Ціноутворення в різних системах ринку (монополія, чиста монополія, конкуренція)

Крім описаних основних форм існує  також міжчасова цінова дискримінація. Стратегія полягає в тому, що спочатку ставлять високу ціну на товар для тих споживачів, які не зволікають з купівлею новинок, а потім ціна знижується для основної групи споживачів. Наприклад, ціни квитків на прем'єру фільму високі, на наступні покази – знижуються. Різновидом міжчасової цінової дискримінації є ціноутворення в пікові періоди, яке передбачає встановлення вищих цін в періоди підвищеного попиту. Наприклад, підвищення цін курортних путівок під час літніх відпусток, або вищі ціни на квитки до кінотеатру на вечірні сеанси і нижчі – на денні.

Спорідненим з ціновою дискримінацією є дещо інший спосіб захоплення споживчого надлишку – стратегія двокомпонентного тарифу. Вона полягає у тому, що споживач сплачує за певне благо як таке, а потім повинен платити окрему суму за кожну додаткову одиницю товару, яку він бажає спожити. Наприклад, телефонна компанія встановлює місячну абонентську плату плюс окрему плату за кожну розмову. Або інший приклад – споживач платить за вхід до парку і окремо сплачує за користування кожним з атракціонів.

Коли фірма не може застосувати  цінову дискримінацію, вона може збільшити  прибуток, застосовуючи торгівлю комплектами. Комплектуються товари високого попиту з тими, що купуються погано. Може бути мішане комплектування, коли товари продаються поодинці і в комплекті, причому ціна товару в комплекті менша. Таку стратегію застосовують ресторани, пропонуючи комплексні обіди і страви з меню на вибір. Різновидам комплектування є продаж основного товару разом з супутнім доповнювачем (копіювальна машина і папір, черевики і крем для взуття).

Розділ 2. Аналіз ціноутворення в  різних системах ринку

• 2.1. Аналіз ціноутворення на конкурентному ринку в Україні (на прикладі ринку цукру)

Після періоду нестабільності в листопаді-грудні минулого року ціни знову почали знижуватися. Негативна цінова тенденція на ринку відновилася зі стабілізацією політичної й економічної ситуації в країні на тлі достатньої кількості пропозицій цукру на ринку.

Початок 2004 календарного року для ринку цукру ознаменувалося ростом цін. Компанії, що відновили роботу після новорічних свят, через відсутність на ринку значної частини конкурентів підвищили відпускні ціни. Однак вже в лютому, у міру поновлення торгово-закупівельної діяльності та збільшення кількості пропозицій, ціни на цукор знизилися. У цей період на ринку було зафіксовано збільшення обсягів продажу цукру з боку виробників, які довгий час притримували обсяги в надії на сприятливішу цінову кон'юнктуру ринку. Частково сприяло зниженню цін зменшення постачань контрабандного українського цукру в Росію.

У березні ситуація на ринку почала змінюватися. У першій половині місяця тенденція зниження цін, що зберігалася практично протягом усього лютого, змінилася на протилежну: ціни на цукор почали рости за рахунок різкого скорочення продажу з боку власників великих партій і (чи) збільшення відпускних цін на нього. Аналогічна ситуація на ринку спостерігалася з початку квітня до кінця травня, головним чином, завдяки координованим діям основних гравців, що вели досить стриману політику продажу або ж декларували досить високі ціни. Відсутність великих обсягів на ринку призвів до деякого ажіотажу: покупці цукру активізували закупівлю, намагаючись максимально забезпечити себе обсягами для подальшої переробки і (чи) перепродажу цукру.

Крім того, у міру наближення літнього періоду підвищення цін підтримувалося високим попитом на цукор і з боку виробників морозива та прохолодних напоїв, і з боку компаній, що займаються дрібнооптовим продажем, а також скороченням кількості пропозицій дешевого цукру сільгосппідприємствами.

Тим часом, необхідність погашення  кредитів, а також зростання цін на паливо змусило багатьох учасників ринку прийняти рішення про продаж готівки для вивільнення коштів і формування запасів палива. Однак очікуваного сезонного сплеску попиту в цей час не відбулося, і ціни на цукор знову почали знижуватися.

Ситуація помітно змінилася  лише наприкінці червня – початку  липня, коли попит з боку споживачів цукру, в основному виробників морозива і прохолодних напоїв, а також зниження обсягів пропозиції цукру з Держкомрезерву привів до різкого стрибка відпускних цін. Не останню роль отут зіграла й гра на підвищення цін великими операторами ринку, багато хто з яких вирішили підготуватися таким чином до надходження на ринок сирцевого цукру.

У середині липня цінова ситуація на ринку цукру стабілізувалася, після чого, практично до середини серпня, зберігалася негативна цінова динаміка. Очевидно, в основі такої тенденції лежало, насамперед, збільшення пропозиції очеретяного цукру, виробленого в рамках квоти, активізація продажу цукру з Держкомрезерву, а також зростання пропозиції цукру внаслідок очікувань більш глобального зниження цін напередодні нового бурякового сезону.

