Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Японії

Нижче мова йтиме про  три виклики, з якими зіштовхується  Японія, - про необхідність «загального  посилення зовнішньої політики», «збільшення національної моці» і зміцнення «дипломатичних структур».

Виклик перший. Загальне посилення зовнішньої політики

Внаслідок того, що внутрішні  й іноземні справи стають усе більш  тісно зв'язаними, ті питання, які  дотепер уважалися суверенною справою тієї або іншої держави, тепер виявляються предметом зацікавленості міжнародного співтовариства. У таких обставинах зовнішня політика повинна бути більш сильною, чим коли-небудь, раніше. Виклик полягає в тому, що необхідно підвищити зацікавленість людей у зовнішній політиці, консолідувати суспільну думку й проводити зовнішню політику за підтримкою суспільства. Для цього варто підсилити фінансовані із приватних фондів інститути політичних досліджень, сприяти дослідницьким роботам в університетах і інших вищих навчальних закладах, створити більше можливостей для публічних дискусій по зовнішньополітичних проблемах і домогтися того, щоб рекомендації, підготовлені в результаті цих досліджень і дискусій, повною мірою враховувалися в процесі вироблення політики.

Так, у США Рада з іноземних справ має мережу з майже 80 організацій, що дозволяють громадянам брати участь в обговоренні зовнішньополітичних проблем. Міри, що вживає Японія в даному напрямку, далеко не достатні. Потрібно створити структуру, яка б могла створювати умови для дискусій про зовнішню політику й сприяти кращому її розумінню.

Крім того, відносини  партнерства між урядом і неурядовими  й неполітичними організаціями  повинні бути встановлені не тільки в області сприяння економічному розвитку, де подібні зв'язки традиційно сильні, але й в інших областях - для того, щоб можна було вислухувати якнайбільше різних людей, у тому числі представників профспілок, споживчих організацій і ділових кіл. При цьому варто вирішити питання про ступінь відповідальності неурядових і неполітичних організацій.

З іншого боку, уряд повинен  показати всю свою чинність. Тісно  координуючись і консультуючись із партнерами, він повинен проводити  свою зовнішню політику в інтересах  Японії в цілому.

Виклик другий. Збільшення національної моці як основи зовнішньої політики. Не виникає ніяких сумнівів у необхідності зусиль, спрямованих на досягнення впевненого розвитку японської економіки й подолання труднощів, які вона зараз переживає. У випадку їхнього зростання важко очікувати, що зовнішня політика, що залежить від економічної моці, залишиться незмінною.

Насамперед тут варто  сказати про технології. Будучи опорою економіки, технологія вважається одним  з головних джерел національної моці. Слід знову зазначити правильність японської політики, що складалася в розвитку економіки насамперед завдяки перспективним технологіям. Для забезпечення стійкого росту світової економіки необхідні безперервний науково-технічний прогрес і поширення передових технологій у глобальному масштабі. Як одна з деяких країн, здатних упоратися із цим завданням, Японія повинна розробити національну стратегію розвитку науки й техніки, що дозволяє без збоїв вирішувати технологічні проблеми.

Японії необхідно стимулювати  свою здатність видавати такі розробки, які можуть бути використані як світові стандарти. Ця країна виступає за всеосяжний підхід до дозволу конфліктів і до проблеми бідності. Ця ідея була погоджена на скликаній з ініціативи Японії Міжнародної конференції по розвитку Африки й уже одержує визнання. Ми також прагнемо здійснити концепцію «безпеки для людини», для того щоб життя й достоїнство людей були захищені від різних погроз, у тому числі від бідності й екологічних ускладнень, інтенсивними й всебічними мірами. Необхідно обміркувати, які структури повинні будуть займатися проблемами, пов'язаними із глобалізацією (зокрема, валютними). Крім того, Японії варто збільшити свій інтелектуальний внесок у дозвіл продовольчих і енергетичних проблем, які, видимо, у довгостроковій перспективі будуть загострюватися.

Виклик третій. Зміцнення  дипломатичних структур. Щоб знайти відповіді на численні нові виклики, перед якими стоїть зараз світове співтовариство, ми повинні прагнути зміцнити структури міжнародного співробітництва.

Ці зусилля не повинні  зводитися до поліпшення існуючих структур - необхідно також створення нових. З урахуванням основних тенденцій світового розвитку тут істотно наступне.

Одним з найважливіших  способів протидії диверсифікованості погроз повинен бути всеосяжний підхід, що охоплює всі стадії розвитку конфлікту й відповідно варіюється від запобігання його до дозволу.

Першою справою тут  необхідно різко збільшити зусилля  в області контролю й обмеження  всіх видів озброєнь, - від зброї  масової поразки й коштів його доставки до звичайної зброї, - обравши такі міри, які будуть забезпечувати контроль як за самою зброєю, так і за передачею пов'язаних з ним товарів і технологій. Треба за допомогою методів превентивної дипломатії боротися з бідністю й іншими соціальними проблемами, що лежать в основі конфліктів, а також реагувати на конфлікти, що відбуваються в цей момент, і займатися післяконфліктним відновленням.

