Аналіз ліквідності та платоспроможності КБ

По-перше, банку з нестійким положенням можна порадити поліпшити організаційну структуру банку, тобто приділити увагу розвитку менеджменту, зокрема, створити, наприклад, службу внутрішнього аудиту, що дозволило б знизити зловживання усередині банку.

По-друге, банку необхідно оцінювати ліквідність балансу шляхом розрахунку коефіцієнтів ліквідності.  У процесі аналізу балансу на ліквідність можуть бути виявлені відхилення убік як зниження мінімально допустимих значень, так і їхнього істотного перевищення.  У першому випадку комерційним банкам потрібно в місячний термін привести показники ліквідності у відповідність із нормативними значеннями.  Це можливо за рахунок скорочення насамперед міжбанківських кредитів, кредиторської заборгованості й інших видів залучених ресурсів, а також за рахунок збільшення власних коштів банку.  Проте варто мати на увазі, що залучення додаткового капіталу у формі випуску нових акцій викликає скорочення дивідендів і несхвалення пайовиків.

З іншого боку, для комерційного банку, як і будь-якого іншого підприємства, загальною основою ліквідності виступає забезпечення прибутковості виробничої діяльності (виконуваних операцій).  Таким чином, якщо фактичне значення основного нормативного коефіцієнта ліквідності виявляється набагато більше, чим установлене мінімально допустиме.  то діяльність такого банку буде негативно оцінюватися його пайовиками, із погляду невикористаних можливостей, для одержання прибутку.  У цьому зв'язку варто зауважити, що аналіз ліквідності балансу повинний проводитися одночасно з аналізом прибутковості банку.  Досвід роботи комерційних банків показує, що банки одержують більше прибутку, коли функціонують на грані мінімально допустимих значень нормативів ліквідності, тобто цілком використовують надані їм права по залученню коштів у якості кредитних ресурсів.

У той же час особливості його роботи як установи, що засновує свою діяльність на використанні коштів клієнтів, диктує необхідність застосування показників ліквідності. Максимальна ліквідність досягається при максимізації залишків у касах і на кореспондентських рахунках стосовно інших активів.  Але саме в цьому випадку прибуток банку мінімальний.  Максимізація прибутку потребує не збереження коштів, а їх використання для видачі позичок і здійснення інвестицій.  Оскільки для цього необхідно звести касову готівку і залишки на кореспондентських рахунках до мінімуму, то максимізація прибутку ставить під загрозу безперебійність виконання банком своїх зобов'язань перед клієнтами.

Отже, суть банківського управління ліквідністю складається в гнучкому сполученні протилежних вимог ліквідності і прибутковості.  Цільова функція управління ліквідністю комерційним банком полягає в максимізації прибутку при обов'язковому дотриманні встановлюваних і обумовлених самим банком економічних нормативів.

По-третє, банк повинний визначати потребу в ліквідних коштах хоча б на короткострокову перспективу.  Як уже відзначалося, прогнозування цієї потреби може здійснюватися двома методами.  Один із них припускає аналіз потреб у кредиті й очікуваному рівні внесків кожного з головних клієнтів, а інший - прогнозування обсягу позичок і внесків.  Обидва розглянутих методи мають недолік: вони спираються на середній, а не граничний рівень ліквідності.  Це може бути достатнім для оцінки ліквідності банківської системи в цілому, але воно не підкаже керівництву окремого банку, яка повинна бути його касова готівка на наступному тижні, щоб покрити вилучення внесків і заявки на кредит.  Тільки аналіз рахунків окремих клієнтів банку дозволяє йому визначити потреби в готівці на даний момент.

У вирішенні цього завдання допоможе також попереднє вивчення господарських і фінансових умов на місцевому ринку, специфіки клієнтури, можливостей виходу на нові ринки, а також перспективи розвитку банківських послуг, у тому числі, відкриття нових видів рахунків, проведення операцій по трасту, лізингу, факторингу і т.д.  Причому, крім місцевих чинників, необхідно враховувати також і загальнонаціональні.  Наприклад, зміни в грошово-кредитній політиці, у законодавстві і т.д.

Вивчення всього цього, а також прогнозування допоможе банку більш точно визначити необхідну частку ліквідних коштів в активі банку.  При цьому банк повинний спиратися на свій досвід.

Виходячи зі прогнозованого розміру необхідних ліквідних коштів банку потрібно сформувати ліквідний резерв для виконання непередбачених зобов'язань, поява яких може бути викликано зміною стану грошового ринку, фінансового положення клієнта або банку партнера.

