Акціонерні товариства, закономірності формування та розвиток

          По-друге, ефективність виплати дивідендів акціями, на нашу думку, повинна оцінюватися у взаємозв'язку зі сформованою системою оподаткування дивідендів.

У зв'язку зі змінами в оподаткуванні доходів населення, передбаченими Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб", з 01.01.2004 року оподатковуватимуться отримані фізичними особами дивіденди за акціями. При цьому, якщо дивіденди за акціями сплачуються у грошовій формі, ставка оподаткування становитиме 13%. Якщо дивіденди за акціями сплачуються не у грошовій формі, ставка оподаткування становитиме 14,973%.

Також згідно із новим Законом резиденти та нерезиденти України оподатковуються за єдиною ставкою, що спрямовано, на наш погляд, на залучення вільних коштів населення.

      Залучення фінансових ресурсів для збільшення розмірів статутного фонду закритого акціонерного товариства обмежується фінансовими можливостями  його засновників і акціонерів. З цієї причини багато з них на певному етапі розвитку трансформуються у відкриті акціонерні товариства, хоча дотепер закриті акціонерні товариства в Україні переважають. У 2002 році їхня частка в загальній кількості акціонерних товариств становила понад 63% (таблиця 1).

Водночас за останні 6 років темпи зростання кількості акціонерних підприємств відкритого типу були вищі, ніж закритих акціонерних товариств, а протягом 1999— 2001 років навіть було помітне скорочення останніх. Лише у 2002 році було незначне (з 22 100 до 22 255) зростання їх.

        Виявлені тенденції, поряд з іншими чинниками, зумовлені, вважаємо, недосконалістю українського законодавства, що регулює функціонування вторинного ринку акцій закритих акціонерних товариств. З цієї причини є різні підходи закритих акціонерних товариств до можливості обігу їхніх акцій на вторинному ринку. Статутом одних передбачається норма, відповідно до якої акції не можуть бути відчужені особам, що не є їхніми акціонерами, а статутом інших, навпаки, не передбачається заборона на купівлю-продаж їхніх акцій на вторинному ринку.

Відсутність однозначного трактування можливості обігу акцій закритих акціонерних товариств призводить до виникнення конфліктних ситуацій, пов'язаних із переходом контрольного пакета акцій до сторонніх організацій шляхом їх скуповування в наявних акціонерів закритого акціонерного товариства.

         Законодавча неврегульованість питання про обіг акцій закритих акціонерних товариств позначається і на їхній можливості використовувати банківський кредит під забезпечення своїми акціями [2, c.9].

                                                                     Таблиця 1.

Кількісна характеристика розвитку акціонерних товариств в Україні

Розділ 3. Проблеми функціонування акціонерних товариств та перспективи  їх розвитку.

3.1. Проблеми  оптимізації структури фінансових ресурсів акціонерних товариств.

                  Для здійснення статутної діяльності акціонерні товариства формують активи, від користування якими очікується економічна вигода в майбутньому. Майбутня економічна вигода, що пов'язується з використанням активу, являє собою потенціал, що увійде прямо чи опосередковано у потік грошових коштів чи їх еквівалентів. Активи підприємства відображаються у балансі, причому тільки в лівій його частині, тобто це основні й оборотні засоби, і є реальним капіталом, що використовується для забезпечення статутної діяльності. Пасив, власне, відображає джерела фінансування цього капіталу, тобто що і кому підприємство заборгувало на даний момент за той реальний капітал, яким воно розпоряджається. Усі ці зобов'язання забезпечуються корпоративними цінними паперами (акціями та облігаціями), кредиторською заборгованістю (в тому числі забезпечену векселями), зобов'язаннями перед банками (у вигляді підписаних кредитних договорів), зобов'язаннями за розрахунками з бюджетом (у вигляді відповідних податкових декларацій), зобов'язаннями за розрахунками з оплати праці (у вигляді підписаних трудових договорів) тощо.

