Державне регулювання зайнятості та безробіття в Україні

     Особливість розвитку ринку робочої сили в  сучасних умоваа полягає у суперечливій взаємодії процесів його регулювання  та дерегулювання. Суб'єктами регулювання  є профспілки, об'єднання підприємців, держава.Умовою ефективного регулювання  ринку робочої сили є організація  оперативного вивчення й аналізу  попиту на робочу силу та пропозиції робочих  місць з боку роботодавця, а також  орієнтація робітника при виборі сфери зайнятості та місця роботи. Важливим інструментом тут є колективна тарифна угода, що визначає розмір заробітної плати, тривалість робочого часу, відпустки, порядок найму та звільнення, форми  компенсування ризику,

систему соціальних виплат тощо.

     Одним з елементів, що стабілізують становище  найманого пра-цівника на ринку  робочої сили, є система державного пенсійного та соціального забезпечення.

     Останнім  часом у розвинутих країнах все  активніше виявляють-ся тенденції  дерегулювання ринку робочої  сили. Об'єктивною основою цього  явища є нові прояви науково-технічного прогресу, індивідуалізація трудового  процесу, диференціація груп працюючих, регулювання ринку відбувається через перехід від трудового законодавства до індивідуальних трудових угод, від галузевої колективної угоди до укладання угоди на підприємстві, контрактної системи; застосування неповного робочого тижня (дня) або тимча-сової роботи; дроблення тарифів; скорочення загального обсягу прав працівників; перетворення колективної угоди про найм робочої сили на так звану відкриту угоду, яка за певних обставин створює окре-мим працівникам менш сприятливі умови.Загальну модель функціонування ринку робочої сили подано на рис. 1.1.

     

     Рис. 1.1. Попит і пропозиці на ринку  робочої сили

     Пропозиція  робочої сили характеризується чисельністю  осіб, які потребують працевлаштування, і визначається кількістю годин  робочого часу, яку погоджуються надати носії робочої сили за умов певного  рівня оплати праці. Вона складається  за рахунок трьох основних джерел:

     - соціально-демографічного (випускники  різних нав-чальних закладів, які  розпочинають трудову діяльність),

     - соціального (ті, хто не працював  раніше, або ті, хто займався домашнім  гос-подарстом) 

     - економічного (вивільнювані з різних галузей націо-нальної економіки). Вивільнення з виробничих галузей відбувається через здійснення заходів щодо роздержавлення і приватизації господарських об'єктів, ліквідацію збиткових робочих місць, закрит-тя підприємств у зв'язку з реконструкцією, розукрупненням і пе-репрофілюванням, розривом договірних зв'язків, нестачею валюти, сировини тощо. Співвідношення цих факторів є різним у часі і просторі.

     Масштаби  і склад робочої сили в умовах конкуренції між тими, хто шукає  роботу, постійно змінюються. Розширення функцій робітників, їх ротація та взаємозаміна свідчать про флексибілізацію  ринку робочої сили, тобто підвищення його гнучкості.

     Попит на робочу силу - це платоспроможна потреба  робото-давців щодо трудових послуг працівників  певних професій і квалі-фікації. Попит  на робочу силу крім потреб підприємців  визначають сукупний попит в економіці, технічна оснащеність виробництва.

     У ситуації, коли пропозиція робочої  сили перевищує попит на неї, з'являється  надлишок робочої сили, тобто безробіття. Ситуація, коли попит на робочу силу більший за її пропозицію, означає  нестачу, дефіцит робочої сили з  усіма наслідками його.

     Різниця у співвідношенні попиту і пропозиції за професійно-кваліфікаційними, галузевими і статевовіковими групами зумовила поділ ринку робочої сили на ряд  сегментів, що відрізняються передусім  ступенем забезпеченості робочими місцями  та їх надійністю (рис.1.2.).

     Існує два вида ринків робочої сили. Перший - ринок складної, кваліфіко-ваної  робочої сили, що забезпечує повну  зайнятість. Основна частка на ньому  належить представникам нових спеціальностей і галузей високої технології. Ця робоча сила потребує великих капіталовкла-день, характеризується функціональною гнучкістю, відрізняється відносно високим ступенем захищеності.