Чергове зростання цін було відзначено лише наприкінці серпня на тлі малоактивної торгівлі у святковий період. Це в умовах стабільного попиту призвело до деякого ажіотажу на ринку та підвищенню відпускних цін і різкого скорочення пропозиції держкомрезервного цукру. Утім вже в середині вересня надходження на ринок цукру, виробленого з цукрового буряка нового врожаю, зумовило помітне скорочення темпів зростання цін. Хоча компанії, що мають залишки цукру, виробленого у минулому сезоні, намагалися не тільки стримати падіння цін у регіонах, але й у деяких випадках їх збільшити.

Крім того, у жовтні – на початку листопада на ринку відбулася активізація продажу цукру деякими власниками на тлі необхідності поповнення оборотних коштів та деякими змінами на фінансовому ринку в цей період.

Тим часом, багато компаній зайняли  вичікувальну позицію, пропонуючи до реалізації лише невеликі партії цукру. При цьому з боку покупців низки областей відзначався інтенсивний попит у зв'язку з необхідністю поповнення вже наявних запасів цукру на тлі досить прийнятних цін.

Різкий стрибок цін на цукор відбувся на початку грудня у зв'язку зі складною політичною й економічною ситуацією в країні, причому багато сезонних факторів, що традиційно впливають на ринок, відійшли на другий план.

Учасники ринку не мали можливості планувати торгово-закупівельну діяльність на більш-менш тривалий період, тому формування відпускних/закупівельних цін здійснювалося залежно від поточної ситуації в регіонах.

Компанії, що займаються перепродажем цукру, відзначали збільшення попиту з боку роздрібної мережі, представники якої, у свою чергу, говорили про збільшення попиту з боку населення. В умовах нестабільності ринку і різких цінових перепадів нерідко прослідковувалися спекулятивні махінації.

Однак в останні тижні 2004 року ціни на цукор знову почали знижуватися. Стабілізація політичної й економічної ситуації в країні на тлі достатньої кількості пропозицій цукру на ринку призвела до поновлення негативної цінової тенденції на ринку.

2.2. Аналіз  ціноутворення на ринку природних  монополій в Україні

Конкуренція дає можливість вибору найкращого товару і породжує середовище змагальності підприємців, що, врешті-решт, сприяє економічному і технологічному прогресу суспільства. Саме тому держава повинна використовувати всі наданій їй адміністративні важелі впливу для попередження створення монополій, а там, де монополії вже існують (наприклад, у сферах природних монополій) – має попереджати зловживанням монопольним становищем і, по можливості, здійснювати демонополізацію. В економіці будь-якої держави існують природні монополії – окремі випадки і сфери господарювання, в яких монополістична організація є економічно неминучою і обґрунтованою. В цих сферах суспільство виробило зовсім іншу тактику поведінки: не конкурентну боротьбу, а жорсткий державний контроль. Якщо в галузях, де можлива конкуренція, держава спрямовує зусилля на її захист, а вона вже сама регулює ціни, якість товарів, обсяги їх виробництва, то у сфері природних монополій ці показники безпосередньо регулюються спеціальними державними органами. Природна монополія – це особливий стан ринків, які мають дві характерні ознаки. Перша пов'язана з технологією і транспортуванням товарів, для яких створення і діяльність паралельних структур неефективне: задоволення попиту в умовах монополії ефективніше, ніж в умовах конкуренції. Друга ознака пов'язана з особливостями попиту. Продукція природних монополій задовольняє життєво необхідні потреби населення й підприємців і, як правило, не може бути замінена товарами інших галузей економіки. Природна монополія існує там, де ефект масштабу виробництва настільки великий, що одне підприємство може забезпечувати ринок, маючи при цьому нижчі витрати на виробництво, ніж якби тут працювало декілька конкуруючих підприємств. Це відбувається, зокрема, в галузях електро-, водо-, тепло-, газопостачання, окремих сферах транспорту і зв'язку. Наявність у цих сферах більше ніж одного суб'єкта господарювання, як правило, призводить до зниження ефективності суспільного виробництва, тобто в цих сферах конкуренція виявляється нерентабельною.

Проте, варто зазначити, що в таких  галузях, як газова промисловість, електроенергетика, залізничний транспорт і зв'язок, тільки частина видів господарської  діяльності насправді належить до природної монополії. Деякі види господарської діяльності в цих сферах потенційно можуть ефективно функціонувати і в умовах конкуренції. Наприклад, виробництво як в електроенергетиці, так і в газовій промисловості, на відміну від транспортування й розподілу ресурсів, об'єктивно не є природною монополією. Такі галузі зв'язку, як міжміський і міжнародний телефонний зв'язок, в принципі, також не повинні розглядатися як природні монополії. Але поки що в Україні в багатьох випадках місцеві телефонні мережі при їх нинішньому технологічному рівні зараховуються до природних монополій. Так само і на залізничному транспорті існує ціла низка допоміжних видів діяльності (ресторанні послуги, прання білизни, ремонт, будівництво, машинобудування і т.д.), які хоч і мають певну спеціалізовану спрямованість, але успішно можуть здійснюватися на конкурентних засадах.

