Державне регулювання доходів населення України

Зміст

 

 

 

 

 

Вступ

В даному рефераті буде розглянуто питання про державне регулювання доходів населення. Завданнями, які ставляться в роботі, є:

1. визначити сферу  регулювання доходів населення  і в чому вона полягає;

2. дослідити головні  складові державної системи регулювання  доходів та принципи, на яких вона побудована;

3. розглянути методи  регулювання та способи розподілу  доходів серед населення;

4. визначити пріоритетні  напрямки реформування державної  системи регулювання доходів  громадян.

Досліджувані питання  є важливими для розгляду, адже вони становлять основу державної політики в сфері доходів і стосуються всіх громадян, які відчувають її безпосередній вплив.

Велика увага приділяється питанню заробітньої плати і  проблемі розшарування доходів, що породжує соціальну нерівність, і шляхам її вирішення.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Сутність державного регулювання доходів населення: елементи та принципи

Державне регулювання  доходів є складовою соціальної політики держави. Воно являє собою  систему заходів і норм законодавчого, виконавчого та контролюючого характеру і спрямоване на створення умов, які сприяють нормальному відтворенню робочої сили та її розвитку, послабленню соціальної напруженості.

Державне регулювання  доходів полягає у перерозподілі  їх через Державний бюджет за допомогою  диференційованого оподаткування різних груп одержувачів доходів і соціальних виплат. Таке регулювання сприяє підвищенню доходів незаможних, створює умови для усунення диспропорцій, пов’язаних з неоднаковими виробничими факторами регулювання зайнятості, зниження соціальної напруженості тощо. Політика доходів ґрунтується на певних принципах, закріплених у Конституції та в інших законодавчих актах.

Такими принципами є:

соціальна справедливість;

соціальне партнерство  та солідарність усіх верств населення;

індивідуальна відповідальність за своє матеріальне становище;

право на працю та гідна  винагорода;

індексації доходів;

Індексація  — це встановлений законом механізм підвищення грошових доходів громадян, який дає можливість частково або  повністю відшкодувати їм подорожчання споживчих товарів та послуг.

диференціація заробітної плати;

право на професійні об’єднання;

економічна доцільність.

 

Складовою механізму  державного регулювання економіки  є політика доходів. Елементи механізму  розподілу та перерозподілу доходів  наступні:

• надання суспільних благ;
• використання законодавчих актів;
• система оподаткування;
• трансфертні платежі.

 

 

Основною складовою  грошових доходів населення є  заробітна плата. Її величина: впливає на загальні показники соціально-економічної ефективності ринкового ладу в цілому; є обґрунтуванням стимулів до праці.

 

 

Мінімальна зарплата (МЗП) — гарантований державою соціальний мінімум нетарифікованої праці.

 

В Законі "Про оплату праці"(ст.3) визначено поняття  мінімальної заробітної плати: "Мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може проводитися оплата за виконану працівником місячну, погодинну норму праці (обсяг робіт)."

З 2000 року зазнала змін структура мінімальної заробітної плати. На відміну від раніше чинної норми, коли до мінімальної заробітної плати не включалися доплати, надбавки, заохочувальні та компенсаційні виплати, і розмір тарифної ставки робітника першого розряду мав бути вищим за законодавчо встановлений розмір мінімальної заробітної плати, на сьогодні передбачено:

•         підставою для перегляду тарифної сітки є лише тарифна ставка робітника першого розряду, що встановлюється в розмірі, не нижчому від визначеного генеральною (галузевою) угодою;

•         якщо працівникові, який виконав місячну (годинну) норму праці, нарахована  заробітна   плата   нижча   від   законодавчо   встановленого розміру мінімальної заробітної плати, підприємство доплачує до її рівня;

•         до мінімальної заробітної плати не включаються доплати за роботув надурочний час; у важких, шкідливих, особливо шкідливих умовах праці; на  роботах   з   особливими   природними   географічними   та геологічними умовами та умовами підвищенного ризику для здоров'я; а також премії до ювілейних дат,  за винаходи та раціоналізаторські пропозиції, матеріальна допомога.

Законом також перебачено, що мінімальна заробітна плата є  державною соціальною гарантією, обов'язковою  на всій території України для  підприємств усіх форм власності  і господарювання.

