Аналіз витрат та собівартості

 •ремонт і  утримання у робочому стані спеціального інструменту і пристосувань цільового призначення;

 •утримання  спеціальних служб підприємства, що обслуговують поточне виробництво визначених видів виробів (спеціальних конструкторських бюро та ін.), крім випадків, коли ці витрати відшкодовуються замовником понад договірну ціну за виріб або за рахунок спеціальних асигнувань;

 •проведення епізодичних і періодичних дослідів, оплату експертиз, консультацій, пов'язаних з використанням спеціальних інструментів і пристосувань цільового призначення, вартість технічної документації.

 До статті калькуляції "Витрати на утримання  й експлуатацію машин та обладнання" належать:

 •амортизаційні  відрахування на повне відтворення  виробничого устаткування, транспортних засобів, цінного інструменту;

 •витрати  на проведення усіх видів ремонту.

 Амортизаційні відрахування на надані в оперативну оренду основні засоби (крім тих, що належать до державної форми власності) нараховуються орендодавцем. Амортизаційні  відрахування на надані в оренду основні  засоби, а також на надані в оперативну оренду основні засоби, що належать до державної форми власності, нараховуються  орендарем і використовуються ним  виключно на повне відновлення орендованої  частини основних засобів;

 •сума сплачених  орендарем процентів (винагород) за користування наданих в оперативну і фінансову оренду основних засобів.

 До статті калькуляції "Загальновиробничі  витрати" належать:

 •витрати  на управління виробництвом (оплата праці  апарату управління цехами, дільницями тощо);

 •амортизація  основних фондів та нематеріальних активів  загально-виробничого призначення (цехового, дільничного);

 •витрати  на утримання, експлуатацію та ремонт основних фондів загальновиробничого  призначення;

 •витрати  на вдосконалення технології й організації  виробництва;

 •витрати  на опалення, освітлення, водопостачання;

 •витрати  на обслуговування виробничого процесу;

 •витрати  на охорону праці, техніку безпеки  й охорону навколишнього середовища;

 •інші витрати (витрати від браку, оплата простоїв тощо). 
 
 

 Аналіз  змінних та постійних  витрат

 Прямі витрати безпосередньо пов'язані з виготовленням певних видів продукції. Вони можуть бути розраховані прямо на фізичну одиницю виробу. Якщо на підприємстві (у його структурному підрозділі) виготовляється один різновид продукції, то всі витрати є прямими.

 Непрямі витрати не можна безпосередньо визначити за окремим різновидом продукції, оскільки вони пов'язані з виготовленням різних виробів (заробітна плата обслуговуючого й управлінського персоналу, утримання та експлуатація засобів праці).

 Співвідношення  прямих і непрямих витрат залежить від рівня спеціалізації виробництва, його організаційної структури, застосовуваних методів нормування та обліку витрат підприємства.

 Особливості аналізу прямих та непрямих витрат

 При управлінні собівартості важливо враховувати  спосіб включення витрат до собівартості окремих видів продукції.

 Аналіз витрат полягає у порівнянні їх фактичного обсягу з плановим (прогнозним) чи базовим і в обчисленні впливу окремих факторів на виявленні відхилення. Кількість факторів і методика їх дослідження залежать від особливостей технологічного процесу, видів сировини, матеріалів і енергоносіїв, що використовується.

 Ми пропонуємо до розгляду розглянути особливості  прямих та непрямих витрат:

 Прямі витрати  – витрати, що можуть бути віднесені  безпосередньо на певний об’єкт витрат економічно доцільним шляхом.

 У процесі  аналітичного дослідження значна увага повинна приділятися змінні матеріальних витрат за рахунок зміни рівня витрат на окремі види продукції. Для підприємств більшості галузей аналіз цієї зміни полягає у вивченні впливу трьох факторів:

• норм витрат
• ціни
• заміни матеріалів (цей фактор виражається у відхиленні норми витрат і ціни матеріалу, який замінює, від норми і ціни матеріалу, який замінюють).