У зв'язку із множинністю  джерел фінансового забезпечення акціонерні 
товариства стикаються з необхідністю аналізу всієї їхньої системи, перш ніж 
буде прийнято рішення щодо доцільності одного з них чи їхньої комбінації 
при фінансуванні інвестиційного проекту.

Величина фінансових ресурсів кількісно характеризує фінансові  можливості будь-якої підприємницької  структури незалежно від сфери діяльності, галузевої спрямованості чи організаційно-правового статусу. Можливості фінансового забезпечення розвитку статутної діяльності акціонерного товариства визначаються об'ємом коштів, які воно здатне генерувати чи залучити із зовнішніх джерел. Грошові ресурси, залучені під прогнозований раніше процес розвитку, концентруючись у відповідні фонди зі встановленим порядком створення і використання, перетворюються на фінансові ресурси. Згодом фінансові ресурси через купівлю основних і оборотних засобів перетворюються на капітал [10, c.27].

        Щоб виявити сукупність грошових ресурсів, які акціонерне товариство змогло залучити на певну дату (зокрема на кінець року) і дослідити їх структуру, необхідно розглянути пасив балансу. Підсумок пасиву дасть нам загальну суму фінансових ресурсів, а його статті відобразять нам їхній склад. Пасив відображає сформовані в минулому фінансові ресурси, які матеріалізовані в активі.

Акціонерне товариство повинно після закінчення фінансового  року порівнювати вартість чистих активів із розміром статутного капіталу. Якщо вартість чистих активів виявиться меншою від розміру статутного капіталу, товариство зобов'язане зменшити останній. У випадку, коли вартість чистих активів стає меншою від мінімального розміру статутного капіталу, встановленого законом, товариство підлягає ліквідації.

         Метою державного регулювання фінансів акціонерних товариств є законодавче забезпечення вимоги, згідно з якою відбувається закріплення гарантійного характеру статутного капіталу, що повинен визначати мінімальний розмір майна, який гарантує інтереси кредиторів. На акціонерні товариства тепер дивитимуться крізь призму величини його статутного капіталу, а ситуація, коли товариство з мільйонним розміром статутного капіталу не має чистих активів, стає неможливою.

У структурі поточних зобов'язань позитивним є зростання  частки банківських кредитів, за рахунок  яких відбувається заміщення кредиторської  заборгованості в структурі фінансових ресурсів. Проте слід зазначити, що частка кредиторської заборгованості залишається досить значною. Такий стан справ може пояснюватись тим фактом, що залучення зовнішнього фінансування в непрозорих умовах корпоративних відносин різко підвищує ризик недружнього поглинання - через скупку акцій, кредиторську заборгованість і банкрутство. Тому утворення штучної кредиторської заборгованості з концентрацією вимог у афілійованих осіб використовується як превентивний захід для уникнення недружнього поглинання.

Емісія акцій —  відносно дешеве джерело фінансових ресурсів, які не обтяжені борговими зобов'язаннями, що безпосередньо впливає на збільшення величини статутного капіталу і чистих активів акціонерного товариства. Згідно п. 1 ст. 155 Цивільного кодексу України, закріплюється гарантійний характер статутного капіталу, величина якого визначає мінімальний розмір майна товариства, який гарантує інтереси його кредиторів. Реальна величина майна, на яку можуть розраховувати кредитори в якості забезпечення за зобов'язаннями товариства, визначається саме величиною чистих активів. Таким чином, збільшення величини власного капіталу підвищить кредитоспроможність вітчизняних акціонерних товариств, що дозволить у подальшому оптимізувати їх структуру капіталу шляхом випуску довгострокових облігацій і залучення довгострокових банківських кредитів [5, c.109].

Проте за сучасних умов перешкодою у здійсненні ефективної політики управління структурою фінансового забезпечення є низька ліквідність цінних паперів, а саме цей фактор дозволяє акціонерним  товариствам швидко реагувати на зміну умов фінансового ринку, змінюючи структуру капіталу через операції купівлі-продажу власних цінних паперів на первинному та вторинному ринках. Тому без становлення ефективно організованих сегментів ринку акцій і корпоративних облігацій передчасно говорити про ефективність управління структурою капіталу вітчизняних акціонерних товариств.

