Державне регулювання ринку товарів.Вплив податків та субсидій на ринкову рівновагу

      Носій податку – фізична чи юридична особа, що у кінцевому рахунку несе витрати і збиток по сплаті податку.

Суб'єкт  оподаткування чи платник не завжди є дійсним його носієм, оскільки іноді податок перекладається на інших осіб, наприклад, обкладаючи митом який-небудь товар, зрозуміло що він буде перекладений на споживачів шляхом надбавки до ціни. Якщо суб'єкт оподаткування може перекласти свій податок на іншого то він уже не носій податку[2].

      Сфера дії податку – сукупність носіїв податку, на яких у  кінцевому рахунку лягає його тягар.

      Об'єкт оподаткування – предмет, що підлягає обкладанню (доход, товари, майно). Часто і  сама назва податку випливає з об'єкта, наприклад, поземельний, прибутковий, і ін.

      Джерело податку – доход суб'єкта (заробітна плата, відсоток, рента) з якого виплачується податок. По деяких податках об'єкт і джерело збігаються.

      Масштаб оподатковування – одиниця,  що кладеться в основу виміру податку; у промисловому податку масштабом може бути оборот  підприємства чи його прибуток, його капітал, кількість робітників і верстатів, величина приміщення, плата за нього і т.д..

      Одиниця обкладання – одиниця виміру об'єкта (по прибутковому податку – грошова одиниця країни, по земельному податку – гектар, акр і т.д. ).

Різниця між масштабом і одиницею обкладання полягає в тім, що в масштабі одиниця береться як принцип, а в одиниці обкладання – як міра.

      Податкова ставка являє собою величину податку на одиницю обкладання; виражена у відсотках (вони звуться  „квоти”).

У залежності від побудови податків  розрізняють тверді і часткові ставки.

Тверді ставки встановлюються в сумі на одиницю об'єкта. Часткові ставки виражаються у визначених частках об'єкта обкладання.

      Податковий оклад – сума податку, що сплачується суб'єктом з одного об'єкта.

      Податковий поріг – розрахункова величина податкового окладу до доходів.

      Податкові пільги – повне чи часткове звільнення від податків суб'єкта відповідно до чинного законодавства (знижки відрахування й ін.).

Найважливішою   податковою пільгою є неоподатковуваний мінімум (безподаткова зона) – частина об'єкта, цілком звільнена від податку.

Наявність суб'єкта оподатковування (особиста податкова повинність), предмета оподатковування (матеріальна податкова повинність) і  ставки оподатковування задають схему оподаткування .

Види ставок оподаткування[4].

Розрізняють тверді, пропорційні, прогресивні і регресивні податкові ставки.

      Тверді ставки – встановлюються в абсолютній сумі на одиницю обкладання, незалежно від розміру доходу.

      Пропорційні – діють в однаковому процентному відношенні до об'єкта оподаткування без врахування диференціації його величини.

      Прогресивні – середня ставка прогресивного податку підвищується в міру зростання доходу.

      Регресивні – середня ставка регресивного податку знижується в міру росту доходу.

Загалом   видно, що прогресивні податки – це ті податки, тягар яких найбільше сильно давить на осіб з великими доходами, регресивні податки найбільше важко вдаряють по фізичних і юридичних особах з незначними доходами.

Податкова межа – умовна крапка в оподатковуванні, при якій досягається оптимальна для платників і державної скарбниці частка валового національного продукту, що перерозподіляється через бюджетну систему. Зрушення умовної крапки в ту чи іншу сторону породжує суперечливу ситуацію, проявами якої є: політичні конфлікти, непокора платників податків податковій владі, утеча капіталу, масове відхилення від податків, переселення населення й ін[9].

Рівень податкової межі може підвищуватися, як правило, тільки в надзвичайних ситуаціях, як це було, наприклад, у США під час 2-ї світової війни, коли податкова межа складала 80 % – 90 %. У Великобританії після 2-ї світової війни вилучалося 100 % одержуваного надприбутку на умовах зворотності.

Податки бувають двох видів: – прямі та непрямі.

Прямі податки. Прямі податки прямо стягуються із суб'єкта оподаткування (прибутковий податок з громадян, податок на прибуток, податки у фонд соціального страхування і т.д.). Прямі податки прямо пропорційні платоспроможності[5].

Непрямі податки – це податки на визначені товари і послуги. Непрямі податки стягуються через надбавку до ціни.

Види непрямих податків: податок на додану вартість (охоплює широкий діапазон продукції), акцизи (обкладається щодо невеликого переліку обраних товарів), мита.