Встановлення та регулювання  її розміру, а також перелік державних  норм та гарантій в оплаті працівників  наведено в статтях 9, 10, 12.

Розмір мінімальної  заробітної плати встановлюється Верховною  Радою України за поданням Кабінету Міністрів України, як правило, один раз на рік під час затвердження Державного бюджету України з урахуванням пропозицій, вироблених шляхом переговорів представників професійних спілок, власників або уповноважених ними органів, які об'єдналися для ведення колективних переговорів і укладення генеральної угоди. Розмір мінімальної заробітної плати переглядається залежно від зростання індексів цін на споживчі товари і тарифів на послуги за угодою сторін колективних переговорів.

Визначена на рівні держави  мінімальна заробітна плата є державною гарантією для всіх категорій найманих працівників і не підлягає зниженню на рівні галузі та підприємства.

 

Початок дії	Розмір мінімальної заробітної плати	Нормативний акт, яким було встановлено новий розмір МЗП
01.01.2012 р.  01.04.2012 р.  01.07.2012 р.  01.10.2012 р.  01.12.2012 р.	1073 грн.  1094 грн.  1102 грн.  1118 грн.  1134 грн.	Закон України “Про Державний бюджет України на 2012 рік" (стаття 13)

 

 

 

Регулюючи розподіл національного  доходу між різними факторами  виробництва, державні інституції найчастіше використовують інструменти, що впливають на рівень оплати праці, а також оподаткування. Регулювання оплати праці включає встановлення мінімальної заробітної плати, норм і гарантій її виплати, умов та розмірів оплати праці керівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, регулювання фондів оплати праці підприємств-монополістів та ін. Використання податків як інструменту регулювання доходів передбачає встановлення неоподаткованого мінімуму, прогресивних ставок оподаткування, шкали оподаткування, бази оподаткування та пільг щодо оподаткування.

У країні з перехідною економікою реалізація основних соціальних гарантій пов'язана з активним регулюванням державними інструментами багатьох економічних процесів — ціноутворення, насиченості споживчого ринку, формування доходів, зокрема заробітної плати. Особливого значення набувають обґрунтованість і зваженість форм державного регулювання грошових доходів населення (заробітної плати, соціальних виплат, допомоги). Пріоритетним напрямком соціальної політики держави в перехідний період є підтримка певного рівня життя соціально незахищених верств і груп населення — одиноких матерів, сімей з дітьми, дітей-сиріт, інвалідів, одиноких громадян похилого віку, громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи. 
Основним регулятором розмірів грошових допомог є розмір мінімальної заробітної плати (а через неї і обсяг грошових доходів населення) та стан споживчого ринку. Проміжною ланкою між ними має стати інтегральний показник, що несе інформацію, потрібну для коригування мінімальної заробітної плати. Таким показником-індикатором може слугувати, як свідчить світовий досвід, розмір (вартість) певного стандартного бюджету (в умовах України — розмір мінімального споживчого бюджету). Саме він може в інтеграційній формі відображати стан споживчого ринку, його насиченість і рівень цін на окремі товари. Регулювання споживчого ринку має два аспекти:

• регулювання насиченості (обсяг  товарних ресурсів) споживчого ринку, об'єктами якого є окремі сфери  господарської діяльності підприємств (виробники споживчих товарів і суб'єкти експорту, а також суб'єкти імпорту споживчих товарів; підприємства та організації інфраструктури);

• регулювання (безпосереднє) цін  на споживчі товари 
та регулювання процесу ціноутворення.

 

 

 

 

 

 

 

2. Методи регулювання доходів

Методи регулювання  є невід’ємною частиною державної  політики доходів. Можна виділити законодавчі, економічні, адміністративні, узгодження. Разом з тим будь-який регулятор, а особливо економічний, містить у собі елемент адміністрування, тому що контролюється державною службою. У свою чергу, кожне адміністративне рішення виходить на економіку в тім змісті, що побічно впливає на поведінку  суб'єктів господарювання. Встановлюючи прямий контроль над цінами, держава створює для виробників особливий економічний режим, змушує їх переглядати виробничу програму, шукати нові джерела фінансування капіталовкладень і т.д. Важливе місце займають питання розробки законодавчої і нормативної бази, що є вихідним моментом усього процесу регулювання. Нормативи використовуються для розрахунків нормативних споживчих бюджетів, норми робочого часу - для визначення режимів робочого часу, тривалості відпусток на підприємствах, граничні норми забруднення навколишнього середовища - для використання відповідних засобів і технологій, очисних споруд, створення безпечних умов праці; ставки податків - для утримання прибуткового податку, податків з юридичних осіб (включаючи соціальні податки) й ін.