3.2. Шляхи удосконалення  внутрішнього контролю в акціонерних  товариствах.

Формами фінансово-господарського контролю є попередній, поточний і  наступний контроль. Критерій розмежування цих форм полягає у зіставленні часу здійснення контрольних дій із процесами формування й використання централізованих і децентралізованих грошових фондів.

Відповідно до пункту 5.1.1. рішення Державної комісії  з цінних паперів від 11.12.03 №571 до організаційної структури системи внутрішнього контролю товариства входить служба внутрішнього аудиту, яка повинна здійснювати поточний контроль за фінансово-господарською діяльністю товариства. Служба внутрішнього аудиту повинна відповідати за своєасне виявлення та запобігання відхиленням, які перешкоджають законному та ефективному використанню майна та коштів товариства. Зокрема, до компетенції служби внутрішнього аудиту повинні належати повноваження щодо:

• контролю за організацією та функціонуванням системи бухгалтерського обліку;
• контролю за відповідністю даних бухгалтерського обліку фактичній наявності активів, їх належним збереженням;
• експертизи фінансової та операційної діяльності;
• підготовки оглядів діяльності товариства та розробки рекомендацій щодо підвищення її ефективності. Зазначене рішення має рекомендований характер.

Як свідчить світова  практика, підрозділ внутрішнього контролю, зокрема ревізійної роботи, повинен  займатися оцінкою функціонування системи внутрішнього контролю, виявленням ризиків.

Система внутрішнього контролю - це політика і процедури внутрішнього контролю, прийняті управлінським персоналом суб'єкта господарювання з метою  забезпечення правильного й ефективного  ведення господарської діяльності, збереження активів, запобігання шахрайству та помилкам, а також виявлення їх, забезпечення точності і повноти облікових записів, своєчасної підготовки достовірної фінансової інформації. Система внутрішнього контролю охоплює й інші питання, безпосередньо пов'язані з функціями облікової системи.

Підприємницький ризик  характеризується як небезпека потенційно можливої, імовірної втрати ресурсів або недоодержання доходів у  порівнянні з варіантом, розрахованим на раціональне використання ресурсів у даному виді підприємницької діяльності [6, c.128].

Кожному ризику відповідає свій прийом керування ризиком. Кваліфікаційна система ризиків містить у  собі категорії, групи, види, підвиди  і різновиди ризиків.

У залежності від можливого  результату (ризикованої події) ризики можна розділити на дві великі групи: чисті і спекулятивні.

Чисті ризики означають  можливість одержання негативного чи нульового результату.

Спекулятивні ризики полягають у можливості одержання  як позитивного, так і негативного  результату.

Систему контролю потрібно організувати таким чином, щоб контроль здійснювався не за певний період, а щодня, щохвилини, і тоді він зможе охопити все інформаційне середовище підприємства.

Комплектність персоналу, що здійснює функції контролю, є  найважливішою характеристикою  системи внутрішнього контролю. Кадрові проблеми підприємства відображаються на системі внутрішнього контролю. Так, часта зміна бухгалтерів веде до того, що функції обліку й контролю виконуються людьми, що не мають достатнього досвіду й роблять через це більше помилок. Нові керівники й посадові особи можуть бути не повною мірою ознайомлені із системою обліку підприємства й робити технічні й інші помилки.

Побудова логічно стрункої й універсальної системи методик  контролю можлива через їх моделювання. Для вирішення проблеми неефективності доцільно покласти в основу моделювання методик внутрішнього контролю соціопсихологічні особливості дій персоналу підприємства. Результативність розробки та досягнення профілактичного ефекту від застосування методик контролю прямо залежить від підготовчих етапів, пов'язаних з обґрунтуванням їх інформаційної бази. Суть їх зводиться до: