вона продовжує рости. Причиною тому є нові банкрутства, жорсткість правил аудиторської діяльності. Так, кількість банкрутств серед японських компаній у січні 2002 р. виросла у порівнянні з аналогічним періодом 2001 р. на 19,3%. На кінець березня 2002 р. розміри заборгованості досягай рекордного рівня — 52 трлн. єн або 450 млрд. дол. Цей показник дорівнює 8% від резервів кредитно-фінансових установ країни або 10% ВВП. Слід сказати, що з названої суми 10,4 трлн. єн припадають на нові банкрутства, а кошти, що залишилися, відносяться до категорії «небезпечної заборгованості» і «заборгованості, яка вимагає зовнішнього управління». У цьому зв'язку в перспективі може виникнути необхідність злиття ряду дрібних і середніх кредитно-фінансових організацій.

Однак провідні кредитно-фінансові  організації мають у своєму розпорядженні достатню кількість власних активів, їхня частка в капіталі великих кредитно-фінансових установ становить 10%, що є цілком прийнятним показником за стандартами.

Разом з тим довіра японців до кредитно-фінансових організацій не є абсолютною. Підхід кабінету правлячої ліберально-демократичної партії Дзюнітіро Коідзумі до фінансових проблем став менш чітким. Відповідно до прийнятого рішення з квітня 2002 р. верхня межа урядових гарантій на термінові депозити встановлена на рівні 10 мли. єн. Як наслідок, сума, що зберігається на подібного роду депозитах, скороталася більш ніжна 13%. Кошти були переміщені на депозити з поверненням коштів «за вимогою» з розміром внеску в рамках урядових гарантій. Подібного роду рішення стурбувало кабінет Коідзумі, і останній уживає заходів для того, щоб впровадити в практику розрахункові депозити з урядовими гарантіями.

Висновки

Японський досвід говорить на користь підвищення ролі держави  в організації й здійсненні зовнішньоекономічної діяльності, особливо в кризові, перехідні  й стабілізаційні періоди, що, стосовно до українських умов, повинне означати не повернення до колишньої системи державної монополії на зовнішньоекономічну діяльність, але посилення в ній організуючого й контролюючого начала. Виправданим представляється посилення державної участі у визначенні галузевих пріоритетів, розробці й реалізації цілей, завдань, основних напрямків структурної політики, її тісному вв'язуванню із зовнішньоекономічним регулюванням.

Необхідним бачиться зміцнення законодавчої й нормативно-правової основи державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Бажана розробка й прийняття комплексного закону про зовнішньоекономічну діяльність; підведення законодавчої основи під ті форми зовнішньоекономічних зв'язків, які ще не мають законодавчої регламентації (експорт капіталу, торгівля ліцензіями й ін.); внесення змін і доповнень у ряд важливих чинних законів («Про державне регулювання зовнішньоторговельної діяльності», ін.); прискорення вироблення міністерствами й відомствами нормативних актів, що конкретизують положення законів, указів президента, постанов уряду.

Доцільним представляється зміцнення інституціональних основ державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності. На жаль, перші кроки в цьому напрямку (створення з урахуванням японської моделі міністерства промисловості й торгівлі) були перервані. Варто було б щільніше придивитися й до японського досвіду функціонування координаційних органів. Так, було б виправданим створення замість існуючих сьогодні численних і нерідко дублюючих один одного урядових і міжвідомчих комісій з різних питань, пов'язаним зі здійсненням зовнішньоекономічної діяльності, однієї урядової комісії або ради по зовнішньоекономічних зв'язках на чолі із прем'єром або першим віце-прем'єром, що координувала б діяльність всіх російських міністерств і відомств, що займаються окремими областями зовнішньоекономічної діяльності.

На японському тлі  особливо видна назріла в Україні  потреба в створенні загальнодержавної  системи інформаційного забезпечення зовнішньоторговельної діяльності, фінансованої за рахунок коштів федерального бюджету (можливо, із залученням коштів підприємницьких структур) і керованої спеціальним уповноваженим органом (аналогічним ДЖЕТРО). Очевидно, що необхідною умовою ефективного функціонування такої системи є створення широкої мережі інформаційно-консультативних служб.

Звісно, повною мірою необхідно використати досвід Японії по захисту внутрішнього ринку, що свідчить, зокрема, що ефективне здійснення регулюючих і контрольних функцій у сфері зовнішньоекономічної діяльності можливо лише за умови залучення всього спектра існуючих у міжнародній практиці інструментів. Очевидно, що в інтересах Україні, де державними органами застосовується порівняно вузький набір засобів і методів регулювання, було б освоїти й взяти на озброєння весь арсенал форм і методів регулювання, у т.ч. нетарифних, адміністративних, що дають, як це видно й з японської практики, значний ефект.

Нарешті, досвід Японії переконливо  говорить про те, що економічні заходи, у т.ч. фінансове сприяння, податкові  пільги й ін., є діючими коштами  мобілізації експортного потенціалу країни. Українським інтересам відповідало б і якнайшвидше вироблення й практичне використання механізмів кредитування експорту, надання державних гарантійних зобов'язань, страхування торгівлі й інвестицій від комерційних і політичних ризиків для забезпечення інтересів національних експортерів.

Список  використаних джерел

1. Боровик В. Японія після свого "дива // Політика і час. - 2004. - 365 с.
2. Вербицкий С. Япония в поисках новой роли в мировой политике.-РАН, Ин-т востоковедения. -М.: Наука, 1992. -271 с.
3. Еремин В. Политическая система современного японского общества.Рос. акад. наук, Ин-т востоковедения. -М.: Наука: Изд. фирма "Вост. лит.", 1992. -215 с.
4. Исибаси Масаси Невооруженный нейтралитет. -М.: Прогресс, 1994. -293 с.
5. Іванов О.В. Інформаційне забезпечення підприємницької діяльності (Японський досвід). // Маркетинг. -1999. – 254с.
6. Кимура Х. Японское направление внешней политики России : Взгляд из Японии // Мировая экономика и международные отношения. - 2003. - 256 с.
7. Крупянко М. Новые задачи старого союза // Азия и Африка сегодня. - 2000. – 168 с.
8. Накасонэ Я. Государственная стратегия Японии в XXI веке. -М.: Nota bene, 2001. -310 с.
9. Тимонина И.Л. Использование экономических инструментов в экологическом регулировании: опыт Японии // Проблемы теории и практики управления. - 2001. -275 с.
10. Чугров С. Япония: вновь в поисках идентичности? // Мировая экономика и международные отношения. - 2003. – 431 с.