     

     Рис.1.2. Основні елементи сучасного ринку  робочої сили

     Другий  ринок робочої сили представлений  в основному робітни-ками і службовцями  середньої та низької кваліфікації, працівника-ми галузей, що зазнали структурної  перебудови, частково зайнятими, тимчасовими  працівниками, надомниками, безробітними. На цьому ринку гнучкість досягається  переважно за рахунок кількісних коливань, що зумовлюють нестійку зайнятість. Згідно з оцінками Міжнародної організації  праці, у промислове розвинених країнах  у 80-і роки частково зайнятих було в  середньому 50 млн чол. на рік, що на 30 відсотків більше, ніж у попередньому десятилітті. Ця нега-тивна тенденція  характерна і для сучасного стану  економічного роз-витку.

     Серед сучасних тенденцій формування ринку  робочої сили в країнах з розвинутою ринковою економікою крім названих слід назвати: посилення й ускладнення  конкуренції як серед працівни-ків (за робочі місця з високою оплатою, додатковими соціальними гарантіями, перспективою просування по службі), так  і серед робо-тодавців (за найбільш цінні кадри); зростаючий вплив безпосередньо на нього з боку підприємництва, малого та середнього бізнесу; збіль-шення частки висококваліфікованих кадрів у структурі тру-дових ресурсів, тривалості загальноосвітньої підготовки; уповільнення припливу працездатного населення, його старіння; усклад-нення форм трудової діяльності та трудових відносин; посилення впливу комплексних (на відміну від вузькоекономічних) факторів на ринок робочої сили; формування ринків робочої сили всередині фірм, що супроводжується зменшенням дискримінації за статево-віковими або національними ознаками зодночасним посиленням диференціації, розшаруванням працюючихзалежно від ролі в розвитку організації, включення у процес нововведень тощо.

     Формування  ринку робочої сили в Україні  в умовах переходу до ринкової економіки  відображає загальносвітові тенденції  розвитку цього процесу. Особливості  соціально-економічної та політичної ситуації в країнах, що утворилися в межах колишнього СРСР, позначаються на стані сукупного робітника. Ускладнюють ситуацію на ринку робочої сили аномальний сплеск міграційних процесів як наслідок загострення міжнаціональних відносин; конверсія, скоро-чення армії, передислокація військових частин; евакуація та пере-селення людей з територій, що постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС; зупинка підприємств через порушення економічних зв'язків і перебої у постачанні сировини, енергії, ком-плектуючих частин; необхідність здійснення широкої програми при-ватизації та роздержавлення економіки за короткий час.  

     4. Сутність економічної діяльності держави в сфері регулювання зайнятості.

     Молоді  притаманна менша психологічна стійкість  і водночас більша активність, тому зниження безробітних серед молоді є важливим чинником зниження критичного рівня безробіття. Можливість одержувати достатню за розміром допомогу (по безробіттю або по закінченні терміну— по бідності), сприяє пом'якшенню гостроти проблем безробіття і відповідно підвищенню критичного порогу. Особливо важливу роль відіграє політичний каталізатор, наявність певної політичної сили, яка здатна об'єднати безробітних і ініціювати їх активні дії. Соціопсихологічні настанови є тим фоном, на якому формується критичний поріг: суспільство, якому притаманні високі орієнтації на чиюсь допомогу (влади, адміністрації підприємства тощо), так званий «патерналізм», низька територіальна, професійна і соціальна мобільність, яке принципово не сприймає відкритого маєтного розшарування, ймовірно, має відносно низький критичний поріг. Методи державного забезпечення зайнятості бувають:

     - прямі медоди

     - непрямі методи

     Прямі методи:

     1.Законодавче  регулювання умов найму та  використання робочої сили (трудове  законодавство).

     2.Стимулювання  створення нових робочих місць  та пропозиції робочої сили.

     3.Заходи  щодо збереження та підвищення  рівня зайнятості на підприемствах. 

     Непрямі методи:

     1.Державна  фшансова політика (асигнування  та субсидії).

     2.Монетарна  політика (регулювання грошового  обигу).

