Ціноутворення в різних системах ринку (монополія, чиста монополія, конкуренція)

Предметом регулювання діяльності суб'єктів природних монополій згідно з Законом України "Про природні монополії" є:

• ціни (тарифи) на товари, що виробляються (реалізуються) суб'єктами природних монополій;
• доступ споживачів до товарів, що виробляються (реалізуються) суб'єктами природних монополій;
• інші умови здійснення підприємницької діяльності у випадках, передбачених законодавством [3, 323].

Регулювання діяльності суб'єктів  природних монополій здійснюється на основі таких принципів:

• гласності і відкритості процедур регулювання;
• адресності регулювання, його спрямованості на конкретний суб'єкт природної монополії;
• самоокупності суб'єктів природних монополій;
• стимулювання підвищення якості товарів і задоволення попиту на них;
• забезпечення захисту прав споживачів.

Суб'єкти природних монополій  зобов'язані:

• дотримуватись встановленого порядку ціноутворення, стандартів і показників безпеки і якості товарів;
• вести окремий бухгалтерський облік з кожного виду діяльності, що підлягає ліцензуванню;
• забезпечувати на недискримінаційних умовах реалізацію виготовлених ними товарів споживачам, а також не перешкоджати реалізації договорів між виробниками, які здійснюють діяльність на суміжних ринках, і споживачами;
• надавати органам, що регулюють їхню діяльність, документи й інформацію, необхідні для виконання цими органами своїх повноважень, в обсягах і в терміни, установлені відповідними органами;
• забезпечувати посадовим особам органів, що регулюють їхню діяльність, доступ до документів і інформації, необхідних для здійснення цими органами своїх повноважень, а також до об'єктів, устаткування і земельних ділянок, які знаходяться в їхній власності або користуванні.

Суб'єкти природних монополій не можуть чинити дії, що приводять або  можуть привести до неможливості виробництва (реалізації) товарів, щодо яких здійснюється регулювання згідно з названим Законом, або до заміни їх іншими товарами, не однаковими за споживчими характеристиками.

• 2.3. Аналіз ціноутворення на монопольному ринку в Україні

Високий рівень монополізації успадкований українською економікою від колишньої  командно-адміністративної системи. Незважаючи на всі заходи конкурентної політики, усі роки незалежності вітчизняна економіка залишається високомонополізованою. Форми прояву цієї монополізації надзвичайно різноманітні, і, на жаль, повною мірою економічною наукою вони ще не виявлені й не досліджені.

Світовий досвід свідчить, що найбільш небезпечним є поєднання економічного монополізму з політичною та адміністративною централізацією. Біля витоків монополістичних структур у колишньому СРСР стояла держава. Однак і сьогодні монополістична поведінка багатьох вітчизняних підприємств прямо або опосередковано пов'язана із діяльністю владних структур. Монополії володіють значними матеріальними, фінансовими й організаційними ресурсами, мають гарантовані ринки збуту, а, отже, й гарантовані доходи. Така ситуація різко посилює їхню роль і значення у політичній сфері українського суспільства [23].

Традиційно основною формою прояву монополізму вважається концентрація ринків із боку продавців-виробників. Однак це далеко не єдиний параметр, до того ж, багато в чому він є  формальним. Неефективною є надлишкова економічна концентрація, яка вже не забезпечує зменшення витрат виробництва, але супроводжується істотним ефектом монополізації.

Принципово нові риси в поведінці  монополій на ринку виникають  в умовах тіньової економіки. У зв'язку із широким розвитком в Україні  тіньових економічних відносин вивчення вітчизняних монополій і рівня монополізації зустрічається із значними теоретичними й практичними труднощами.

З точки зору економічного зростання  важливе значення має забезпечення добросовісної конкуренції на внутрішньому ринку України, включаючи захист від надмірного та неякісного імпорту. На вітчизняному ринку багато прикладів недобросовісної конкуренції і фальсифікації товарів. Органи сертифікації недостатньо контролюють правильність використання сертифікатів. Типовою формою антиконкурентних дій органів місцевого самоврядування на внутрішньому ринку є обмеження вивезення виробленої продукції за межі "довірених" їм територій (області, району, міста).

Надзвичайно складна ситуація склалася на ринку аграрної продукції. Виробники  товарів для сільського господарства і оптові покупці сільськогосподарської продукції у всіх країнах прагнуть стати монополістами стосовно до безпосередніх сільськогосподарських виробників. Ця тенденція досить гостро проявилася й в Україні. Так, типовим для України стало зловживання хлібоприймальних підприємств своїм монопольним становищем на ринку зерна. Хлібоприймальні підприємства та елеватори часто диктують сільськогосподарським виробникам ціни на приймання, первинну переробку та зберігання вирощеного врожаю.