Звичайний підхід, зосереджений на самообороні й заходах щодо підтримки миру, нині виявляється  недостатнім у боротьбі з міжетнічними конфліктами, які відрізняються по своїй природі від міжнародних конфліктів у традиційному змісті слова. Для вибудовування нової ефективної структури необхідно серйозне обґрунтування. Підготовка до завчасного створення міжнародного суду для справедливого й безстороннього розгляду по серйозних актах насильства, чиненим окремими особами проти світового правопорядку, є позитивним кроком у даному напрямку.

Щоб забезпечити строге дотримання міжнародного права й  підвищити довіра до відповідних  структур, важливо зміцнити міжнародну судову систему в цілому.

Японія повинна також  виступити з ініціативою розробки й створення відповідних структур для міжнародного співробітництва  в області протидії різним погрозам. Тут необхідно, залежно від розв'язуваних завдань, працювати на різних рівнях, у тому числі вибудовувати структури для діалогу між Японією, США, Китаєм і Росією, між цими чотирма країнами, Республікою Корея й Північна Корея, а також між близькими по орієнтації країнами, маючи на увазі висновок базових угод, які потім повинні одержати широке поширення у світовому співтоваристві.

Далі варто зупинитися на викликах, пов'язаних із глобалізацією. Бреттон-Вудська система, що була створена на основі уроків, витягнутих з історії  виникнення Другої світової війни, принесла післявоєнному світу небачене колись процвітання, забезпечивши стабільність валютного ринку, лібералізацію торгівлі й інвестицій, сприяння економічному росту. Однак ця система має потребу в перегляді з погляду того ризику й тих серйозних соціальних наслідків, які спричиняє глобалізація - символ її успіху. Щоб вибудувати систему, яка б щонайкраще використала можливості ринкової економіки й давала відповідь на нові виклики, необхідно вирішити безліч питань, у тому числі визначити методи підтримки стабільності валютних ринків, можливості контролю за короткостроковими приватними вкладеннями, способи надання й шляхи збільшення міжнародної допомоги (у тому числі на умовах МВФ) країнам, що переживають кризу, а також шляхи перебудови міжнародних фінансових організацій.

Японія повинна більш ефективно проводити свою лінію в цих організаціях, для чого їй варто збільшити фінансову участь у них і почати деякі інші міри. Також має бути розглянута можливість створення регіонального валютного фонду, який би дозволив гнучко реагувати на валютні й фінансові проблеми азіатських країн. Інше важливе завдання Японії полягає в тім, щоб зіграти провідну роль у розробці нових міжнародних економічних правил - зокрема, у рамках Всесвітньої торговельної організації, - і домагатися прийняття запропонованих нами правил як світові стандарти.

У той же час не можна  випустити з уваги соціальні  проблеми, породжувані загостренням конкуренції. Потрібно допомагати країнам, що розвиваються, у коректуванні темпів і галузевої структури економічної  лібералізації, робити їм сприяння в розгортанні системи підтримки соціально незахищених верств населення.

Глобалізація прискорила процеси європейської інтеграції й  виникнення євро - скажемо так, головного  суперника нинішньої єдиної міжнародної  валюти, долара. У цих обставинах Японія повинна визначити свою стратегію поводження, у тому числі розглянути можливість додання більше міжнародного характеру.

Насамперед необхідно  забезпечити свій голос у міжнародних  структурах. Зрозуміло, Японія повинна  брати участь у міжнародному процесі прийняття рішень, щоб впливати на них. У цьому зв'язку очевидна важливість реформи Ради Безпеки ООН і одержання в ньому Японією статусу постійного члена.

Взявши на себе ініціативу вибудовування нових міжнародних  структур на додаток до більше активної участі країни у вже існуючих, потрібно бути готовим відігравати активну роль у світі.

Істотним завданням  є розвиток людських ресурсів - у  політичних, адміністративних і ділових  колах, - здатних виражати думки й  діяти на міжнародній арені, а  так само виконувати дослідження в цій сфері. Більш, ніж що-небудь, варто заохочувати такі методи вдосконалювання людських ресурсів, як сприяння приватним дослідницьким інститутам або парламентському обміну. Розвиток людських ресурсів усередині країни дозволить нам посилати більше японських співробітників у міжнародні організації, включаючи ООН.

Через те, що в міжнародній  політиці зростає роль переконання  на противагу примусу, варто розвивати  агресивну стратегію. Усе більше важливим стає вміння виділити важливі  відомості із загального потоку, послати потрібне повідомлення в потрібний момент за допомогою потрібного засобу масової інформації й по потрібній адресі. Необхідно також утягувати фахівців з масових комунікацій у процес прийняття рішень.

