Демографічний потенціал України

     Зростаючий  дефіцит трудових ресурсів є гальмівним фактором розміщення продуктивних сил.

     Нині  поліпшення використання трудових ресурсів пов’язане з більш повним використанням  можливостей господарського розвитку малих і середніх міст та робітничих селищ. Як правило, в таких містах є резерви робочої сили. Крім того, тут зосереджені підприємства для переробки сільськогосподарської сировини з сезонним характером виробництва. Тому значна частина трудових ресурсів використовується протягом року лише частково. В малих містах і особливо в робітничих селищах сконцентровані підприємства одного профілю, що характерно для регіонів, що спеціалізуються на гірничій і металургійній промисловості. На таких підприємствах зайняті в основному чоловіки, а сфера прикладання жіночої праці буде обмежена. Більшість малих і середніх міст розташовані в добре забезпечених транспортом регіонах, а це підвищує їх значення для майбутнього розміщення підприємств обробної промисловості, особливо філіалів великих підприємств, з урахуванням того, що в середніх і малих містах середня вартість інженерної підготовки, обладнання й устаткування порівняно нижча, ніж у великих.

     У малих і середніх містах важливим резервом підвищення ефективності використання наявних трудових ресурсів є розвиток сфери послуг. Ці міста виконують  роль центрів соціального обслуговування сільського населення. Зростання зайнятості населення у невиробничій сфері таких міст матиме велике соціальне значення. Водночас це дасть змогу створити умови для залучення до виробництва певної кількості жіночої праці.  
 
 
 
 
 
 

6. Демографічна криза в Україні та шляхи її подолання

     5 березня 2009 р. у приміщенні УНІАН за сприяння Благодійного Фонду «Розвиток України» відбувся круглий стіл на тему «Коли помре останній українець, або Як зупинити демографічну кризу в Україні?», в якому взяли участь голова Національної ради з питань охорони здоров’я населення при Президенті України, член-кореспондент АМН України, професор Микола Поліщук, директор Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України, радник прем’єр-міністра України Елла Лібанова, член Національної ради з питань охорони здоров’я населення при Президенті України, професор Геннадій Апанасенко, завідувач кафедри управління охорони суспільного здоров’я Національної академії державного управління при Президенті України професор Іван Солоненко, директор Інституту екології людини, професор Михайло Курик, директор із зовнішніх зв’язків Благодійного Фонду «Розвиток України» Власта Шовковська.

     Відкриваючи круглий стіл, професор Микола Поліщук  наголосив, що Україна є першою серед  країн світу за темпами скорочення населення. За 14 років українців стало менше на 5 млн. Це — дуже високий показник, і особливу стурбованість викликає підвищення смертності саме працездатного населення.

     За  цими показниками Україна випереджає Європу у 3–4 рази. Найчастіше українці помирають внаслідок куріння — щороку 100–110 тис. (з них 10% пасивні курці), від алкоголізму — понад 40 тис. щороку та від травматизму. Порівняно з розвиненими країнами тривалість життя в Україні на 15 років менша. І ці показники ніяк не пов’язані з якістю надання медичної допомоги та з фінансуванням галузі охорони здоров’я. М. Поліщук навів такі дані: в 2005 р. фінансування галузі охорони здоров’я становило 12 млрд. грн. (чисельність населення — 47,2 млн.), в 2008 р. — понад 21 млрд. грн. (чисельність населення становила 46,3 млн.), тобто збільшення фінансування галузі відбувається на фоні постійного зменшення кількості населення, а цих коштів все одно недостатньо. Причиною такого явища, на його думку, є підвищення загальної захворюваності, пов’язане з неправильним способом життя громадян.

     Професор  Геннадій Апанасенко підкреслив, що особливе місце в процесі депопуляції  та підвищенні рівня смертності посідають  бездуховність, низький рівень освіти та культури людей.

     Елла  Лібанова також зауважила, що існує  декілька основних глибинних причин депопуляції. Однією з них є зниження народжуваності, яке розпочалося у 1953 р. і тривало майже невпинно. Сьогодні ситуація дещо змінилась — з 2001 р. народжуваність поступово, але дуже повільно зростає. Але вона ще дуже далека від того, щоб можна було говорити про подолання депопуляції.

     На  думку Е. Лібанової, немає підстав  вважати, що за рахунок стрімкого  підвищення народжуваності можна подолати демографічну кризу. На статево-вікову структуру населення, його чисельність, параметри народжуваності і смертності істотно впливає також зовнішня та внутрішня міграція населення. Якщо взяти сумарний коефіцієнт народжуваності по країні, то в сільській місцевості він завжди більший, а оскільки сільське населення зараз масово виїжджає в міста, сумарна народжуваність буде знижуватись. Крім того, близько 2 млн. українців молодого віку, які могли б створювати сім’ї та народжувати дітей на батьківщині, працюють за кордоном.

     Більш глибокою причиною демографічної кризи  є висока смертність нашого населення. Перші прояви підвищення смертності в Україні з’явились наприкінці 60-х років ХХ ст., хоча до цього періоду Україна мала один з найкращих показників тривалості життя в світі. Зараз досить серйозно постає проблема передчасної смерті чоловіків, з яких до 65-річного віку доживає менше половини. Серед причин цього явища — потенційно ризиковані професії з високою вірогідністю травматизму та розвитку професійних захворювань, куріння і алкоголізм. Із зловживанням алкоголем також тісно пов’язана смертність від побутового та дорожньо-транспортного травматизму.

