Бюджетна система. Дефіцит державного бюджету, причини виникнення та економічні наслідки

              До місцевих податків належать:

1. податок з реклами
2. комунальний податок

              До місцевих зборів належать:

1. готельний збір
2. збір на припаркування автотранспорту
3. ринковий збір
4. збір за видачу ордера на квартиру
5. курортний збір
6. збір за участь у бігах не іподромі
7. збір за виграш на бігах на іподромі
8. збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі
9. збір на право використання місцевої символіки
10. збір за право проведення кіно- і телезйомок
11. збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей
12. збір за проїзд по території прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон.
13. Збір за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі та сфери послуг
14. Збір з власників собак

 

            Місцеві податки і збори, механізм  справляння та порядок іх сплати  встановлюються сільськими, селищними, міськими радами відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, установлених законами України, крім збору за проїзд по території прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон, який встановлюється обласними радами.

              Існуючі податки можна класифікувати  за різними принципами:

Об'єктом ( податки на доход, прибуток, власність), суб'єктами оподаткування, платниками  (індивідуальні та корпоративні податки), характером стягування податку ( прямі, непрямі).

              В даний час податкуи виконують такі основні функції

• Розподільча – перерозподіл вартості створеного ВНП між державою і юридичними та фізичними особами.
• Фіскальна – централізація частини ВНП у бюджеті на загальносуспільні потреби.
• Регулююча- вплив податків на різні сторони діяльності їхніх платників

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
---
 
 

 

2. Автоматичні  стабілізатори та дискреційна  стабілізаційна політика. 

         За  кейнсіанськими  рецептами   державні  витрати  можуть значно  перевищувати бюджетні  доходи,  що  створює  бюджетний дефіцит і веде до зростання внутрішнього  державного  боргу.    Дефіцит свого бюджету держава покриває за  рахунок позики  - випуску державних боргових зобов'язань (облігацій і векселів).Інший шлях покриття дефіцитного бюджету - емісія  небезпечних кредитних грошей, що веде до значного стрибка інфляції.

         Дефіцит державного бюджету виникає   внаслідок  надмірних витрат  держави на військові цілі, на  родутий  апарат  чиновників, державних  закупівель  товарів  (насамперед  військової техніки і озброєнь)  за  підвищеними  цінами  тощо.  Хронічна дефіцитність бюджету, що  допускається  кейнсіанською  макроекономічною моделлю,  веде  до  розгулу  інфляції,  зростання внутрішнього боргу держави. Усе це свідчить про те,  що  можливості держави  перерозподілити  національний  доход  (через  державний бюджет нині проходить  до  50%  доходу  нації)  має

відомі  межі.

         Таким чином, сучасна держава   для  регулювання  ринкової  економіки широко застосовує  фіскальну політику, тобто регулювання  здійснюється через маніпулювання податковими ставками і видами податків та засобами державного бюджету.

         В залежності від методів проведення  фіскальна  політика може бути  дискреційною чи недискреційною.

         Дискреційна фіскальна політика  включає свідоме використання державного оподаткування і власних витрат  для досягнення макроекономічної рівноваги.

         Дискреційна політика (від латинського  discretio) - політика, що проводиться  державою на власний розсуд, тобто  свідоме, суб'єктивне маніпулювання  податками  і  державними  витратами для зміни реального обсягу національного  виробництва.Недискреційна  політика  передбачає  автоматичну,  об'єктивну зміну параметрів національного виробництва під дією державних заходів.

         Витрати держави втілюються у закупівляхресурсів, товарів та послуг. В умовах  дискреційної  фіскальної  політики  дані витрати збільшують сукупні витрати у суспільстві і ведуть  до наступного зростання національного продукту.

         Слід відзначити, що державні  витрати  піддаються  ефекту

мультиплікатора. Зокрема, зростання державних  витрат  на  20 млрд. гр. од. викликало збільшення рівноважного  ЧНП  на  100млрд. гр. од. (з 320 до 420). Тобто, у  даному  гіпотетичному прикладі мультиплікатор, як і раніше, дорівнював 5 (100:20).

         Важливо наголосити, що це  збільшення  державних  витрат

фінансується  не за рахунок зростання податків (вони тут  взагалі  не  враховані).  Інакше  кажучи,  даний    ефект  мультиплікатора виникає  через зростання бюджетного дефіциту.

Фундаментальні  рекомендації Кейнса саме  й  включають  зростання дефіцитного фінансування для подолання спаду чи депресії.

         А якими можуть бути наслідки  скорочення  державних  витрат? Очевидно, що  скорочення  державних   закупівель  викличе зменшення сукупних витрат. У свою чергу,  відбудеться  скорочення рівноважного ЧНП. Можна перевірити, якщо повернутись до розглянутого числового прикладу, що скорочення державних витрат з 20 до 10 млрд. гр. од. викличе  зменшення  рівноважного ЧНП  на  50  млрд. гр.од.  Це  означає,  що  величина  мультиплікатора не зміниться і дорівнюватиме 5 (50:10).

         Оподаткування протилежним чином  впливає на обсяг  рівноважного  національного доходу. Для розгляду  на  прикладі  слід припустити, що снує єдиний постійний податок, що дасть одну і ту ж суму податкових надходжень при  будь-якому  обсязі  ЧНП.Вплив податків на економічну рівновагу розглядається  в  таблиці, яка є продовженням попередньої.