 

Державне регулювання  ґрунтується на методах, поданих  на схемі (рис. 1). Дані методи взаємозалежні та доповнюють один одного.

 

 

Рис. 1 Методи державного регулювання доходів

 

Економічні  методи. До них відносяться визначення мінімальної заробітної плати, податкова політика, регулювання цін, оплати праці працівників держпідприємств і державних службовців, зайнятості, ін.

Зростання мінімальної заробітної плати залежить від економічних (фінансових) можливостей, що склалися в суспільстві на визначеному  етапі. 

Податкова політика забезпечує податкові надходження в бюджет, без цього неможливо налагодити ефективне стимулювання економічного росту, організувати перерозподіл доходів.

До податкового регулювання  приєднується політика державних витрат, що дозволяє здійснити структурні перетворення виробництва, згладити регіональні диспропорції, зняти гостроту проблеми безробіття.  

Держава регулює оплату праці в  бюджетній сфері, виходячи зі своїх  економічних можливостей. Роль цієї сфери висока в частині задоволення  духовних потреб населення. Саме зусиллями цієї сфери формується людський потенціал будь-якого суспільства. Тут виявляється взаємозв'язок із професійно-кваліфікаційною структурою робочої сили, НТП і нововведеннями.

Адміністративні методи. Ці методи не пов'язані зі створенням додаткового матеріального  стимулу чи ризику економічного (фінансового) збитку. Вони базуються на силі влади і містять у собі міри заборони,  дозволу чи примусу.

Примусові заходи  були широко поширені в нашій країні: це і квота робочих місць на підприємствах для соціально уразливих груп населення (для підлітків, інвалідів і т.д.), і зобов’язаність підприємств (організацій) виділяти визначену норму працівників на сільськогосподарські будівельні роботи, на роботу з благоустрою територій і т.д.

З переходом до ринкової економіки  деякі колишні адміністративні методи збереглися, але з'явилися і нові: прямий державний контроль над монопольними ринками; розробка стандартів, контроль за їхнім дотриманням; встановлення і підтримка мінімально припустимих параметрів життя населення, тієї планки, нижче якої - убогість (установлення мінімуму заробітної плати, пенсій, посібників по безробіттю); захист інтересів нації - ліцензування  чи експорту державний контроль над імпортом.

Економічні й адміністративні  методи мають деяку подібність і  протилежність. Адміністративні методи обмежують свободу економічного вибору. Державний контроль може бути всеосяжним, охоплюючи розміри виробництва, його структуру, споживчі якості продукції, витрати, заробітну плату, прибуток, тобто весь господарський механізм. При такому підході не тільки не буде економічної свободи, але не буде ніякої економічної вигоди, швидше за все може бути збиток, звуження мотивації до підприємницької діяльності і т.д.

Методи узгодження (соціальне партнерство). У багатьох країнах ці методи знаходять широке поширення і вважаються більш економічними і "безкровними". Соціальне партнерство - узгодження дій уряду, підприємців і найманих робітників з питань динаміки плати праці і соціальних трансфертів.

У свою чергу, кожен метод має  у своєму розпорядженні прямі і непрямі заходи впливу. До числа заходів прямого втручання держави відносяться: державна гарантія мінімуму заробітної плати на всій території, регулювання оплати праці в бюджетній сфері, встановлення системи районних коефіцієнтів, державне інвестування, субсидіювання програм з підвищення ефективності виробництва, звільнення від податків, пряме адміністрування по обов'язковості виділення квоти робочих місць для деяких груп населення, організація перенавчання працівників, виділення визначеного числа працівників для виконання суспільно необхідних робіт і т.д.