Державне регулювання зайнятості та безробіття в Україні

     У вивченні явища і проблем безробіття велика увага приділяється аналізу його видів. Існують такі основні види безробіття:

     - структурне,

     - фрикційне 

     - циклічне безробіття.

     Структурне  безробіття виникає при масштабних структурних зрушеннях економіки, швидкій зміні структури потреби  в робочій силі. Неминучість цих процесів обумовлює те, що цілий ряд дослідників вважає і технологічне, і структурне безробіття формою природного.

     Структурне  безробіття на практиці проявляється в якісній невідповідності попиту на робочу силу її пропозиції поза залежністю від співвідношення суто кількісних параметрів. Це призводить до принципово різних рівнів безробіття серед різних соціодемографічних і професійних груп.

     Фрикційне безробіття, яке ще називають безробіттям руху, пов'язане з тим, що встановлення рівноваги між пропозицією робочої сили і попитом на неї потребує певного часу, зокрема на пошук робочого місця, яке відповідає вимогам безробітного та його кваліфікації. І чим більше розрізняються вакантні робочі місця за своїми умовами, платнею тощо, тим більше різноманітних варіантів вибору постає перед пошукувачем роботи і тим більшим (за інших рівних умов) буде термін пошуку.

     Головною  ознакою фрикційного безробіття є його короткостроковість: за звичай тривалість фрикційного безробіття не перевищує 4-5 тижнів. В США, наприклад, наприкінці 80-х років при загальному рівні безробіття 5,5-6,5% (біля 7 млн. осіб) приблизно половина була без роботи менше 5 тижнів.

     В Україні фрикційне безробіття відіграє відносно незначну роль у формуванні загальних масштабів незайнятості. Тільки 2,6% безробітних (за методологією МОП) мали перерву в роботі менше 1 місяця. Істотно відрізняються тільки особи до 20 років — частка тих, хто має перерву в роботі до 1 місяця. Частка безробітних до 1 місяця є дещо вищою серед жінок, оскільки вони, як правило, мають менші вимоги до оплати праці, престижності тощо і відповідно скоріше погоджуються на запропоноване робоче місце.

     Високий рівень фрикційного безробіття, як правило, не призводить до зубожіння охоплених ним і відповідно до суттєвої соціальної напруги в суспільстві, не викликає необхідності змінювати звичний спосіб життя. Перш за все, фрикційне безробіття відбиває як швидкі зрушення в попиті на робочу силу (насамперед, якісні), так і в її пропозиції, тобто, є ознакою динамічності ринку праці.

     Циклічне  безробіття – безробіття, викликане  спадом виробництва. Коли сукупний попит  на товари і послуги зменшується, а безробіття росте;

     Також до видів безробіття відносять ще такі види:

     - природнє безробіття

     - інституційне безробіття

     - вимушене безробіття

     - технологічне безробіття

     - регіональне безробіття

     - застійне безробіття

     Природне  безробіття функціонування ринкової економічної  системи, що спирається на принципи вільного вибору і носіїв (власників робочої сили) і її споживачів, як свідчить аналіз, виявляється найбільш ефективним в умовах існування певного резерву трудоактивного населення. Масштаби такого резерву визначаються конкретними економічними і соціально-демографічними особливостями регіону.

     Природне  безробіття складається із фрикційного, пов'язаного зі зміною місця роботи, і інституційного,що породжується системою організації регіональної економіки, насамперед правовою системою.

     Інституційне  безробіття, або безробіття очікування, безпосередньо пов'язане з державною політикою ринку праці, зайнятості, з системою оподаткування, гарантованим мінімумом оплати праці, системою соціального забезпечення, розмірами і порядком надання допомоги по безробіттю, поінформованістю населення щодо наявних вакансій і можливостей.

     Слід  підкреслити, що на відміну від інших видів, інституційне безробіття існує тільки в зареєстрованій формі, оскільки воно так чи інакше пов'язане з виплатами соціальної допомоги.

