Державне регулювання доходів населення України

До числа непрямих способів впливу відносяться: пільгове оподатковування малозабезпечених верств населення (навіть нічого не одержуючи з бюджету, вони стають власниками більш високого доходу, що пом'якшує ринкову несправедливість), вибірковість процедури розподілу безкоштовних благ (бідні, наприклад, одержують переважне право доступу до державного утворення, медичному обслуговування).

Таким чином, методи регулювання доходів  можна представити у вигляді схеми (рис. 2).

Рис. 2 - Методи регулювання доходів в ринковій економіці

 

3. Організація розподілу доходів  серед населення

 

Розподіл доходів серед населення  має прямий вплив на використання ресурсів праці. По-перше, у разі великої  розбіжності у диференціації та загальної суми їх у найбідніших прошарків населення менше прожиткового мінімуму зростає вторинна, нерегламентована й нелегальна зайнятість через необхідність мати хоча б мінімальні засоби для існування. При цьому, що більший такий прошарок громадян, то більші за обсягом і питомою вагою перелічені негативні явища на ринку праці. По-друге, ринок праці з великою диференціацією доходів громадян є вразливішим стосовно дискримінації з боку підприємців, порушення прав працівників, невиконання колективних угод через страх втрати праці в разі незгоди та скарг. По-третє, збільшується чисельність пенсіонерів і підлітків, які працюють. Водночас така диференціація певною мірою може пожвавити мобільність робочої сили — надто серед молоді.

Що може зробити держава для того, щоб диференціація доходів не була занадто високою?

По-перше, це запроваджедення прогресивної шкали оподаткування. Більш високодохідні  групи сплачують значну частину  свого доходу до бюджету держави, а бідні прошарки населення сплачують податки за низькими пільговими ставками. Цей захід веде до скорочення розриву в доходах. По-друге, за рахунок надходжень до бюджету з доходів високодохідної групи населення держава зможе сплачувати збільшені трансферти незаможним прошаркам, які скоротять диференціацію ще більше [10, с.203]. По-третє, це посилення боротьби з тіньовими доходами. Перехід їх у легальні, знову таки, збільшить надходження до бюджету з усіма позитивними результатами для прошарку громадян з низькими доходами.

Ефективно організований  ринок праці та продуктивна зайнятість населення головним чином забезпечує нормальну та справедливу диференціацію  працюючих і всього населення  за доходами. Ефективність функціонування ринку праці визначається:

• розвитком конкуренції між найманими працівниками за кращі робочі місця та між роботодавцями за більш кваліфіковану робочу силу;
• відповідністю ціни робочої сили її відтворювальній функції (мінімальна заробітна плата не може бути меншою за прожитковий мінімум);
• постійним намаганням зменшити розрив між пропозицією робочої сили та попитом на неї;
• постійним балансом між товарною та грошовою масами.

 

Ринковий механізм розподілу  доходів породжує надмірну нерівність. Вона може певною мірою нівелюватися втручанням держави. Це втручання детермінується не тільки потребою зменшення нерівності в доходах, а й багатьма іншими факторами. До них, зокрема, належать:

1) необхідність утримання  непрацездатних членів суспільства  (пенсіонерів, інвалідів, дітей-сиріт  та інших);

2) необхідність надання  допомоги безробітним та іншим  соціально незахищеним верствам  населення;

3) необхідність мобілізації  коштів для вирішення екологічних  проблем;

4) забезпечення розвитку  фундаментальної науки, освіти, охорони  здоров'я;

5) забезпечення обороноздатності країни;

6) утримання державного  апарату.

Втручання держави в  перерозподіл доходів здійснюється трьома основними способами (рис. 3).

1. Через трансфертні  платежі. Через них частина  доходів держави, яка формується  головним чином за рахунок  оподаткування, передається у формі пенсій, стипендій, допомог, субсидій пенсіонерам, студентам, неповним і багатодітним сім'ям, сиротам, людям похилого віку, безробітним, інвалідам та іншим громадянам, які не мають засобів для існування або мають їх дуже мало.

2. Через цінову політику. Ринкові ціни можуть виявитись  дуже високими для деяких категорій  громадян. Тому держава втручається  в ціноутворення. Вона встановлює  ціни на товари державних підприємств,  мінімальний розмір заробітної  плати, впливає на тарифи житлово-комунальних послуг, зв'язку, транспорту, на електроенергію. Значну роль майже в усіх країнах держава відводить ціноутворенню на сільськогосподарську продукцію. В урожайні роки вона закуповує значну частину продукції, щоб запобігти зниженню цін на неї. І навпаки, в неврожайні роки продає свої запаси, щоб стримувати зростання цін. Така політика відповідає інтересам виробників і споживачів.

