Закони і категорії політичної економії

     Механізм  чинності закону є вираження переходу закону - вимоги в закон -дійсність.

     Виробничі відносини розвиваються й здійснюються під регулюючим впливом системи економічних законів.

     Основною  формою економічних відносин виступає суперечлива єдність економічних  потреб і економічних інтересів  окремих людей. А тому що економічні відносини по своїй суті - це відносини  системи економічних потреб і  економічних інтересів, те й закони, що виражають дані відносини, - це закони руху потрібностей виробництва, людей і їхніх економічних інтересів. Не існує економічних законів, що перебувають поза цієї системи потреб і інтересів. Разом з тим вирішальним мотивом діяльності людей у процесі виробництва є та ж система їхніх економічних потреб і інтересів. Таким чином, форми економічних законів і економічної діяльності людей однопорядкові. Звідси єдність у системі "дія законів - діяльність людей у процесі виробництва", звідси підпорядкування економічної діяльності людей вимогам законів. Але тут немає абсолютної тотожності. Економічні відносини - економічні закони - діяльність людей - це у відомому змісті різні рівні, різні стадії руху єдиного змісту, внутрішній зв'язок яких очевидна. Однак, зв'язок ця не виступає прямолінійно й безпосередньо, тому що закони здійснюються через сполучні ланки. Тобто чинність закону на економічні явища й процеси здійснюється через матеріальні форми зв'язку, ланки, система яких і являє собою один з найважливіших елементів механізму його дії.

     Таким чином, не можна представити економічну діяльність людей без різноманіття економічних форм, їх організації, руху. Діяльність людей в економічній  області необхідно протікає в  конкретних матеріальних, економічних формах.

     Отже, закон через ряд ланок, щаблів із глибини досягає поверхні явищ. Через цей механізм свого здійснення й прояву він регулює економічні процеси розподілу. Однак недостатньо  вивчити ці ланки, форми прояву и  здійснення закону. Необхідно також  розглянути субординацію, супідрядність, взаємозумовленість цих форм, ланок, бачити діалектику переходу й взаємопереходу одних форм в інші, визначити конкретне місце й конкретну роль кожної ланки в загальному ланцюзі механізму чинності закону в об'єктивній дійсності. Так само, аналізуючи механізм дії будь-якого економічного закону, необхідно враховувати такий об'єктивний процес, як удосконалювання, зміна форм дії законів у міру розвитку суспільного виробництва. Розвиток матеріального виробництва й зміна на цій основі економічних потреб і економічних інтересів людей викликає у свою чергу зміна форм руху законів, самих форм економічних відносин.

     Все вищесказане не розкриває всі  сторони взаємозв'язків між дією законів і економічною діяльністю людей. Твердження про те, що здійснення економічних законів залежить від діяльності людей, логічно не суперечить твердженню про те, що економічні закони визначають дії людей, що вони підкоряються об'єктивним, незалежним від їхньої волі й свідомості умовам виробництва. Однак, крім економічних законів, діяльність людей визначають і інші обставини: безліч соціологічних законів, наприклад. Крім того, суспільна свідомість у цілому є лише відображенням об'єктивної реальності, тому воно має властивість відставати від суспільного буття. Що ж стосується індивідуальної свідомості людей, то воно містить у собі безліч протиріч, що складаються, у тому числі під впливом зовсім випадкових факторів. Словом, безліч обставин спонукує людей до дії. І в цьому взаємодіючому вирі обставин економічні закони лише в остаточному підсумку визначають дії людей, суспільства.

     3.3. Визначення механізму  використання економічних  законів

     Механізм  використання економічних законів  містить комплекс заходів, спрямованих  на подолання економічних суперечностей, розробку форм, принципів і методів використання економічних законів з метою ефективного ведення господарства. Цей механізм охоплює дії державних органів, які розробляють на основі економічних законів правила господарювання, діяльності різних ринкових структур (бірж тощо), підприємців, фірм як основних ланок господарства.

     Розрізняють три рівні використання економічних  законів: економіко-теоретичний, безпосередньо  управлінський і практичний. Усі  вони у широкому розумінні належать до системи управління господарством.

     Економічна  теорія покликана давати наукове  пояснення вимог економічних  законів, тобто доводити їх до підприємців, управлінських і господарських  структур у вигляді законів. За результатами наукового аналізу взаємодії  останніх і з урахуванням досягнутого  рівня продуктивних сил, поєднання економічних інтересів створюється науково обґрунтована концепція розвитку економіки. Це і становить зміст економіко-теоретичного рівня використання економічних законів. На сучасному етапі для України провідною концепцією є перехід до ринкових відносин.

     Безпосередньо управлінський рівень використання економічних законів є компетенцією органів державної влади. Спираючись на закони економічної теорії, провідної  теоретичної концепції, вони визначають методи, форми і засоби господарювання, розробляють державні закони (передусім закони Верховної Ради України), правові положення та інші економічні документи, які мають директивний характер, визначають і затверджують економічні показники.

     І, нарешті, третій рівень — використання економічних законів практиці господарювання фірм, підприємств, усіх організацій, певною мірою пов'язаних з виробництвом. Розпочинається по суті суспільна діяльність людей, що ґрунтується на економічних рішеннях і використанні економічних важелів.

     Безумовно, підприємці не можуть будувати свою діяльність тільки на рішеннях державних органів. Останні розробляють лише правові засади господарської діяльності, так звані єдині правила.

     Підприємці  мають певну самостійність і  свободу вибору, що заснована на знанні та використанні економічних законів. Розширюється самостійність не тільки приватних, колективних, а й державних підприємств. З багатьох питань господарювання підприємства не повинні чекати команди згори, а мають діяти згідно з вимогами економічних законів.