     Вимушене  безробіття на відміну від природного безробіття, що як правило, є певною мірою добровільним і не призводить до суттєвих негативних наслідків, вимушене є довготривалим, викликає необхідність повних або часткових змін способу життя в складі вимушеного безробіття розрізняють технологічне, структурне і регіональне.

     Технологічне  безробіття формується внаслідок запровадження нових технологій, головним чином на тих виробництвах і операціях, де заміна працівника машиною найбільш вигідна.

     Регіональне безробіття обумовлене переважно концентрацією в окремих територіальних одиницях таких галузей економіки, для яких характерне найбільше скорочення потреби в робочій силі.

     Застійне  безробіття є особливо небезпечним, якщо триває достатньо довгий час. За результатами досліджень американських соціологів після річної вимушеної перерви в роботі людина практично не може адаптуватися до нормальної трудової діяльності, навіть якщо вдається знайти робоче місце. Щодо молоді, то цей період зменшується вдвічі.

     Природна  норма безробіття – це цілком ясно, що природне безробіття визначається конструкцією сучасного ринку робочої сили, регулюється його механізмами. М.Фрідмен, що заложив підвалини аналізу природного безробіття, ототожнював його норму з таким «рівнем безробіття, що є сумісним з реальними природними умовами функціонування ринку праці».

     В Україні найвищі рівні безробіття характерні для кваліфікованих робітників з інструментом і робітників сфери обслуговування та торгівлі, що віддзеркалює спад виробництва в промисловості і скорочення попиту на робочу силу в сфері обслуговування внаслідок приватизації і стагнації обсягів виробництва. В найближчій перспективі реформування аграрного сектору неминуче призведе до стрімкого зростання безробіття і серед робітників сільського господарства.

     Критичний рівень безробіття в країні або в окремому регіоні загрожує соціальною кризою (вибухом), вважається, що воно досягло критичного рівня. Визначається цей рівень (інколи його називають порогом) дією цілої низки факторів:

     - загальною чисельністю безробітних; 

     - чисельністю безробітних протягом  тривалого часу (як правило, більше року);

     - наявністю у безробітних інших  джерел існування (доходу) або  власності; 

     - питомою вагою молоді в складі  безробітних; 

     - системою соціального захисту  безробітних; 

     - наявністю політичного каталізатора;

     - особливостями соціопсихологічного  клімату в суспільстві. 

     Зрозуміло, що чим більша чисельність населення  не має роботи, насамперед протягом тривалого часу, тим нижчим є поріг, тобто тим нижчий рівень безробіття суспільство може пережити без соціальної катастрофи. Значною мірою підвищує цей поріг наявність інших джерел доходу або будь-якої власності.

     Найвищий  відомий в історії рівень безробіття, пережитий країною без видимої  соціальної напруги, це 28% безробіття в  Іспанії наприкінці 80-х. За звичай можна розраховувати на більш гостру ситуацію: потенційно небезпечним є рівень безробіття в 18-20%.

     Що  стосується України, то виходячи з реальної ситуації на ринку праці, поширеності  зайнятості на земельних ділянках і  інших нерегламентованих форм трудової активності, обмеженого соціального захисту безробітних тощо, можна розраховувати на критичний поріг на рівні 15% по Україні в цілому, і приблизно 10-12% — в Донбасі. 

     3. Ринок праці і відтворення робочої сили.

     Важливу роль у формуванні структури і  зайнятості працівника відіграє ринок  робочої сили. Він є невід'ємною  складо-вою частиною системи ринкового  господарства.

     Ринок праці — це система суспільних відносин, пов'язаних з наймом і пропозицією праці, тобто з її купівлею і продажем; це також економічний простір — сфера працевлаштування, в якій взаємодіють покупці і продавці праці; і це механізм, що забезпечує узгодження ціни і умов праці між роботодавцями і найманими працівниками та регулює її попит та пропозицію.