     Учасники  круглого столу виділили так званий чорний пояс України — регіони  з найвищими показниками смертності, розташовані на Сході і Півдні. Він окреслився у 80-х роках минулого сторіччя, і причиною такого розподілу смертності, на думку Е. Лібанової, є висока урбанізація цих регіонів, нездоровий спосіб життя населення та специфічна структура зайнятості на потужних промислових виробництвах з високим рівнем травматизму.

     Було  обговорено і відмову українських  жінок мати дві і більше дитини. Є декілька причин, через які сучасна жінка не народжує. Це і суто економічний фактор (вартісне виховання, поява у жінок позасімейних інтересів тощо). Тому перспективи стрімкого підвищення народжуваності досить песимістичні.

     Її  думку підтримала Власта Шовковська, котра зазначила, що сучасні жінки, які будують кар’єру, не мають можливості народити більше однієї дитини через побоювання втратити час та гроші. Мати багато дітей можуть собі дозволити або дуже багаті, або бідні люди.

     Іншу  сторону цього питання висвітлив М. Поліщук, який наголосив, що оптимальним з медичної точки зору для народження дитини є вік 22–27 років, коли у жінки прояви хронічних захворювань мінімальні, і є великий запас часу для професійного росту. Збільшення матеріальної допомоги при народженні дитини також не поліпшить демографічної ситуації, якщо не знизити смертність. Так, зі слів Е. Лібанової, в 2008 р. народження лише 12 000 дітей можна пов’язати саме зі збільшенням матеріальної допомоги.

     На  жаль, навіть якщо істотно знизиться смертність, потенціал демографічного зростання в Україні вичерпаний через значне постаріння населення. З середини 60-х років ХХ ст. рівень народжуваності не забезпечує простого відтворення популяції. В Європі ця ситуація компенсується постійним міграційним припливом. За прогнозом фахівців Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України, очікується, що до 2050 р. населення України скоротиться до 36 млн осіб.

     Саме  з метою зупинити демографічну кризу 13 вересня 2007 р. за ініціативою Президента був проведений форум «Здорова нація». Відповідно до рішень цього форуму розроблений і переданий до КМУ проект концепції Програми «Здорова нація». Мета програми полягає у створенні умов для зниження захворюваності, інвалідності та передчасної смерті, покращання якості та збільшення тривалості активного життя населення України.

     Проблему  передбачається розв’язувати протягом 2011–2013 рр. шляхом удосконалення організаційного та нормативно-правового механізмів та реалізації комплексу заходів, спрямованих на збереження і зміцнення здоров’я здорових людей, формування нових цінностей та орієнтацій суспільства й держави, створення кадрового потенціалу, формування соціальної та особистісної мотивації до збереження та зміцнення здоров’я; залучення громадян України до регулярних занять фізичною культурою та спортом; сприяння раціональному харчуванню; зменшення шкідливого впливу травм, тютюнокуріння та негативних наслідків вживання алкоголю.

     Очікується, що завдяки проведенню цієї програми середня тривалість життя збільшиться у чоловіків на 2 роки, у жінок — на 1 рік, та на 15% буде знижена смертність населення працездатного віку, що позитивно позначиться на демографічній ситуації в країні.  
 
 
 
 
 
 
 
 

Висновки

     Україна – п’ята за чисельністю населення  держава в Європі. Кількість його на 1 жовтня 2010 р. становила 45,8 млн. чол.

     Сьогодні  середня тривалість життя в Україні становить 69-70 рік (63 років у чоловіків і 74 років у жінок) і поступово зменшується. За цим показником, Україна посідає 52 місце серед країн світу.

     Кількість безробітних в Україні на кінець 2009 р. становила понад 100 тис. чоловік. Це порівняно небагато. Проте в країні поширене приховане безробіття, особливо в містах з незначним вибором місць роботи. Найбільше безробітних серед службовців (інженери і техніки).

     Нерівномірне  розміщення трудових ресурсів в областях, зниження абсолютних розмірів їх природного приросту в більшості адміністративних районів, низький рівень ефективності використання робочої сили в галузях  народного господарства зумовлюють потребу наукових досліджень і практичних заходів щодо раціонального використання ресурсів живої праці не тільки в галузях, а й в окремих районах України.

     Аналіз  приросту та особливостей зайнятості населення України свідчить про  те, що в межах її території є певні надлишки працездатного населення, насамперед у малих містах. Такий надлишок зумовлює можливість виникнення безробіття в умовах проведення радикальної економічної реформи.

     Розв’язання цієї проблеми можливе завдяки підвищенню продуктивності праці на основі максимального використання досягнень науково-технічного прогресу. У пропорційному розвитку економіки важливу роль відіграє не тільки економія витрат живої праці, а й матеріалів, сировини, енергії, раціональне використання виробничих фондів, раціоналізація транспортних вантажопотоків на основі науково обґрунтованого розміщення продуктивних сил. Економія витрат живої праці передбачає впровадження трудозберігаючих технологій, що дасть змогу зменшити витрати ручної праці.

     Список  використаної літератури:

     1. Бражко О.В. Вплив людського потенціалу на соціально-економічний розвиток України // Економіка та держава. – 2009. - №7. С. 97-99.

     2. Завіновська  Г.Т.  Економіка праці: Навч. посіб. – 3-е вид., без змін. – К.: КНЕУ, 2008. – 300 с.

     3. Тарангул Л.Л., Горленко І.О., Буднік Г.В. Розміщення продуктивних сил і регіональна політика: Навчальний посібник – Ірпінь: Національний університет ДПС України, 2007. – 276 с.

     4. Петлюра К.С. Демографічна криза  в Україні та шляхи її подолання  // Урядовий кур’єр. – 2009. - № 10. С. 21-22.

     5. Щорічний статистичний довідник. – К.: Мінстат. – 2008 р.