Демографічний потенціал України

     Міграційні  потоки в Україні, як уже зазначалося, досить значні. Наприклад, їх частка в 2009 р. становила по окремих областях: Кримській 52,1%, Одеській – 46,1%, Миколаївській – 42,0%, Харківській – 48,5%, Донецькій – 46,5%, Луганській – 44,8%, Запорізькій – 44,0%, Дніпропетровській – 43,9%. Дуже високий цей показник по м. Києву – 49,8%. Серед областей Південно-Західного економічного району наведений показник найвищий в Закарпатській області – 37,9. В інших областях даного економічного району частка мігрантів, які прибувають з-за меж країни, відносно незначна і коливається в межах 23 – 36% (найнижча вона в Тернопільській (23,5%), Рівненській (26,8%), Івано-Франківській (28,0%), Волинській (28,2%), Вінницькій (29,2%) областях.

     Таким чином, потоки мігрантів, які прибувають з-за меж України, переважно направляються, по-перше, в райони, найбільш сприятливі для життя і трудової діяльності (Крим, Одещина, Миколаївщина, Закарпаття), і, по-друге, – в індустріальне розвинуті регіони (Донбас, Придніпров’я), прилеглі до промислових центрів райони південних областей, що безпосередньо прилягають до Чорного та Азовського морів і характеризуються сприятливими кліматичними умовами.

     За  останні десятиліття в Україні  різко зросла так звана маятникова міграція населення (від’їзд на роботу, навчання). Вона стала масовою, в багатьох великих, більших і найбільших містах, у деяких з них 10 – 25% і більше зайнятого в їх народному господарстві населення становлять жителі приміських районів.

     Проведені оцінки дають змогу вважати, що тоді, коли маятникові поїздки здійснюються на невеликі відстані та не викликають помітних негативних економічних та соціальних наслідків, їх слід оцінювати позитивно й розглядати як дійовий фактор економії матеріальних, трудових і фінансових ресурсів на розвиток соціальної сфери. Це призводить до посилення територіальної концентрації промисловості та інших галузей економіки, а отже, до появи нових робочих місць у міських поселеннях (при відсутності там потрібних резервів робочої сили).

     Такий підхід до оцінки маятникових міграцій сприяє позитивному розв’язанню  ряду важливих завдань розвитку регіонів. Йдеться про можливість скорочення витрат на соціальну інфраструктуру в містах за рахунок використання частиною зайнятих в них працівників того житлового фонду та інших об’єктів сфери обслуговування населення, які вже створені в приміських районах. В умовах небезмежних суспільних можливостей названі мотиви відіграють важливу роль при оцінці економічної і соціальної ефективності трудових маятникових міграцій населення. До речі, такі маятникові міграції широко практикуються в розвинутих країнах світу.

     Всебічні  дослідження соціальних мотивів, що спонукають людей брати участь у  трудових маятникових поїздках, дають  змогу виявити реальні причини, які найбільш істотно впливають  на особливості цих багатопланових соціально-економічних процесів, проводити потрібне в таких випадках розмежування маятникових міграцій на раціональні й нераціональні, більш дієво регулювати їх.  

4. Економічна оцінка  статево-вікової  структури

     Співвідношення  між жінками і чоловіками в  різних вікових групах відображає статево-вікова структура населення. Більшість населення України становлять жінки (54%), чоловіків лише 46% від усього населення. Але у різних групах кількість чоловіків і жінок неоднакова. В дитячому віці хлопчиків більше, ніж дівчаток, бо на кожні 10 дівчаток народжується 11 хлопчиків. В середньому в старшому віці чоловіків стає менше, бо серед них вища смертність і менша тривалість життя. Старшого віку зараз досягли люди, які пережили Другу світову війну. Серед загиблих також переважали чоловіки. Тому в старшому віці жінок набагато більше (в окремих вікових групах в 2-3 рази).

У віковій  структурі населення можна виділити три групи:

1) діти і підлітки (0-16 р.);

2) працездатне  населення (жінки у віці 16-55 рр., чоловіки 16-60 рр.);

3) люди  старшого віку.

     Найбільшою  є група працездатного населення – 55,7%, але його частка поступово знижується. Вона є більшою в містах, куди приїжджають люди на роботу із сільської місцевості. А в селах зростає кількість людей пенсійного віку. В цілому по Україні вони становлять 23% від усього населення, а в сільській місцевості – 29%.