         Табл. 1. Оподаткування і макроекономічна  рівновага

               (гіпотетичні дані, в млрд. гр. од.) 
 
 
 

 

         Після сплати податків (25 млрд. гр. од.щорічно) скоротяться кінцеві доходи суспільства,  споживання  і  заощадження.Але яким буде

скорочення  споживання і заощаджень? На це запитання  дає відповідь величина мультиплікатора, яка, як відомо,тут дорівнює 5. Звідси зрозуміло, що гранична  схильність  доспоживання (МПС) дорівнює 4/5, а гранична схильність  до  заощадження (МРS) - 1/5. У цьому ж співвідношенні  скорочується споживання і заощадження, а повна величина  щорічного  скорочення дорівнює 25 млрд. гр. од. (4/5)від 25), а заощадження 5 млрд. гр. од. (1/5 від 25).

          

          Результатом стане  зменшення   сукупних  витрат  (в  порівнянні  з попередньою таблицею) і зменшення  рівноважного  ЧНП   (до 320 млрд. гр. од.). Отже, зростання податків  скорочує сукупні витрати і рівноважний обсяг виробництва, а їх зменшення веде до зростання обсягу виробництва.

         Зменшення податків також виявляє  мультиплікаційний ефект на доход.  Сукупний ефект від зміни податків  для  доходу,  або податковий  мультиплікатор, дорівнює: 

                         Y        MPC

                       ---- = - --------- .

                         T       1 - MPC 

     Податковий мультиплікатор показує,  на  скільки  одиниць зміниться  сукупний доход у відповідь   на  зміну  податків  на одну  одиницю. Зокрема, якщо МРС  =  0.8,  то  податковий  мультиплікатор  дорівнюватиме: 

                         Y        0.8

                       ---- = - --------- = - 4.

                         T       1 - 0.8 

         У даному випадку зменшення  податків на одиницю збільшить

рівноважний доход, на 4 од. (аналогічне  збільшення  податків викличе зменшення доходу на 4 од.).

         Аналіз двох останніх таблиць  дозволяє зробити  висновок,що  пропорційне зростання державних  витрат і податків веде  до  збільшення рівноважного обсягу  виробництва. Дане явище  називають  мультиплікатором  збалансованого  бюджету,  адже  рівні державні витрати і податкові надходження у бюджет збалансують останній, відпадає потреба у дефіцитності бюджету. При  цьому величина мультиплікатора збалансованого  бюджету  дорівнює  1(приріст державних  витрат  і  податків  дорівнює  приростові національного продукту). Мультиплікатор збалансованогобюджету діє поза впливом граничної схильності  до  споживання  і  заощадження (МРС і МРS).

         Таким чином,  фіскальна  політика  використовується  для стабілізації  економіки. Її фундаментальне завдання полягає  у ліквідації безробіття або  інфляції.В  період  економічного спаду  застосовується  стимулююча  фіскальна  політика.  Вона включає: 1) збільшення державних  витрат  або  зменшення  податків; 2) сполучення впливу  зростання  державних  витрат  і  зменшення податків. Тобто, якщо  існував  збалансований  державний бюджет, в період спаду чи депресії фіскальна  політиказумовлює

бюджетний дефіцит.

         Навпаки, якщо в економіці спостерігається  викликана надлишковим попитом  інфляція, застосовуються стримуюча фіскальна політика, яка  включає:  1)  зменшення  державних  витрат     чи     збільшення податків; 2) сполучення  впливу  зменшення  витрат держави  і  зростання  податків.  Така  фіскальна    політика орієнтується на збалансований бюджет і навіть на бюджет з позитивним сальдо, якщо перед економікою стоїть  проблема  контролю над інфляцією.

         Слід підкреслити, що державні  витрати є дійовим  засобом  фіскальної політики тоді, коли  є значний державний  сектор  в економіці. Проте стимулююча фіскальна політика може опиратись і на відносно невеликий державний сектор.

         Недискреційна фіскальна політикапов'язана  із так званими

вмонтованими  стабілізаторами.  Під  цим  терміном  ховається засіб для досягнення економічної стабільності,  яка  досягається автоматично при допомозі фіскальної  політики,  тобто  є вмонтованою в економічну систему.

         Зокрема, таким  вмонтованим   стабілізаторм  є  податкова  ставка, яка змінюється пропорційно  обсягу ЧНП. При  зростанні  приросту  ЧНП  (національного  доходу)  застосовується  прогресивний податок на доход і  прибуток,  а  також  зменшуються трансфертні платежі (виплати держави населенню, що не  пов'язані з трудовою діяльністю, капіталом чи  власністю). Навпаки,в  умовах  спаду  застосовується    регресивний    податок  і  збільшуються виплати по безробіттю, бідності,  державні  субсидії. Так діють вмонтовані (автоматичні) стабілізатори.

         Отже, вмонтований стабілізатор - це  будь-який захід,  що має тенденцію  збільшувати  дефіцит  державного  бюджету  (або скорочувати його позитивне сальдо) в період економічного спаду і збільшувати його позитивне сальдо (або  зменшувати  його дефіцит) в період інфляційного зростання цін без необхідності застосування додаткових політичних (суб'єктивних) заходів.