Акціонерні товариства, закономірності формування та розвиток

       З 1990 р. в Україні набуває поширення ще один тип акцій — акції акціонерних товариств, їх можна вважати прототипом сучасних акцій, оскільки вони найбільшою мірою відповідали світовій практиці. Акції акціонерних товариств випускалися на повну вартість статутного фонду, це означало, що статус підприємств дійсно почав змінюватися — з державних вони перетворюються в акціонерні. Серед підприємств, що почали випускати акції на повну вартість статутного фонду, — концерн «Електрон», АТ «Ковель-сільмаш», АТ «Електронбанк».

       На початковому етапі розвитку акціонерних товариств практично всі цінні папери існували в іменній формі, а виконання функцій фондового ринку брали на себе самі акціонерні товариства і банки. Після прийняття наприкінці 1991 р. Законів України «Про цінні папери і фондову біржу» і «Про господарські товариства» акціонерна власність отримала законодавчу базу, що дала певний імпульс її подальшому розвитку.

       Наприкінці 1991 р. в Україні офіїцйно почався процес приватизації. Цей процес став для України принципово новим, оскільки в світі ще не спостерігалось подібного не тільки за масштабами, але й за змістом соціально-економічного явища — трансформації неринкової за своєю сутністю економічної системи в ринкову економічну систему. Згідно з прийнятою в 1991 р. Концепцією роздержавлення і приватизації підприємств України однією з форм роздержавлення і приватизації встановлено акціонування державних підприємств. Сучасний розвиток акціонерної власності йде безпосередньо в руслі приватизаційних перетворень у 1997-1998 рр. приватизація держпідприємств відбувається шляхом перетворення їх у відкриті акціонерні товариства з наступним продажем акцій.

       З самого початку в Україні проведення «великої» приватизації планувалося пов'язати з застосуванням такої форми як акціонування. Незважаючи на встановлення відносно високих темпів, до 1995 р. «велика» приватизація в Україні носила «млявий» характер. Це пояснюється низкою обставин. По-перше, акціонування (кор-поратизація) зачепило лише незначну частину великих і середніх підприємств (за перші три роки проведення приватизації (1992—1994 рр.) на базі державних підприємств було створено 2659 відкритих акціонерних товариств). По-друге, приватизаційними паперами до випуску їх у готівковий обіг відповідно до Закону України «Про приватизаційні папери» виступали іменні приватизаційні рахунки, які відкривалися в Ощадбанку, що створювало серйозні технічні труднощі для потенційних інвесторів та обмежувало свободу вибору. По-третє, в Україні в цей період лише починають зароджуватися фінансово-посередницькі структури, зокрема інвестиційні фонди, без яких в умовах відсутності інформації про акціонерні товариства і, в цілому, належної компетенції інвесторів масова приватизація не була можлива.

      У січні 1995 р. в Україні почалася реалізація програми масової сертифікатної приватизації. Поряд з трудовими колективами доступ до об'єктів приватизації отримали всі верстви населення України. Використання приватизаційних сертифікатів (уже в матеріалізованій, готівковій формі) громадянами України здійснювалося як шляхом підписки на акції т'дприємств, що приватизувалися, так і через широку мережу створених для цих цілей центрів сертифікатних аукціонів [8, с.7].

     Починаючи з 1995 р., темпи приватизації державної власності в Україні істотно зростають. За два роки, починаючи з січня 1995 р., на базі державних підприємств було створено 5089 відкритих акціонерних товариств (це вдвічі більше, ніж за перші три роки приватизації), у тому числі в 1996 р. — 2734. Всього в ході приватизації на початок 1997 р. змінили тип, вид і форму власності понад 48 тис. об'єктів. Було створено понад ЗО тис. господарських товариств, у тому числі близько 9 тис. акціонерних.

      З середини 1997 р. почався новий етап української приватизації, який тривав до середини 1999 р. Якщо в процесі масової приватизації пріоритетними були темпи, то щодо стратегічних об'єктів пріоритетним стає індивідуальний підхід, в основі якого лежить ретельна підготовка підприємства до продажу, пошук найбільш вигідних інвесторів, що мають довгостроковий інтерес до об'єкта. З цією метою в листопаді 1997 р. Президент України видав Указ «Про міжнародні торги (тендер) як спосіб приватизації державного майна», відповідно до якого продаж пакетів акцій високоефективних і найбільш привабливих для інвесторів підприємств повинен здійснюватися на конкурсних засадах через міжнародні торги. Приватизація найбільших промислових об'єктів повинна супроводжуватися змінами самого механізму (способів тощо) приватизації — переходом від сертифікатної, не швесітщійної за своїм характером приватизації, до приватизації за гроші, тобто приватизації інвестиційного характеру.