     Механізм використання економічних законів пов'язаний тільки з пізнаними економічними процесами. І оскільки процес пізнання не завжди адекватно відображує об'єктивну дійсність, а форми і методи використання законів є продуктом вольової діяльності людей, механізм використання законів може містити елементи, що не відповідають об'єктивній дійсності.

     У реальному житті дія економічних  законів більшою чи меншою мірою  збігається з свідомим використанням  їх, адже закони не можуть діяти без  участі людини. Однак сам процес використання економічних законів може набувати різних форм. В одному випадку люди заздалегідь передбачають, прогнозують певні процеси і свідомо здійснюють певні дії. Це, як правило, свідоме, наукове використання економічних законів. Проте іноді суперечності, що виникають у реальному економічному житті, своєчасно не помічаються, і лише тоді, коли виявляються негативні явища, починають вживатися заходи щодо усунення їх. Це також використання економічного закону, але з елементами стихійності у розвитку економіки.

     Економічні  закони виявляють об’єктивні, стійкі причинно-наслідкові зв’язки як усередині  виробничих відносин, економічних процесів і явищ, так і між ними самими, розкривають сутність цих зв’язків (наприклад, закони вартості, середнього або монопольного прибутку, співвідношення між складовими національного доходу та ін.). Економічні закони не можуть бути незмінними, оскільки економічні процеси не є чимось застиглим[7, c. 37-39].

     Економічні  закони є всезагальні, загальні та специфічні. Всезагальні закони відбивають співвідношення між продуктивними силами і виробничими відносинами, їх взаємодію. Це закони відповідності виробничих відносин характеру і рівню продуктивних сил, економії часу, підвищення потреб тощо. Суспільному виробництву завжди притаманні риси виробничого процесу як такого, незалежно від його соціально-економічної структури. Пізнання всезагальних економічних законів допомагає осягнути фундаментальні основи та послідовність розвитку людського суспільства.

     Загальні  закони відображають взаємозв’язок між продуктивними силами та організаційно-економічними відносинами (наприклад, закони товарного виробництва).

     Специфічні  закони розкривають ступінь розвитку організаційно - та соціально-економічних  виробничих відносин (наприклад, закони додаткової вартості, середнього або монопольного прибутку та ін.). Так, відносини <товар - товар> на певному етапі трансформуються у <товар - гроші - товар> і згодом - у <гроші - товар - гроші>, залежно від ступеня розвитку суспільства. Специфічні економічні закони, з одного боку, характеризують певну економічну систему в процесі її розвитку, з другого - окремі її сфери.

     Загальною основою дії економічних законів  є об’єктивна, суперечлива біосоціальна сутність людської істоти. Біологічна сутність людини відображує її об’єктивні природні характеристики. Щодо соціальної сутності, то вона є породженням об’єктивного процесу розвитку людського суспільства. Звідси економічні закони породжуються об’єктивною реальністю, яка створює саму людину.

     Розрізняються сутність економічного закону, механізми його дії та використання. Щодо економічних законів застосовуються такі категорії діалектики, як кількість і якість, зміст і форма, ціле і часткове, суперечність тощо.

     За  певних умов людина спроможна використовувати  економічні закони в своїх інтересах. Свідоме, узгоджене господарювання неможливе без пізнання економічних законів[11, c. 31-33].

     Висновки

     Вивчення  економічної теорії головним чином  і зводиться до пізнання економічних  законів і категорій, які виражають  глибинну суть конкретної, завжди визначеної економічної системи.

     Отже, економічні закони виявляють об'єктивні, стійкі причинно-наслідкові зв'язки як у середині виробничих відносин, економічних  процесів і явищ, так і між ними, розкривають сутність зв'язків (наприклад, закони вартості, середнього або монопольного прибутку, співвідношення між складовими національного доходу). Економічні закони не можуть бути незмінними, оскільки економічні процеси не є чимось застиглим.

     На  відміну від законів природи, економічні закони це закони діяльності безпосередньо самих людей. Люди активно впливають на економічні закони, можна сказати, деякою мірою їх формують. У той же час економічні закони носять об'єктивний характер. Тому що люди не можуть самі вибрати продуктивні сили й умови матеріального життя, вони підкоряються тим економічним законам, які функціонують у суспільстві в даний історичний момент. Так, якщо підприємець в умовах капіталізму не буде прагнути до максимізації прибутку, те він розориться: закони ринкової економіки й вільної конкуренції змушують виробника створювати товари у відповідності з попитом населення.

     Економічні  закони носять історичний характер. У  рамках конкретних історичних формацій діють особливі системи економічних  законів. Так, закони первіснообщинного  способу виробництва відрізняються від економічних законів рабовласництва. Специфічний характер мають економічні закони феодалізму й капіталізму.

     Економічні  закони протягом сторіч в умовах різних суспільних формацій функціонували  стихійно, на зразок законів природи. Суспільні катаклізми, так само як і природи, потрясали людство, привели до колосальних соціальних і економічних втрат. Особливо яскраво це проявлялося в кризах надвиробництва. Після останньої економічної кризи 1929-1933 р., що охватили увесь світ, людство в певній мері навчилося регулювати економічні процеси на основі пізнання економічних законів. Це виявилося в зміні характеру економічних криз, у нейтралізації їхніх негативних наслідків для населення й для виробництва.

     Економічні  закони відрізняються по своєму змісті й тривалості дії. Поряд зі специфічними законами, що діють протягом якої-небудь однієї суспільно-економічної формації, функціонують загальні економічні закони, властиві всім або ряду суспільно-економічних формацій. Наприклад загальні закони ринкової економіки, закон економії часу, закон підвищення продуктивності праці, закон відповідності виробничих відносин рівню продуктивних сил.