Держава та її економічні функції

     - методи непрямої дії. До них належать грошово-кредитні та фінансово-бюджетні методи регулювання, за допомогою яких держава здатна регулювати поведінку суб’єктів та ціноутворення, не диктуючи конкретних рівнів цін та порядку їх встановлення. Основними інструментами є зміна податкової ставки,  встановлення граничних нормативів рентабельності.

     Однією  із суперечностей розвитку ринкової економіки є нагромадження капіталу окремими соціальними групами за відносного зубожіння робітників, це загострює соціальні суперечності, викликає конфлікти населення, які ускладнюють, а інколи й стримують, розвиток економіки. Саме з цієї причини держава проводить політику соціального захисту – державне регулювання соціального захисту населення і його доходів.

     Основною  метою такої діяльності є максимальне  підвищення добробуту населення. Звідси, один з найсуттєвіших показників – реальні доходи населення. Саме на їх основі прогнозується динаміка споживання благ та послуг, різниці у добробуті окремих соціальних груп. Сферою впливу державного регулювання доходів є рівень суспільного добробуту, зайнятість, поточні ціни, інфляція тощо.

     Рівень  доходів кожного індивіда на пряму  залежить від рівня оплати його праці, держава має зробити максимум для забезпечення необхідної кількості робочих місць, надання необхідної кваліфікації робітникам, зарплату не меншу за мінімальний споживчий бюджет.

     1)Державне  регулювання ринку праці та  рівня зайнятості. Держава стимулює  рівень зайнятості населення  через правові та організаційні заходи.

     Правові заходи встановлюють рівень зайнятості населення у певних сферах за допомогою прийняття законодавчих актів.

     Організаційні – розширення сфер зайнятості, підготовка і перепідготовка кадрів, надання консультативних послуг. За характером реалізації їх поділяють на активні та пасивні.

     - активні: створення умов для професійної підготовки кадрів, підвищення територіальної та фахової мобільності робочої сили, допомога у працевлаштуванні;

     - пасивні характеризують заходами фінансової допомоги безробітним, пенсійною допомоги, різними пільговими умовами. Вони мало впливають на ринок трудових ресурсів.

     2)Державне  регулювання рівня оплати праці.  До нього входять встановлення мінімальної заробітної платні, співвідношення оплати праці між різними галузями (методи прямого регулювання) та оподаткування підприємств і доходів працівників, бюджетне регулювання, інфляційне ругулювання (методи непрямого регулювання)

     3)Державне  регулювання мінімального споживчого  бюджету (обсяг доходів, що  уможливлює задоволення мінімальних фізіологічних і духовних потреб робітника та його сім’ї). Величина цього бюджету визначається в залежності від споживчого кошика, що встановлюється спеціальними науковими закладами для для різних статево-вікових груп на душу населення в середньому по країні. Слід зазначити, що під час інфляції, спаду виробництва кошик втарчає практичне значення і перестає виконувати свої функції. При регулюванні мінімального споживчого бюджету часто використовують фінансові допомоги фізичним особам (субсидії, продуктові талони), через систему оподаткування держава заохочує господарюючих суб’єктів до соціальної діяльноті.

     Отже  метою державного регулювання соціальної сфери є формування передумов  економічного зростання, забезпечення соціальної справедливості та політичної стабільності в державі. 
 

     За  сучасного розвитку ринкової економіки  ведення господарства потребує державного регулювання . Це забезпечує б підтримку необхідного рівня збалансованості та постійного розвитку національної економіки, що виражається у зростанні добробуту суспільства, справедливому розподілі ресурсів, рівній можливості кожного вести господарську діяльність. Державне регулювання є дуже тонким засобом впливу, його використання має ґрунтуватись на засадах планомірності, логічності, наукової обґрунтованості. Безпосередньо вибір інструментів залежить від поточної ситуації в державі та перспектив її розвитку, що підтверджує відсутність певної загальної концепції ведення державного регулювання господарства.    
 

          Бібліографія

    1)Політична економія. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. В.О.Рибалкіна, В.Г.Бодрова. – К.:Академвидав, 2004. – 672с.

    2)Лановик  Б.Д., Матисякевич З.М., Матейко Р.М.  Економічна історія України і  світу: Підручник /За ред. Б.Д.Лановика. – К.: Вікар, 2005. – 486с.

    3)Стеченко Д.М. Державне регулювання економіки: навчальний посібник. К.:Знання, 2006. – 262с.

    4)Генеза  ринкової економіки: Терміни,  поняття, персоналії. Укладачі: В.С.Іфтемічук,  В.А.Григорьєв, М.І.Маниліч. За наук. ред. Г.І.Башнянина і В.С.Іфтемічук – К.: Магнолія плюс, 2004. – 688с.

    5)Основи  правознавства: Підруч. для 9 кл. Загальноосвіт.  навч. закл. / За ред. І.Б.Усенка. – К.:Ірпінь, 2003. – 416с.

    6)Економічна теорія: Політекономія: Підруч. / За ред. В.Д.Базилевича. – К.:Знання-Прес, 2006. – 614с.