 Непрямі витрати  – витрати, пов’язані з виробництвом декількох видів продукції, які  включаються до її собівартості непрямо, а опосередковано – за допомогою  спеціальних розрахунків у певній пропорції відповідно до економічно обґрунтованих норм.

 Проведення  аналізу витрат підприємства передбачає вивчення рівня, динаміки і структури загальновиробничих витрат (як правило, відокремлено витрат на утримання і експлуатацію обладнання та цехових витрат), адміністративних витрат підприємства. Ці витрати є комплексними, складаються з різних елементів, що зумовлює необхідність складання кошторисів для потреб планування, обліку та контролю. Враховуючи, якщо окремі види витрат не залежать від обсягів виробництва, то інші повністю або частково залежать від його зміни.

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Аналіз  динаміки операційних  витрат на 1 грн. вартості  реалізованої продукції

 Затрати на 1 грн. ТП — це узагальнений показник собівартості продукції, за допомогою  якого:

 1) можна порівняти  роботу різних підприємств, дати оцінку собівартості продукції за різні роки;

 2) можна побачити  прямий зв'язок між собівартістю і прибутком.

 В  умовах  ринкових  відносин  аналіз  собівартості  одиниці  виробу  має  значення,  по-перше,  для  формування  їхнього  ринку  і  залучення  покупців;  по-друге,  для  збереження  і  досягнення  доволі  високої  ефективності  виробництва  з  метою  вистояти  в  конкурентній боротьбі. У процесі аналізу розкриваються резерви зниження собівартості окремих виробів.

 Проводять попередній і подальший (ретроспективний) аналізи. Завдання попереднього аналізу полягає  у визначенні можливостей підвищення прибутку і рентабельності за рахунок прогнозного  зниження  собівартості  одиниці  продукції,  а  завдання  подальшого  аналізу – вивчення  динаміки  цього  показника,  оцінювання  виконання  прогнозу  виявлення  резервів подальшого зниження собівартості.

 Динаміку  собівартості  одиниці  виробу  вивчають  шляхом  порівняння  її  рівня  за  ряд періодів. Важливим є вивчення структури собівартості одиниці виробу. Для цього визначають питому вагу кожної статті (або групи статей) у повній собівартості досліджуваного виробу. Це дає можливість визначити, чи є даний виріб матеріаломістким або трудомістким, що дає змогу розробити основні напрямки пошуку резервів зниження собівартості. Структуру собівартості одиниці виробу вивчають за кілька звітних періодів (років, кварталів та ін.).  

 

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Аналіз  факторів зміни собівартості продукції

 Резерви  зниження  собівартості  продукції  – це  кількісно  вимірні  можливості  економії витрат живої та уречевленої  праці.

 Резерви  зниження  собівартості  можна  виявляти  на  ранніх  стадіях  життєвого  циклу виробів і  у процесі виробництва.

 На  ранніх  стадіях  життєвого  циклу  виробів  ефективним  методом  виявлення  резервів зниження собівартості продукції  є функціонально-вартісний аналіз (ФВА).

 Використання  функціонально-вартісного аналізу  для зниження собівартості продукції, яку  випускають,  має  деякі  відмінності  від  його  застосування  при  розробці  нових  виробів.

 Головна  відмінність  полягає  у  тому,  що  на  стадії  НДР  і  ДКР  ФВА  використовують  для підвищення якості виробів, у комплексі з  яким вирішують завдання зниження витрат на їхнє виробництво й експлуатацію, а для пошуку резервів зниження собівартості обсяг досліджень обмежують  окремими  виробами,  їхніми  елементами,  технологією  й  організацією  їхнього виробництва.