      Процеси роздержавлення і приватизації державної власності у формі створення акціонерних товариств в сучасних умовах є домінуючим напрямком ринкової трансформації економічних відносин в Україні. Наслідком роздержавлення і приватизації стали істотні зміни структури власності і в цьому розумінні структури національної економіки. У дореформений період, як відомо, частка державної власності в економіці країни перевищувала 90%. У ході роздержавлення і приватизації на початок 1998 р. змінили тип, вид і форму власності понад 56 тис. об'єктів, у тому числі в 1997 р. — 8700 об'єктів. За шість років реформації питома вага держ-власності в промисловості скоротилася до 25,9%. Частка державних підприємств в обсязі виробництва галузі становила 36,4%. В недержавному секторі економіки в 1997 р. функціонувало близько 7000 промислових підприємств (74,1% загальної чисельності), якими було вироблено 63,6% загального обсягу продукції галузі. Найбільшу частину недержавного сектора промисловості становлять акціонерні товариства — 70,7% кількості гпдприємств. Ними вироблено 87,6% загального обсягу продукції галузі.

        Незважаючи на досягнення ряду кількісних показників, процес реформування власності економічно не реалізував себе в зростанні ефективності — в 1997 р. кожне друге підприємство продовжувало бути збитковим (сума збитків склала 6,8 млрд грн.), а аналіз роботи підприємств, що приватизувались, показує, що в післяприва-тизаційний період рівень економічної ефективності більшості підприємств той же, що і до приватизації.

Не реалізує існуюча схема приватизації і ідеї соціально справедливого розподілу державної власності та сутнісної якості акціонерної власності — встановлення єдності факторів виробництва шляхом передачі засобів та результатів виробництва у власність безпосередніх виробників. В Україні в процесі приватизації здійснюється не лише заміна прямого володіння акціями опосередкованим, але й витіснення більшості громадян з сфери реального володіння акціями. Так, з 37 млн ПМС, вкладених у при ватизацію, 27 млн ПМС вкладено фінансовими посередниками, в тому числі 17,8 млн ПМС — інвестиційними фондами та компаніями. Тобто в своїй більшості громадяни України — власники номінальні, позбавлені більшості корпоративних прав.

       В існуючих умовах на перший план повинне вийти завдання виведення з кризи підприємства, що приватизується, а не формальна процедура зміни власника. Для реалізації цієї мети можливо передбачити проведення конкурсу планів реструктуризації підприємства за участю незалежної експертизи. На період реалізації про-екта реконструкції акції підприємства передаються переможцю конкурсу в довірче управління, при цьому держава здійснює підтримку планів технічної реконструкції шляхом забезпечення пільгового механізму кредитування або сприяння у створенні спеціальних фондів, які передаються переможцю конкурсу на зворотній основі. По завершенні реструктуризації переможцю конкурсу надається право на придбання 25—30% майна підприємства на пільгових засадах, після чого частина майна стає власністю робітників (у випадку прийняття ними рішення про участь у викупі).

Крім того, необхідно сформувати механізм контролю за дотриманням умов приватизації в післяприватизаційний період. Відсутність в Україні законодавчо визначених норм відповідальності покупців держвласності за виконання договірних умов призвело до того, що кількість порушень у цій сфері вельми значна. За даними Фонду держмайна, більшість таких порушень стосується. Невиконання інвестиційних зобов'язань та зобов'язань по збереженню і нарощуванню обсягів виробництва. Механізм контролю за дотриманням умов приватизації повинен передбачати не лише включення штрафних санкцій за невиконання зобов'язань договорів купівлі-продажу, але й юридичне закріплення положення, яке дозволяє при особливо грубих порушеннях приватизаційних договорів розривати останні, тобто здійснювати деприватизацію.

       Даний підхід став одним із варіантів зміни практичної методології приватизації. В існуючому ж варіанті — без формування адекватного самій природі акціонерної власності економічного змісту — українська приватизація буде мати історично неповноцінне значення.

2.2 Аналіз сучасного стану акціонерних товариств в Україні.

        Особливою рисою сучасного етапу розвитку економіки України є розширення її недержавного сектору як результат приватизації колишніх державних підприємств і створення нових підприємств альтернативних форм власності. Лише за останні п'ять років їх кількість зросла з 181 671 до 280 429, тобто більш ніж у 1,5 разу. Вони представлені різними типами господарських товариств. Це визначає різний порядок формування й розширення їхнього статутного фонду і впливає на можливість залучення банківських кредитів та позикових коштів із фондового ринку.