     Ринок праці не вичерпується відносинами  по працевлаштуванню безробітних та заповнений вакансій, а охоплює всю  сферу найманої праці. Сюди відносяться  проблеми оплати і умов праці, обсягу й інтенсивності виконуваної  роботи, стабілізації і гарантій зайнятості, трудової мотивації, підготовки і перепідготовки робочої сили. Таке трактування предмету ринку праці називається розширеним на відміну від звуженого, яке відносить до проблем ринку праці лише сферу обігу, а до суб'єктів ринку праці лише людей, що безпосередньо в даний момент активно шукають роботу, та вакантні робочі місця.

     Головними суб'єктами ринку робочої сили є  наймані працівники та роботодавеці. Кожен з них має свою суспільну  форму і розгалужену структуру.

     Систему суб'єктів ринку робочої сили доповнюють посередники. Принципи функціонування ринку робочої сили такі: кожен  індивідуум має право і можливість вільно продавати свою робочу силу на засадах трудового найму за власним вибором і ба-жанням і  за ринковою ціною на основі контракту  між робітником і наймачем; роботодавець (підприємець, виробничий колектив, держава  тощо) сам вирішує, скільки і яких робітників йому наймати; робочі місця створюються і регулюються державою не більшою мірою, ніж іншими роботодавцями.

     Формування, функціонування, розвиток ринку робочої  сили під-порядковані загальним  законам і тенденціям розвитку ринкової економіки. Важливими функціями  ринку робочої сили є: забезпечення ра-ціоналізації виробництва і зайнятості, регулювання та раціональне розміщення трудових ресурсів; узгодження економічних  інтересів в системі суспільного  поділу праці тощо.

     Ринку праці притаманні важливі особливості, що впливають на його функціонування і на методологію його аналізу:

     - на звичайному ринку купівля товару означає перехід права власності на нього від продавця до покупця. Купівля праці роботодавцем означає, що він набуває права певний час використовувати працю вільної людини і стає власником результатів праці, оскільки остання проявляється лише в результатах.

     - на ринку матеріальної продукції контакти між продавцями і покупцями короткі і знеособлені. Угоди на ринку праці, означають початок тривалих взаємовідносин роботодавця і найманого працівника. Оскільки праця невіддільна від працівника, її використання передбачає тривале взаємне спілкування. Людина виходить на ринок праці не лише як носій робочої сили, але в усій повноті своєї особи.

     - на ринку праці важливішими, ніж на інших ринках, є негрошові аспекти угоди. До них передусім належать зміст і умови праці, гарантії зайнятості, перспективи професійного розвитку і службового просування, мікроклімат в колективі, територіальне знаходження підприємства та ін.

     - угоди, що укладаються на ринку праці, відрізняються від угод на інших ринках величезною різноманітністю. Кожен працівник по-своєму унікальний, якщо навіть формальні ознаки якості робочої сили (професія, спеціальність, кваліфікація, стаж тощо) однакові, на відміну від інших товарів, вироблених за одним стандартом. Кожне робоче місце теж якоюсь мірою відрізняється від інших і має особливі вимоги до працівників.

     Тільки  ринок робочої сили в змозі  визначити дійсну ціну здіб-ностей робітників, корисний ефект і частку кожного учасника тру-дового процесу. Він надає економічну свободу  людині, можливість вибору не тільки сфери  працевлаштування, а й способу  життя. Проте, яким буде цей вибір, залежить від багатьох суб'єктивних і об'єктивних причин.

     Розвинута ринкова економіка надає можливість вибору різних способів включення людини в процес господарювання. В сучасних умовах функціонування ринку робить актуальним як соціальне партнерство, так і чіткий розподіл у сфері  зайнятості прав і відповідальності всіх соціальних суб'єктів - суспільства (в особі держави та її органів), виробничих колективів,

особистості(в  особі працівника і власника).

     Трудові відносини постійно ускладнюються. Відбувається транс-формація відносин, заснованих на протиставленні роботодавця  та найманого робітника, на відокремленні  виконавської праці від управлінської, у відносини, що грунтуються на спільному  прийнятті відповідальності за розвиток справ на підприємстві, партнерстві, конструктивному співробітництві.