Держава та її економічні функції

     Неокейнсіанська модель. Кейнс вважав, що ринок позбавлений механізму, який міг би забезпечити економічну стабільність. Внаслідок цього втрачається еластичність цін та заробітної платні тощо. Саме тому держава повинна впливати на циклічні коливання в економіці та інфляцію, що спричиняються нестабільністю витрат і приватних інвестиці , за допомогою бюджетно-податкових важелів. Цю модель у США використав Франклін Рузвельт (у 50-ті роки). Він провів так звану активну короткострокову стабілізаційну політику, що відобразилось у прийнятті законів про мінімальну зарплату, соціальний захист безробітних, підримку приватних господарств. Це принесло певні позитивні результати у економічній діяльності та дало змогу підняти виробництво на якісно новий рівень.

     Монетарна модель. У ній роль держави зводиться до управління виключно сфери обігу грошової маси. Все інше на думку монетаристів здатен контролювати ринок. Тому за цією концепцією досягти економочних успіхів можна за допомогою активної грошової політики.

     Кожна з цих теорій має велику кількість як прихильників, так і опонентів. Їх використання у різних країнах часом давало негативні результати, що залежали від багатьох чинників. Але незважаючи на це, не можна спростовувати всього, що містить кожна з теорій.

     Загалом державне регулювання спирається на певні методи, що мають багато як спільного так і відмінного, кожному з них притаманні свої важелі або інструменти впливу. Всі методи класифікують за двома основними ознаками:

     1.За  характером впливу на економіку  виокремлюють методи прямої і непрямої дії.

     Методи  прямої дії. Часто їх називають адмістративними, оскільки для регулювання економічних параметрів (обсяги доходів, споживання, виробництва) та встановлення цін, квот, норм, санкцій, видачі ліцензій використовують адміністративний ресурс: створють органи державного управління, де призначають посадових осіб, проводять галузеву структуризацію. Такі методи ґрунтуються на силі влади держави.

     При значному використанні методів прямої дії виникає надмірне втручання держави в економіку, тотальне її одержавлення. Влада в такій ситуації стає конролером економічних процесів, не дає їм засобів для вільного розвитку, регламентує та ліквідує господарську ініціативу і підприємливість, які є потужними джерелами прогресу.

     Така  ситуація виникла у колишньому Радянському Союзі, де було сформовано надпотужну адміністративно-командну систему господарювання. Це призвело до незбалансованого розвитку галузей економіки, орієнтації виробництва на створення засобів виробництва, а не суспільнонеобхідних товарів, надмірній його мілітаризації.

     Методи  непрямої дії. Передбачають встановлення основних правил гри, що спрямовують економічний розвиток у потрібне державі русло. У такому разі влада діє опосередковано, вдаючись до часткового регулювання поведінки субєктів ринку. Основними методами непрямого регулювання є бюджетна, податкова або фінансова політика, грошово-кредитна, інноваційна, інвестиційна, інформаційна, економічна політика.

     2. Як вже зазначалось кожен метод державного регулювання має певні інструменти впливу. За цією ознакою їх поділяють на наступні групи.

     Адміністративно-правові. Передбачають встановлення державою певних формальних загальнообов’язкових норм (державне замовлення, ліцензія, квота, стандарт, санкція, норма), що контролюють поведінку суб’єктів економічних відносин.

     Інформативні. На сьогодрі інформація є важливим фактором виробництва та засобом впливу на суспільство. Саме тому використовуються інстументи інформування, переконання, пропаганди. Вони мотивують діяльність кожного індивіда в залежності від загальноприйнятих норм, цінностей та потреб.

     Економічні  методи. Ґрунтуються на безпосередньому регулюванні державою складових фінансової системи (податки, бюджет, валютний курс, ціни, доходи населення). Це спонукає господарюючих субєктів діяти залежно від поточної економічної ситуації та відповідно до цілей розвитку суспільства. Зща таких умов їм надається вільний вибір необхідної поведінки в межах нормативів, визначених владою.