     3.Фіксальна  політика (заміна податкових ставок).

     4.Виплати  різних допомог по безробптю та ін. державна політика України зайнятості населення базується на таких принципах:

     - забезпечення рівних можливостей  усім громадянам, незалежно від  походження, соціального і майнового  стану, расової та національної  належності, статі, віку, політичних  переконань, ставлення до релігії,  в реалізації права на вільний  вибір виду діяльності відповідно  до здібностей та професійної  підготовки з урахуванням особистих  інтересів і суспільних потреб;

     - сприяння забезпеченню ефективної  зайнятості, запобіганню безробіттю, створенню нових робочих місць  та умов для розвитку підприємництва;

     - координації діяльності у сфері  зайнятості з іншими напрямами  економічної і соціальної політики  на основі державної та регіональних  програм зайнятості;

     - співробітництва професійних спілок, асоціацій (спілок) підприємців,  власників підприємств, установ,  організацій або уповноважених  ними органів у взаємодії з  органами державного управління  в розробці, реалізації та контролі  за виконанням заходів щодо  забезпечення зайнятості населення. 

     Держава гарантує працездатному населенню  у працездатному віці в Україні:

     - добровільність праці, вибір або  зміну професії та виду діяльності;

     - захист від необґрунтованої відмови  у прийнятті на роботу і  незаконного звільнення, а також  сприяння у збереженні роботи;

     - безплатне сприяння у підборі  підходящої роботи і працевлаштуванні  відповідно до покликання, здібностей, професійної підготовки, освіти, з  урахуванням суспільних потреб, всіма доступними засобами, включаючи  професійну орієнтацію і перепідготовку;

     - компенсацію матеріальних витрат  у зв'язку з направленням на  роботу в іншу місцевість;

     - виплату вихідної допомоги працівникам,  які втратили постійну роботу  на підприємствах, в установах  і організаціях, у випадках і  на умовах, передбачених чинним  законодавством;

     - безплатне навчання безробітних  нових професій, перепідготовку  в навчальних закладах або  в системі державної служби  зайнятості з виплатою стипендії; 

     - виплату безробітним в установленому  порядку допомоги по безробіттю  матеріальної допомоги по безробіттю, матеріальної допомоги членам  сім'ї, які перебувають на їх  утриманні, та інших видів допомоги;

     - надання роботи за фахом на  період не менше трьох років  молодим спеціалістам - випускникам  державних навчальних закладів  держави, раніше заявлених підприємствами, установами, організаціями. Державні органи забезпечують публікацію статистичних даних та інформаційних матеріалів про пропозиції та попит на робочу силу, можливості працевлаштування, професійної підготовки і перепідготовки, професійної орієнтації і соціально-трудової реабілітації. Додаткові гарантії зайнятості для окремих категорій населення:

     1) Держава забезпечує надання додаткових  гарантій щодо працевлаштування  працездатним громадянам у працездатному  віці, які потребують соціального  захисту і не здатні на рівних  конкурувати на ринку праці,  у тому числі: 

     - жінкам, які мають дітей віком  до шести років; 

     - одиноким матерям, які мають  дітей віком до чотирнадцяти  років або дітей-інвалідів; 

     - молоді, яка закінчила або припинила  навчання у середніх загальноосвітніх  школах, професійно-технічних закладах  освіти, звільнилася зі строкової  військової або альтернативної (невійськової) служби і якій надається перше  робоче місце, дітям (сиротам), які залишилися без піклування  батьків, а також особам, яким  виповнилося п'ятнадцять років  і які за згодою одного із  батьків або особи, яка їх  замінює, можуть, як виняток, прийматися  на роботу;

     - особам передпенсійного віку (чоловікам  по досягненні 58 років, жінкам - 53 років);

      2) Для працевлаштування громадян  місцеві державні адміністрації,  виконавчі органи відповідних  рад за поданням центрів зайнятості  бронюють на підприємствах, в  установах і організаціях, незалежно  від форм власності, з чисельністю  понад 20 чоловік до 5 процентів  загальної кількості робочих  місць за робітничими професіями, у тому числі з гнучкими  формами зайнятості.