       Формування і розширення статутного фонду акціонерних товариств здійснюється шляхом розміщення випуску акцій на ринку. Відповідно до чинного в Україні законодавства строк підписки на акції визначається акціонерним товариством, але не може тривати понад шість місяців. На дату закінчення підписки розмішена частина випуску акцій повинна становити не менш 60% оголошеної емісії. Мінімальна сума початкової оплати вартості акцій встановлюється емітентом і не може бути меншою від 10% їхньої номінальної вартості. Повну сплату акцій акціонер повинен здійснити в строк, визначений акціонерним товариством, але не пізніше як за рік після реєстрації випуску. При його перевищенні сплачується пеня в розмірі 10% річних від суми простроченого платежу. Якщо протягом трьох місяців після встановленого строку платежу вартість акцій не буде повністю сплачена, акціонерне товариство може реалізувати їх у порядку, передбаченому його статутом.

        Існують значні відмінності в розміщенні випуску акцій закритих і відкритих акціонерних товариств, підписка на які є відповідно закритою й відкритою.

        Життєздатність створеного акціонерного товариства багато в чому залежить від його спроможності формувати фінансові ресурси в достатньому обсязі. Це може бути забезпечене за рахунок збільшення власного капіталу, випуску облігацій, отримання банківських позик, кредиторської заборгованості й інших запозичених підприємством ресурсів.

       Для збільшення розмірів власного капіталу акціонерне товариство може використовувати внутрішні й зовнішні джерела фінансування. Критеріями їхнього вибору є:

- ринкові умови (здатність ринку поглинути нову емісію акцій);

- права й інтереси наявних акціонерів акціонерного товариства;

- ступінь надійності прогнозів щодо майбутнього прибутку акціонерного товариства.

      Внутрішнім джерелом розширення власного капіталу акціонерного товариства є його нерозподілений прибуток. Використання цього джерела не залежить у засобах від стану ринку, не потребує витрат для залучення коштів і не пов'язане з ризиком утрати контролю над акціонерним товариством [9, с.84].

       Водночас можливості отримувати прибуток і використовувати його для розширення власного капіталу багато в чому залежать від чинників, що перебувають поза сферою впливу акціонерного товариства. Тому поряд із внутрішніми джерелами збільшення розмірів власного капіталу акціонерні товариства широко використовують і зовнішні джерела. Найважливішим із них є нова емісія акцій.

        Використання додаткової емісії акцій як джерела цього джерела розширення розмірів власного капіталу, має здійснюватися акціонерним товариством із урахуванням:

- залежності її результатів від стану ринку, його кон'юнктури і сформованого рівня цін на ці акції попередніх випусків;

-  наявного ризику втрати контрольного пакета акцій;

- можливого зменшення доходів його засновників і наявних акціонерів па інвестований в акціонерне товариство капітал;

- витрат з підготовки та розміщення на ринку додаткової емісії акцій.

       Нормативно-правова база розширення статутного фонду акціонерних товариств в Україні певною мірою захищає інтереси наявних акціонерів підприємства. Відповідно до Положення "Про порядок збільшення (зменшення) розміру статутного фонду акціонерного товариства", затвердженого Рішенням ДКЦПФР від 08.04.1998 р. №44, у редакції наказу від 16.10.2000 р. № 158, усі акціонери акціонерного підприємства мають рівне пріоритетне право на придбання акцій додаткового випуску в кількісній пропорції їхньої частки в статутному фонді акціонерного товариства на дату ухвалення рішення про емісію [1, c.24].

        Однак практика свідчить, що передбачені законом рівні пріоритетні права всіх акціонерів підприємства на придбання акцій додаткової емісії реалізуються далеко не завжди.

         Річ у тім, що поряд із розв'язанням проблеми збільшення розміру власного капіталу акціонерного товариства, додаткова емісія акцій може бути використана топ-менеджментом з метою отримання конкретним інвестором повного контролю над акціонерним підприємством, оскільки міноритарнІ акціонери, у ряді випадків, не мають реальних можливостей реалізувати своє пріоритетне право на їх придбання.

        Щодо умов роботи акціонерних товариств в Україні, то виплата доходів на вкладений капітал акціями цього ж підприємства повинна здійснюватися, вважаємо, з урахуванням певних чинників.

        По-перше, така форма виплати дивідендів може бути приваблива лише для акціонерів тих підприємств, що мають стабільні джерела надходження доходів і прибутку в розмірах, що збільшуються. На жаль, частка таких акціонерних підприємств у загальній їх кількості в нашій країні незначна.