3. Через прогресивний  характер оподаткування. Диференціація  ставок подоходного податку і  податку на особисте майно громадян дає можливість перерозподіляти значну частину доходів багатих на користь бідних. Прогресивний податок використовується у податковій політиці багатьох країн. Держава встановлює неоподатковуваний мінімум доходів. Його рівень залежить від загального рівня доходів населення.

 

Рис. 3 Перерозподіл доходів

 

Можливості держави  в перерозподілі доходів обмежуються  бюджетними надходженнями. Перевищення  державних видатків над доходами державного бюджету призводить до бюджетного дефіциту та інфляції. Збільшення державних виплат із державного бюджету вимагає збільшення податків, а це може підірвати стимули розвитку економіки.

Державою встановлюються норми оплати праці за роботу в понадурочний час, нічні часи, у святкові та вихідні дні, за час простою, який має місце не з вини робітника, за виготовлення продукції, що виявилася браком не з вини працівника, за роботу особам, молодшим від 18 років; держава гарантує щорічну оплачену відпустку, оплату за час, витрачений на виконання державних обов’язків, на підвищення кваліфікації, на медичне обстеження, на виробниче навчання, тощо. Гарантується також оплата жінкам за час декретної відпустки та відпустки для догляду за дітьми до 3-х років.

У державному секторі  економіки фонд заробітної плати  підприємств визначається як частина  їхніх доходів. Умови цього визначення встановлює Кабінет Міністрів України  згідно із конкретною соціально-економічною  ситуацією.

Урядом країни встановлено єдині тарифні умови оплати праці робітників і службовців щодо традиційних професій та посад. Державні підприємства можуть змінювати межу коефіцієнтів співвідношень тарифних ставок (окладів) робітників і мінімального розміру заробітної плати, мають право підвищувати посадові оклади керівників, спеціалістів, службовців з урахуванням збільшення тарифних ставок робітників і співвідношень в оплаті праці, що склалася між категоріями працівників у 1990 р., можуть переглядати тарифні ставки й посадові оклади, виходячи зі своїх фінансових можливостей, але без підвищення діючих цін і тарифів на продукцію та послуги.

Державні органи затверджують коефіцієнти співвідношень мінімальної  заробітної плати, мінімальних тарифних ставок, диференціюючи їх за видами виробництв, робіт і діяльності залежно від складової праці в різних галузях народного господарства, затверджують коефіцієнти співвідношення до мінімальної заробітної плати тарифних ставок для окремих професій робітників, щодо яких не застосовуються звичайні тарифні сітки.

Розміри посадових окладів  керівників державних підприємств  і організацій визначаються залежно  від обсягу реалізації продукції (робіт, послуг) у натуральному або грошовому  вираженні, від складності продукції, її конкурентоспроможності, показників використання виробничих фондів, кількості працівників, результатів фінансово-господарської діяльності. Кошти на преміювання керівників визначаються в процентному відношенні до чистого прибутку від реалізації продукції.

До працівників установ  і організацій охорони здоров’я, освіти, науки, культури та інших галузей, що фінансуються з бюджету, застосовуються тарифні ставки, визначені тарифними умовами.

Договірне регулювання  заробітної плати виходить із системи  тарифних угод на міжгалузевому, галузевому та виробничому рівнях.

На державному рівні  таку угоду укладають Кабінет  Міністрів України і профспілкові об’єднання з метою забезпечення ефективного господарювання в державному секторі економіки, захисту соціально-економічних  і трудових інтересів працівників, запобіганню можливим негативним соціальним наслідкам економічних реформ.

У випадках, передбачених законодавством, щодо працівників, які  працюють або працевлаштовуються за трудовими договорами на певний визначений строк чи на час виконання певної роботи, застосовується контрактна форма оплати праці. Порядок укладання контрактів визначено положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів. Умови оплати праці та матеріального забезпечення працівників, з якими укладається контракт, визначаються за угодою сторін. Розміри виплат не можуть бути меншими, ніж це передбачено чинним законодавством, тарифними угодами й колективним договором, і залежать від виконання умов контракту. У контракті можуть також визначатись умови підвищення (зниження) договірного розміру оплати праці, установлення доплат і надбавок, премій, винагород за підсумками роботи за рік чи інший період, участі в прибутках підприємства, установи, організації чи громадянина-підприємця.