Прямі податки підрозділяються на реальні й особисті.

Об'єктом оподатковування прямих податків є окремі види майна платника податків (земля, будівлі), вартість яких визначається по кадастру і враховує середню, а не дійсну його прибутковість. Різновид реальних податків залежать від того, який вид майна обкладається податком: земля, будинок, промисел, цінні папери. Ставки реальних податків зазвичай пропорційні. Як  податкові пільги найчастіше  застосовуються неоподатковуваний мінімум і різні відрахування.

У розвитих країнах реальні податки застосовуються, в основному, у системі місцевого оподатковування.

Більш поширені особисті прямі податки – податки на  доход чи майно фізичних і юридичних осіб. 

Вони відрізняються від реальних податків тим, що при стягуванні враховуються особисті, чи точніше сказати індивідуальні особливості кожного платника податків. В увагу приймається і склад родини, і фінансове положення, і родинні зв'язки, і особливості підприємства, якщо це стосується юридичної особи, що дозволяє точніше визначити суму податку стосовно до кожного  індивідуума чи підприємству.   

Непрямі податки – це податки на товари і послуги, встановлювані у виді надбавки до  ціни чи тарифу. На відміну від прямих податків, що по своїй суті є податками на  доходи чи майно, і більше їх сплачують ті, хто має більше доходів чи майна, непрямі податки – це податки на витрати і платить їх більше той, хто більше витрачає, тобто це податки на споживання. Платником таких податків завжди є кінцевий споживач продукції, робіт і послуг, купуючи їх за ціною, у яку уже входить податок. Особливість цих податків полягає в тім, що перераховує їх у бюджет не той, хто платить, а той, хто збирає податки з покупців при продажі їм товарів, наданні послуг, тому вони і називаються непрямими[1] .

До достоїнств непрямих податків відноситься їхня фіскальна вигода, що виражається, по-перше, у тім, що, оскільки ці податки падають насамперед  на широкий ужиток, то вони дуже доходні для держави.

По-друге, непрямі податки, оскільки містяться в ціні товару, платяться непомітно для споживача. При цьому губиться безпосередній зв'язок між платежем податку і свідомістю цього платежу.

Третя перевага непрямих податків зв'язана з тим, що непрямі податки платяться під час покупки, тобто  тоді, коли в кишені є гроші і тому не повинні супроводжуватися недоїмками, як це відбувається з податками на виробництві (прямі податки).

Оподаткування та ставки податків, що діють на Україні 

1. Непрямі податки:

                       податок на додану вартість (20%);

                       акцизний збір (тільки на підакцизні товари);

                       мита.

2. Прямі податки:

                       податок на прибуток (30%);

                       єдиний податок (6% + ПДВ; 10% без ПДВ);

                       плата за землю (оенда, земельний податок);

                       податок з власників транспортних засобів (від об'єму двигуна).

3. Внески до державних цільових фондів:

                       пенсійний фонд (32%);

                       фонд соціального страхування (2,5%), від фонду оплати праці;

                       фонд зайнятості (2,5%).

4. Інші податки:

                       державне мито;

                       місцеві податки (комунальний податок, податок з реклами, збір за право використання місцевої символіки тощо);

                       плата за використання природних ресурсів;

                       плата за забруднення навколишнього середовища;

                       відрахування на геолого-розвідувальні работи.

2.2.Занальна характеристика субсидій

Субсидія (від лат. Subsidium - допомога, підтримка) - виплати споживачам

що надаються за рахунок державного або місцевого бюджету, а також

спеціальних фондів юридичним та фізичним особам, місцевим органам влади[6]. Розрізняють два види субсидій:

1.      субсидія - міжбюджетний трансферт, який надається з метою співфінансування видаткових зобов'язань нижчестоящого бюджету

2.      субсидія - кошти, які надаються з бюджетів та позабюджетних фондів юридичним особам (не є бюджетними установами) і фізичним особам

    Основні властивості субсидії:

      безоплатна, безповоротна передача коштів (по субсидії та субвенції можливе повернення коштів, якщо кошти пішли на іншу мету)

      цільовий характер

      співфінансування (на умовах часткового фінансування)

    Прямі субсидії використовуються для фінансування фундаментальних наукових досліджень і дослідно-конструкторських робіт (гранти), впровадження у виробництво нової техніки та перепідготовки кадрів. З одного боку, субсидії можуть заохочувати розвиток перспективних галузей, з іншого - підтримувати нерентабельні, але стратегічно важливі підприємства (з усіма наслідками втручання держави в ринкову економіку). Сільськогосподарське виробництво ж дотатіруется через компенсаційні виплати.