По-четверте, підтримка ліквідності на необхідному рівні здійснюється за допомогою проведення визначеної політики банку в області пасивних і активних операцій, вироблюваної з урахуванням конкретних умов грошового ринку й особливостей виконуваних операцій.  Тобто банк повинний розробити грамотну політику управління активними і пасивними операціями.

При цьому в управлінні активами банку варто звернути увагу на наступні моменти:

- управління готівкою повинно бути більш ефективним, тобто необхідно планувати притоки і відтоки готівки і розробити графіки платежів;

- терміни, на які банк розміщає кошти, повинні відповідати термінам притягнутих ресурсів.  Не припустимо перевищення коштів на рахунках активу над коштами на рахунках пасиву;

- акцентувати увагу на підвищенні рентабельності роботи в цілому і на прибутковості окремих операцій зокрема. Так в управлінні кредитним портфелем необхідно контролювати розміщення кредитних вкладень по ступені їхнього ризику, форм забезпечення повернення позичок, рівню прибутковості.  Кредитні вкладення банку можна класифікувати з врахуванням ряду критеріїв (рівень кредитоспроможності клієнта, форма забезпечення повернення кредиту, можливість страхування позичок, оцінка надійності кредиту).

В рамках удосконалення нагляду за ліквідністю банків цікавим є впровадження елементів регулювання та нагляду за ліквідністю банків, які застосовуються в інших країнах світу. Так в США всі банки, що зареєстровані на федеральному рівні, для оцінки ліквідності застосовують систему рейтингування СAMELS. Через Офіс-інспектора грошового обігу банки отримують оцінку кожної з 9 категорій ризиків, у тому числі ризику ліквідності, через Систему оцінки ризиків (Risk assessment System, RAS). 

У Канаді законодавством передбачено спільні дії відповідних регуляторів, застосованих до банків, що є суб‘єктами регулювання з боку Бюро з нагляду за фінансовими установами Канади (на федеральному рівні), та членами Корпорації зі страхування депозитів. Таким  чином, об‘єднанням зусиль двох регуляторів досягається певний позитивний результат щодо забезпеченості стабільності прозорості банківської системи та довіри до неї. 

Важливо, що процеси втручання в діяльність банків з боку Бюро з нагляду за фінансовими установами Канади і Корпорації зі страхування депозитів – це не жорсткий порядок, відповідно до якого до будь-якої установи буде застосовано наперед підібраний набір дій.

Управлінням з фінансового регулювання та нагляду Великобританії для підвищення ефективного здійснення своїх наглядових  функцій розроблено внутрішні посібники зі здійснення пруденційного нагляду (спрямований на забезпечення банку від банкрутства і охоплює як безвиїзний, так і виїзний види нагляду) за різними фінансовими установами – суб’єктами нагляду, в тому числі банками.

Від банків вимагається підтримувати належний рівень ліквідності та мати відповідні процедури управління ризиком ліквідності. 

Незважаючи  на  кризові  явища  в  Україні,  ринок  банківських  послуг залишається ненасиченим порівняно  з країнами Центральної  та Східної Європи. Залишаються підстави вважати, що починаючи з початку 2011 року ринок відновить свій ріст. 

ВИСНОВКИ

Ліквідність – це здатність фінансового інструменту (який є за своєю суттю гарантійним зобов’язанням про повернення взятих у кредит коштів) трансформуватися у грошову форму, а ступінь ліквідності визначається характером цієї трансформації. Додатна ліквідність активів зумовлена їх якістю (надійністю, терміновістю і дохідністю), а також можливістю дострокової реалізації, які не мають оборотні активи (позички) жорстко зв’язані кредитними відносинами. Тому стверджується, що запас високоліквідних активів банку, які можна продати у разі необхідності, і теоретично, і практично рівнозначний якісному, диверсифікованому портфелю його цінних паперів. Якість від’ємної ліквідності має прямо протилежне значення. Для банку, насамперед, важлива стабільність боргових зобов’язань, сталість сум і термінів повернення.

З метою більш детального аналізу ліквідності та платоспроможності, розкриття їхнього значення в діяльності комерційного банку, в курсовій роботі розглянуто сутність поняття “ліквідність комерційного банку” та “платоспроможність комерційного банку”. Як показали проведені теоретичні дослідження, цим поняттям у спеціальній літературі даються різні визначення, що в остаточному підсумку ускладнює розв'язання як наукових, так і практичних завдань. З одного боку, під ліквідністю розуміється здатність банку виконувати в термін свої зобов'язання, причому не тільки з повернення вкладених коштів та виплати відповідного відсотка, а й з видачі кредитів. З іншого боку, під ліквідністю мається на увазі співвідношення сум активів і пасивів з однаковими термінами. Поряд з цим під поняттям “платоспроможність комерційного банку” розуміють фактичну здатність комерційного банку виконати усі свої фінансові зобов'язання в чіткій відповідності з договірними зобов'язаннями перед своїми клієнтами і контрагентами у встановлений  термін.