Узагалі на вітчизняному зерновому  ринку в останні роки відбувається дуже суперечливі процеси, аналіз яких не завжди здійснюється достатньо глибоко. Зернопродукцію часто скуповують приватні фірми за демпінговими цінами за готівку, причому вони мають пільги у сплаті ПДВ і, здійснюючи експортні операції, отримують відшкодування ПДВ від держави. Багато питань виникає щодо критеріїв відбору підприємств (фірм), які мали реалізовувати схему заставних закупівель зерна, тобто, ті, що брали зерно у заставу від сільськогосподарських виробників. Усі зусилля трейдерів – і зусилля небезуспішні – на вітчизняному ринку зерна спрямовані на те, щоб "збити" ціни. Ціни на зерно не є "прозорими"; велика роль в їх встановленні належить елеваторам, які при цьому використовують своє монопольне становище на ринку.

На ринку продовольчої пшениці відзначалося збільшення пропозиції зерна. – 24-28 січня 2005 р. Відпускні ціни залишалися відносно стабільними, а закупівельні знижувалися. Компанії-переробники пшениці, незважаючи на нестачу пропозицій зерна за задекларованими цінами, протягом січня утримували ціни на стабільному рівні, однак наприкінці місяця знизили їх. Як правило, знижували ціни переробники, які не мали проблем зі збутом готової продукції. Ціни заявлялися, як правило, у діапазоні 750-800 грн./т (EXW). Пропозиції пшениці III класу надходили регулярно у більшості областей. Пшеницю IV класу власники пропонували більш активно, намагаючись утримувати ціни пропозицій на високому рівні. Пропозиції пшениці V класу залишились на мінімальному рівні. Пшеницю VI класу комбінати закуповували досить активно. Більшість переробних підприємств здійснювали закупівлі продовольчої пшениці малими партіями або зовсім не закуповували сировину, працюючи на раніше сформованих запасах. Експортно-орієнтовані компанії були зацікавлені головним чином у закупках пшениці VI класу. При цьому їхні закупівельні ціни залишалися на тому ж самому рівні, що й тиждень тому.

На ринку фуражної пшениці також відзначалося зниження торгово-закупівельної активності. Більшість підприємств закупок фуражної пшениці не здійснювали, переважно працюючи на раніше закупленому зерні. Попит був невисоким через низькі темпи реалізації готової продукції. Пропозиція ж виходила переважно від тих власників зерна, що мають потребу в коштах. Закупівельні ціни на жито продовжували знижуватися через низький попит з боку експортерів і внутрішніх споживачів. Зерно гречки продовжувало дорожчати у зв'язку зі скороченням загальної кількості пропозицій.

Фуражний ячмінь протягом тижня користувався, як і раніше, підвищеним попитом. При цьому, підвищену зацікавленість виявляли, як і раніше, виявляли експортноорієнтовані компанії.

На ринку кукурудзи відзначалося зниження цін у зв'язку з невисокими якісними показними значних обсягів пропозиції. При цьому власники такої кукурудзи зазнавали труднощів з реалізацією зерна.

На ринку фуражного гороху якихось суттєвих змін минулого тижня не відбулося.                                                                                              Таблиця 2.1

Ціни на продовольчу  пшеницю

Отже, в Україні існують різні системи ринку, встановлення ціни на товар на яких здійснюється згідно основних економічних законів, але з урахуванням особливостей економічного розвитку та специфіки української економіки.

Висновки

Дослідивши ціноутворення в  різних системах ринку, можна зробити наступні висновки:

1. Положення фірми на конкурентному  ринку визначається тим, що  вона надто мала, щоб вплинути  на стан ринку. Ринкова ціна  не залежить від обсягу пропонування  окремої фірми. Конкурентна фірма  є "ціноотримувачем" ("price taker"). Тому попит на продукцію конкурентної фірми є абсолютно еластичним.

2.  В результаті аналізу процесу  максимізації прибутку окремою  конкурентною фірмою ми визначили,  що крива пропонування фірми  співпадає з кривою її граничних  витрат. Кожна точка на кривій  пропонування показує мінімальну ціну, за якою фірма могла б беззбитково продати кожну одиницю продукції . У той же час рівноважна ціна на ринку даної продукції дозволяє фірмі весь обсяг продати за однаковою ціною.

3. Порушення хоч однієї з умов повної конкуренції веде до виникнення неповної (недосконалої) конкуренції – це сукупність типів ринкових структур, у яких не діють умови повної конкуренції. Найсуттєвіша відмінність неповністю конкурентних ринків від повністю конкурентних полягає у здатності окремих учасників неконкурентних ринків тією або іншою мірою впливати на ринкові ціни, тоді як учасники повністю конкурентного ринку є ціноодержувачами.

4. Ринок, де суворо виконуються  всі зазначені умови існування  монополії, зветься чистою монополією. Чиста монополія – це теж ідеальна модель ринку, як і повна конкуренція.

5. Конкурентний механізм не спрацьовує  на монопольному ринку через  наявність вхідних бар'єрів, які  блокують входження у монополізовану  галузь завдяки чинникам, що створюють несприятливі умови для фірм-новачків порівняно з фірмою, яка вже працює в галузі. Такими чинниками може бути абсолютна перевага у вартості продукції, економія на масштабі, необхідність великого початкового капіталу, диференціація продукції, високі транспортні витрати або взагалі не-транспортабельність окремих товарів і послуг (це створює умови для існування місцевих монополій, чия сфера діяльності обмежується окремим регіоном), монопольне володіння всім обсягом пропозиції окремого ресурсу.