    Непряме субсидування здійснюється засобами податкової і грошово-кредитної політики. Держава застосовує пільгове оподаткування прибутку корпорацій, практикує повернення прямих податків і митних зборів, державне гарантування та страхування депозитів, експортних кредитів, надає приватним об'єднанням кредити на пільгових умовах[6].

    Сукупність субсидій з бюджету міста бюджетам муніципальних утворень утворює фонд співфінансування

    Субсидія - допомога споживачеві продукції, тобто суб'єкту, який не має достатньо коштів для самофінансування.

3.Вплив податків та субсидій на ринкову рівновагу

3.1.Ринкова рівновага в умовах вільного ринку

     В умовах досконалої конкуренції інформація про ціни, технології, споживчі переваги, кількість товаровиробників тощо, на основі якої покупці та продавці планують свою економічну діяльність, є відкритою для всіх учасників ринку. Зустрічаючись на ринку вони можуть зіткнутись з ситуацією, коли їхні сподівання виявилися марними, іноді близькими до реалій ринку, і лише в окремих випадках сподівання та плани обох сторін збігаються з реальною ринковою ситуацією. Ці відхилення від очікувань можуть проявитися в тому, що покупці хотіли б придбати більше товарів, ніж виробники готові їм запропонувати за ціною, яка склалася на ринку, тому покупці змушені коригувати власні плани. Може скластися і така ситуація, коли на ринку запропоновано більше товарів, ніж споживачі здатні придбати за такими цінами, це спонукає виробників пристосовуватися до такого становища[8].

      Ринкова система – система мінлива, рухлива і здатна до саморозвитку. Тому встановлена стихійним (природним) чином ринкова рівновага може порушуватись. Одним з основних видів порушення ринкової рівноваги є порушення рівноваги внаслідок відхилення ціни від рівноважного рівня. При її скороченні на ринку утворюється ситуація дефіциту, оскільки обсяг попиту за такої ціни перевищує обсяг пропозиції. При цьому утворюється надлишок нереалізованого товару. Така ситуація в умовах досконалої конкуренції довго не триває, оскільки виробник не бажає розширювати обсяг випуску, якщо він не здатний продати вироблений товар за бажаною ціною  і повернути витрачені кошти з прибутком. Тому найближчим часом виробник буде змушений скоротити випуск товару та знизити ціни на нього[1].

      Наявність дефіциту зумовлена тим, що ціна встановилася нижче рівноважного рівня. Головний чинник виникнення дефіциту – стрімке скорочення товарних запасів. Наприклад, перевищення обсягу пропозиції над попитом позначається на збільшенні запасів товарів, а перевищення попиту над пропозицією, що призводить до різкого скорочення запасів. Якщо вплив запасів на збільшення пропозиції вичерпано, продавці можуть замовити підприємствам більшу кількість товарів, а підприємства можуть відредагувати на ситуацію дефіциту  збільшенням обсягу виробництва за умови зростання ціни. Продавці також можуть відреагувати на ситуацію дефіциту завдяки збільшенню ціни на дефіцитні товари.

      На конкурентному ринку фірми орієнтуються на максимізацію прибутку. З цього приводу між функціональними групами, як правило виникають конфлікти. Прикладом цього є  серйозна боротьба з приводу різного розуміння цілей між вищім фінансовим керівництвом компанії Ford Motor і «виробниками». Керівництво акцентує увагу на стратегії щодо максимізації прибутку, а «виробники», орієнтуються на вирішення інженерних проблем, прискорення темпу випуску та більшою мірою наполягають на додаткових витратах для покращення якості продукції. 

      Хоча ринкова економіка здатна до саморегулювання в деяких випадках вона потребує втручання держави для забезпечення ринкової рівноваги.      Головною причиною необхідності державного регулювання ринкових процесів є порушення ринкової рівноваги протягом тривалого часу, або ж встановлення такої рівноваги , яка не може задовольнити суспільство, оскільки має місце безробіття, недовикористання виробничих потужностей, не конкурентоспроможність тощо. Головними інструментами впливу держави на ринкові процеси є: оподаткування виробництва чи реалізації, субсидіювання виробництва чи реалізації, урядове управління економікою, фіксація та регулювання цін.

      Однією з ринкових структур з ознаками  досконалої конкуренції можна вважати сільське господарство за двома причинами. По-перше, тут велика кількість господарств виробляє однорідну продукцію, а вхід і вихід господарських об’єктів з галузі нічим не обмежений. По-друге, кількість покупців на цьому ринку досить велика і всі  мають повну інформацію про ціни на товар.