Звісно, неврегульованість природних  монополій пов'язана з дуже суттєвою концентрацією економічних інтересів  у цій сфері. Бути монополістом, а  тим більше природним монополістом, дуже вигідно. Якщо в споживача немає вибору, він змушений платити будь-яку ціну за потрібну йому послугу. В сфері природних монополій споживач під тиском зміни цін практично не може переключити на іншу аналогічну продукцію, як це відбувається в інших галузях. Поєднання всіх цих чинників забезпечує природним монополістам досить вигідні умови існування. Вони користуються економічними і правовими перевагами, які дають їм змогу нав'язувати свої, часто невигідні, вимоги контрагентам. В зв'язку з цим в цій сфері часто трапляються характерні порушення – відбувається завищення цін і тарифів; нав'язування умов договору, невигідних споживачу; нав'язування непотрібних споживачу товарів; зниження якості продукції і якості обслуговування; встановлення бар'єрів доступу інших підприємців на потенційно конкурентні суміжні ринки тощо. Серед таких методів підприємницької поведінки природних монополістів, які дають їм можливості викачувати зі споживачів максимальні суми коштів для максимізації своїх прибутків, найбільш витончений – метод встановлення різного роду дискримінаційних цін. Підприємець, який має необмежену монопольну владу, часто стикається з проблемою платоспроможності окремих груп покупців. Тому в сфері природних монополій є типовою ситуація, коли абсолютно однотипна продукція продається за різними цінами різним покупцям. Прикладом є різниця в розцінках на послуги з телефонного зв'язку, які встановлюються "Укртелекомом" для різних груп споживачів – громадян і підприємств. Така цінова дискримінація у сферах природних монополій зумовлена прагненням монополіста отримати від різних прошарків споживачів якомога більшу плату за свої послуги.

Якщо на конкурентному ринку  з метою приваблення покупців відбувається постійна боротьба, яка  змушує виробників підвищувати якість своїх товарів шляхом запровадження інновацій, то в сфері природних монополій відсутні такі економічні дії й прагнення. Саме в цьому й полягає головна причина технологічної зношеності й застарілості національних природних монополій (зокрема, сфери житлово-комунального господарства), що також, в свою чергу, зумовлює високу собівартість, витратність і низьку якість їхньої продукції і послуг. Політика регулювання природних монополій відіграє провідну роль у забезпеченні добробуту населення та функціонуванні національної економіки. Проте для її реалізації, для уникнення перетворення природних монополій на суспільне зло (в яке, власне, вони й перетворилися в Україні) держава повинна суворо стежити за їхньою діяльністю, аналізувати ситуацію в цій галузі, шукати можливості розмежування тих сфер діяльності, які по суті є природними монополіями, і тих, які можуть працювати на конкурентних засадах.

Правові, економічні й організаційні  основи державного регулювання діяльності природних монополій в Україні визначає Закон України "Про природні монополії". Метою цього закону є забезпечення ефективності функціонування ринків, що перебувають у стані природної монополії, на основі збалансування інтересів суспільства, суб'єктів природних монополій і споживачів їхніх товарів.

Згідно з вищезгаданим Законом  регулюється діяльність суб'єктів  природних монополій у таких  сферах:

• транспортування нафти і нафтопродуктів трубопроводами;
• транспортування природного газу трубопроводами і його розподіл;
• транспортування інших продуктів трубопровідним транспортом;
• передача і розподіл електричної енергії;
• користування залізничними коліями, диспетчерськими службами, вокзалами й іншими об'єктами інфраструктури, що забезпечують рух залізничного транспорту загального користування;
• управління повітряним сполученням;
• зв'язок загального користування;
• центральне водопостачання і водовідведення;
• централізоване постачання теплової енергії;
• спеціалізовані послуги транспортних терміналів, портів, аеропортів за переліком, визначеним Кабінетом Міністрів України [3, 321].

До суміжних ринків, що регулюються цим Законом, відносяться:

• постачання природного газу й інших речовин, транспортування яких здійснюється трубопровідним транспортом;
• збереження природного газу в обсягах, що перевищують рівень, встановлений умовами і правилами здійснення підприємницької діяльності і збереження природного газу (ліцензійними умовами);
• внутрішні і міжнародні перевезення пасажирів і вантажів залізничним, повітряним, річковим і морським транспортом;
• виробництво електричної енергії в обсягах, що перевищують рівень, який встановлюється умовами і правилами здійснення підприємницької діяльності по виробництву електроенергії (ліцензійними умовами);
• постачання електричної енергії;
• виробництво теплової енергії (крім випадків, коли вона використовується винятково для внутрішніх виробничих потреб), в обсягах, що перевищують рівень, який встановлюється умовами і правилами здійснення підприємницької діяльності по виробництву теплової енергії (ліцензійними умовами);
• надання послуг міжміського і міжнародного телефонного зв'язку.