Одночасно в роботі акцентовано на тому, що ліквідність комерційного банку базується на постійній підтримці об'єктивно необхідного співвідношення між трьома її складовими – власним капіталом банку, залученими та розміщеними коштами – шляхом оперативного управління їхніми структурними елементами. Втім, розглядаючи підходи теорії фінансового аналізу до характеристики ліквідності комерційних банків, визначено спрощене ставлення до цього поняття як до запасу ліквідності або як до потоку ліквідності. 

Також акцентовано увагу на тому, що нові економічні умови  вимагають від банків:

-  докласти  зусиль по  утриманню депозитів клієнтів  та шукати можливості  для  отримання фінансування з інших джерел;

- більш уважно ставитись до кредитування і обирати продукти та ніші, на яких вони будуть спеціалізуватися;

- по-новому проаналізувати свою внутрішню ефективність  і ліквідувати недоліки, що були наслідком швидкого росту в попередньому періоді;

-  виявити  приховані  резерви  та  у  ряді  випадків  реорганізувати бізнес,  тобто  переглянути діючі стратегії, організаційні структури та відповідно оптимізувати штати співробітників;

-  покращення  рівня  обслуговування  існуючих  клієнтів  для  їх утримання  і  збільшення  їх прибутковості.

    Проведені дослідження на прикладі АТ «РОДОВІД БАНК» дозволили зробити висновок, що основним засобом підтримання рівня ліквідності банку є узгодження активів балансу банку зі строками передбачуваного виникнення потреби в коштах. Ліквідність банку може досягатися шляхом: конверсії кредитів у готівку, продажу частини кредитних вимог, розподілу активів за допомогою складання таблиці всіх рахунків пасивів з метою виявлення , яку частину кожного виду пасивів потрібно розмістити в ліквідні або менш ліквідні статті активів для підтримки певних коефіцієнтів ліквідності, здійснення операцій з пасивами, випуску депозитних сертифікатів, що обертаються, облігацій, позик у центральному банку тощо. Керівництво банку з метою підтримання рівня ліквідності має враховувати можливий вплив майбутніх подій на потреби у фінансуванні, аналізувати якість активів, потреби у коштах в минулому, поточний стан ліквідності, прогнозувати потреби в коштах у майбутньому, визначати джерела їх фінансування  і відповідно будувати стратегію банку, інакше банк надто залежатиме від кон’юнктурних коливань, а дії керівництва не будуть ефективними.

В сучасних умовах господарювання в Україні, для яких характерна часта зміна законодавчої та нормативної баз, відносна стабільність економічного розвитку, головним є те, наскільки швидко комерційний банк здатний забезпечити і як довго підтримувати визначений рівень ліквідності та платоспроможності. На основі узагальненого аналізу методичних основ управління ліквідністю та платоспроможністю комерційного банку зроблено висновок про те, що одним із напрямків підвищення ефективності механізму забезпечення ліквідності та платоспроможності комерційного банку повинне бути удосконалення відповідної системи планування. У той же час проведений аналіз показав, що, незважаючи на великий інструментарій, який дозволяє забезпечити відповідний рівень ліквідності комерційного банку, використання конкретних методів багато в чому визначається як специфікою роботи конкретного банку, так і тією загальноекономічною ситуацією, що складається. Серед особливостей забезпечення ліквідності комерційного банку в роботі визначено відсутність добре налагоджених організаційних форм у структурі комерційного банку. Іншою характерною рисою, з якою доводиться зіштовхуватися в своїй роботі комерційним банкам при забезпеченні ліквідності, є наявність різних видів ризику. Втім найбільш істотною особливістю як банківського менеджменту в цілому, так і забезпечення ліквідності комерційного банку є регулювання з боку держави та НБУ, пов'язане з обов'язковим дотриманням нормативів і розпоряджень, які до того ж можуть змінюватися.

У напрямі вдосконалення якісної оцінки наглядом стану управління ризиком ліквідності в банку доцільним є розроблення і впровадження Стандарту якості управління ризиком ліквідності в кредитних установах, проект якого вже розроблено вченими та практиками банківської справи в Росії. Стандарт складається з сукупності вимог, які відображають стан кращої банківської практики у сфері управління ліквідністю, інструмента оцінки якості управління ризиком ліквідності в банку, інструмента управління  ризиком ліквідності та документа, що реалізує вимоги системного підходу до організації діяльності банку у сфері управління ризиком ліквідності.

Список використаних джерел та літератури