Поширення японської  культури за межами країни й сприяння розумінню Японії в широких колах закордонної громадськості приведе до стабільних відносин з іншими державами в довгостроковому плані. У цій області також необхідно стратегічне планування.

3. Особливості розвитку валютної системи

Інфляційне знецінення єни у повоєнний період стало  одним з основних факторів зниження її валютного курсу. Курс єни періодично переглядався. Так, 1 дол. США дорівнював у 1945 р. 15 єнам, у 1947 р. — 50, у 1948 р. — 270 єнам. У квітні 1949 р. встановлено єдиний валютний курс: 360 єн = 1 дол. (зберігався до 1971 p.). Якщо спочатку єдиний курс єни до долара був штучно завищений, то надалі він відповідав реальному відношенню цих валют, у 60-х роках спостерігалося зниження курсу єни, оскільки долар знецінювався більше, ніж єна.

У зв'язку з кризою долара уряд Японії запровадив у серпні 1971 р. плаваючий курс єни. Наприкінці 1971 р. єну вперше у повоєнний період було ревальвовано, в лютому 1973 р. проведено другу ревальвацію. В умовах криз світової валютної системи у 70—80-х роках курс японської валюти коливався.

Починаючи з 70-х років  курс єни підвищився з 315 єн за долар  у 1971 до 195 єн у 1978 р. У 1979 р. він знизився до 240 єн за долар і в подальшому був нестійким. З 1984 р. курс знову почав швидко підвищуватися — з 252 єн за долар до 130,2 єни у січні 1988 р.

Підвищенню курсу єни сприяли тривала структурна перебудова економіки Японії на сучасній технологічній основі, підвищення конкурентоспроможності японських експортних товарів, збільшення купівельної спроможності єни в умовах відносної стабілізації грошового обігу і цін. Збільшення курсу єни також було пов'язано з політикою Вашингтона, спрямованою на підтримання штучно заниженого курсу долара: у такий спосіб адміністрація США прагнула розширити американський експорт, утруднити японський імпорт і на цій основі скоротити дефіцит у зовнішній торгівлі з Японією і в платіжному балансі США в цілому.

Доходи від зовнішньої торгівлі перекривали негативне сальдо за іншими статтями платіжного балансу. Тому золотовалютні резерви досягли у 1978 р. 33млрд дол.

У 80-ті роки конкурентоспроможність японських товарів значно підвищилася  не тільки за рахунок науково-технічного прогресу та зниження матеріале- і трудомісткості виробництва, а й у результаті товарного демпінгу. Тому в цей період золотовалютні резерви швидко збільшуються, особливо з 1986 р. (у жовтні 1987 р. вони становили 76,2 млрд дол.), передусім за рахунок активного сальдо торговельного балансу. Сучасна єна є однією з резервних валют, яка до 1997 р. була найстабільнішою в Азії.

В умовах нагромадження  великих валютних резервів і ризику їх знецінення Японія використовує ці резерви для зовнішньоекономічної експансії. Вона є найбільшим кредитором у світі. Японія форсує свою зовнішньоекономічну експансію при завищеному курсі долара щодо єни. Здійснюється подальша інтенсифікація структурної перебудови економіки на основі використання новітніх досягнень науково-технічного прогресу. Однак експансії Японії протидіють США і країни Західної Європи.

До проблем у відносинах Японії з іншими країнами призвела традиційна стратегія участі країни у міжнародному поділі праці під  гаслом "Робити краще те, що Захід  робить добре". Об'єктивно сприяли цьому також новий етап розвитку інтернаціоналізації світової економіки і пов'язані з цим розвитком досягнення Японії. Інтернаціоналізація економіки стала однією з основних умов піднесення країни після кризи 1991-1993 pp.

Зміцнення позицій єни у світовому господарстві в 90-х роках супроводжувалося розширенням участі Японії у міжнародних економічних відносинах. Зросла частка країни у світовому експорті, особливо в експорті капіталу, де вона вийшла у середині 90-х років на перше місце у світі за обсягом щорічних іноземних прямих інвестицій і на друге місце за їх нагромадженою сумою.

Наприкінці 90-х років  триває процес формування і закріплення  нової схеми співробітництва  Японії з іншими країнами у фінансовій сфері. Зокрема, переорієнтація на внутрішній попит зумовила зміну співвідношення експорту товарів і експорту капіталу: експорт товарів починає скорочуватися, а вивезення капіталу швидко збільшується. Основою цього стало величезне активне сальдо за поточними статтями платіжного балансу та перетворення Японії на найбільшого інвестора. Щоб скоротити активне сальдо на 11 млрд дол., міністерство транспорту, наприклад, ухвалило програму довести з 1995 р. кількість японських туристів, які виїжджають за кордон, до 10 млн чол.