     Основні методи цієї групи витікають з  необхідності регулювання основних складових фінансової системи: бюджетне, податкове, та грошово-кредитне регулювання.

     Бюджетне  регулювання. Його стрижень податково-бюджетні та грошово-кредитні інструменти. Метою їх використання є збільшення економічної стабільності та забезпечення функціонування національної економіки.

     Бюджет  складається з доходів та видаткової частини. Визначення їх об’ємів залежить від бюджетної класифікації – згруповані за основними ознаками цільові пріорітети діяльності держави, що випливають з її функцій.

     Між здійсненням цих функцій та напрямами  витрат бюджетних коштів існує пряма залежність. Для діяльності державних інститутів необхідні кошти джерелом яких є державний бюджет.

     Податкове (фіскальне) регулювання. Важливий елемент державного регулювання.Передбачає встановлення податків, зборів, субсидій, дотацій, що впливають на економічний розвиток, ефективність і справедливість розподілу коштів, визначають економічну політику.

     Система податкового регулювання охоплює  бюджетну політику та податкову політику. Перша посідає вирішальну роль у системі державного регулювання економіки.Вона забезпечує виконання державою своїх функцій, від яких залежить економічне зростання, ефективність та соціальна  справедлмвість системи національної економіки.

     Державні  видатки поділяють на такі групи в залежності від призначення:

    1)фінансування послуг, направлених на економічне зростання, розвиток нових галузей господарства, підвищення ефективності та продуктивності виробництва;

    2)фінансуваняння  виробництва суспільнонеобхідних  товарів та послуг (охорона здоров’я, фізичний розвиток, наука , освіта, культура і спорт, мистецтво тощо);

    3)видатки  на забезпечення послуг загального  призначення (громадський порядок,  національна оборона, громадські  установи та структури);

          4)видатки на погашення державного боргу, резервні фонди та інші.

       Кожен з елементів структури видатків державного бюджету має різний пріорітет. Основні – це витрати на освіту, охорону здоров’я, соціальну сферу, за ними йдуть видатки на державне управління, оборону, промисловість, енергетику.

           Податкова політика – основні засади формування податкової системи, що є важливим фактором добробуту суспільства. Адже крім функції поповнення державної скарбниці, що забезпечує діяльність держави та йде на вирішення соціальних, економічних, оборонних та інших проблем, податки регулюють соціальну справедливість, економічну ефективність та збалансований розвиток національної економіки, виконують розподільчу функцію.

           Для ефективного  функціонування податкова система  має сприяти раціональному розподілу  ресурсів, бути еластичною щодо змін в  економіці, надходження мають використовуватись виключно за призначенням, всі суб’єкти економіки повинні бути рівні перед податковою системою.

     Грошово-кредитне або монетарне регулювання. За допомогою таких інструментів держава здатна впливати на рівень відсоткових ставок, грошову масу та інші елементи, що впливають на грошову пропозицію і ціну кредиту. До них можуть належати методи непрямої і прямої дії. Перші в такому разі відносяться до загальних (контроль грошового обігу загалом), другі відповідно до селективних (регулюванння окремих галузей чи підприємств). До такого регулювання належать інструменти регулювання облікової ставки, операцій з державними цінними паперами, а також грошова емісія.

     Регулювання облікової ставки – визначення плати за кредити, надані комерційними банками, що виплачується з боку центрального банку. Ці величини визначаються у відсотках, коливання їх розмірів впливають на грошовий обіг та кредитування. Якщо облікова ставка стає порівняно низькою, то комерційні банки збільшують попит на дані кредити, якщо збільшується – відповідно зменшують.

     Операції  з державними цінними  паперами. Успішне функціонування їх ринку залежить від рівня ліквідності та дохідності. Високий рівень цих величин забезпечується за допомогою:

          1)гарантій високого відсотка;

    2)запровадження пільг для осіб, що інвестують свої ресурси у державні цінні папери;

          3)інформування суб’єктів ринку цінних паперів;

          4)створення інфляційного  імунітету цінних паперів.