     В Україні склалися значні територіальні  відмінності у співвідношенні жінок  і чоловіків. Якщо в середньому по країні на 1000 чоловіків в 2009 р. припадає 1158 жінок, то в областях, що характеризуються великим відпливом населення, особливо сільського (серед тих, хто виїжджає в інші місцевості, переважають чоловіки), цей показник значно вищий. Наприклад, у Вінницькій, Чернігівській, Черкаській, Полтавській та Сумській областях він становить, за даними перепису 2009 р., відповідно 1225, 1248, 1231, 1218, 1206. Тим часом більшості західних областей властиві значно менші відхилення між показниками чисельності жінок і показниками чисельності чоловіків. Так, на 1000 чоловіків у Закарпатській обл. припадає 1070 жінок, Львівській – 1103, Волинській – 1117, Івано-Франківській – 1119 тощо. Дещо краще співвідношення склалося в міських місцевостях (1137 жінок на 1000 чоловік), ніж у сільських (1201 жінка).

     Негативні демографічні процеси, які відбуваються в останні роки, проявляються і в несприятливих показниках демографічного навантаження населення працездатного віку. Особливо несприятливими є ці показники серед сільських жителів. Якщо, наприклад, у розрахунку на 1000 людей працездатного віку в середньому по республіці на 1 січня 2009 р. припадало 791 чол. непрацездатного віку, то серед сільських жителів – 1025 чоловік. Для міських жителів цей показник є набагато нижчим – 695.

     Відомо, що демографічне навантаження формують дві складові його частини: кількість дітей на 1000 чол. працездатного віку; кількість осіб пенсійного віку на кожних 1000 працездатних.  
 
 
 
 

5. Перспективи формування і використання населення України

     Кількість трудових ресурсів не завжди пропорційна  чисельності населення. Вона залежить насамперед від вікової структури. Звичайно, чим більша в структурі населення частка осіб віком до 16 або понад 60 років, тим менша чисельність трудових ресурсів. Остання може зростати за рахунок додаткового залучення у виробництво осіб пенсійного і підліткового віку. Кількість трудових ресурсів можна регулювати й за рахунок зміщення меж працездатного віку. Важливий резерв збільшення трудових ресурсів – це поліпшення умов праці, техніки безпеки, охорони здоров’я, що уможливить зниження смертності та інвалідності осіб у працездатному віці, зменшення чисельності Збройних сил або скорочення строку служби у війську, ліквідація пільг для передчасного виходу на пенсію тощо. Істотний вплив на кількісні параметри трудових ресурсів має статевий склад населення. Збільшення чисельності чоловіків веде до зростання трудового потенціалу держави, оскільки межа виходу їх на пенсію на 5 років більша.

     В умовах зниження природного приросту трудових ресурсів велике значення має  поліпшення їх якісного складу. Прогресивною вважається структура трудових ресурсів, у якій більше осіб віком до 40 років. В умовах науково-технічного прогресу це найважливіший фактор трудозабезпечення майже всіх галузей економіки. Аналіз тенденцій природного приросту населення, зрушень у його віково-статевій структурі є основою для прогнозування на перспективу чисельності й структури трудових ресурсів. Методи прогнозування різноманітні, але їх метою є найбільш репрезентативні дані про майбутні кількісні і якісні параметри трудового потенціалу.

     Під трудовим потенціалом слід, на нашу думку, розуміти систему, що має просторову і часову орієнтацію, елементами якої виступають трудові ресурси з урахуванням усієї сукупності їх кількісних та якісних характеристик, зайнятість та робоче місце.

     Кількісно трудовий потенціал визначається демографічними факторами (природним приростом, станом здоров’я, міграційною рухливістю та ін.), потребами суспільного виробництва в робочій силі і відповідно можливостями задоволення потреби працездатного населення в робочих місцях.

     Якість  трудового потенціалу – поняття  відносне. Його показники виявляються  в показниках якості працездатного населення, трудових ресурсів, сукупного робітника або робочої сили. Якісні характеристики трудового потенціалу можуть бути розкриті за допомогою сукупності ознак: демографічних, медико-біологічних, професійно-кваліфікаційних, соціальних, психофізичних, моральних, науково-технічних та ін.

     Щодо  темпів зростання населення України, то вони надто повільні через зниження природного приросту, його механічну  рухливість та інтенсивний відплив  осіб молодого віку, що зумовлює деформацію вікової структури працездатних. У перспективі очікується зменшення приросту трудових ресурсів, що позначиться на розширеному відтворенні і зумовить потребу максимальної орієнтації на впровадження трудозберігаючих технологій.

     Нерівномірне  розміщення трудових ресурсів в областях, зниження абсолютних розмірів їх природного приросту в більшості адміністративних районів, низький рівень ефективності використання робочої сили в галузях народного господарства зумовлюють потребу наукових досліджень і практичних заходів щодо раціонального використання ресурсів живої праці не тільки в галузях, а й в окремих районах України.

     Розв’язання цієї проблеми можливе завдяки підвищенню продуктивності праці на основі максимального  використання досягнень науково-технічного прогресу. У пропорційному розвитку економіки важливу роль відіграє не тільки економія витрат живої праці, а й матеріалів, сировини, енергії, раціональне використання виробничих фондів, раціоналізація транспортних вантажопотоків на основі науково обґрунтованого розміщення продуктивних сил. Економія витрат живої праці передбачає впровадження трудозберігаючих технологій, що дасть змогу зменшити витрати ручної праці.

     Нині  значна кількість робітників у промисловості, будівництві та в сільському господарстві зайнята на ручних роботах. Безперечно, вони будуть вивільнені з цих галузей господарства за умови підвищення рівня механізації та автоматизації виробничих процесів.

     Механізація та автоматизація виробничих процесів, спеціалізація виробництва сприяють зниженню трудомісткості продукції, що дає особливо великий ефект при розміщенні підприємств у районах, де трудових ресурсів не вистачає. Велике значення має також скорочення адміністративного персоналу з наступним його перерозподілом у галузі матеріального виробництва і сферу послуг.

     Однією  з найважливіших проблем є  підвищення ефективності використання трудових ресурсів у сільському господарстві. В багатьох адміністративних районах  сільськогосподарські підприємства гостро потребують додаткової робочої сили, незважаючи на те, що в цій галузі матеріального виробництва зосереджено майже 5 млн. чол., що становить майже 21,1% середньорічної чисельності зайнятих у народному господарстві. Причини такого дефіциту Не однозначні. Насамперед різко погіршилася віково-статева структура сільського населення. Низький рівень механізації й електрифікації виробничих процесів зумовлює значну трудомісткість продукції. Недосконалі й форми організації виробництва та оплати праці. Все це потребує ви­сокого рівня зайнятості населення в сільському господарстві. До речі, зазначені причини зумовлюють відплив із сіл трудових ресурсів, насамперед молоді та кваліфікованих працівників.

     В умовах переходу до ринкової економіки  урізноманітнюються форми зайнятості населення. Зростає кількість зайнятих у кооперативах, малих підприємствах. Багато хто займається індивідуальною трудовою діяльністю. У зв’язку з цим дедалі більше загострюються проблеми забезпечення робочою силою суспільного сектора виробництва, особливо будівництва та сільського господарства.

     Альтернативними заходами щодо ліквідації дефіциту трудових ресурсів у південних і східних районах України є забезпечення в галузевому і територіальному розрізах відповідності кількості ро­бочих місць трудовим ресурсам, а також широке впровадження трудозберігаючих технологій. Іншими словами, основним напрямом забезпечення робочою силою трудодефіцитних районів треба вважати не додаткове залучення нових працівників, а скорочення затрат живої праці. Власне, в умовах ринкової економіки дефіцит трудових ресурсів зумовлюватиме потребу впровадження у виробництво нових форм організації й оплати праці, досягнень науково-технічного прогресу.

     Дуже  поширеним явищем нині є хронічний  дефіцит робочої сили в деяких галузях промисловості і будівництва, хоча він має й відносний характер, оскільки є результатом невідповідності кіль­кості робочих місць трудовим ресурсам. Це означає, що на підприємствах і на будівництві розширення виробництва відбувається певною мірою за рахунок нових робочих місць, а не завдяки їх зменшенню через впровадження нових форм організації праці і трудозберігаючих технологій.

     Водночас  слід зазначити, що в господарстві України  є великі резерви вивільнення  робочої сили завдяки зниженню чисельності  зайнятих на ручних роботах і зростання  продуктивності праці. Значні резерви трудових ресурсів є й у структурі зайнятості. Наприклад, у народному господарстві України ще висока частка керівників та фахівців. Таке становище, коли кожний четвертий є керівником чи фахівцем, не сприяє зростанню продуктивності праці, отже, скорочення зайнятості в управлінському апараті, перехід на нові форми організації й управління зумовлюють потребу галузевого перерозподілу значної частини робочої сили.