 Завданнями  проведення ФВА є:

 • підвищення конкурентоздатності продукції;

 • підвищення якості об’єкта в цілому або його складових частин;

 •  зниження  витрат  на  виробництво (зниження  матеріаломісткості,  фондомісткості,

 трудомісткості, енергомісткості);

 • підвищення продуктивності праці;

 • заміна дефіцитних, імпортних матеріалів, комплектуючих  виробів;

 • збільшення обсягу продукції без додаткових матеріальних вкладень та ін.;

 • ліквідація “вузьких місць” у виробництві;

 • зниження експлуатаційних і транспортних витрат;

 • підвищення екологічності виробництва;

 •  розробка  нових  або  вдосконалення  існуючих  конструкцій,  технологічних  процесів, систем  організації  праці  і  керування  виробництвом,  прогнозування  розвитку  об’єктів тощо.

 Результат проведення ФВА – зниження витрат на одиницю  корисного ефекту – може бути виражений:

 • підвищенням  споживчих властивостей виробу при  одночасному скороченні витрат; •  підвищенням споживчих властивостей при збереженні або економічно виправданому збільшенні витрат;  
•  скороченням  витрат  при  збереженні  або  обгрунтованому  зниженні  функціональних параметрів виробу до необхідного рівня.

 Основна особливість  ФВА собівартості – обмеження  кількості досліджуваних виробів, а за окремими з них – обмеження  кількості внутрішньовиробничих резервів зниження витрат (матеріальних, трудових та ін.).

 Об’єктами  вивчення  ФБА  за  окремими  виробами  можуть  бути  дорогі  деталі  і  вузли низької якості, гостро дефіцитні матеріали й  ін.

 Резерви  зниження  собівартості,  виявлені  ФВА,  вишукують  шляхом  виявлення  й усунення зайвих витрат, закладених у недосконалості конструкції виробу в цілому або його деталей, відсталої  технології й організації виробництва.

 Основну  увагу  тут  приділяють  виявленню  неекономічних  технічних  рішень, непотрібних  і  невикористаних  функцій,  недовикористаних  функціональних  ресурсів (щодо механічної  міцності,  класу  точності  і  т.  ін.),  відхилень  від  нормальних  умов,  передбачених процесами виготовлення і організації виробництва й  ін.

 Зниження  зайвих витрат або їх повне усунення роблять у межах основної конструкції  виробу,  змінюють  лише  окремі  елементи,  але  зберігають  їхній  взаємозв’язок  і  взаємодію  з іншими складовими частинами виробу. Функціонально-вартісний аналіз виробів, здійснений з метою  зниження  собівартості,  у  першу  чергу  проводять  за  виробами,  що  мають  найбільшу питому  вагу  в  загальному  випуску  продукції  за  умови  збереження  її  в  перспективі.  Можна використовувати  й  інші  критерії  для  добору  об’єкта  ФВА,  наприклад,  питому  вагу  даного виробу в загальній  трудомісткості матеріальних витрат, витрати конкретного матеріалу  й ін. За цими критеріями встановлюють і черговість проведення ФВА.

 Після добору об’єктів аналізу складають план проведення ФВА, що включає:

 • аналіз зібраної інформації;

 • вказівку конкретних об'єктів аналізу;

 •  аналіз  конструкцій  і  деталей,  виготовлених  за  визначеною  технологією  і  при визначеній організації виробництва, що дає змогу окреслити завдання щодо зниження витрат на їхнє виготовлення;

 • напрямки пошуку ідей і пропозицій за вирішенням запланованих завдань;

 • експертизу ідей і пропозицій, добір найбільш реальних для рекомендації ФВА;

 • підготовку рекомендацій;

 • прийняття  рішень за рекомендаціями ФВА і забезпечення їхнього впровадження.

 Для  узагальнення  даних  про  витрати  складають  таблицю,  де  відображають  деталі  і вузли,  їх  вартість  за  статтями  калькуляції,  у  тому  числі  й  податки,  що  відносяться  до  
собівартості продукції. На підставі даних цієї таблиці утворюють узагальнену характеристику, досліджуваного об'єкта, в якій і відбирають деталі для ФВА, визначають конкретні завдання щодо зниження витрат на їхнє виготовлення.