     Грошова емісія. Емісія – випуск банкнот, паперових грошей, цінних паперів державними установа та акціонерними товариствами. Зрозуміло, що в даному випадку це поняття стосується держави, емісія є зв’язком між монетарною і фіскальною політикою і використовується для фінансування бюджету. За таких дій полегшується боргове навантаження на державу, але можуть розвиватись інфляційні процеси.

     Державне  економічне програмування  та планування. Воно є самостійним інструментом державного регулювання, що покликане забезпечити науко-обґрунтований вплив з боку влади на економічні процеси та напрями їх подальшого розвитку. Суб’єкти ринку отримують необхідну інформацію щодо поточних намірів держави та пріорітетів розвитку, які визначаються за допомогою моделювання економічних процесів та суспільних відносин.

     Всі моделі характеризують за двома ознаками:

     1.Злежно від чиннику часу моделі бувають динамічні та статичні. Статичні лише фіксують певні параметри у даний час, динамічні враховують можливі їх зміни в довгостроковому періоді.

     2.Також  моделі поділяють на аналітичні  й алгоритмічні, що залежить від  способу математичного описування. В аналітичних економічні процеси відображаються за допомогою рівнянь та їх систем, в алгоритмічних ці засоби поєднують з логічними процедурами.

     За  своїм змістом прогнозування економіки – це сукупність моделей системи управління і функціонування її елементів. Саме тому основним інструментом прогнозування є імітаційні моделі, за допомогою яких можна передбачити подальші зміни.

     Державне  планування виражається у впливі з боку держави на певні складові економіки. Всі плани мають конкретні числові параметри, що називаються плановими показниками. Вони відображають мету держави, цілі розвитку, часткові результати, затрачені ресурси на певний момент.Об’єктами державного планування виступають обсяги виробництва, бюджетне та фінансове планування.

     За  особливостями змісту планування буває  директивне та індикативне.

     Директивне – формування планів, що юридично затверджені у законів. Тому його виконання обов’язкове для всіх суб’єктів, плануові завдання і розподіл ресурсів є чітко визначеними й адресованими. Такий вид програмування є притаманним для країн соціалістичного табору.

     Індикативне – встановлення чітких параметрів, які вводяться в дійсність опосередкованими методами. Такі плани залежно від строків їх виконання бувають довгостроковими, середньостроковими, короткостроковими. Зрозуміло, що спочатку розробляють цілі на далеке майбутнє, а вже ботім на блищий період, як засоби досягнення довгострокових планів (довгострокові -> середньострокові -> короткострокові). Ці методи використовують у індустріально розвинутих капіталістичних країнах. 

     5.Державне регулювання цін, соціального захисту населення

     Державне  регулювання цін. Воно є важливим напрямом регулювання економіки, особливо за командно-адмінстративної системи, коли всі ціни чітко регламентуються певними державними методами. Ринкова економіка передбачає самостійне утворення цін в залежності від попиту, пропозизії та інших чинників, але це не означає повне відсторонення держави від регулювання процесів ціноутворення, адже на ринку ціни формуються стихійно, їх ріст або спадок важко передбачити, на основі цього виникають монополістичні негативні тенденції.

     Як  само держава втручається у процес ціноутворення залежить від економічного розвитку країни. Так за початкового  етапу формування ринкових відносин у державі влада має безпосередньо впливати на механізми утворення цін, компенсуючи тимчасові вади ринку. В розвинутих країнах держава може обмежетись впливом на передумови ціноутворення.

     З вищезазаначеного зрозуміло, що така політика контролю цін може виконуватись методами прямого і непрямого впливу.

     - методи прямої дії: ціновий контроль (тобто чітке фіксування цін), граничні межі цін, декларування їх змін, блокування цін, дотації (виплати з держбюджету, що надаються певними організаціям при їх збитковості), договори між підприємствами та державою.