6. Становище фірми – монополіста докорінно відрізняється від становища фірми в умовах ринку досконалої конкуренції. Основною відміною є можливість впливати на ринкову ціну. У той час як конкурентна фірма приймає ринкову ціну як величину об'єктивно задану, що встановлюється внаслідок взаємодії безлічі продавців і покупців, монополія сама призначає ціну на свою продукцію. При цьому монополіст може як продавати весь обсяг продукції за однаковою ціною, так і призначати для кожної групи споживачів іншу.

7.  Існування різноманітних вхідних бар'єрів є джерелом монопольної влади. Монопольна (ринкова) влада полягає у здатності фірми впливати на ринкову ціну. Конкурентна фірма позбавлена ринкової влади. Чистий монополіст має абсолютну ринкову владу, його здатність впливати на ціну обмежує лише попит споживачів. Тому фірма-монополіст є ціноутворювачем, тобто встановлює ціну на ринку.

8. Ціноутворення за формулами  граничного випуску визначає  точні умови максимізації прибутку  фірми-монополіста. На практиці  монополісти користуються принципом ціноутворення "вартість плюс" – тобто ціна встановлюється на рівні граничної вартості МС плюс певна надбавка.

9. Проте на практиці фірмі  – монополісту досить важко  визначити криві середнього та  граничного виторгів. Тому вона  користується принципом ціноутворення, який дістав назву "витрати плюс", тобто ціна встановлюється на рівні граничних витрат з деякою накидкою. Величина накидки пов'язана з еластичністю попиту споживачів продукції монополії.

10. В Україні існують різні  системи ринку, встановлення ціни на товар на яких здійснюється згідно основних економічних законів, але з урахуванням особливостей економічного розвитку та специфіки української економіки.

література

1. Азове Г.Л. Конкуренция и анализ, стратегия и практика. – М.: Центр экономики и маркетинга, 1996.
2. Барр Р. Политическая экономия: В 2-х т. – М.: Международные отношения, 1995. – Т.1 – 608 с., Т.2 – 750 с.
3. Господарське право: Навчальний посібник / Жук Л.А., Жук І.Л., Неживець О.М. – К.: Кондор 2003. – 400 с.
4. Добрынин А.И. Тарасович Л.С. Экономическая теория. – СПб.: СПбГУЭФ, 1997.
5. Доллан Э. Дж., Линдсей Д.Е. Микроэкономика: Пер. с англ. – СПб.: Санкт-Петербург оркестр, 1994. – 448 с.
6. Економічна теорія: Політекономія: Підручник / За ред. В.Д. Базилевича. – К.: Знання-Прес, 2001. – 581 с.
7. Задоя А.О., Зорічний С.В., Кирієнко О.М. Основи економічної теорії. – Д., 1994.
8. Карагадова О.О., Червоньов Д.М. Мікроекономіка: Навч. посіб. – К.: Четверта хвиля, 1997. – 208 с.
9. Косік А.Ф., Гронтковська Г.Е. Мікроекономіка: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2004 . – 416 с.
10. Лукінов І. Економічні трансформації наприкінці XX століття. – К.: Ін-т економіки НАН України, 1997.
11. Макконнелл Р., Брю С.Л. Экономикс. – К.: Хагор-Демос, 1993.
12. Маршалл А. Принципы политической экономии: В 3 т.: Пер. с англ. – М.: Прогресс, 1984.
13. Миллъ Дж.С. Основы политической экономии. – М., 1980. – Т. 1.
14. Мікроекономіка і макроекономіка: Підруч. для студентів екон. спец. закл. освіти: У 2 ч. / С. Будаговська, О. Кілієвич, І. Луніна та ін.; За заг. ред. С. Будаговської. – К.: Основи, 1998. – 518 с.
15. Савицкая Е.В. Курс лекций по микроэкономике. – М., 2002.
16. Самуэльсон П.Э. Монополистическая конкуренция – революция в теории // Теория фирмы / Под ред. В.М. Гальперина. – СПб.: Экон. шк., 1995.
17. Селигмен Б. Основы течения современной экономической мысли: Пер. с англ. – М.: Прогресс, 1986.
18. Хикс Дж.Р. Годовой обзор экономической теории: теория монополии // Теория фирмы / Под ред. В.М. Гальперина. – СПб.: Экон. шк., 1995.
19. Чемберлин Э. Теория монополистической конкуренции (Реориентация теории стоимости): Пер. с англ. – М.: Экономика, 1996. – 351 с.
20. Шумпетер Й. Теория экономического развития. Исследование предпринимательской прибыли, капитала, процента и цикла конъюнктуры: Пер. с англ. – М.: Прогресс, 1982.
21. Экономическая стратегия фирмы / Под ред. А.П. Прадова. – СПб.: Спец. литература, 1990.
22. Юданов А.Ю. Конкуренция: теория и практика. – М.: АКАЛИС, 1996.