Основний зміст політики соціального захисту працездатного  населення зводиться до створення необхідних умов підвищення кожним працівником свого добробуту за рахунок особистого трудового вкладу, підприємництва, ділової активності. З урахуванням стану економіки держава здійснює захист від зростання цін і товарного дефіциту для гарантованого забезпечення прожиткового мінімуму. Державне регулювання здійснюється шляхом реалізації таких заходів: визначення мінімальної заробітної платні, мінімальних споживчих бюджетів, прожиткового мінімуму; створення державних і недержавних пенсійних фондів та фондів соціального захисту; зміни умов оплати праці, розробки нової системи пенсійного забезпечення, допомог, стипендій, окладів у бюджетних організаціях і установах та їх фінансове забезпечення; запровадження, системи індексації доходів і збережень населення; розробки загальнодержавних і регіональних програм, допомоги окремим верствам населення; реалізації заходів щодо захисту внутрішнього споживчого ринку; запровадження компенсаційного механізму для населення у зв´язку з підвищенням цін на товари і послуги.

 

4. Реформування сфери регулювааня  доходів громадян

 

Основним питанням, що вимагає розв´язання, є поетапне здійснення глибокої структурної реформи заробітної плати, яка має на меті перехід від чинної моделі, зорієнтованої на низьку ціну робочої сили і високу частку безкоштовних соціальних благ, до нової моделі, яка передбачає високу ціну робочої сили і платне задоволення відповідних послуг.

У процесі реформи  заробітної платні повинні здійснюватися  заходи щодо впорядкування регулюючої функції мінімальної заробітної платні. Вона не повинна бути нижчою, ніж офіційно встановлена межа малозабезпеченості. У зв´язку з цим потрібно поступово підвищувати мінімальну заробітну платню в народному господарстві до 60 % середньої заробітної платні, як це рекомендує Міжнародна організація праці.

Найвищий рівень середньої  зарплати в Україні в серпні ц.р. спостерігався в Києві - 4,571 тис. грн (скоротилася порівняно з липнем 2012 року на 2,7%, порівняно з серпнем 2011 року зросла на 12,7%), а також у  Донецькій - 3,576 тис. грн (-1,2%; +12,3% відповідно), Київській — 3,369 тис. грн (+3,1%; +17,7%) і Луганській областях - 3,19 тис. грн (-1,2%; +14,5%). Найнижчий рівень середньої зарплати відзначено в Тернопільській області - 2,196 тис. грн (скоротилася порівняно з липнем 2012 року на 1,8%; порівняно з серпнем 2011 року зросла на 14,1%), Херсонській - 2,278 тис. грн (-5,1%; +13,8%), Чернівецькій - 2,377 тис. грн (-5,4%; +16,5%) і Чернігівській областях — 2,382 тис. грн (-3,7%; +17,2%). В цілому зниження рівня середньої заробітної плати в серпні проти липня 2012 року спостерігалося в 23 областях, а також у Києві, Севастополі і АР Крим, відповідно, цей показник підвищився в 1 області (Київська область).

Важливим заходом реформування оплати праці має стати забезпечення прогресивних змін у співвідношенні між тарифною і надтарифною частками оплати праці. Йдеться про необхідність підвищення частки тарифу в середній заробітній платні від критичного рівня (15-25 %) до оптимальних розмірів (70-80%). Це сприятиме підвищенню продуктивності праці і забезпечуватиме оптимальну, обґрунтовану, міжгалузеву, міжкваліфікаційну, міжпосадову диференціацію заробітної платні.

При реформуванні системи  оплати праці особлива увага повинна  приділятися обґрунтованому встановленню міжгалузевих коефіцієнтів у Генеральній тарифній угоді, які передбачали б встановлення рівнів оплати праці в різних галузях народного господарства залежно від трудомісткості, шкідливості виробництва і кваліфікації працівників.

У зв´язку із здійсненням  лібералізації цін та валютного курсу потрібно надавати відповідну допомогу через безробіття, зберігати робочі місця в процесі роздержавлення і приватизації, стимулювати розвиток малого бізнесу та індивідуальну трудову діяльність, реалізувати програму захисту малозабезпечених, багатодітних і неповних сімей, непрацюючих, пенсіонерів та інвалідів, щомісячно індексувати грошові виплати відповідно до фактичних темпів інфляції.

Принциповим пріоритетом  політики доходів має стати стимулювання населення до володіння приватною власністю та її ефективний захист. Високо- та середньозабезпечені громадяни будуть здатні оплачувати значну частку послуг охорони здоров´я, освіти, відпочинку тощо.